Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3670)
З потоку життя (6890)
Душі криниця (3703)
Українці мої... (1509)
Резонанс (1604)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1756)
Крим - наш дім (534)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (71)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
╤НЦИДЕНТ В ОДЕСЬК╤Й Г╤МНАЗ╤╥: ЦЕ В╤ДПОВ╤ДЬ, ЯК╤Й МОВ╤ НАСПРАВД╤ ПОТР╤БЕН ЗАХИСТ
Уповноважений ╕з захисту державно╖ мови Тарас Крем╕нь вимага╓ в╕д М╕н╕стерства осв╕ти ╕ науки...


ВАЛЕНТИН БУТ: КРИМСЬКА ПОЛ╤ТИКА УКРА╥НСЬКО╥ ВЛАДИ
Як би те сумно не звучало, але укра╖нська пол╕тика щодо Криму, за виключенням коротких ╕сторичних...


ВАЛЕНТИН БУТ: КУЛЬТУРА ЛЯЛЬКИ-МОТАНКИ ?
Думаю, не одному мен╕ впада╓ в оч╕ певна дев╕ац╕я у сприйнятт╕ нашими сп╕вв╕тчизниками цього...


З БЛОГУ ГАЛИНИ ПАГУТЯК: ВАШ╤ РОС╤СЬКОМОВН╤ Д╤ТИ
Черкаси. На презентац╕ю книги молодо╖ письменниц╕ вчителька приводить ц╕лий клас. Випускний. Вс╕...


ВАЛЕНТИН БУТ: ОБЛУДА
Останн╕м часом у в╕тчизняних ЗМ╤ знову спливла тема т. зв. "здач╕ Криму".




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #10 за 07.03.2003 > Тема "Резонанс"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#10 за 07.03.2003
ІДЕОЛОГІЧНА ЛЕТАРГІЯ
Федір МАРЧЕНКО, пенсіонер.

Прочитавши в "КС" публікації "Кому следует одуматься?" і "Присяга на верность Гитлеру" (7.02 2003 р.),  я був приємно здивований тим, що в Криму є такі люди, як Валентин Брянцев, для якого об'єктивність дослідження та історична правда дорожчі за політичну кон'юнктуру та ідеологічні стереотипи минулого.
А що стосується А. Лановенка, то, на жаль, серед українців таких багато - це продукт багатовікового поневолення України. Їх в різні часи називали по-різному: тумами, малоросами, хохлами, а тепер найчастіше - манкуртами.
Такі, як батько А. Лановенка, що заборонив рідним розмовляти українською мовою, - це тип українця-мутанта, вирощеного нашими численними поневолювачами шляхом селективного винищення всього українського, розумного, свідо-мого, працьовитого, а лановенки залишились і чисельно збільшувались, внаслідок чого питома вага серед українців їх велика. Вони пристосовувались до будь-якої окупаційної влади, вірно служили чужинцям незалежно від того, були  то поляки, румуни, німці, росі-яни, угорці. Ба, більше, вони ненавиділи все українське і мстили, як тільки могли, своїм краянам за те, що ті залишились українцями.
Полковнику А. Лановенку і в Совєтській Армії легше служилось, ніж мені.
Я прослужив в армії 27 років і через те, що весь час у російськомовному оточенні зберігав свої етнічні ознаки українця, постійно привертав до себе увагу МГБ. Кінчилось це тим, що в 1976 році, в м. Ваймер (Німеччина), де служив у 8-ій дивізії, начальник особливого відділу полковник Тарханов після трьохденних розмов вигукнув: "Слушай, полковник, если бы был тридцать седьмой, я бы с тобой давно расправился!"
Під пильним наглядом КГБ я перебував і після звільнення в запас. Теперішні лановенки почувають себе затишно і комфортно в добре утрамбованих і заяложених стереотипах совєтсько-російської пропаганди і дезінформації про Україну і не хочуть міняти свої погляди, рахуватися з новими політичними реаліями - вони доживають у світі минулого. Всі ті, хто намагається їх вивести з ідеологічної летаргії, для них є ворогами.
Я народився в Тернопільській області і на сім років старший від полковника А. Лановенка, отож про національно-визвольний рух в західних областях України 40 - 50-го років минулого століття знаю не з розповідей батька - я сам був його свідком. Я прочитав багато літератури мемуарної науково-історичної, присвяченої боротьбі УПА з польськими пацифікаторами, німецькими фашистами і з російськими більшовиками; вивчив чимало німецьких і радянських документів на цю тему. Повірте мені, ОУН-УПА користувалась загальнонародною підтримкою, то хіба ця боротьба проти німецької, а потім російської окупації не була загальнонародною?
В цьому Лановенко може переконатись навіть тепер, потрібно йому лише приїхати в будь-який населений пункт Галичини чи Волині. Він побачить, як населення вшановує пам'ять героїв-по-встанців, членів ОУН, стрільців і старшин УПА. Дізнається він, як відгукуються люди, мої земляки, про російських "визволителів", енкаведистів-емгебістів та інших холуїв.
Звірствами в Західній Україні займалися створені під бандерівців спецгрупи. Таких лжебандерівських формувань, що вбивали, ґвалтували, катували, кидали живих людей в криниці, станом на 20 липня 1945 року було 156 (ЦДАГО, С.1, справа 27, аркуш 113), а скільки їх ще було впродовж наступних десяти років і скільки від їхніх рук загинуло українців?! Можливо, старший Лановенко розповідав молодшому про свої "геройства" в Західній Україні.
Ось результати звірств совєтської влади в Західній Україні: з 1944-го по 1952 рік піддано репресіям, включно з розстрілами, понад 500 тисяч осіб. В тому числі: вбито 153 тисячі чоловік, вислано довічно за межі України 203 тисячі осіб, заарештовано (і засуджено. - М. Г.) 134 тисячі осіб (ЦДАГО Ф.1 Оп.17, справа 79, аркуш 56; Лаврентій Берія, 1953 р. Стенограмма июльского Пленума ЦК КПСС).
Але чому ті, котрі в кожному центрі Західної України без суду, ще в процесі слідства закатували тисячі хлопців і дівчат в підвалах НКВД-МГБ, ті, злочини яких можна розцінювати як злочин проти людства і людяності, що не має строку давності, живуть серед нас і отримують від чужої їм України не терміни ув'язнення, а в чотири - п'ять разів більші пенсії, ніж їхні жертви, що залишилися в живих?
Яким треба бути україножером, безмилосердним, щоб так ненавидіти до цих пір своїх жертв!
Твердження А. Лановенка, що буцімто Нюрнберзький суд визнав дивізію "Галичина" як злочинну військову формацію, є дезінформацією і банальною брехнею. Про це засвідчує факт, що весь особовий склад дивізії, котрий здався західним союзникам, переїхав на постійне проживання в Англію. А на свою територію Англія не впустила жодного справжнього колишнього есесівця. Жоден солдат дивізії не переслідувався органами європейського правосуддя, жодного дивізійника не засудили.
Безперечно одне: Лановенко ненавидить свою етнічну батьківщину і до цих пір вважає себе громадянином СРСР. В такому випадку він повинен відмовитись від пенсії, яку дає йому Українська держава і просити Росію, як правонаступницю СРСР, щоб вона йому призначила утримання. До речі, в державах Балтії відставникам Совєтської Армії пенсії виплачує Росія.
Михайло ГНИДЮК.
м. Чернівці.

"ЛЮДИ ЗНАЮТЬ, ХТО БУВ БАНДИТОМ..."
Я хочу звернутись до "товарища" Лановенка. Якщо Вам зрозуміло, чому ненавидять убивць, хамів, хуліганів, крадіїв та інших, хто родить зле, то Вам буде ніяково, коли Ви побачите, що там, на Західній Україні, на усіх могилах полеглих бійців ОУН-УПА ростуть троянди, самі могили у будь-яку пору (навіть за радянських часів) ретельно прибрані, охайні, незважаючи на те - чи у лісі вони, чи у населеному пункті. Ви б сусідову могилу прибрали, якби знали, що він убивця або бандит? Звичайно ж - ні! Там люди знають, хто насправді були вояки ОУН-УПА. Якби бандити (як ви вважаєте), сто ті могили уже б давно заросли без сліду.
В шістдесятих роках я служив пілотом-винищувачем в місті Чорткові Тернопільської області. За вісім років служби у Прикарпатському ВО побував у багатьох містах і селах Прикарпаття і багато чого чув і бачив. Місцеві жителі якраз розповідали про злодіяння НКВД.
Ми, групою офіцерів, кожного вихідного дня їздили на надувному плоту у плавні річки Серет рибалити. Іноді ночували у однієї тітки. Вона була мовчазна, непривітна, але завжди пригощала. Ми питали, чому вона така, але вона мовчала. Та одного разу, а це було якраз перед святом Першого травня, вона розповіла про себе таку історію. Якось вранці, літнього дня 1946 року до їхнього села в'їхало три машини: одна легкова, пофарбована у чорний колір, а дві - вантажівки. Усі німецькі. Із легкової вийшов високий офіцер у формі УПА з автоматом і пістолетом і наказав усім мешканцям зібратися в центрі села. Розмовляв українською, а ті, що були у вантажних, чоловік двадцять, ходили мовчки (теж у формі УПА). Людей  тоді в їхньому хуторі було чоловік дванадцять (сім хат, з яких одна згоріла). Так от, усіх вони постріляли ніби за те, що допомагали місцевій владі, позабирали усе, що можна було забрати (при цьому вже всі розмовляли російською). Тітка була поранена, і усе чула. Усі інші мешканці хутора - мертві. Вона показала могилу. У ній вона поховала за допомогою родичів з іншого хутора і своїх - чоловіка-інваліда і тринадцятирічну доньку. Вона сказала, що то були не бійці ОУН-УПА, або, як вона висловилась - бандерівці, а солдати НКВД, переодягнені в уніформу УПА. І як доказ добавила: "Кожного разу, коли буваю в Тернополі, завжди підходжу до похмурої будівлі з величезними дверима і спостерігаю, як о дев'ятій ранку до цих дверей під'їжджає чорна "Волга" і з неї виходить високий військовий з червоними смужками на штанях і золотими погонами, генерал, якраз той, що був тоді у легковій машині, по команді якого розстріляли людей з мого хутора і моїх дорогих - чоловіка і доцю Ірену..."
- Що стосується бандерівців, як вона висловилась, - усі вони свої хлопці і ніколи й ніде нікого не чіпали, не вбивали і не грабували. Це робили тільки совєтські бійці і НКВД для того, щоб розгнівати місцевих жителів і назлити їх проти бандерівців. Ми усе те бачили і знаєм...

м. Харків.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #10 за 07.03.2003 > Тема "Резонанс"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=646

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков