Версiя для друку Обговорити в форумi

Час від часу зринає думка: чи не заважку ношу звалив на себе? Спалюй себе чи не спалюй, а тираж газети невеликий, тому жодна публікація на хід Історії не вплине... Може б відпочити?
Проте, щоранку вигрібаю з поштової скриньки купу читацьких листів і... починаю розуміти авторів вислову: «Нам спокій тільки сниться!» Саме так - «сниться», бо в реальному житті він власкору «КС» не загрожує.
Ну, хіба ж можна не викладатися, коли сама доля звела із стількома чудовими людьми? Ось лише деякі уривки з їхніх листів.

* * *
Наша «Просвіта» вже багато років передплачує для бібліотеки «Народного Дому» і шкіл міста такі газети: «Літературна Україна», «Слово Просвіти», «Шлях перемоги», «Культура і життя» і, звичайно ж, «Кримську світлицю».
Якось поцікавився: яка з них має найбільший попит? Виявилося, що найбільше читають саме «Кримську світлицю».
Газета дуже цікава. Учителі та старшокласники знаходять на її сторінках багато потрібного матеріалу.
У 17-му числі газети було опубліковане звернення «Разом збудуймо наш храм!». Ми його вивісили на своєму «Віснику», а червоноградська газета «Новини Прибужжя» безплатно передрукувала...
Василь ГОДЯК.
м. Соснівка Львівської області.
* * *
Дякую за таку теплу згадку про мене у Вашій статті. А я саме звернув увагу на рядки інтерв’ю Лося з Ю. Шухевичем. Там йдеться про східняків і західняків. Хочу висловити і свою думку про Схід, Захід і Київ. Київ - столиця України, і туди з’їжджаються з усіх регіонів. Але для галичан Київ завжди був святим (згадаймо описані У. Самчуком власні його думки та Олени Теліги, коли вони під час війни прямували із Заходу до Києва). Західняки завжди їхали до Києва як на прощу.
А люди з «індустріального» Сходу навіть тимчасово приїздять як чужинці, із власним «уставом». Згадаймо злуку 1919 р., коли Київ і Львів об’єдналися, а Харків був проти їх обох. Певна зверхність Донецька, Луганська, Севастополя і Харкова стосовно Києва часом проявляється і тепер....
В. ЛЕВІ.
м. Дніпропетровськ.
* * *
Дуже Вам вдячний, що познайомили з моїми творами педагогів та вихованців Івано-Франківської школи-інтернату № 1. Це вже вдруге (перед Новим роком і Днем Перемоги) Світлана Дмитрівна і Софія Дмитрівна разом зі своїми учнями вітали мене зі святами і дякували мені за вірші. А ще привітав мене з Днем Перемоги Данило Андрійович Кононенко. І дещо пообіцяв. Це ж чудово! Дякую! Дякую!
Григорій ПОНОМАРЕНКО.
м. Донецьк.
* * *
У Білорусі я не лише відбував військову службу. Бував там і після цього. І чоловік моєї сестри - білорус. Мешкають вони на Донбасі, мають свої сімейні клопоти, їм не до мови. Але сестра не забула, що вона українка. І чоловік пам’ятає своє походження, але їхні діти... зросійщені. Щоправда, цьому не дуже раді. Якби в тому ж Донецьку була українська або білоруська школи, то російську племінники точно обминули б...
Сьогодні мої родичі кажуть: нам соромно, що не знаємо української мови. Мене й це радує, що розуміють «потребу дня».
Усе-таки сестра якоюсь мірою винна, що в сімейному спілкуванні не використовували української чи білоруської мови або й обидві одночасно, як це прийнято в різнонаціональних родинах цивілізованих країн.
Стосовно кубанців. У них ще живий козацький запал. Їм треба лише простягнути руку. Але Київ цього остерігається, побоюючись Москви.
З Кримом у нас буде багато клопоту, якщо Україна вже найближчим часом не стане по-справжньому козацькою. А стати такою настільки ж важко, як і потрапити до НАТО...
Володимир ЛЕЩЕНКО.
м. Сімферополь.
* * *
...Української мови в Ялті більше, ніж у Запоріжжі. Дуже багато приїжджих, місцеві губляться між відпочиваючими. Наш санаторій теж майже весь україномовний, за винятком «донецьких». Та й ті на ходу переучуються.
Провела експеримент - поїхала до Севастополя і там цілий день блукала по місту, розпитуючи дорогу до місцевих «приманок туриста» чистою українською мовою. Усе розповіли і показали. Наостанку підійшла до дідуся, який сидів на набережній під великим плакатам «Спасём Крым от украинизации!» Почала розпитувати у нього дорогу до Херсонеса. Дід з переляку мені навіть схему намалював і мило «воркував», незважаючи на свої плакатики.
Отже, треба просто рішуче відстоювати свою позицію! Ніхто з кримчан не хоче воювати за мову з іншими областями України - вони ж із нас, курортників, живуть...
Ольга ЗУЄНКО.
м. Запоріжжя.
* * *
Надіслана Вами книжка «Тихий янгол над нами літав» досі не дає спокою. Спасибі Вам за такі подарунки! Маю в планах статтю - і відгук на талановиті вірші Оленочки Семененко. І нехай пробачать мені всі за те, що так повільно виконую задумане...
Дуже рада тому, що жодного дня не проживаю без вірша: відколи ми не бачилися, їх рівно стільки, скільки днів минуло від нашої зустрічі. Дай Господи, не згубити цей дарунок. Колись і до «Криївки» допнуся, хай знають у Львові, як ми вас любимо і шануємо!
Тамара БОЙКО.
м. Мелітополь Запорізької обл.
* * *
Украиной я занимаюсь очень давно и всерьёз. И свою задачу вижу в том, чтобы всю эту русскоязычную, хохляцкую, малороссийскую челядь просветить, рассказать, кто они есть, на какой земле живут и почему такие несчастные, живя чужими на своей земле... Я их не ругаю, глубоко им сочувствую и на самом добротном русском языке рассказываю им про Украину. Они ругаются, даже матом меня обкладывают, а я их ещё больше растравливаю «незлим тихим словом».
За всё это получил от них почётные звания: «мазепинец», «петлюровец», «бандеровец» и т. д. Я их всегда благодарю за это, не забывая сказать, что до таких званий я пока не дорос... По сравнению с людьми из этой когорты мы все здесь пока глупые «немовлята».
Я им тут такие вещи рассказываю, что из глаз искры летят! Почему казаки косы носили, откуда у них это взялось? Почему в шароварах ходили, и что означает для них трубка, почему её дороже родной жены ценили, что пили и почему алкоголиков среди казаков никогда не было?
А почему Екатерина ІІ однажды так остервенела, что решила закрепостить украинцев? По этому поводу целый скандал вышел, но я ведь ссылался на «Український народ» Ефименко. Была такая умница-историк. Жаль, что издали эту книгу маленьким тиражом...
Знаешь, ругнёй всякой, обзыванием людей ничего не достигнешь. Прав был Иван Франко, когда призывал земляков: «Лупайте сю скалу!» Это наилучший выход. Именно этим я и занимаюсь.
А из малоросско-хохляцкой среды потихоньку «выкристаллизовываются» украинцы. Их на Донбассе все больше. И это не только моя заслуга, но и десятков других людей...
С. ПАНЧЕНКО.
г. Донецк.
* * *
Очень люблю Крым, Украину. Сейчас я постоянно в разъездах, на фестивалях, выставках... То, что в советское время не давали делать, я претворяю в жизнь сейчас. Это моя итоговая программа. Я доволен тем и очень рад, что мои дела видит, слышит, знает Всевышний. Это очень полезное дело для процветания Украины и даже Европы. Если полпроцента украинцев поймут мои устремления и поддержат меня, то я буду самым счастливым человеком! Вы хотите написать обо мне в газету «Кримська світлиця»? Пишите. Приезжайте и узнаете много интересного, даже сенсационного!
Ахтем АЛИЕВ.
с. Красногвардейское, АР Крым.
* * *
Ну, як таку читацьку гвардію покинути можна? Це ж незборима сила! Навіть, якщо наші керманичі час від часу і помиляються, все одно, ця сила лишається, вона ще скаже своє слово! Це наш базис, наша неприступна фортеця. Хочеться (і це природне бажання!) її хоч трішки зміцнити. Ну, там... докласти декілька цеглинок. Ось і не лишається часу на відпочинок. «Лікують» хіба що самі листи. Наприклад, такі як цей:
«Заслуховуюсь солов’їними піснями. Не інакше, як соловейко оселився десь на нашому обійсті. Щебече і зранку, і вдень, і ввечері! Учора надвечір я їздила польовою дорогою до подруги. Понад полями виспівував жайворонок, а у травах грали свою симфонію цвіркуни. Райська ідилія.... Тільки от нам за щоденними справами і турботами не завжди вдається помічати цю красу.
Із Софією Дмитрівною (мова про Софію Гладій, одну з найактивніших наших читачок з міста Івано-Франківська, завдяки якій у нас з’явилося чимало нових друзів! - С. Л.) ми контактуємо вже понад два місяці. Вона зателефонувала мені першою ще на початку квітня. Востаннє говорили у неділю і говорили довгенько...
Л. БОРАТИНЕЦЬ.
м. Броди Львівської області.
* * *
Приємно відчувати, що вже багатьох людей перезнайомив. Далеко не кожна галицька газета може похвалитися такими результатами, а ми ж газета кримська! Прагнемо бути наближеними до людей, і це якоюсь мірою вдається. Хлопці, які започаткували «Кримську світлицю» (дехто й не дожив до цієї миті) можуть бути певними - недаремно старалися. Проект відбувся.
Сергій ЛАЩЕНКО.

У Всесвітній мережі з’явився ще один осередок високопрофесійної української преси – відкрила свій сайт «Українська газета в Італії»
Друковане видання засноване видавничим домом «Іноземці в Італії» у лютому 2006, а його сайт стартував у липні 2008 року за адресою:
www.gazetaukrainska.com
Українська газета в Італії - це найбільше україномовне видання, яке розповсюджується по всій території Італії накладом 23 000 примірників. Проте навіть цього чималого тиражу недостатньо, щоб задовольнити інформаційні потреби кількасоттисячної армії українських емігрантів. Новий інформаційний канал дасть можливість більшій кількості читачів бути оперативно поінформованими про зміни італійських імміграційних нормативів, отримати роз’яснення законів. Це сприятиме юридичній освіченості читачів, а, отже, допоможе у процесі суспільної інтеграції. Це - надзвичайно важлива місія газети, яка виводить її за рамки суто інформативних функцій і робить незамінним компасом у житті українських емігрантів на Апеннінах.
Окремий розділ сайту присвячено життю української діаспори і діяльності українських організацій. Він інформує про головні події у різних частинах країни, розповідає про визначних земляків, підтримує обдаровану творчу молодь, проводить журналістські розслідування. В інших знайдете листи читачів, кримінальну хроніку та ін.
Газета підтримала чимало добрих справ, сприяла проведенню кількох гучних культурологічних акцій. Від заснування видання очолює талановитий журналіст Маріанна Сороневич. Саме завдяки їй та роботі знаного львівського журналіста Ігоря Гулика це інформаційно-аналітичне видання стало справжнім інтелектуальним провідником для громади. Ми пишемо для людей і про людей, котрі живуть в Італії, але постійно залишаються українцями.
Завітайте на сайт і ознайомтесь із найсвіжішими новинами останнього газетного номера, «погортайте» сторінки архіву або дізнайтеся більше про видання. Крокуючи в ногу з часом, Українська газета у повному обсязі використала всі можливості, які надає інтернет для підтримки вільного слова та розвитку громадянського суспільства.
Будьмо разом!

А ВИВІСКА ЗАЛИШИЛАСЯ…
Тільки-но в «Кримській світлиці» від 25 липня було оприлюднено лист нашої ялтинської українки Зінаїди Бойко, яка завершила його розповіддю про аптеку Наталії Земної (Зубицької) у Лівадії, як до редакції почали надходити телефонні дзвінки. Хтось доводив, що цієї аптеки в Лівадії немає уже три роки, а хтось, не добираючи слів, поливав брудом і газету, і тематику її публікацій. Звідки стільки емоцій, чому, безмовно ковтаючи матеріали про лідерів ОУН і УПА, раптом так розхвилювалися через обдаровану українську жінку-цілительку, яка навіть не «грається» у політику?
У розмові з автором листа я зрозуміла: приміщення, орендоване Наталією Земною під аптеку «Зелена планета», уже давно було захоплене рейдерами. Про це вона заявляла відкрито. Але нові господарі перший час намагалися нажитися на авторитеті цілительки, а коли вже можливості були вичерпані, почали поливати її брудом. Автор листа Зінаїда Бойко – клієнтка і добра знайома Наталії Земної, одразу ж приїхала до редакції, аби надати пояснень.
Вважаю за потрібне надати деякі доповнення та пояснення відносно моєї публікації «Чим завинили українці?», надрукованої в «Кримській світлиці» 25.07.2008 р.
Отже, Н. П. Зубицька (Земна) закінчила три вищих навчальних заклади. Разом з іншими народними цілителями чимало зусиль доклала до відродження народної медицини в Україні. Вона – засновник і керівник мережі аптек «Зелена планета». Сама проводить прийом людей, які потребують зцілення. Її діагностичні методи базуються на багатовіковому досвіді української народної медицини.
Наталія Петрівна – автор цілої низки науково-популярних видань; у її творчому доробку 5 поетичних книжок. З 1993 року вона веде авторську радіопередачу «Зелена планета», започаткувала бібліотеку «Зеленої планети», видає газету під такою ж назвою.
Пані Земна – президент Українського товариства природолікування «Зелена планета». Її нагороджено орденом «За заслуги» ІІІ ступеня. Наталія Земна – лауреат премії імені В. І. Вернадського. Перший (і поки єдиний) лауреат премії ім. св. Євпраксії.
Я, Зінаїда Бойко, була на прийомі у Наталії Петрівни в липні 2006 року (два рази), у серпні і в жовтні в селищі Лівадія (Велика Ялта).
Те, про що я розповідаю у дописі, чистісінька правда.
Обстановка завжди була емоційною, теплою. Є чимало людей, які погоджуються зі мною. У грудні 2006 року ми чекали на приїзд Н. П. Зубицької, але її не було. У січні – лютому 2007 року нам сказали, що вона хворіє, а буде вести прийом її довірена людина, лікар з команди Земної – Г. В. Григор’єва.
Ми, пацієнти-клієнти Н. Зубицької, були засмучені і не хотіли ходити на прийом до іншого лікаря, тому що це було зовсім не те і не так… Небо і земля… Згодом почали з’являтись інші назви ліків, інші упаковки, а нас все запевняли, що Зубицька незабаром вийде на роботу.
Врешті-решт, все відкрилося, ми дізналися, що приміщення «Зеленої планети» було захоплене і має тепер інших господарів. Славою, іменем Н. П. Зубицької-Земної вони користувалися до кінця 2007 року. Коли ж все стало явним, нові господарі почали обливати пані Зубицьку брудом, говорити, що освіта у неї семирічна, що до медицини не має жодного відношення і таке інше.
Матеріал до «Світлиці» я надіслала, коли все було спокійно, і ми чекали появи нашої улюбленої лікарки.
Аптеки «Зеленої планети» і сьогодні поширюються по всій Україні, і процвітає справа Наталії Земної.
Та дуже прикро, боляче, що такого лікаря не має Велика Ялта, її відпочиваючі. А Н. Земна – винятково мудра, чуйна і лагідна людина.
Зараз хворі їздять по допомогу до Сімферополя, де збереглася «Зелена планета».
Думаю, що це робиться, аби перешкоджати поширенню в Криму української мови. Сьогодні під маркою відомої цілительки вже працює не Г. Григор’єва, а ірідофахівець С. Піскунов.
Важко зрозуміти, чому згадка про Наталію Земну спричинила стільки колотнечі навколо газетної публікації. Але це підтверджує: аби вона була ординарною людиною, такого б не відбулося.
Зінаїда БОЙКО.
м. Ялта.

ШАНУВАЛЬНИКИ «ЗЕЛЕНОЇ ПЛАНЕТИ»!
Змушені застерегти вас від шахраїв, які під схожими назвами відкривають псевдоаптеки по всій Україні, а також попередити, що ліки тільки в справжніх аптеках «Зеленої планети» можна отримати безкоштовно при пред’явленні квитанції про передплату справжньої газети «Зелена планета».
Так наші аптеки допоможуть вам відрізнити справжню газету Наталії Земної, а газета «Зелена планета» - відрізнити справжні ліки від підробок шахраїв, які підступно використовують назву «Зеленої планети», аби реалізовувати власну, не завжди доброякісну продукцію.
Газета «Зелена планета» разом із мережею аптек «Зелена планета» допоможуть вам зберегти здоров’я та довголіття.
Довідки за телефоном у Києві: 456-20-43
Наталія ЗЕМНА.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #33 за 15.08.2008 > Тема "Резонанс"