"Кримська Свiтлиця" > #26 за 27.06.2008 > Тема "Душі криниця"
#26 за 27.06.2008
ПОЕТ ЧИСТОГО ╤ ПОТУЖНОГО ГОЛОСУ
ПОЕЗ╤Я
В╕домому укра╖нському поетов╕, котрий живе ╕ творчо працю╓ в м╕ст╕ Дн╕пропетровську, Серг╕╓в╕ Бурлакову у ц╕ червнев╕ дн╕ виповнилося 70 рок╕в. Народився в╕н у мальовничому сел╕ Б╕логор╕вка, на С╕верському Д╕нц╕, де степова Донеччина злила у сво╓му лон╕ б╕лу крейду ╕ чорне вуг╕лля. Це край в╕домого л╕рика Укра╖ни Володимира Сосюри, який ╕ благословив у св╕т молодого поета. За його доброю порадою Серг╕й Бурлаков зак╕нчив ф╕лолог╕чний факультет Дн╕пропетровського державного ун╕верситету, пот╕м викладав у цьому вищому навчальному заклад╕ теор╕ю та ╕стор╕ю укра╖нсько╖ л╕тератури. У поетов╕ Серг╕╓в╕ Бурлаков╕ вдало по╓дналися л╕рико-романтичн╕ настро╖ ╕ наукова жага – докопатися до найсокровенн╕ших та╓мниць художнього слова. П╕сля написання позитивно╖ реценз╕╖ на роман Олеся Гончара «Собор», поета, який уже завершував кандидатську дисертац╕ю «Майстерн╕сть поез╕╖ Максима Рильського», змусили покинути ун╕верситет. В╕н став видавцем ╕ впродовж десяти рок╕в зав╕дував редакц╕╓ю художньо╖ л╕тератури республ╕канського видавництва «Пром╕нь» (м. Дн╕пропетровськ). Згодом Серг╕й Романович очолив Дн╕пропетровську обласну письменницьку орган╕зац╕ю – одну з найб╕льших ╕ найактивн╕ших в Укра╖н╕. Його обирали членом облвиконкому, депутатом обласно╖ ради к╕лькох скликань, до кер╕вних орган╕в Сп╕лки письменник╕в Укра╖ни. Кр╕м поез╕╖, активно займа╓ться проблемами охорони довк╕лля в Зах╕дному Донбас╕ та на Кривор╕жж╕. В актив╕ поета десятки книг, багато нагород за л╕тературну д╕яльн╕сть. Його чистий, потужний голос ╕ сьогодн╕ дзвенить чесно ╕ щиро. Чимало в╕рш╕в Серг╕я Бурлакова друкувалося на поетичних стор╕нках ╕ «Кримсько╖ св╕тлиц╕». Натхнення вам, Серг╕ю Романовичу, на довг╕ л╕та! З роси та з води! Юр╕й ПШЕНИЧНИЙ.
Серг╕й БУРЛАКОВ: «Народе м╕й, тоб╕, тво╖й основ╕, Я степом присягаюсь ╕ Дн╕пром!..»
ДЖЕРЕЛА Пам’ятаю: гост╕ в хат╕, Лл╓ться бес╕да жива: «Чим багат╕, тим ╕ рад╕» - Тих╕ матер╕ слова. Пам’ятаю: серпня згуки, Надвеч╕рн╕й ср╕бноплав, Коли вперше в мо╖ руки Батько весла передав. Пам’ятаю: шахти, доли, Материнки карий кв╕т. То тво╖ джерела, доле, То твоя земля, тв╕й св╕т. Не в╕дняти ╖х в╕д серця – Хай там рад╕сть чи б╕да! – Нелегк╕ мо╖ весельця, Бистра л╕т мо╖х вода. * * * Яким би ти не почувавсь великим В оточенн╕ шаноби ╕ похвал, Вертайсь до тих джерел, З яких почав. Роби сво╖й душ╕ пост╕йний виклик, Бо може статись - Велич тво╖х дн╕в, Лиш випадок, Щасливий зб╕г обставин, А пот╕м час все на м╕сця поставить, Дасть ╕ншим зрозум╕ть, що ти не зрозум╕в. * * * Крутий роздол, де битий був Батий, М’який мор╕г, политий кров’ю кам╕нь – З╕йшлися в Укра╖н╕, як брати, Дали ╖й серце мужн╓ ╕ ласкаве. Воно росло, жадало висоти, З темниць п╕дводилось, Глух╕ ламало грати, Як Свитязь сонця, прагло доброти, Струни ╕ мармуру - любити ╕ страждати. П╕снями зарев╕ло, а в п╕снях Ярились рани, кв╕тнула калина, Жила у серц╕ н╕жн╕сть - у сльозах ╤ в радощах, в розколот╕м, - ╓дина. Жила в н╕м стигла мужн╕сть, яко С╕ч, Спалахувала м╕ць Зал╕знякова – ╤ вогнев╕ла ворохобна н╕ч, ╤ гартувалась хортицька п╕дкова. Зростало серце - В рутах ╕ тернах, - Збираючи пров╕сн╕ запов╕ти, Щоб славою в╕длунило в св╕тах, Щоб жар його в╕дчули р╕дн╕ д╕ти. Щоб в них проснувсь божественний Творець, Сини... сини... рясн╕ могильн╕ плити... Хай кожен з вас постане, як бо╓ць, Готовий серце роду захистити!
ПЕРВ╤СНИЙ ПОКЛИК В╕домо, що зника╓ той народ, Який не зна╓, де його кор╕ння, Який позбувся чест╕ ╕ сумл╕ння, Не захистивши серце в╕д п╕длот. А щоб його достоту в╕дродити – Зум╕й усе глибинне в╕дродить, Де кличе степ, де вол╕ гр╕м гримить, З-п╕д граду мати п╕д╕йма╓ жито. ╤ молоде праслово ожива, Збол╕ле в╕д приниження ╕ глуму, ╤ в непок╕рну переходить думу – Живим чуттям всю душу з╕гр╕ва.
Я СТЕПОМ ПРИСЯГАЮСЬ Дов╕чна будь, красо мого народу, М╕й дню зеленоокий, св╕те м╕й! Як в╕щий цв╕т, в╕д роду ╕ до роду У високост╕ духу молод╕й. ╤з кореня козацького кр╕пкого Ти зводився, Рвав хиже сповиття. Скажи, всесв╕тн╕й люде, ще у кого Було таким болючим бороття? Вгортались в горе пагорби ╕ доли, Кружляла яра згуба край чола, Народе м╕й, твоя тернова доля З важких в╕к╕в, З кривавих ран росла, Щоб гр╕зн╕ т╕н╕ темно╖ д╕брови - Холодноярський несхололий гн╕в - Немилосердну згубу побороли, Щоб стяг тв╕й б╕ля сонця майор╕в, Щоб ти не гнувся в немоч╕ знев╕р’я, Дзв╕ниць соборних чуючи ясу, Щоби тополь шевченкових верх╕в’я Прийдешн╕х дн╕в побачили красу, Щоб в серц╕ ожило забуте слово, До ╕стини д╕сталося крилом. Народе м╕й, тоб╕, тво╖й основ╕, Я степом присягаюсь ╕ Дн╕пром!
ПО╢ДИНОК Степ глухо задудн╕в - То кон╕ яничарськ╕ Ср╕блясту тирсу Тисли до копит, ╤ плавн╕ сколихнулися самарськ╕ - Ось-ось в окол╕ гн╕вом закипить. Гей, чу╓те? Дебелими дубами Застугон╕в козачий передзв╕н, Вже розчахнулись м╕днокут╕ брами - ╤ день дв╕ сили в яр╕й битв╕ зв╕в. ╤ стало т╕сно в╕д шабель ╕ крику – Вже хтось пов╕к не встане ╕з трави. Впивсь кров’ю день, Та втому стер велику, Гойдаючи звитяжн╕ корогви. Було в них все - ╤ рад╕сть, ╕ розлука, ╤ розголос, ╕ слави гожий р╕ст... ╤, мов стр╕ла, що пущена ╕з лука, Лет╕ла в Задн╕пров’я добра в╕сть. * * * Кр╕зь марево хмар швидкоплинне Горить св╕танкова зоря: Померли вчорашн╕ новини В об╕ймах прийдешнього дня. ╤ вже не зосталось н╕чого В болюч╕й ╕ н╕жн╕й душ╕ В╕д мороку й тиску н╕чного – ╥й темн╕ примари чуж╕, Чужа ╖й лакейська ганеба, ╤ чорна п╕дступн╕сть чужа. Вона ж не якась там амеба, Вона ж таки, люде, душа. * * * Б╕ль роздира╓ душу, горбить спину На продаж╕ сумл╕ння ╕ над╕й. Чом лют╕ нелюдськ╕й нема╓ впину, К╕нця нема зажерност╕ людськ╕й? А нам же треба ╕ не так багато – Ц╕люща сила в з╕бран╕м зерн╕, Людське тепло у кожн╕й наш╕й хат╕, ╤ чисте небо в кожному в╕кн╕. * * * Вже щось др╕бне с╕четься в оч╕ дзизом. В╕дгонь пошвидше! Хай не заважа! Невитл╕ла козацьких дум душа - В╕длуння ще гуде Дн╕провим Низом.
ЯВОРОВА ДУМА Пам’ят╕ Дмитра Яворницького
╤ Згадка - небом, Туман – яром, Яром-долиною, Добра ж доля - полем ярим - Плугом - борозною… Гострим плугом - цуг за цугом, Золотим зеренцем… За Великим нашим Лугом ╤з козацьким серцем. П╕двелись важк╕ могили, Хмари-небосхили, Лих╕ люди не там рили, Рили – не любили. А йому - лиш до шаблюки Доторкнувсь рукою - Зазвучали ратн╕ згуки В╕щою струною. Зазвучали - п╕двед╕ться, Краю оборонц╕! На сх╕д-сонця помол╕ться, Браття запорожц╕.
╤╤ В╕н зупинивсь над вигином Дн╕пра, Над варивом Кодацького порогу, Де лицарська в╕двага не др╕ма, Де з-над Самар’я день руша в дорогу. Уроча мить… Як в дзеркал╕, уздр╕в В широк╕м плес╕ стяги малинов╕, Легк╕ шлики Богданових полк╕в, Незламн╕ лави, вв╕рен╕ С╕рков╕, Ввесь св╕т козацький: чищений п╕столь, ╤ блиск п╕дк╕в, чайки ╕ гак╕вниц╕, М╕цне з╕брання непок╕рних доль, Ще тепл╕ - в╕д долонь – порох╕вниц╕. Яку в╕н дивну славу постер╕г! Як╕ гучн╕ скарби явив народу! Мовчало скелля… Цв╕в петр╕в бат╕г... А в╕н вертався з мандр╕в, як з походу.
III Ось нахиливсь над аркушем - ╕ зв╕льна Вмочив кр╕пке перо у каламар - ╤ полилася опов╕дь заг╕рна Про гук звитяг, про г╕ркоту оман, Про тих, хто морем плив за Сагайдачним, Щоб розкувати бранц╕в, Хто пол╕г Десь п╕д Синопом, у бою гаряч╕м, ╤ смертю смерть нав╕ки перем╕г. О Несторе козачий! Крем╕нь степу, Скарбнице пам’ят╕, чуття жаркий вогонь! Ти викресав ясу, Кр╕зь млу нестерпну В╕в гр╕зну С╕ч на зриму оболонь... Будинок над Славутичем. Недремно Жила в н╕м Кл╕о, бо ж цуралась сн╕в, Щоб гордий Яв╕р думу пота╓мну Сповна високим зорям розпов╕в. * * * Хто б не був - цар╕ чи президенти? – Правда ╓ найвища з нагород! Грецьк╕ починалися декрети: «Ухвалила Рада ╕ Народ!» ...В пол╕сах гудуть Народн╕ збори ╤, якщо ти вн╕с новий закон, ╤ в╕н людям допоможе в гор╕ – Ц╕нний ти, як ц╕лий лег╕он. А коли в╕н п╕дведе громаду, ╤ добробут м╕ста кине вниз – То тебе карають, як за зраду, Жди зал╕зний вирок: - Острак╕зм!
САМАРСЬКИЙ СОБОР Там, за Самарою, за бором, В легких об╕ймах висоти Собор соборн╕стю Соборить, П╕дв╕вши золот╕ хрести. В╕н зневажа╓ зал╕зяччя - Увесь на тиблях, без гв╕здк╕в. У нього кожна вежа зряча Соборним подзвоном в╕к╕в. Його обходить стиль ма╓тний ╤ модернований г╕брид. Б╕жить в╕н - хмарам навперейми… Чи хоче зупинити час? Собор в нову ясу перейде, За вс╕ гр╕хи простивши нас. За нетерплячку, За перестрах, За дуросв╕тство, перекрут. Як╕ ж болюч╕ ц╕ ре╓стри, Як хмари повагом пливуть!
НАДМОР’Я Де вб╕г полинний дим У л╕то розпросторе, Ти т╕лом степовим Близьке в╕дчула море. Збагнула, як любов, Ча╖ний клич польоту, Де в╕тер поборов Задушливу спекоту, Де моря перламутр Так лаг╕дно ламався, В╕н добре знав, мабуть, В ч╕м день тоб╕ з╕знався, Чим в╕дгукнувся степ На млу прозр╕нь прозору, Де осягнуть себе Думкам не стачить зору.
ЛЮБЛЮ Коли ти зломиш г╕лочку жасмину, Знай, т╕ло мо╓ рвеш. Болить мен╕. Я весь у ц╕й дов╕рлив╕й весн╕, У сил╕ т╕й, що м╕ць да╓ безсилу, День сяйвом затопив рясну долину, М╕льйони сонць кружляють в бистрин╕, Нехай цв╕те, хай сплески неземн╕ Впл╕та╓ у симфон╕ю ╓дину! Люблю той в╕нчик - б╕л╕ пелюстки, - Чекання час, врочистий ╕ хисткий, Яких то див тут на земл╕ нема╓! Чуття любов╕ крильми душу кра╓, ╢ все у н╕м: ╕ щастя ╕ б╕да… Не встиг прийти, а цв╕т уже спада... * * * Ти вся у л╕т╕ - боже м╕й, - Як благодать розлита. Ну що ж - люби, священнод╕й, Пок╕рна й гордовита, В тво╖х гр╕хах - гр╕ха нема. Жагу втопивши в з╕лл╕, Сплелася сонячна смага У пристрасн╕м свав╕лл╕. Тепер, попробуй, розберись, Де праведне, де гр╕шне, Коли сумна ос╕ння вись, Лиш спогади колише.
"Кримська Свiтлиця" > #26 за 27.06.2008 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=6072
|