Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4444)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4116)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2110)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1028)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (308)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (202)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
САВА ╤ ЛАВА
Наш╕ традиц╕╖


«20 ДН╤В У МАР╤УПОЛ╤», ДЖАМАЛА ╤ «КОНОТОПСЬКА В╤ДЬМА»:
Стали в╕дом╕ лауреати Шевченк╕всько╖ прем╕╖…


ПРАВДА ДВО╢СЛОВА
Наш╕ традиц╕╖


ОЧИМА БЕЛЬГ╤ЙСЬКОГО ФОТОГРАФА
На його зн╕мках - чорно-б╕ла пал╕тра Майдану…


МИСТЕЦЬКА «ЗДИБАНКА В «НОР╤»
Виставка в╕дбулася без обмежень ╕ упереджень. В╕дб╕р ╕ цензура були в╕дсутн╕…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #26 за 27.06.2008 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#26 за 27.06.2008
ПОЕТ ЧИСТОГО ╤ ПОТУЖНОГО ГОЛОСУ

ПОЕЗ╤Я

В╕домому укра╖нському поетов╕, котрий живе ╕ творчо працю╓ в м╕ст╕ Дн╕пропетровську, Серг╕╓в╕ Бурлакову у ц╕ червнев╕ дн╕ виповнилося 70 рок╕в. Народився в╕н у мальовничому сел╕ Б╕логор╕вка, на С╕верському Д╕нц╕, де степова Донеччина злила у сво╓му лон╕ б╕лу крейду ╕ чорне вуг╕лля. Це край в╕домого л╕рика Укра╖ни Володимира Сосюри, який ╕ благословив у св╕т молодого поета.
За його доброю порадою Серг╕й Бурлаков зак╕нчив ф╕лолог╕чний факультет Дн╕пропетровського державного ун╕верситету, пот╕м викладав у цьому вищому навчальному заклад╕ теор╕ю та ╕стор╕ю укра╖нсько╖ л╕тератури.
У поетов╕ Серг╕╓в╕ Бурлаков╕ вдало по╓дналися л╕рико-романтичн╕ настро╖ ╕ наукова жага – докопатися до найсокровенн╕ших та╓мниць художнього слова.
П╕сля написання позитивно╖ реценз╕╖ на роман Олеся Гончара «Собор», поета, який уже завершував кандидатську дисертац╕ю «Майстерн╕сть поез╕╖ Максима Рильського», змусили покинути ун╕верситет. В╕н став видавцем ╕ впродовж десяти рок╕в зав╕дував редакц╕╓ю художньо╖ л╕тератури республ╕канського видавництва «Пром╕нь» (м. Дн╕пропетровськ).
Згодом Серг╕й Романович очолив Дн╕пропетровську обласну письменницьку орган╕зац╕ю – одну з найб╕льших ╕ найактивн╕ших в Укра╖н╕. Його обирали членом облвиконкому, депутатом обласно╖ ради к╕лькох скликань, до кер╕вних орган╕в Сп╕лки письменник╕в Укра╖ни. Кр╕м поез╕╖, активно займа╓ться проблемами охорони довк╕лля в Зах╕дному Донбас╕ та на Кривор╕жж╕. В актив╕ поета десятки книг, багато нагород за л╕тературну д╕яльн╕сть. Його чистий, потужний голос ╕ сьогодн╕ дзвенить чесно ╕ щиро.
Чимало в╕рш╕в Серг╕я Бурлакова друкувалося на поетичних стор╕нках ╕ «Кримсько╖ св╕тлиц╕». Натхнення вам, Серг╕ю Романовичу, на довг╕ л╕та! З роси та з води!
Юр╕й ПШЕНИЧНИЙ.

Серг╕й БУРЛАКОВ:
«Народе м╕й, тоб╕, тво╖й основ╕,
Я степом присягаюсь ╕ Дн╕пром!..»

ДЖЕРЕЛА
Пам’ятаю: гост╕ в хат╕,
Лл╓ться бес╕да жива:
«Чим багат╕, тим ╕ рад╕» -
Тих╕ матер╕ слова.
Пам’ятаю: серпня згуки,
Надвеч╕рн╕й ср╕бноплав,
Коли вперше в мо╖ руки
Батько весла передав.
Пам’ятаю: шахти, доли,
Материнки карий кв╕т.
То тво╖ джерела, доле,
То твоя земля, тв╕й св╕т.
Не в╕дняти ╖х в╕д серця –
Хай там рад╕сть чи б╕да! –
Нелегк╕ мо╖ весельця,
Бистра л╕т мо╖х вода.
*   *   *
Яким би ти не почувавсь великим
В оточенн╕ шаноби ╕ похвал,
Вертайсь до тих джерел,
З яких почав.
Роби сво╖й душ╕ пост╕йний виклик,
Бо може статись -
Велич тво╖х дн╕в,
Лиш випадок,
Щасливий зб╕г обставин,
А пот╕м час все на м╕сця поставить,
Дасть ╕ншим зрозум╕ть,
 що ти не зрозум╕в.
*   *   *
Крутий роздол,
 де битий був Батий,
М’який мор╕г,
 политий кров’ю кам╕нь –
З╕йшлися в Укра╖н╕, як брати,
Дали ╖й серце мужн╓ ╕ ласкаве.
Воно росло, жадало висоти,
З темниць п╕дводилось,
Глух╕ ламало грати,
Як Свитязь сонця, прагло доброти,
Струни ╕ мармуру -
любити ╕ страждати.
П╕снями зарев╕ло, а в п╕снях
Ярились рани, кв╕тнула калина,
Жила у серц╕ н╕жн╕сть - у сльозах
╤ в радощах, в розколот╕м, - ╓дина.
Жила в н╕м стигла мужн╕сть,
яко С╕ч,
Спалахувала м╕ць Зал╕знякова –
╤ вогнев╕ла ворохобна н╕ч,
╤ гартувалась хортицька п╕дкова.
Зростало серце -
В рутах ╕ тернах, -
Збираючи пров╕сн╕ запов╕ти,
Щоб славою в╕длунило в св╕тах,
Щоб жар його в╕дчули р╕дн╕ д╕ти.
Щоб в них проснувсь
божественний Творець,
Сини... сини...
 рясн╕ могильн╕ плити...
Хай кожен з вас постане, як бо╓ць,
Готовий серце роду захистити!

ПЕРВ╤СНИЙ ПОКЛИК
В╕домо, що зника╓ той народ,
Який не зна╓, де його кор╕ння,
Який позбувся чест╕ ╕ сумл╕ння,
Не захистивши серце в╕д п╕длот.
А щоб його достоту в╕дродити –
Зум╕й усе глибинне в╕дродить,
Де кличе степ, де вол╕ гр╕м гримить,
З-п╕д граду мати п╕д╕йма╓ жито.
╤ молоде праслово ожива,
Збол╕ле в╕д приниження ╕ глуму,
╤ в непок╕рну переходить думу –
Живим чуттям всю душу з╕гр╕ва.

Я СТЕПОМ ПРИСЯГАЮСЬ
Дов╕чна будь, красо мого народу,
М╕й дню зеленоокий, св╕те м╕й!
Як в╕щий цв╕т, в╕д роду ╕ до роду
У високост╕ духу молод╕й.
╤з кореня козацького кр╕пкого
Ти зводився,
Рвав хиже сповиття.
Скажи, всесв╕тн╕й люде, ще у кого
Було таким болючим бороття?
Вгортались в горе пагорби ╕ доли,
Кружляла яра згуба край чола,
Народе м╕й, твоя тернова доля
З важких в╕к╕в,
З кривавих ран росла,
Щоб гр╕зн╕ т╕н╕ темно╖ д╕брови -
Холодноярський несхололий гн╕в -
Немилосердну згубу побороли,
Щоб стяг тв╕й б╕ля сонця майор╕в,
Щоб ти не гнувся в немоч╕ знев╕р’я,
Дзв╕ниць соборних чуючи ясу,
Щоби тополь шевченкових верх╕в’я
Прийдешн╕х дн╕в побачили красу,
Щоб в серц╕ ожило забуте слово,
До ╕стини д╕сталося крилом.
Народе м╕й, тоб╕, тво╖й основ╕,
Я степом присягаюсь ╕ Дн╕пром!

ПО╢ДИНОК
Степ глухо задудн╕в -
То кон╕ яничарськ╕
Ср╕блясту тирсу
Тисли до копит,
╤ плавн╕ сколихнулися самарськ╕ -
Ось-ось в окол╕ гн╕вом закипить.
Гей, чу╓те?
Дебелими дубами
Застугон╕в козачий передзв╕н,
Вже розчахнулись
 м╕днокут╕ брами -
╤ день дв╕ сили в яр╕й битв╕ зв╕в.
╤ стало т╕сно в╕д шабель ╕ крику –
Вже хтось пов╕к не встане ╕з трави.
Впивсь кров’ю день,
Та втому стер велику,
Гойдаючи звитяжн╕ корогви.
Було в них все -
╤ рад╕сть, ╕ розлука,
╤ розголос, ╕ слави гожий р╕ст...
╤, мов стр╕ла, що пущена ╕з лука,
Лет╕ла в Задн╕пров’я добра в╕сть.
*   *   *
Кр╕зь марево хмар швидкоплинне
Горить св╕танкова зоря:
Померли вчорашн╕ новини
В об╕ймах прийдешнього дня.
╤ вже не зосталось н╕чого
В болюч╕й ╕ н╕жн╕й душ╕
В╕д мороку й тиску н╕чного –
╥й темн╕ примари чуж╕,
Чужа ╖й лакейська ганеба,
╤ чорна п╕дступн╕сть чужа.
Вона ж не якась там амеба,
Вона ж таки, люде, душа.
*   *   *
Б╕ль роздира╓ душу, горбить спину
На продаж╕ сумл╕ння ╕ над╕й.
Чом лют╕ нелюдськ╕й нема╓ впину,
К╕нця нема зажерност╕ людськ╕й?
А нам же треба ╕ не так багато –
Ц╕люща сила в з╕бран╕м зерн╕,
Людське тепло у кожн╕й наш╕й хат╕,
╤ чисте небо в кожному в╕кн╕.
*   *   *
Вже щось др╕бне
 с╕четься в оч╕ дзизом.
В╕дгонь пошвидше!
Хай не заважа!
Невитл╕ла козацьких дум душа -
В╕длуння ще гуде
Дн╕провим Низом.

ЯВОРОВА ДУМА
Пам’ят╕ Дмитра Яворницького


Згадка - небом,
Туман – яром,
Яром-долиною,
Добра ж доля - полем ярим -
Плугом - борозною…
Гострим плугом - цуг за цугом,
Золотим зеренцем…
За Великим нашим Лугом
╤з козацьким серцем.
П╕двелись важк╕ могили,
Хмари-небосхили,
Лих╕ люди не там рили,
Рили – не любили.
А йому - лиш до шаблюки
Доторкнувсь рукою -
Зазвучали ратн╕ згуки
В╕щою струною.
Зазвучали - п╕двед╕ться,
Краю оборонц╕!
На сх╕д-сонця помол╕ться,
Браття запорожц╕.

╤╤
В╕н зупинивсь
 над вигином Дн╕пра,
Над варивом Кодацького порогу,
Де лицарська в╕двага не др╕ма,
Де з-над Самар’я
 день руша в дорогу.
Уроча мить…
Як в дзеркал╕, уздр╕в
В широк╕м плес╕ стяги малинов╕,
Легк╕ шлики Богданових полк╕в,
Незламн╕ лави, вв╕рен╕ С╕рков╕,
Ввесь св╕т козацький:
 чищений п╕столь,
╤ блиск п╕дк╕в, чайки ╕ гак╕вниц╕,
М╕цне з╕брання непок╕рних доль,
Ще тепл╕ - в╕д долонь –
 порох╕вниц╕.
Яку в╕н дивну славу постер╕г!
Як╕ гучн╕ скарби явив народу!
Мовчало скелля…
Цв╕в петр╕в бат╕г...
А в╕н вертався з мандр╕в,
 як з походу.

III
Ось нахиливсь над аркушем -
 ╕ зв╕льна
Вмочив кр╕пке перо у каламар -
╤ полилася опов╕дь заг╕рна
Про гук звитяг, про г╕ркоту оман,
Про тих, хто морем плив
 за Сагайдачним,
Щоб розкувати бранц╕в,
Хто пол╕г
Десь п╕д Синопом, у бою гаряч╕м,
╤ смертю смерть нав╕ки перем╕г.
О Несторе козачий! Крем╕нь степу,
Скарбнице пам’ят╕,
 чуття жаркий вогонь!
Ти викресав ясу,
Кр╕зь млу нестерпну
В╕в гр╕зну С╕ч на зриму оболонь...
Будинок над Славутичем.
Недремно
Жила в н╕м Кл╕о,
 бо ж цуралась сн╕в,
Щоб гордий Яв╕р думу пота╓мну
Сповна високим зорям розпов╕в.
*   *   *
Хто б не був -
 цар╕ чи президенти? –
Правда ╓ найвища з нагород!
Грецьк╕ починалися декрети:
«Ухвалила Рада ╕ Народ!»
...В пол╕сах гудуть Народн╕ збори
╤, якщо ти вн╕с новий закон,
╤ в╕н людям допоможе в гор╕ –
Ц╕нний ти, як ц╕лий лег╕он.
А коли в╕н п╕дведе громаду,
╤ добробут м╕ста кине вниз –
То тебе карають, як за зраду,
Жди зал╕зний вирок:
- Острак╕зм!

САМАРСЬКИЙ СОБОР
Там, за Самарою, за бором,
В легких об╕ймах висоти
Собор соборн╕стю
Соборить,
П╕дв╕вши золот╕ хрести.
В╕н зневажа╓ зал╕зяччя -
Увесь на тиблях, без гв╕здк╕в.
У нього кожна вежа зряча
Соборним подзвоном в╕к╕в.
Його обходить стиль ма╓тний
╤ модернований г╕брид.
Б╕жить в╕н - хмарам навперейми…
Чи хоче зупинити час?
Собор в нову ясу перейде,
За вс╕ гр╕хи простивши нас.
За нетерплячку,
За перестрах,
За дуросв╕тство, перекрут.
Як╕ ж болюч╕ ц╕ ре╓стри,
Як хмари повагом пливуть!

НАДМОР’Я
Де вб╕г полинний дим
У л╕то розпросторе,
Ти т╕лом степовим
Близьке в╕дчула море.
Збагнула, як любов,
Ча╖ний клич польоту,
Де в╕тер поборов
Задушливу спекоту,
Де моря перламутр
Так лаг╕дно ламався,
В╕н добре знав, мабуть,
В ч╕м день тоб╕ з╕знався,
Чим в╕дгукнувся степ
На млу прозр╕нь прозору,
Де осягнуть себе
Думкам не стачить зору.

ЛЮБЛЮ
Коли ти зломиш г╕лочку жасмину,
Знай, т╕ло мо╓ рвеш. Болить мен╕.
Я весь у ц╕й дов╕рлив╕й весн╕,
У сил╕ т╕й, що м╕ць да╓ безсилу,
День сяйвом затопив рясну долину,
М╕льйони сонць
 кружляють в бистрин╕,
Нехай цв╕те, хай сплески неземн╕
Впл╕та╓ у симфон╕ю ╓дину!
Люблю той в╕нчик -
 б╕л╕ пелюстки, -
Чекання час, врочистий ╕ хисткий,
Яких то див тут на земл╕ нема╓!
Чуття любов╕ крильми душу кра╓,
╢ все у н╕м: ╕ щастя ╕ б╕да…
Не встиг прийти, а цв╕т уже спада...
*   *   *
Ти вся у л╕т╕ - боже м╕й, -
Як благодать розлита.
Ну що ж - люби, священнод╕й,
Пок╕рна й гордовита,
В тво╖х гр╕хах - гр╕ха нема.
Жагу втопивши в з╕лл╕,
Сплелася сонячна смага
У пристрасн╕м свав╕лл╕.
Тепер, попробуй, розберись,
Де праведне, де гр╕шне,
Коли сумна ос╕ння вись,
Лиш спогади колише.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #26 за 27.06.2008 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=6072

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков