Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2816)
З потоку життя (5952)
Душі криниця (3327)
Українці мої... (1435)
Резонанс (1446)
Урок української (985)
"Білі плями" історії (1634)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (259)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
Алла ОСАДЧА. ╤СТОР╤Я ФЕОДОС╤ЙСЬКО╥ «ПРОСВ╤ТИ» (1989-2012)
Спита╓те: проти кого боролись? Проти вс╕х, хто не хоче бачити Укра╖ну незалежною демократичною...


КОЛК╤ВСЬКА РЕСПУБЛ╤КА – ТЕРИТОР╤Я УКРА╥НСЬКО╥ СВОБОДИ У ВИР╤ В╤ЙНИ
Що ви зна╓те про республ╕ку, яка про╕снувала на окупован╕й н╕мцями Волин╕ ц╕лих п╕вроку?


╤СТОР╤Я УКРА╥НИ В╤Д К╤ММЕР╤ЙЦ╤В ДО СЬОГОДЕННЯ В КАРТАХ
Презентац╕я ╕сторичного атласу «Terra Ucrainica» в╕дбулася в столичн╕й книгарн╕...


ЧОМУ КРИМ МОЖЕ БУТИ Т╤ЛЬКИ КРИМОМ, А НЕ ТАВРИДОЮ АБО ТАРТАР╤╢Ю
Слова "Кирим" ╕ "киримли" – однокоренев╕ ╕ говорять сам╕ за себе – чий насправд╕...


КОНЦТАБ╤Р ДЛЯ УКРА╥НЦ╤В: ЯК ВОНИ ВИЖИВАЛИ, БУНТУВАЛИ Й В╤РИЛИ
Виставка – це групи великих як╕сно зроблених арх╕вних чорно-б╕лих фото на стендах й...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #11 за 14.03.2008 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#11 за 14.03.2008
З АВСТР╤╥ – НА КОЛИМУ

СПОГАДИ ДИВ╤З╤ЙНИКА
Про УПА зараз пишуть немало. ╢ документальн╕ пов╕ст╕, ╓ художн╕ твори, нав╕ть ф╕льми ╓. Не те, щоб дуже багато, але уявлення про укра╖нську «партизанку» скласти можна. Зовс╕м ╕нша справа з Див╕з╕╓ю «СС-Галичина». Суц╕льна «б╕ла пляма», лише окрем╕, б╕льш-менш в╕дом╕ загалов╕, фрагменти. ╤ ф╕льм╕в нема╓... Очевидно, тому, що «див╕з╕йник╕в» уважають колаборантами, а зн╕мати про «г╕тлер╕вських прихвосн╕в» художн╕ ф╕льми - невдячна справа.
 ╤ все ж це наш╕ люди, укра╖нц╕... Зрозум╕ти мотиву вступу до Див╕з╕╖, мати уявлення про порухи душ╕ перес╕чного «див╕з╕йника» - зараз вкрай важливо. ╤ це значно легше зробити, поки жив╕ учасники под╕й. В св╕тл╕ вищесказаного велику ц╕нн╕сть для ╕сторика ма╓ книга колишнього комбатанта Леон╕да Мухи: «З Австр╕╖ на Колиму». Вона пролива╓ св╕тло на багато речей.
 Колись в одн╕й ╕з сво╖х передач тележурнал╕ст Сав╕к Шустер сказав фразу, яка мен╕ запам’яталася. Суть його думки полягала в тому, що весь св╕т, вс╕ народи можна под╕лити на дв╕ половини. До першо╖ ув╕йдуть т╕ нац╕╖, де людина ц╕ну╓ться. Зрозум╕ло, що ╕ншу половину людства складатимуть нац╕╖, де окрема людина н╕чого не варта. Третьо╖ категор╕╖ просто не ╕сну╓.
 Читаючи книгу Леон╕да Мухи, я неодноразово ловив себе на думц╕, що Н╕меччина (не у фашистський пер╕од), звичайно, належить до першого св╕ту, а ось радянська Рос╕я з ус╕ма поневоленими нею народами - до другого.
 Мо╓ припущення: у Див╕з╕ю «СС-Галичина» п╕шли люди, як╕ тепер в т╕й чи ╕нш╕й м╕р╕ розд╕лили б точку зору Сав╕ка Шустера. Або ж ╕нту╖тивно в╕дчували, що захищати треба краще, а не г╕рше. По╕нформован╕сть галичан у пер╕од окупац╕╖ - це вже ╕нше питання. Якби селяни знали про плани г╕тлер╕всько╖ верх╕вки, то вс╕ п╕шли б до УПА, а не ставали б вояками Вермахту.
Але сталося саме так, як сталося. ╤ книга Леон╕да Мухи ц╕нна тим, що мотиви вибору, який зробили тисяч╕ людей, стають зрозум╕лими. Наш╕ льв╕вськ╕ передплатники орган╕зували мен╕ зустр╕ч ╕з Леон╕дом Юхимовичем. Сп╕лкуватися ╕з живим учасником под╕й, не приховаю, було дуже ц╕каво.
 - Дек╕лька сл╕в про себе, пане Леон╕де. Про сво╓ дитинство, юн╕сть. Про погляди ╕ переконання. Про початок в╕йни.
 - Моя мама була галичанкою, а батько - «сх╕дняк», колишн╕й старшина Арм╕╖ УНР, пол╕тем╕грант. До реч╕, в╕н нав╕ть не був громадянином Польщ╕, мав нансен╕вський паспорт. Працював на Холмщин╕, у сел╕ Сосновиця, вчителем. Це була чи не остання укра╖нська школа на П╕дляшш╕. Решта шк╕л стали польськими.
 Я ж учився в Дрогобич╕, у 1939 роц╕ зак╕нчив 6-й клас. Добре пам’ятаю наше «визволення» Червоною Арм╕╓ю. В╕дразу ж «сов╕ти» взялися за наше перевиховання, записували в комсомол чи в п╕онерську орган╕зац╕ю.
 Пам’ятаю, що розвелося страшне злод╕йство. А в 1941 роц╕, коли «сов╕ти» накивали п’ятами, я став св╕дком страшних злочин╕в б╕льшовик╕в у Стрийськ╕й тюрм╕. Люди витягли з канал╕зац╕йного колодязя 32 трупи. Це не могло не вплинути на мо╓ ставлення до радянсько╖ влади. Коли бив пот╕м червоних, увесь час згадував оц╕ трупи...
 - Н╕мецька влада була кращою?
 - Може, для когось вона була ╕ страшною, але я не мав особливих п╕дстав нар╕кати. Мене забрали на роботу до Н╕меччини т╕льки п╕сля ретельного медогляду. Освоював профес╕ю токаря. До реч╕, я мав посилене харчування як укра╖нець з генерал-губернаторства ╕ ще деяк╕ п╕льги. Пот╕м мене забрали на «каторгу». Про╖здив м╕ста Кал╕ш, Гл╕в╕це, Галле, Котбус, Ерфурт... Навколо була чистота ╕ порядок, чудова арх╕тектура, гарн╕ кв╕ти.
 У Франкфурт╕ нас поселили в невеликому готел╕; згодом ми почали працювати на в╕йськовому завод╕. З нами були й д╕вчата з Укра╖ни, а точн╕ше - з Мар╕уполя.
 Робота зак╕нчувалась р╕вно о 17.45, у нед╕лю був вих╕дний. Кожен роб╕тник був впевнений, що 10-го числа йому принесуть конверт ╕з зароб╕тною платою, а 25-го з авансом. У конверт╕ на тонк╕й стр╕чц╕ - дан╕ про зароб╕ток ╕ стягнення.
 Для роботи мали два комб╕незони - один носився, а другий був у пранн╕. Були й шк╕рян╕ рукавиц╕; якщо вони рвалися, то в╕дразу ж видавали нов╕.
 Коли поверталися з роботи, за шибкою бачимо листи - з ус╕х кра╖н ╢вропи. Кожен забирав св╕й. Коли дуже хот╕ли, могли купити нав╕ть цитрусов╕ - лимони, апельсини - все це було у фабричн╕й ╖дальн╕. На талони могли отримати сир, мармелад, штучний мед тощо. У понед╕лок, четвер та нед╕лю були м’ясн╕ дн╕, у в╕второк ╕ п’ятницю зам╕сть м’яса була риба. Молочне, кава, млинц╕ теж не були р╕дк╕стю. Ось чому спогади про цю «каторгу» у мене залишились найсв╕тл╕ш╕.
 - Можливо, вас годували так саме тому, що завод був в╕йськовим?
 - Може, й так. У ╕нших м╕сцях було г╕рше. Але якщо ви ц╕кавитесь мотивами мого вступу до Див╕з╕╖ «СС-Галичина», то оце вам ╕ пояснення. Про злочини н╕мц╕в я не знав, а злочини червоних бачив на власн╕ оч╕.
 - А як саме ви потрапили до див╕з╕╖?
 - У липн╕ 1943 року я мав двотижневу в╕дпустку з «каторги». До╖хав спец╕альним по╖здом з в╕дпускниками до Варшави. Разом з╕ мною ╖хали литовц╕. Теж, видно, «каторжани». Вони по╖хали дал╕ у Литву, а я залишився у м╕ст╕. В Укра╖нському Ком╕тет╕ на вулиц╕ Коперн╕ка зас╕дала приймальна ком╕с╕я ╕з запису добровольц╕в у Див╕з╕ю. Зустр╕в там знайомого ╕з емблемою УВВ (Укра╖нське Визвольне В╕йсько) на рукав╕. Д╕знався, що орган╕затором цього в╕йська був легендарний командир «Чорних Запорожц╕в» полковник Дяченко. Це тод╕ був сво╓р╕дний «спецназ» укра╖нського в╕йська, ов╕яний славою. ╤ ми, юнаки, молилися на геро╖в визвольних змагань 1919 - 1920 рр.
 - Очевидно, вплинуло ╕ те, що ваш батько був старшиною Арм╕╖ УНР?
 - Думаю, так. Записавшись до Див╕з╕╖, я встиг пров╕дати його, з’╖здивши на П╕дляшшя. Довго говорили, бо я багато розпитував. Батько розпов╕в, що сам в╕н ╕з старовинного козацького роду, з села Пушкар╕вка Катеринославсько╖ губерн╕╖. Був штабс-кап╕таном царсько╖ арм╕╖, а згодом, коли покликала Батьк╕вщина, став старшиною в
3-╕й Зал╕зн╕й Див╕з╕╖ п╕д командою генерала Удовиченка.
 - Тобто ви - не зовс╕м типовий «див╕з╕йник». Вони були переважно галичанами, а у вас козацьке кор╕ння.
 - Я п╕дсв╕домо в╕дчував генетичний зв’язок ╕з Наддн╕прянською Укра╖ною. Завжди добр╕ стосунки складалися ╕з «сх╕дняками», нав╕ть з кубанськими укра╖нцями. ╤ я радий, що п╕сля багатьох рок╕в радянсько╖ каторги (це зовс╕м не те, що н╕мецька!) я, врешт╕-решт, побував майже в ус╕х закутках Укра╖ни. Побачив святин╕ Ки╓ва, Хортицю, Кан╕в, Холодний Яр... Багато по╖здив ╕ по Криму. Тому життя кримських укра╖нц╕в уявляю добре.
 - Ну, ╕ де ж ви отримали «бойове хрещення»? З чого почалася ваша Друга св╕това?
 - З╕ Словаччини. Перед цим я зак╕нчив п╕дстаршинський вишк╕л в Лявенбургу.
 - Отже, вас кинули на придушення Словацького нац╕онального повстання?
 - Ну, не знаю, наск╕льки воно було «нац╕ональним». Сам╕ словаки не дуже рвалися до боротьби - це я добре пам’ятаю. Зате було багато радянських десантник╕в. Скаж╕мо, у бригад╕ ╕м. Суворова було 1434 особи. З них 325 «сов╓тських ╕нтернац╕онал╕ст╕в» ╕ 220 француз╕в. При перш╕й же нагод╕ словаки кидали зброю ╕ йшли додому, особливо п╕сля того, як президент Т╕со оголосив амн╕ст╕ю ус╕м, хто припинить боротьбу. В гори в╕д╕йшли т╕льки ст╕йк╕ антифашисти ╕ комун╕сти. А ще «╕нтербригад╕вц╕». Словацьких вояк╕в, як╕ н╕чого не знали про амн╕ст╕ю, ми обеззброювали ╕ в╕дпускали.
 - А як до вас ставилося мирне населення?
 - Спочатку насторожено, а пот╕м дуже добре. Скаж╕мо, наш вояк родом ╕з Жаб’╓ на пр╕звище Томащук конвоював групу цив╕льних, як╕ ховалися в л╕с╕. Серед людей була ╕ молода словачка з батьками. Може, хлопець спробував до не╖ залицятися, бо коли згодом наша частина поверталася через Банську Бистрицю, вона вискочила з натовпу ╕ почала ц╕лувати Томащука! Почуття молодих людей зрозум╕л╕. Н╕ укра╖нськ╕ хлопц╕, н╕ словаки не в╕дчували ненавист╕ одне до одного. ╤ взагал╕, ми б╕льше хот╕ли воювати з червоними окупантами, а не з╕ словаками чи югославами. Але нас особливо й не питали. До реч╕, н╕мц╕ чомусь вважали нас, галичан, дуже миролюбними. Доля ╕стини тут ╓, але щодо «червоних», то ми б ╕з ними воювали охоче, бо добре пам’ятали про ╖хн╕ зв╕рства.
 А ось коли ми проходили через словацьк╕ села, то сп╕вали словацьких п╕сень. Людям це подобалося.
 - Виходить, тод╕ вам вдалося не нажити зайвих ворог╕в?
 - Так. ╤ це мало певне значення, коли повстанц╕ з УПА пробивалися на Зах╕д через Словаччину та Австр╕ю. М╕сцеве населення ╖м активно допомагало, бо люди пам’ятали: див╕з╕йники-укра╖нц╕ ставилися до них ц╕лком коректно.
 - А як ставилися до мирного населення радянськ╕ солдати?
 - Був якийсь неписаний закон - перш╕й л╕н╕╖ дозволялася повна безкарн╕сть, тож «визволител╕» намагалися в╕д душ╕ «помститися» за безчинства нацист╕в. Але чому за нацист╕в мало розплачувалося мирне населення? Що ж це за справедлив╕сть ╕ законн╕сть?
 Скаж╕мо, в сел╕ Траутмансдорф ми зайшли в хату, де на постел╕ лежала дванадцятир╕чна д╕вчинка, яку ╜валтувало аж дев’ять «визволител╕в». В ╕нш╕й хат╕ це була зр╕ла ж╕нка. Чолов╕ка ╖╖ ╜валт╕вники вигнали з хати. Добре, що не вбили...
 - Так само червон╕ б╕йц╕ нер╕дко ставилися ╕ до сво╖х: рос╕янок, б╕лорусок, укра╖нок. До тих гарних ж╕нок, як╕ побували в окупац╕╖, ставилися як до «немецких подстилок» - принаймн╕ т╕, хто мав необмежену владу.
 - Це така пол╕тична культура нашого «старшого брата»... Повна зневага до людини, нав╕ть до сво╓╖! Х╕ба набагато краще «сов╕ти» ставилися до союзник╕в?
 Могли просто так, для розваги, обстр╕ляти з «катюш» м╕сцерозташування югославських партизан╕в. Аби показати - хто в дом╕ господар.
 Одного партизанського командира два радянських оф╕цери застрелили т╕льки за те, що в╕н в╕дмовився пити з ними гор╕лку. ╤ншого за те, що впертий серб не захот╕в пом╕нятися сво╖м п╕столетом.
 В Б╓лград╕, б╕ля електроцентрал╕, радянськ╕ вояки розстр╕ляли 80 югославських партизан╕в. Б╕ля школи на Чукар╕це ще 76.
 - Може, серби здавалися ╖м надто незалежними? Хот╕лося якомога швидше утвердити статус «старшого брата»?
 - Очевидно, так. Але таке витворяти ╕з вчорашн╕ми союзниками...
 - А зв╕дки в╕домо про так╕ факти?
 - П╕д час запекло╖ ворожнеч╕ Стал╕на з югославською компарт╕╓ю Йосип Броз Т╕то наказав з╕брати документальн╕ докази ╕ факти про злочини, вчинен╕ радянськими в╕йськами на теренах Югослав╕╖. На початку 1954 року в б╓лградськ╕й друкарн╕ «Югослав╕я» вийшла книга: «П╕д плащиком соц╕ал╕зму» загальним накладом 8 тисяч прим╕рник╕в. Книгу редагували югославськ╕ комун╕сти Мехмед Точк╕н, Рад╕ван Йованович, Георг╕й Рад╕лич. Написана вона на основ╕ оф╕ц╕йних документ╕в, з╕знання св╕дк╕в та потерп╕лих. Вс╕ матер╕али з╕брала державна югославська ком╕с╕я, створена для розсл╕дування злочин╕в г╕тлер╕вц╕в та Червоно╖ Арм╕╖.
 - Н╕коли не чув про под╕бн╕ факти. Вони, д╕йсно, вражають. Але чому про це мало хто зна╓?
 - Справа в тому, що Хрущов п╕сля смерт╕ Стал╕на намагався покращити стосунки з Югослав╕╓ю. В╕дчувши ц╕ настро╖ нового радянського кер╕вника, Т╕то наказав увесь тираж знищити. Але один прим╕рник книги нев╕домо яким чином потрапив на Зах╕дну Н╕меччину. В 1962 роц╕ вона вийшла в Бонн╕ п╕д назвою «Товариш ворог». До друку ╖╖ п╕дготував Генр╕х фон Берг, перекладач ╕з сербсько╖ на н╕мецьку.
 В книз╕ наводяться так╕ дан╕: протягом м╕сяця «визволител╕» з╜валтували 1548 д╕вчат та ж╕нок, з них 359 застрелили. Серед жертв була нав╕ть дружина комун╕стичного зв’язкового, а також 19-р╕чна донька М╕лета Аранджацького з села Мокр╕на. Цей селянин сам запросив радянських вояк╕в до себе в гост╕. Але гор╕лка зробила свою справу, а моральних «гальм» червоноарм╕йц╕, видно, не мали.
 - Зда╓ться, нав╕ть г╕тлер╕вц╕ такого не робили...
 - Н╕мц╕ могли бути безжальними, коли була така потреба. Але союзники, нав╕ть тимчасов╕, в╕дчували себе ц╕лком захищеними. Принаймн╕ доти, доки не порушували дисципл╕ну. А траплялося ж по-всякому...
 Одного разу ми, виснажен╕ переходом, нишком випили б╕дон молока, який н╕мецький бауер прив╕з у молочарню. В очах н╕мц╕в це був страшний злочин. Нами товкли, як хот╕ли, ми проклинали той день, коли на св╕т народилися... Але н╕хто не з╕знався, бо за це був концтаб╕р. У н╕мц╕в так, а у червоних на цей «злочин» н╕хто ╕ уваги не звернув би!
 - Виходить, що у н╕мц╕в краще не покарати винного, ан╕ж покарати невинну людину?
 - Виходить, так. Пригадую, як мене, ще п╕д час перебування на «каторз╕», викликали в гестапо. Виявилося, що донесли з м╕сця прац╕ - ходжу, мовляв, де не треба та п╕дглядаю. А мен╕, с╕мнадцятир╕чному, дуже було ц╕каво спостер╕гати, як у в╕дд╕л╕ техн╕чного контролю перев╕ряли мал╕ моторчики. Адже у л╕таках ╖х так багато... Якийсь патр╕от ╕ «стукнув» куди треба.
 Сл╕дчий уважно вислухав мо╖ аргументи: «Ц╕кавлюся техн╕кою; що ж мен╕ оч╕ закривати, коли проходжу поряд?» ╕ порадив дал╕ працювати на старому м╕сц╕, але довго не затримуватися, проходячи через ВТК. А що було б у Радянському Союз╕ з його г╕пертрофованою шпигуноман╕╓ю? Без покарання не в╕дпустили б, це точно...
 - Видно, з таких др╕бниць ╕ складалися аргументи на користь вступу до укра╖нсько╖, але апр╕ор╕ «прон╕мецько╖» див╕з╕╖?
- Звичайно. Будь-яке пор╕вняння було не на користь червоних. Пригадую, як мене поранили в район╕ села Дольни Альмаш. Л╕кар в чин╕ майора наказав занести мене в «Опель», яким т╕льки-но сам при╖хав. Поруч посадили ще одного пораненого з нашо╖ сотн╕, ╕ майор наказав в╕двезти нас у госп╕таль. З Бансько╖ Бистриц╕ нас везли вже по╖здом. На мо╓ прохання прац╕вник зал╕зниц╕ купив мен╕ л╕тературу для читання. Це були книжки з сер╕╖ «Св╕тов╕ романи». Всю дорогу читав мого улюбленого письменника Дж. К╕рвуда. Майже три тижн╕ я пролежав у Годон╕н╕, пот╕м мене перевели в Нову Весь. Не пригадую якогось ворожого ставлення до себе, скор╕ше, навпаки. Коли виписувався п╕сля одужання, мен╕ давали в╕дпустку, я м╕г би ╖хати, куди хот╕в.
 На жаль, не було куди, тому я сам попросився на фронт. При╖хав у Фр╕дек М╕стек, а там недалеко вже йшли бо╖. Заходжу в комендатуру, а там, оглянувши мо╖ документи, комендант в╕дправля╓ мене подал╕ в╕д фронту, у В╕день. Мовляв, там тоб╕ скажуть, де твоя див╕з╕я. ╤ це п╕д час в╕дступу н╕мц╕в! Чи можна соб╕ уявити щось под╕бне п╕д Москвою в 1941 роц╕? Кинули б у «м’ясорубку» будь-кого, хто п╕двернувся б п╕д руку! ╤ укра╖нця, ╕ грузина, ╕ узбека, ╕ нав╕ть рос╕янина...
 А у н╕мц╕в був порядок. Див╕з╕я далеко в╕д фронту, то ╕ ╖дь у свою див╕з╕ю, не порушуй м╕сцевий порядок.
 Червоний Хрест видав мен╕ продукти на дорогу, молоденька симпатична д╕вчина налива╓ мен╕ повну миску смачного супу ╕ гуляш з картоплею. Зрозум╕вши, що я не етн╕чний н╕мець, дяку╓ мен╕ в╕д ╕мен╕ сво╓╖ Батьк╕вщини за те, що я ╖╖ захищаю. У В╕дн╕ я жив у в╕йськовому готел╕, ц╕лий день оглядав це гарне м╕сто!
 - Виходить, що н╕мц╕, ╕ в╕дступаючи, не пан╕кували? Як це не схоже на рос╕йську нерозбериху л╕та - осен╕ 1941 року!
 - Н╕мц╕ б╕льше ц╕нували людське життя, принаймн╕ якщо йшлося про «сво╖х» ╕ про союзник╕в. Але суворо карали порушник╕в порядку. Все робилося для того, аби державна машина працювала злагоджено, без «збо╖в». ╤ не було зайво╖ жорстокост╕, байдужост╕, бездушност╕. Та й не т╕льки у н╕мц╕в так було. Це стосу╓ться ╢вропи взагал╕.
В таборах ГУЛАГу я познайомився ╕з Миколою Смирновим. В╕н воював на ф╕нському фронт╕, потрапив у полон. Працював у господаря-ф╕на, поки його не репатр╕ювали в СРСР. Розпов╕дав, що в полон╕ було добре, жодного дня не пригаду╓ без масла на стол╕. Ф╕ни не докоряли йому тим, що «окупант». Просто потр╕бен був роб╕тник, то й годували добре.
 - Отже, й Ф╕нлянд╕ю можна включити до т╕╓╖ «цив╕л╕зац╕╖», де людина ц╕ну╓ться?
 - Можна. Сутт╓во в╕др╕зня╓ться в╕д ц╕╓╖ «цив╕л╕зац╕╖» лише Радянський Союз. Можу розпов╕сти ще такий випадок. На одн╕й ╕з шахт в╕дбувся вибух метану, загинуло 120 ос╕б. Довго не могли знайти «цапа-в╕дбувайла». Вийшли з╕ становища так: винним зробили механ╕ка ремонтно╖ д╕льниц╕, оск╕льки його т╕ла не знайшли. Не знайшли - отже шпигун!
 - Д╕йсно, зал╕зна лог╕ка...
 - Зробив, мовляв, диверс╕ю ╕ вт╕к. А ж╕нку його з маленькими д╕точками вигнали з державного помешкання ╕ в╕д╕брали корову. Як вона вижила - один Бог зна╓... А через 4 роки п╕д час ремонту шахти знайшли т╕ло механ╕ка.
 - ╤ що - компенсували родин╕ моральн╕ збитки?
 - Та ви що! Парт╕я ж не помиля╓ться. Це був спос╕б ╕снування кра╖ни. Про якийсь мудрий порядок не було нав╕ть ╕ мови. Скаж╕мо, в’язням нараховують певну суму калор╕й, а отримують вони значно менше. Куди д╕ва╓ться решта? Пригадую, як ми харчувалися мороженою картоплею. Що т╕льки не придумували аби можна було ╖╖ ╖сти - вимочували в холодн╕й вод╕ або кидали в окр╕п, пекли, прип╕кали - все одно залишалася солодкою та огидною, а ╖сти ох як хот╕лося! Бачив, як плакали молод╕ 25-р╕чн╕ козаки, коли, щоб виконати той злощасний план, треба було носити при 40-градусному мороз╕ голими руками (це ж не Н╕меччина, де каторжникам видавали рукавиц╕!), по пояс у сн╕гу, патики на в╕ддаль 200 - 300 метр╕в. З точки зору побудови «св╓тлого будущ╓го» варто було б хоч тр╕шки думати про людей, берегти свою, «в╕тчизняну» робочу силу, але це було не в традиц╕ях СРСР.
 Серед в’язн╕в я зустр╕чав ╕ таких людей, як Володя Терехов. У перш╕ дн╕ в╕йни, як оф╕цер, в╕н коригував стр╕льбу артбатаре╖, а коли н╕мц╕ його оточили, в╕н викликав вогонь на себе. Важко поранений, потрапив у полон ╕ п╕сля одужання п╕шов з табору в арм╕ю Власова. Звичайно ж, отримав строк за «пр╓дат╓льство». Хоч нев╕домо, хто б╕льший зрадник - в╕н чи т╕ недолуг╕ радянськ╕ во╓начальники, як╕ зовс╕м не готувалися до в╕йни?
 Сид╕в ще укра╖нець - т╕льки за те, що похвалив н╕мецький парабелум. Сид╕в ╕ ╓врей, мабуть, т╕льки за те, що посм╕в вижити у н╕мецькому концтабор╕...
 У мене нема╓ жодних «комплекс╕в» ╕ жодного приводу для розкаяння. В див╕з╕╖ «СС-Галичина» ми били ворога, якого ╕ варто було бити. Н╕мецький порядок (якби не злочинн╕ плани Г╕тлера ф╕зичного знищення слов’янства, про як╕ ми не знали на той момент абсолютно н╕чого) був значно кращим в╕д рос╕йського, чи то пак, радянського. Тут взагал╕ нема чого пор╕внювати! Тому нема╓ н╕чого дивного, що хтось ╕шов до УПА, а хтось робив виб╕р на користь Див╕з╕╖.
 - Звичайно, тепер ми зна╓мо б╕льше правди. Наш читач ╕з С╕мферополя ╢гор Барв╕нок (колишн╕й оф╕цер-афганець) розпов╕в на стор╕нках «Кримсько╖ св╕тлиц╕» про те, що коли г╕тлер╕вц╕ стояли на в╕ддал╕ 100 - 150 км в╕д Лен╕нграда, стратег╕чн╕ продовольч╕ склади були п╕дпален╕. Щоб, боронь Боже, не д╕сталися ворогов╕. Якби не це, вдалося б врятувати життя десяткам, сотням тисяч блокадник╕в. А ще в╕н писав про те, що Президент Афган╕стану Бабрак Кармаль знав про голодомор в Укра╖н╕, а наш╕ керманич╕ все це заперечували. Бо говорити про жертви не в традиц╕ях кра╖ни, яка смерть к╕лькох м╕льйон╕в сво╖х громадян не вважа╓ великою трагед╕╓ю.
 - В╕дбуваючи покарання в таборах, я переконався, що керують нами неуки, люди некомпетентн╕, а той й просто дурн╕. А ось колишн╕х пол╕тв’язн╕в до кер╕вництва н╕коли не п╕дпускали, нав╕ть якщо вони були чудовими фах╕вцями. Керувалися принципом: «Хай буде сучий син, але наш сучий син!» Такий п╕дх╕д не м╕г не впливати на життя ц╕ло╖ держави.
 Важко було жити, коли панували хаос ╕ безладдя, коли за маленький злочин могли дати величезний строк, а за великий - н╕чого.
 Пригадую, коли водили нас до зубного л╕каря, то молодий злод╕й... з╜валтував л╕карку. Якось цей випадок «зам’яли». ╤ншим разом злод╕╖ хот╕ли з╜валтувати дружину нормувальника, яка проживала з чолов╕ком у контор╕ д╕льниц╕. Нормувальник, захищаючи ╖╖ честь, розрубав одному з них голову. ╤ його не покарали. Н╕чого под╕бного у н╕мц╕в просто не могло б бути.
 А в СРСР найкраще пристосувалися до «найгуманн╕ших» закон╕в злод╕╖. Вони ╕ в табор╕ могли «приговорити» до смерт╕ якогось нарядника чи нормувальника. Завдання вбити м╕г отримати злод╕й, якому залишилося сид╕ти 10 чи 15 дн╕в. Однак вину на себе, як правило, брав ╕нший в’язень, якому ще сид╕ти 25 рок╕в. Його ж знову засудять все на т╕ ж 25, т╕льки додавши в╕дбут╕ м╕сяц╕. А це зовс╕м не трагед╕я...
 - Пропустив я головне: як же ви потрапили на Колиму? Адже воювали далеко на заход╕, в Словен╕╖, поряд американська зона окупац╕╖, ╤тал╕я, Швейцар╕я... Невже не можна було пробитися до союзник╕в Стал╕на? Вони ж не пересл╕дували вояк╕в Див╕з╕╖?
 - Фатальну роль з╕грало мо╓ поранення в руку наприк╕нц╕ в╕йни. Молод╕ ╕ здоров╕ хлопц╕ проривалися на п╕вдень через г╕рський хребет Обдах висотою до 2000 м. А моя рука розпухла, я звернувся до Червоного Хреста. Мене поклали у в╕йськовий шпиталь, але пот╕м... сам╕ ж американц╕ ╕ видали мене червоним. Потрапив я в лапи СМЕРШу, а зв╕дти як «зрадник» загрим╕в у табори.
 - Не шкоду╓те, що через прикру випадков╕сть довелося мити золото на Колим╕? А могли б жити десь у Великобритан╕╖, Канад╕ чи в США...
 - Життя на ем╕грац╕╖ також не мед. В╕д╕рван╕сть в╕д Батьк╕вщини, зм╕шан╕ шлюби... Я хоч ╕ пройшов пекло концтабор╕в, зате у 1957 роц╕ одружився з укра╖нкою. Народилися у нас донька й син, а раз виростили соб╕ г╕дну зм╕ну, значить, життя прожили не марно. До того ж, я об’╖здив усю Укра╖ну, побував на Кубан╕ - ц╕╓╖ можливост╕ я був би позбавлений, якби опинився на Заход╕.
 Що б там не казали, а у Див╕з╕ю я п╕шов, аби воювати з катами мого народу. А так╕й людин╕ краще доживати в╕ку серед сво╖х людей. Адже я чесно можу дивитися ╖м у в╕ч╕ ╕ н╕ про що не шкодую.
Серг╕й ЛАЩЕНКО.

ПАМ’ЯТ╤ ЧЕТОВОГО
 Друз╕ мо╖ молод╕╖
 Згадайте про мене,
 Вже не буде четового
 Л╕пшого в╕д мене...

 Сумним спогадом ╕з вереснево╖ осен╕ 1946 року закарбуються в наш╕ серця рядки ╕з народно╖ п╕сн╕, присвячен╕ св╕тл╕й пам’ят╕ четового Василя Заячука - «Товстого».
 ...Перех╕дними стежками на виконання завдань р╕й чети «Товстого» в с. Стопчат╕в робив перех╕д через терен на прис╕лку Городець. Був м╕ж ними ╕ сам четовий, 24-р╕чний Василь. Не спалося т╕╓╖ ос╕нньо╖ ноч╕ його матер╕. Серце в╕дчувало б╕ду. А сам Василь не спод╕вався п╕дло╖ зради. Пропустивши чотирьох хлопц╕в уперед, залишився наодинц╕ з╕ зрадником. В╕д╕йшли друз╕ далеченько ╕ не почули, ╕ не побачили, як п╕дкошений автоматною чергою по ногах впав на землю ╖хн╕й пров╕дник.

 Впав четовий на мураву
 Ще три рази крикнув,
 Оглянувся кругом себе,
 А друз╕в не видно.

 Не зм╕г Василь п╕днятися, бо зранений ст╕кав кров’ю, просочуючи нею р╕дну землю. Не хот╕в живим потрапити до рук ворог╕в.

 Як д╕став в╕н кулю в ногу,
 Не зм╕г вже т╕кати.
 Впав четовий на мураву
 Мусив ся стр╕ляти.

 Так зак╕нчив сво╓ молоде життя в╕рний син свого народу - четовий Василь Заячук. Зриваються з уст слова болю ╕ в╕дчаю, слова над╕й ╕ спод╕вань на краще майбутн╓ для нас ╕ наших д╕тей. На краще майбутн╓ для нашо╖ Укра╖ни.
 В наступному лист╕ напишу про останн╕й б╕й «Малини», який теж був уродженцем ╕з нашого села, ╕ про Пугача ╕з Яблунова.
 Оксана МОРИК╤Т.
 с. Стопчат╕в
╤вано-Франк╕всько╖ област╕.

ЗВИНУВАЧЕННЯ СФАБРИКОВАН╤ КДБ
 В арх╕в╕ ╕зра╖льського мемор╕ального комплексу «Яд Вашем» нема╓ документ╕в, як╕ н╕бито вказують на причетн╕сть батальйону «Нахт╕галь» п╕д проводом Романа Шухевича до каральних операц╕й у Львов╕ вл╕тку 1941 року. Про це заявив радник голови Служби безпеки Укра╖ни, в╕домий ╕сторик Володимир В’ятрович на бриф╕нгу у Ки╓в╕, переда╓ кореспондент УКР╤НФОРМу.
 Про наявн╕сть в арх╕в╕ «Яд Вашем» зазначено╖ зб╕рки документ╕в 6 грудня 2007 року заявив в еф╕р╕ «Н╕мецько╖ хвил╕» голова Ради мемор╕алу Йосип Лап╕д. Як розпов╕в В. В’ятрович, 27 лютого - 2 березня в╕дбувся в╕зит до ╤зра╖лю урядово╖ делегац╕╖ Укра╖ни, одним ╕з завдань яко╖ було знайомство з документами про Романа Шухевича в арх╕в╕ «Яд Вашем». За словами ╕сторика, представникам мемор╕ального комплексу було передано коп╕╖ документ╕в, як╕ св╕дчать про ситуац╕ю у Львов╕ 1941 року, та матер╕али КДБ про те, як створювалася легенда про участь «Нахт╕галю» в анти╓врейських акц╕ях.
 «Спочатку ╕зра╖льська сторона заявила, що не готова передати матер╕али про Р. Шухевича, але згодом директор арх╕вного департаменту «Яд Вашем» Ха╖м Гертнер визнав, що жодного дось╓ на Шухевича в арх╕в╕ нема╓, а Й. Лап╕д, який пов╕домляв про його ╕снування, не ╓ прац╕вником арх╕ву», - наголосив В. В’ятрович.
 Натом╕сть, продовжив в╕н, укра╖нськ╕й сторон╕ передали дв╕ «невеличк╕ папки з коп╕ями документ╕в обсягом 7 та 18 стор╕нок». В одн╕й з них м╕стилися, зокрема, св╕дчення колишнього вояка «Нахт╕галю» Григор╕я Мельника, який, як вказують документи з арх╕ву СБУ, був завербований КДБ.
 «Коп╕╖ документ╕в у переданих папках ╓ фрагментами матер╕ал╕в, сфабрикованих КДБ, ╕ у жодному випадку не можуть бути основою для звинувачень проти Р. Шухевича», - констатував укра╖нський ╕сторик.
 За даними СБУ, п╕дрозд╕л «Нахт╕галь» було створено 1941 року на територ╕╖ Польщ╕ п╕д Краковом. На початку Велико╖ В╕тчизняно╖ в╕йни батальйон, що нал╕чував 330 ос╕б, був передислокований на кордон з СРСР, але до бойових д╕й не залучався. У липн╕ 1941 року «Нахт╕галь» брав участь у штурм╕ радянських укр╕плень п╕д Проскуровом ╕ в боях за В╕нницю. Разом з тим командування батальйону наст╕йливо вимагало в╕д н╕мецько╖ влади в╕дновити проголошену у Львов╕ незалежн╕сть Укра╖ни ╕ не бажало повн╕стю п╕дкорятися н╕мцям. У результат╕ батальйон був знятий з фронту, передислокований у Б╕лорусь, переформований у тиловий охоронний п╕дрозд╕л ╕ врешт╕-решт у с╕чн╕ 1943 року розформований.
6 лютого 2008 року СБУ оприлюднила документи, як╕ ч╕тко показують, що кер╕вництво ОУН ╕ «Нахт╕галю» не т╕льки не причетне до каральних акц╕й у Львов╕ 1941 р., а й суворо застер╕гало укра╖нських вояк╕в в╕д участ╕ в погромах.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #11 за 14.03.2008 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=5671

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков