"Кримська Свiтлиця" > #3 за 18.01.2008 > Тема "Душі криниця"
#3 за 18.01.2008
ДМИТРО ШУПТА: "ТУТ НЕ ПОТУХ НАШ УКРА╥НСЬКИЙ ДУХ..."
ПОЕТ ╤ ЧАС 20 с╕чня виповню╓ться 70 рок╕в в╕д дня народження в╕домого укра╖нського поета, лауреата м╕жнародно╖ л╕тературно╖ прем╕╖ ╕мен╕ Григор╕я Сковороди, заслуженого прац╕вника культури Укра╖ни Дмитра Шупти. Його житт╓вий ╕ творчий шлях т╕сно перепл╕та╓ться й з нашим кримським кра╓м. В 1956 - 1958 роках Дмитро Шупта навчався у севастопольському ТУ-3, що над Ушаковою балкою, а затим працював котельником на Морському завод╕ ╕м. Орджон╕к╕дзе, мешкаючи п╕д Малаховим курганом на вулиц╕ Полтавськ╕й. ╤ вулицю для помешкання, певно ж, обрано було не випадково, адже сам родом ╕з села Кур╕ньки Чорнухинського району Полтавсько╖ област╕. Попрацювавши деякий час на завод╕, Дмитро вступив до Кримського державного медичного ╕нституту, котрий зак╕нчив з в╕дзнакою. Працював х╕рургом. Ще в студентськ╕ роки захопився л╕тературною творч╕стю, писав сатирично-гумористичн╕ твори, супроводжуючи ╖х сво╖ми власними ╕люстрац╕ями. Але переважила л╕рика. Перш╕ в╕рш╕ з’являлися в кримськ╕й прес╕, зокрема, в колективних зб╕рниках "Лучи, которые горячи", "Молодые голоса", "Здравствуй, утро". Тривалий час очолював С╕мферопольське л╕тературне об’╓днання "Гроно", котре працювало при обласн╕й письменницьк╕й орган╕зац╕╖. Одночасно з виходом першо╖ зб╕рки в╕рш╕в "Пров╕сники цв╕т╕ння" у ки╖вському видавництв╕ "Молодь" (1968 р.), побачила св╕т ╕ книга в╕рш╕в "Полум`я мелод╕й" у с╕мферопольському видавництв╕ "Крим". Згодом Дмитро Шупта по╖хав ╕з Криму, нин╕ мешка╓ в Одес╕. За роки його творчо╖ прац╕ у р╕зних видавництвах побачили св╕т близько сорока книг в╕рш╕в та п╕сень, з-пом╕ж них "Колиска покол╕нь", "Знак л╕та", "Б╕ль стебла", "Звича╖ земл╕", "Ча╖не озеро" та ╕нш╕. Щиросердно в╕таючи Дмитра Шупту з його юв╕ле╓м, зичимо йому доброго здоров’я та нових творчих здобутк╕в на поетичн╕й нив╕.
ДМИТРО ШУПТА: "ТУТ НЕ ПОТУХ НАШ УКРА╥НСЬКИЙ ДУХ..." ХЕРСОНЕС Не в Алушт╕, не в Одес╕, Як говорить Ф╕зул╕, Я на щовб╕ Херсонес╕ - На окрайчику земл╕. В╕длунилися в гучайках Предк╕в зорян╕ в╕ки: Зв╕дси в лод╕ях ╕ чайках Йшли в походи козаки. 1958 Херсонес
СЕВАСТОПОЛЬ Нам кр╕зь паркан, що нагадав обойму З патронами, у вран╕шн╕й рос╕ Явив траг╕чну черева пробо╖ну, З дна п╕днятий л╕нкор "Новорос╕йськ". Нас кинуто у цей безодн╕ топ╕ль, Куди ступав ногою Святослав. Б╕л╕╓ понад морем Севастоп╕ль, Де Корсунь наш твердинею стояв. Наш укра╖нський духу, не потух ти, Тебе н╕який тиск не перем╕г. Пов╕к П╕вн╕чна й Комишева бухти Не забувають, хто господар ╖х. Тут предки не один пуд з’╖ли сол╕ ╤ горд╕сть мен╕ груди розпира, Що нав╕ть хвил╕ на морськ╕м роздолл╕ Освячувались мовою Дн╕пра. Я знаю, ц╕ кра╖ - одв╕чно наш╕, Хоч буде й сперечання ножове. А справа Севастопольсько╖ Даш╕, Як ╕ матроса К╕шки, тут живе. Сюди з варяг у греки скандинави Шлях прокладали дек╕лька стол╕ть. Над морем Севастоп╕ль - м╕сто слави, Але чи╓╖? Треба розум╕ть! 1957 Ушакова балка.
ПЕРЕМ╤НИ МОРЯ Щойно море, сповнене спокою Настр╕й пом╕няло через мить: Накотилось хвилями прибою Й чимось невдоволене шумить. Т╕шать мене моря перем╕ни - В захват╕ в╕д нього, як маля. Чайка, що народжена ╕з п╕ни. Крила над водою розпрямля. 1958 Севастополь.
СЕВАСТОПОЛЬСЬКА ПАНОРАМА Покритий п╕вденним загаром У т╕н╕ платан╕в й олив Я йду ╕сторичним бульваром, Де К╕шка Петро ще ходив. У неб╕ - веселка, мов брама, ╤ диво внизу вежове - Велична сто╖ть панорама, В як╕й оборона живе. Гримлять вибухаюч╕ ядра, Вже й сонце, неначе ядро... ╤ котиться гурк╕т за Ятрань, Степами ген-ген, за Дн╕про. Дим з гаром малюють п╕втони. Гармати по ворогу б’ють. Ревуть бойов╕ баст╕они - Позиц╕й сво╖х не здають. Втонуло в диму все ╕ в гул╕, Кипить, не стихаючи, б╕й. Солдат помира╓ в╕д кул╕ - Можливо, прапрад╕д то м╕й. Оголюй мо╓ тут кор╕ння, Моя невблаганна добо! Сто╖ть ген╕альне твор╕ння Художника Франца Рубо. П╕д пензлем цього одесита Под╕╖ страшн╕ ожили, Де чаша наповнена спита, Щоб знали ми ким ╕ коли. 1956 Севастополь.
СУТ╤НКИ М╤СТА Смерка╓ на пристан╕ Графськ╕й, Затокою веч╕р пропах. Дзвен╕ють стовпи телеграфн╕, Неначе бандури в руках. ╤ м╕сяць з’явля╓ться стражем Недремним над м╕стом вгор╕. Рухлив╕ вогн╕ в╕дображень. Вт╕шаються хвилями в гр╕. Над бухтою м╕сяць-п╕дкова Виблиску╓, мов ятаган. Ген, балка мовчить Ушакова, Др╕ма╓ Малах╕в курган. Ц╕ сут╕нки тут не лих╕ мов, Хоча ╕ як╕сь потайн╕, Де рану смертельну Нах╕мов Отримав на Кримськ╕й в╕йн╕. А веч╕р суз╕р’╖в намисто Розщедрено сипле навгадь. ╤ сут╕нки впали на м╕сто, Покликан╕ все приховать. 1957 Севастополь.
МИГДАЛЬ Сьогодн╕ мигдаль посполитий, Мов док╕р минулих в╕к╕в. В╕н кров╕ю щедро политий Шалених двох в╕йн вояк╕в. Боролися так, як ум╕ли, В поразках не ╖хня вина. ╤ в╕йни тут в╕дшален╕ли, З╕терши людськ╕ ╕мена. Вершились труди бездоганн╕, Ревла вибухаюча сталь. В живих на усьому курган╕ Зостався самотн╕й мигдаль. В╕н виглядить майже парадно, Хоча ╕ пройшов кр╕зь вогонь. Свинцем поливався, нещадно Осколки пос╕кли його. Держави основа прогнила - Кром╕шня, мов н╕ч ворона. Малах╕в курган - то могила, Мовчить його братська труна. Мигдаль нагадав г╕потрофа. Кого нагада╓ ще в╕н? Малах╕в курган, як Голгофа, Напо╓на кров’ю двох в╕йн. 1958 Севастополь.
"Кримська Свiтлиця" > #3 за 18.01.2008 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=5496
|