Версiя для друку Обговорити в форумi

"ОЙ, ІСУСЕ ХРИСТЕ, З ВИСОКОГО НЕБА
 ДАЙ НАМ ВОЛЮ НА ВКРАЇНІ, НАМ ЛИШ ВОЛІ ТРЕБА"

 На другий день Різдва Христового, яке я цього року святкував на Гуцульщині у селі Стопчатові Косівського району Івано-Франківської області, доля в особі завідуючої сільським Народним домом (Будинком культури) Оксани Ярославівни Морикіт звела мене з корінним стопчатівцем, колишнім вояком УПА Петром Михайловичем Волошенюком на зборі Стопчатівського осередку Конгресу українських націоналістів. Маючи віддавна неабияку цікавість до всього, що стосується "української партизанки", я попросив його розповісти, як же святкували Різдво українські повстанці, виборювачі волі України.
 Почуваючи себе не досить зручно перед диктофоном, Петро Михайлович почав свою розповідь: "Святе Різдво Христове для українців є однією з найвеличніших подій, а упівці, що воювали в цих місцях, у своїй більшості були місцевими жителями, які вирізняються релігійністю і саме тому не могли не відзначати це величне свято.
 Коли наша земля була "під німцем", повстанці приходили до місцевих жителів або навіть до себе додому. Навіть ми в батьковій хаті три роки поспіль святкували Різдво з українськими партизанами. Вони, зазвичай, приходили ввечері. Не більше трьох. Навіть не родичі, а просто односельці або жителі сусідніх сіл. Пам’ятаю як зараз: нас п’ятеро дітей, батько, мама і троє партизанів у Святвечір, помолившись, сідаємо за святковий стіл, їмо кутю та інші традиційні страви. Після вечері мати починала співати колядки, ми їй підспівували, потім вступали батько з повстанцями і ми співали як одна велика родина. Наспівавшись досхочу, хлопці лізли на горище і лягали спати, а на ранок знову, взявши зброю, повертались до лісу.
 Як прийшли "визволителі-совіти", наші хлопці, не бажаючі наражати мирних жителів на небезпеку, вже не приходили до хат, але звичайні жінки-українки напередодні або за кілька днів до свята приносили у ліс традиційні різдвяні страви, і повстанці святкували у себе по криївках. На той час я вже вступив до лав борців за волю України та пам’ятаю і ці таємні святкування, і відважних дітлахів, які не боячись розправи, таємними, відомими тільки їм, стежками приходили до нас, щоб побажати нам добра і прославити колядками новонародженого Бога. На жаль, роки беруть своє, і я вже не пам’ятаю подробиць, імен багатьох своїх побратимів, але на все життя вкарбувалася мені в пам’ять одна наша повстанська колядка, - і завів своїм стареньким, але твердим голосом -
Сумний Святий вечір
В сорок шостім році,
Що на нашій Україні
Смерть на кожнім кроці.
Нова радість стала,
Яка не бувала,
А над нами, українцями,
Чорна хмара стала.
Стала вона, стала,
Сонце заступає,
А наш нарід український
Плаче та й ридає.
Ой плаче наш нарід,
Нарід наш рідненький,
Що побили наших хлопців
Москалі тяженько.
У темному лісі
Поміж деревами
Лежать сини України,
Вбиті москалями.
Нема кому в лісі
Їм води подати,
Нема кому тяжкі рани
Їм позавивати.
Ой, пречиста Діво,
Ти нам ся приснила
Що у лісі між кущами
Ти нам ся з’явила.
Ой, пречиста Діво,
Змилуйся над нами,
Покарай тих, що нас водять
Блудними стежками.
А ми сеї ночі
Не спали й на волос
Ми читали, ми писали
Про вкраїнський голос.
А вкраїнський голос
Це наша програма.
Кожух, сардак, чорна шапка
Синьо-жовта фана.
Ой, Ісусе Христе,
З високого неба
Дай нам волю на Вкраїні,
Нам лиш волі треба".
 Усі присутні підхопили колядку, а я вже, мабуть, в мільярдний раз, подумав, що держава, яку ці мужні люди виборювали зі зброєю в руках, терпіли нелюдські знущання у концтаборах і жили заради неї з ярликом "прєдатєлєй родіни", досі не визнала їх і ще не всі українці належно оцінили їхню самопожертву.
 Схиляючи голову перед мільйонами загиблих українців, я кажу живим: "Христос ся рождає!" і... "Слава Україні!"
 Олексій НОСАНЕНКО.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #3 за 18.01.2008 > Тема ""Білі плями" історії"