Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ДМИТРО ДОНЦОВ - ТВОРЕЦЬ ПОКОЛ╤ННЯ УПА, НАСТУПАЛЬНИЙ ТА БЕЗКОМПРОМ╤СНИЙ
Тож за яку Укра╖ну? Вкотре перекону╓мося, що питання, як╕ ставив Дмитро Донцов, сьогодн╕ ╓...


ПОВЕРНУТИ ╤СТОРИЧНУ ПАМ’ЯТЬ
╤сторична пам'ять – головний феномен в╕дтворення ╕стор╕╖ сусп╕льства, кра╖ни, нац╕╖…


ОДЕСЬК╤ ДРУЗ╤ Т.Г. ШЕВЧЕНКА
В Одес╕ на той час мешкали друз╕ Тараса Григоровича, з якими в╕н п╕дтримував пост╕йний...


ПЕРША ЛАСТ╤ВКА УКРА╥НСЬКО╥ ПЕР╤ОДИКИ
Наш календар


ЯН НАГУРСЬКИЙ – ТОЙ, ХТО ПОСТАВ З МЕРТВИХ
П╕лот час╕в Першо╖ св╕тово╖ в╕йни був оголошений загиблим, про що в╕н д╕знався в середин╕ 1950-х...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #3 за 18.01.2008 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#3 за 18.01.2008
ПОКАРАННЯ БЕЗ ВИНИ
ВОЛОДИМИР КОРОЛЬ

Володимир Максимович КОРОЛЬ з 1999 до 2002 р. працював головою К╕ровоградського обласного Товариства пол╕тв’язн╕в ╕ репресованих та одночасно головою рел╕г╕йно╖ орган╕зац╕╖ УПЦ Ки╖вського Патр╕архату в м. К╕ровоград╕.
 За особистий внесок у боротьбу за самост╕йну Укра╖ну, в╕дновлення Укра╖нсько╖ держави, правозахисну д╕яльн╕сть, активну участь в громадському та пол╕тичному житт╕ Батьк╕вщини ╕ Товариства нагороджений юв╕лейною медаллю Всеукра╖нського товариства пол╕тв’язн╕в ╕ репресованих та Благословенною грамотою за заслуги перед Укра╖нською Православною Церквою Ки╖вського Патр╕архату особисто Ф╕ларетом, Патр╕архом Ки╖вським ╕ вс╕╓╖ Руси-Укра╖ни 1996 р.


5 грудня 1936 року мен╕ виповнилося десять рок╕в ╕ ходив я до школи в трет╕й клас. Директор школи, з╕бравши школяр╕в ус╕х клас╕в та вчител╕в, по╕нформував нас про те, що в Москв╕, на сес╕╖ Верховно╖ Ради, в цей день була прийнята нова Конституц╕я СРСР, названа ╕менем "творця" ╖╖ - Стал╕на.
Стал╕нська конституц╕я об╕цяла громадянам Союзу щасливе заможне життя, щасливе рад╕сне радянське дитинство, р╕вн╕ права ╕ обов’язки вс╕х громадян, обов’язкову середню осв╕ту д╕тям, захист прав людини та особистост╕ в народних судах, в адвокатурах та прокуратурах, право на працю, в╕дпочинок, право голосу на виборах та багато ╕ншого.
П╕сля всього пережитого нашим народом до цього нова стал╕нська конституц╕я вселяла в серця селян-колгоспник╕в в╕ру в краще майбутн╓, "побудову соц╕ал╕зму в окремо взят╕й держав╕, в умовах кап╕тал╕стичного оточення", а вже в к╕нц╕ тунелю - комун╕зм.
Та в нашому сел╕ Тур╕╖ ╕ п╕сля запровадження в д╕ю ново╖ стал╕нсько╖ конституц╕╖ все залишалося по-старому. Колгоспники працювали на колгоспних ланах та фермах в╕д темна до темна по 12 - 14 годин. Оплата трудодня була низькою, грошово╖ оплати взагал╕ не ╕снувало - т╕льки натуроплата, на яку прогодувати с╕м’ю було неможливо. Кр╕м цього, кожний колгоспний дв╕р обкладали непосильними податками, стягували кошти "самообкладання": на ремонт дор╕г, а ще треба було здати м’ясо, молоко, яйця, шерсть, шк╕ру з свиней. Якщо ╓ корова, обов’язково законтрактуй теля для колгоспно╖ ферми - безплатно. Весь урожай зернових - в "закрома" держави, на трудодн╕ - суржик. Присадибна д╕лянка городу - не б╕льше п’яти соток на с╕м’ю колгоспника, в "╕ндуса" (одноос╕бника) в╕др╕зали землю до самого порога хати.
Колгоспник не мав права на власних коня (в кого були кон╕ - в╕дбирали в колгосп), млина, жорен, овець, - т╕льки на одну свиню та корову. Все ╕нше було п╕д забороною. Нав╕ть власна хата селянина, побудована власними силами, на власн╕й земл╕, - була колгоспною, а не сво╓ю. Та це були т╕льки кв╕точки. Щоб якось вижити, ми, д╕ти, як могли допомагали сво╖м батькам: ходили на роботу, збирали на цукрових буряках довгоносика, пололи хл╕бн╕ пос╕ви, працювали на збиранн╕ врожаю. Вл╕тку, п╕сля школи, я наймався пасти череду з 5 - 8 людських кор╕в. Сестра Клава з п’ятого класу залишила школу, щоб допомагати неньц╕ в город╕ та на колгоспному пол╕. Батько з раннього ранку до п╕зньо╖ ноч╕ працював ╖здовим та ще доглядав колгоспного бугая. Було важко жити, але п╕сля голодомору ми вс╕ втягнулися в роботу, як воли. Могли жити впроголодь, маючи над╕ю, що колись будемо жити краще.
Та нове лихо сп╕ткало нашу (╕ не т╕льки нашу!) родину, лихо, яке прийшло в багато родин села Тур╕╖: неждане, жахливе; прийшло в╕д влади, нашо╖ радянсько╖, в╕д парт╕╖ комун╕стично╖, як╕ об╕цяли щасливе майбутн╓ з новою конституц╕╓ю.
20 кв╕тня 1938 року, на шляху з роботи додому, а це вже був веч╕р, людоловами служби безпеки райв╕дд╕лу НКВС Звьоздочк╕ним, Л╕вшицем та начальником райв╕дд╕лу м╕л╕ц╕╖ Даценком, без суду ╕ сл╕дства, без пред’явлення звинувачення, без ордера прокуратури на затримання заарештували ╕ забрали в злов╕сний "чорний ворон" мого батька, Короля Максима ╤лар╕оновича, на п╕дстав╕ рознарядки райкому ВКП(б) та сфальсиф╕кованих заяв, написаних п╕д диктовку голови колгоспу "Ком╕нтерн" с. Тур╕╖ Бойка Мус╕я Степановича секретарем комун╕стичного осередку Бедзв╕ном О. М., головою с╕льсько╖ ради Сергатим Ф. Я., колгоспниками Бород╕ним С. В., Шевченком ╤. та Колодяжним ╤.
П╕д час арешту батьков╕ не дозволили нав╕ть зустр╕тися з дружиною та нами, його д╕тьми. ╤з Златоп╕льського ДОПРу батька в╕дправили етапом в м. Черкаси, на суд так звано╖ "тр╕йки".
Вранц╕, п╕сля арешту батька Звьоздочк╕ним, Л╕вшицем, Даценком в присутност╕ голови с╕льради Сергатого Ф. Я. та Давиденка У. Л. був проведений тотальний обшук як у наш╕й хат╕, так ╕ поза нею та в близьких родич╕в. Та н╕якого компромату не знайшли, бо його й не могло бути.
22 кв╕тня 1938 р. в Тур╕╖ було оприлюднено заяву "орган╕в" НКВС, що с╕м’я Короля М. ╤. ╓ с╕м’╓ю ворога народу з ус╕ма насл╕дками. З нашою родиною перестали сп╕лкуватися не т╕льки сус╕ди, а й нав╕ть близьк╕ родич╕, боячись потрапити в списки сп╕вчуваючих, а тому й не благонад╕йних. Обходили нашу хату берегом або поза городами. Правл╕ння колгоспу та с╕льсько╖ ради, що були орган╕заторами фабрикування справи на батька, який чесно працював в колгосп╕ (у 1932 - 1933 рр. працював в╕д колгоспу на буд╕вництв╕ Дн╕проГЕСу ╖здовим на перевезенн╕ ╜рунту, в 1937 р. за ударну роботу був прем╕йований костюмом), ставилися до нас вороже. Не надавали н╕яко╖ допомоги, обкладали нечуваними податками як ворог╕в народу, ображали нашу людську г╕дн╕сть.
 В м. Черкаси, куди в╕дправили батька, в╕дбувся т. зв. "суд тр╕йки" в склад╕ секретаря райкому ВКП(б), начальника райв╕дд╕лу м╕л╕ц╕╖ та районного прокурора. На зас╕дання були запрошен╕ згадуван╕ вище особи, як╕ п╕дписали звинувачувальну заяву проти батька. З боку мого батька не було запрошено жодного св╕дка, не було надано адвоката або ╕ншого захисника, уже тим було порушено закони судочинства, права людини та й саму стал╕нську конституц╕ю. Це фактично був суд комун╕стично╖ парт╕╖.
 Спочатку батька звинувачували за ст. 54-10 КК УРСР "за зв’язок з╕ священиком УАПЦ с. Тур╕╖ О. Колосовським". Як було написано в звинуваченн╕: "╕нкрим╕нуючи вороже ставлення до ╕снуючого ладу, проводив серед колгоспник╕в антирадянську д╕яльн╕сть шляхом аг╕тац╕╖ проти заход╕в комун╕стично╖ парт╕╖ та радянсько╖ влади (що одне й те саме!), "выражая пораженческие тенденции", ╕ що ╓ учасником контрреволюц╕йно╖ орган╕зац╕╖ нац╕онал╕ст╕в, котра сво╓ю метою ставила повалення радянсько╖ влади шляхом збройного повстання (статт╕ 54-2, 54-11). За характеристикою с╕льсько╖ ради: "М╕цний середняк, називав колгоспник╕в рабами, а колгосп "панщизною". Орган╕зовував повстання в с. Тишк╕вц╕, жонатий на дочц╕ куркуля". На основ╕ ц╕╓╖ маячн╕ та донос╕в сексот╕в батька визнали винним, хоч в╕н на очн╕й ставц╕ не визнав жодного звинувачення ╕ не п╕дписав протоколу очно╖ ставки. Що ц╕каво: п╕д час цього "судилища" в коридор╕ суду, п╕д дверима, як╕ прочинив м╕л╕ц╕онер, моя мама слухала все до останнього р╕шення. Р╕шення Черкасько╖ тр╕йки затвердили в Ки╓в╕: сержант державно╖ безпеки Тр╓щ╓в, сл╕дч╕ Петров та Павл╕ков. Деякий час батько перебував у Лук’ян╕вськ╕й тюрм╕.
 З Ки╓ва справу мого батька, Короля М. ╤., було направлено в Москву, в Особливу нараду при НКВС СРСР, ╖╖ склад був вище рангами: нарком НКВС, секретар ЦК ВКП(б) та генпрокурор СРСР.
 В скарз╕ на ╕м’я Особливо╖ наради 9 травня 1939 р. м╕й батько заперечив ус╕ звинувачення орган╕в сл╕дства проти нього, а також неправдив╕ св╕дчення сексот╕в. Про те, що в перш╕ дн╕ д╕знання, 25.04.1938 р. "мен╕ було пред’явлено, що я був завербований, але ким ╕ куди, ╕ коли, не сказано. Вс╕ звинувачення основан╕ на вигаданих, брехливих св╕дченнях та обмовах окремих ос╕б, як╕ зводили власн╕ рахунки з╕ мною". "Важливою обставиною було й те, що спец╕альна ком╕с╕я в╕дмовилась прийняти недостаюч╕ матер╕али сл╕дства". Дал╕: "Я зазнав застосування грубо╖ ф╕зично╖ сили з боку сл╕дчих ╕, звичайно, змушений був п╕дписати не в╕рн╕, не правдив╕ протоколи звинувачення". А ще: "Категорично заявляю, що н╕коли, н╕ в чому не дозволеному не був зам╕шаний, не приймав участ╕ в контрреволюц╕йн╕й д╕яльност╕".
 Та скарга батькова так ╕ лишилась не почутою. Р╕шенням Особливо╖ наради при НКВС СРСР винесено вирок "8 рок╕в позбавлення вол╕ з утриманням у виправно-трудовому табор╕, за контрреволюц╕йну д╕яльн╕сть, за ст. 54-10 КК УРСР". ╤нш╕ статт╕ в╕дпали.
 Оце справжня ц╕на ново╖ стал╕нсько╖ конституц╕╖, прийнято╖ 5.12.1936 року. Судилище над мо╖м батьком - це пол╕тична розправа над безвинною людиною.
 В таких безправних умовах життя опинилися б╕льше 50 родин репресованих у 1937 - 1938 рр. односельчан - чолов╕к╕в в╕ком 35 - 45 рок╕в у с. Тур╕╖.
 Темними ночами, в дощ ╕ сн╕г, нав╕ть в бездор╕жжя, спецмашинами з одним за╜ратованим в╕концем для перевезення злочинц╕в, "чорними воронами", з вимкнутими фарами, людолови НКВС в╕д комун╕стично╖ парт╕╖, в чорних шк╕рянках, перехрещених портупеями, озбро╓н╕ вогнепальною збро╓ю та лен╕нсько-стал╕нським вченням "про гегемон╕ю пролетар╕ату" наганяли на людей страх сво╓ю появою в сел╕. Арештовували нам╕чену райкомом ВКП(б) "неблагонад╕йну жертву". Для ц╕╓╖ категор╕╖ нелюд╕в не потр╕бно було н╕яких доказ╕в та факт╕в злочину, не потр╕бно н╕якого р╕шення суду та прокурора чи порушення крим╕нально╖ справи. Вони були поставлен╕ комун╕стичною парт╕╓ю над ними, над законом, над конституц╕╓ю. Почувши н╕чний гул авто, селяни вже до ранку не спали, оч╕куючи, кого цього разу вкинуть в "чорний ворон". Так два рази ран╕ше пров╕дували й нашу оселю, але тод╕ батька не було вдома.
 В сел╕ була узаконена парт╕╓ю система добров╕льних платних сексот╕в-донощик╕в. Ось неповний список жертв пол╕тичних репрес╕й в колгосп╕ "Ком╕нтерн" с. Тур╕╖, людей, яких я знав, бо в сел╕ було три колгоспи, ╕ не ус╕х там людей я знав: Бондаренко Матв╕й, Бондаренко Олекса, Кабаченко Трохим, Б╕лоус Василь, Король Максим, Король Георг╕й, Король Олександра, Кельбас Василь, Третяк ╤ван, Приз Ант╕н, Олексенко Микола, Будько Михайло, Будько Тетяна, Однокоз Петро, Тертичний Михайло, Синиця Микола, Луць Ант╕н, Стр╕лець Йосип, Колосовський Олександр, Колосовська Анастас╕я, Бондаренко Михайло, Брюх ╤ван, Мощенко Павло, Колодяжний, Копот╕й Мус╕й, Тертичний Кузьма, Максимович Павло, Драний Олекса, Завгородн╕й ╤., Ол╕йник Б., Корн╕╓нко, о. Макар╕й, Король Триф╕н, Король Фед╕р, Вовкодав С., Легкоступ С., Легкоступ Г., Легкоступ Д. Ц╕ та ╕нш╕ люди були винними т╕льки в тому, що жили у той час в Укра╖н╕, де вся влада перебувала в руках терористично╖ окупац╕йно╖ комун╕стично╖ парт╕╖ - ВКП(б). Ус╕ ц╕ люди були або розстр╕лян╕, або замучен╕ в ГУЛАГах.
 Покарання без вини м╕й батько в╕дбував в с. Боровське, п/с 33, Сол╕камського району Молотовсько╖ (тепер Пермсько╖) област╕ Рос╕йсько╖ Федерац╕╖, спецчастина УТ-389/9. До початку в╕йни 1941 р. в╕д батька з табору нелегально ми отримували листи. Ми писали до нього на адресу "п╕дставно╖ особи" з цив╕льних людей. Висилали на ту адресу посилки з тютюном, сухарями, топленим маслом, ус╕м, що збирали вс╕ наш╕ родич╕, як╕ чим могли п╕дтримували його. В листах батько просив нашу маму ╕ нас, д╕тей, пробачити йому за те, що п╕дписав протоколи д╕знання на себе. Пояснював жорсток╕стю сл╕дчих, "як╕ в камер╕ не давали ╖сти, пити, не дозволяли спати, били по голов╕, знущалися, закладали пальц╕ л╕во╖ руки в щ╕лину дверей, затискували до хрускоту к╕сток, а в правицю втискували перо для п╕дпису "д╕знання", яке придумав сл╕дчий. А чи кожен може витримати так╕ жахлив╕ екзекуц╕╖. З початком в╕йни, окупац╕╖ н╕мцями Укра╖ни зв’язок з батьком припинився назавжди. ╤ я дос╕ не знаю нав╕ть де його могилка, хоч розшукував. Так ми знову залишилися без батька.
 Я продовжував навчання в школ╕ до зими 1939 р., навчався в сьомому клас╕. Ненька моя жодного року не ходила до школи, але дуже хот╕ла, щоб я вивчився, отримав профес╕ю. З навчанням у мене було непогано, особливо з математичних дисципл╕н. ╤ було б все добре. Та мо╓ нове "звання" - "син ворога народу" - не давало спокою нав╕ть деяким педагогам Тур╕янсько╖ школи. Одного разу, наприк╕нц╕ осен╕ 1939 р., п╕д час уроку математики, яку я любив ╕ добре знав, вчитель Роман ╤лар╕онович Б╕дненко викликав мене до класно╖ дошки, щоб я розв’язав р╕вняння з трьома нев╕домими. Узявши крейду, я швидко написав р╕шення ╕ словами пояснив х╕д розв’язання. Та коли я вимовив "а" плюс "б", учн╕ класу, як завжди, почали голосно см╕ятися чи то з мене, а чи то з мо╓╖ вимови, що нагадувала вимову вчителя Романа ╤лар╕оновича (в нього язик був трошки "пришитий"). Почувши см╕х учн╕в класу, вчитель п╕д╕йшов впритул до мене, товстим вказ╕вним
пальцем ударив мене в лоб, облаяв мене "класовим ворогом, таким, як ╕ батько" ╕ вигнав мене з класу, давши мен╕ при цьому стусана в плеч╕. Н╕яко╖ вини сво╓╖ я не в╕дчував, а що д╕ти см╕ялися - то ж не моя справа, а ╖хня. Задачу я розв’язав ч╕тко, без помилок, на "5". Мабуть, у вчителя в душ╕ зародилося негативне, вороже ставлення до д╕тей репресованих батьк╕в. Вийшовши з класу, я став п╕д дверима, ╕ так мен╕ було г╕рко, боляче, образливо за все мо╓ безталанне дитинство з тавром "сина ворога народу", що просто жити не хот╕лося. Сльози образи перехопили дихання, я не знав, що мен╕ робити, як себе поводити надал╕.
 У цей час мого розпачу коридором йшов директор школи Никандр Никифорович Дзюба, людина з велико╖ букви, суворий, але справедливою сувор╕стю. Запитав мене: "У чому справа, чому ти не на уроц╕?" Я кр╕зь сльози розпов╕в всю ╕стор╕ю мого вигнання з класу, не вта╖вши в╕д нього жодно╖ др╕бниц╕. На це директор школи попросив мене почекати б╕ля учительсько╖ до перерви, щоб разом з Романом ╤лар╕оновичем роз╕братися в причин╕ конфл╕кту та вир╕шити, як бути з╕ мною. В той час у мене вже визр╕в св╕й план, сво╓ бачення - не чекати, не йти в учительську, бо та зустр╕ч н╕чого доброго для мене не принесе, кр╕м нових звинувачень та образ ╕ принижень. Вони, вчител╕, все вир╕шать по-сво╓му ╕ без мене. ╢диний шлях для мене - полишити назавжди школу, що я негайно й зробив.
 Коли я прийшов додому, мама зустр╕ла мене запитанням: "Чому я так рано повернувся з╕ школи?" Я розпов╕в про все, що трапилося з╕ мною ╕ сказав, що б╕льше в цю школу не повернуся, досить з мене принижень та звинувачень, яких ╕ не заслужив. "Що ж ти будеш робити?" - запитала спантеличена мо╓ю заявою мама. В╕дпов╕дь була готовою: п╕ду в колгосп працювати, ╕ вже н╕хто не поверне мене до школи. Мама заплакала, мен╕ також було г╕рко ╕ жаль мо╓╖ добро╖ неньки, бо руйнувалися ╖╖ мр╕╖ - дати хоч комусь ╕з двох ╖╖ д╕тей якусь осв╕ту. Мама хот╕ла б╕гти з╕ скаргою в школу, в с╕льраду, то я сказав ╖й, що вже не треба н╕ до кого б╕гти. Мо╓ р╕шення остаточне.
 (Продовження в наступному номер╕).

На фото: батько Король Максим (л╕воруч) ╕ хрещений батько Бондаренко Олекса. Фото 1915 р.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #3 за 18.01.2008 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=5479

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков