Версiя для друку Обговорити в форумi

З ЧИТАЦЬКОЇ ПОШТИ

Останні події в Україні, які пов’язані з достроковими виборами і приходом до влади проукраїнських сил, українського уряду на чолі з Ю. Тимошенко, а ВР України – з А. Яценюком, переповнили чашу терпіння шовіністів у Росії. Останні антиукраїнські витівки російських яструбів, такі, як наруга над прапором України на горі Говерлі, погром української виставки про Голодомор у Москві, знищення українських газет в українській, єдиній на всю Росію, бібліотеці, змусили Президента України В. Ющенка звернутися до Президента Росії В. Путіна, щоб захистити українців від таких "братніх" обіймів. Але, як кажуть в народі, найкращий захист – це напад.
Тому замість того, щоб вибачитися, МЗС і Президент Росії... переходять в атаку, направляючи в Україну заяви, в яких звинувачують українців і владу у невгодному їм трактуванні подій спільної історії, героїзації воїнів ОУН-УПА, "війні" з історичними пам’ятками, дискримінації російської мови тощо. Вони хочуть, щоб ми не мали своєї держави, своєї мови, своїх героїв, які боролися за честь, свободу і незалежність України з окупантами всіх мастей. Бо звикли до того, що тільки їхня історія – справедлива, за ними завжди правда, їхня мова і вони самі найкращі і найрозумніші. Тому в Росії, мабуть, і одна державна мова, незважаючи на те, що ця держава багатонаціональна. Нехай в Думі хто-небудь з національних меншин виступить українською, татарською чи чуваською, то йому не поздоровиться. А чому ж Росія любить іншим суверенним державам робити свої зауваження?
Ясна річ, коли Росія була імперією, то вона писала історію, як їй було вигідно. Та зараз інші часи. Колишні колонії стали незалежними державами і хочуть відновити справжню національну історію. Імперія колоній добровільно не віддавала, і тому кращі сини своїх народів здобували волю зі зброєю в руках, за що гинули на полі бою чи в тюрмах ГУЛАГів. Тому російським "яструбам" і не до вподоби новітня українська історія – історія правди і справедливості. Теж їм не подобається питання про відродження української мови в Україні, пам’яток культури, наших героїв.
Особливо це стосується тих росіян, які живуть в Україні. Хочу зауважити, що серед більшості росіян є такі, які сприймають новітнє життя нормально. Це культурні, порядні й освічені люди, а є й такі, яким незалежна Україна, українська мова, українська культура "стоять поперек горла". До речі, багато таких і серед українців, яких загіпнотизували радянські ідеологи. Вони і зараз за "раболєпне" єднання з Росією, за СРСР і за відновлення пам’ятників Дзержинському, Леніну, Катерині II, Петру І, Меншикову... Вони не хочуть вчити державну мову, шанувати тих, хто за Україну віддав свої душу і тіло. Тому і пропонують в Україні дві державні мови. Але Москва повинна враховувати те, що в Росії теж живуть мільйони українців, треба задовольняти і їхні потреби у рідній мові, театрах, школах, ВНЗ, газетах, теле– і радіопередачах. Але там цього нема і про це ніхто не думає. Там одна державна мова, хоча проживають громадяни більше 100 національностей.
Незважаючи на голодомори, війни, сталінські переселення і процеси урбанізації, по Україні у цілому 67,5% жителів вважають українську своєю рідною мовою, тоді як російську – 29,6%. За національністю: 77,8% вважають себе українцями, а росіянами – 17,3%. Таким чином, можна констатувати, що "піддались" мовній русифікації всього близько 10% населення. Це ті українці, в основному, які проживають у містах, працюють у фірмах, міністерствах і т. д. Бо більшість сільського населення, приблизно 90%, розмовляють українською, державною мовою. Село є стрижнем, там зберігається коріння української мови, культури, українського етносу. Мовний розподіл особливо зазнав змін у процесі урбанізації, яка йшла паралельно з індустріалізацією. Крім того, до нас, в індустріальні райони почало заїжджати багато людей з Росії, інших регіонів СРСР, які їхали сюди на заробітки. Тому за останні 20 – 30 років доля міського населення в Україні становила 68%. Зрозуміло, що всі, хто переїхав з сіл у місто, зрусифікувались. Бо в містах Донбасу розмовляти українською мовою було соромно, там українська мова не шанувалась. Але коли був всеукраїнський перепис населення 2001 року, на питання "Яку мову ви вважаєте рідною?", із 25 областей російську мову назвала переважна кількість громадян рідною мовою в трьох областях: це Крим (77%), Донецька область (75%) і Луганська (69%). Приблизно рівне співвідношення українськомовних і російськомовних спостерігалося у Запорізькій, Одеській і Харківській областях. У 19 областях України українська мова є рідною для більшої частини населення – від 67% у Дніпропетровській до 98% у Тернопільській. Тож не все так погано у нашому домі, в Україні є багато патріотів своєї держави, які гордяться тим, що вони нащадки Великих Українців, що – ми велика нація. 
Віктор ГАВРИЛЬЧЕНКО.
м. Сімферополь.

Читаючи шкільний підручник "Історія України" для 9-го класу, я примітив і виписав судження про мовно-національні проблеми в Росії більшовика Г. Петровського. Гадаю, читачам буде цікаво провести деякі паралелі у бік нашого сьогодення...    З повагою – О. В. КИСЛИЙ,
Красногвардійський р-н в Криму.

З ВИСТУПУ ДЕПУТАТА ГРИГОРІЯ ПЕТРОВСЬКОГО НА ЗАСІДАННІ ІV РОСІЙСЬКОЇ ДЕРЖДУМИ З НАЦІОНАЛЬНОГО ПИТАННЯ:
"...В Росії великоросів лише 43%, це становить менше половини її населення, а тим часом вся решта Росії визнана інородною. Таким чином, більшість населення в Росії не має права і можливості говорити рідною мовою і мусить терпіти безкінечний гніт і насилля. Тепер нашому великоросійському націоналізму (читай шовінізму. – О. К.) і поміщицькому патріотизму нема, здається, рівних в Європі, та не тільки в ній, а й в Азії. В усьому світі не знайти нічого гіршого, нічого більш ганебного, ніж те, що витворяють у нас над пригніченими народностями... Переслідують особливо слов’янські нації, як то білорусів, українців, поляків. Чорносотенці та їхні лакеї називають Росію Великою слов’янською державою мабуть тільки тому, що в цій великій державі практикується найбільше пригнічення слов’янських народностей..."
Г. Петровський. "З революційного минулого". К., 1958 р.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #2 за 11.01.2008 > Тема "З потоку життя"