"Кримська Свiтлиця" > #45 за 09.11.2007 > Тема ""Будьмо!""
#45 за 09.11.2007
«РЕК╤ТСЬКЕ СУЗ╤Р’Я» ОБ’╢ДНУ╢ УКРА╥НУ, ╢ДНА╢ УВЕСЬ СВ╤Т
На фестивал╕ «Рек╕тське суз╕р’я» я побувала уже вдруге. ╤ тор╕к в╕н був дуже представницьким, багатолюдним, н╕с св╕тло добра ╕ ╓днання ус╕х рег╕он╕в Укра╖ни, укра╖нц╕в всього св╕ту. Але IV фестиваль - не просто фестиваль - це велетенський форум, це торжество Слова в ус╕й його велич╕ ╕ крас╕. Правду сказати, я не думала, що зможу в цьому роц╕ взяти участь у фестивал╕, хоча добре п╕дготувалася - понадсилала в «МАЛ╕Ж» поетичн╕ ╕ прозов╕ твори, п╕дготувала картини. Одну назвала «Ой на ╤вана, ой на Купала», а другу - «Букет б╕лих л╕лей» - вперше виконала ол╕йними фарбами. Та з сумом дивилася на сво╓ запрошення на фестиваль, бо, по-перше, не було кошт╕в, щоб по╖хати; по-друге, бабуся почувала себе погано, ╕ ╖хати по╖здом, коли холодн╕ ноч╕, з трьома пересадками - це було неможливо. Але, як кажуть в народ╕, Бог добрий... Пан╕ Наталя Кушн╕р з нашого Черн╕вецького обласного Союзу укра╖нок дуже хот╕ла, щоб я побувала на цьому фестивал╕. ╤, о диво! Вона попросила свого чолов╕ка пана Юр╕я, щоб по╖хати власною легковою машиною. Звичайно, це ╖м об╕йшлося недешево, ╕ я безмежно вдячна цим добрим сп╕вчутливим людям, справжн╕м укра╖нцям, за допомогу. Вони вт╕лили у життя фразу Президента «Багатш╕ допоможуть б╕дним». Веселилися разом, пан╕ Наталя ще й допомагала мен╕ збирати кв╕ти для купальського в╕нка ╕ плести його, а пан Юр╕й зн╕мав мене к╕нокамерою. А пот╕м ╕ ним оволод╕ла сила купальських чар╕в: прис╕в не далеко ватри, ╕ коли вже треба було йти на турбазу, замр╕яно дивився на вогонь ╕ промовив: «Дайте набратися позитивно╖ енергетики в╕д житт╓дайно╖ ватри». Так багато хочеться сказати, хоч словами передати величне д╕йство, яке орган╕затори фестивалю (а це ректор «МАЛ╕Ж» льв╕вський письменник, заслужений журнал╕ст Укра╖ни Василь Федорович Тарчинець; ужгородський проза╖к Андр╕й ╤лькович Дуринда, вони обидва уродженц╕ Рек╕т обласна Ужгородська держадм╕н╕страц╕я; М╕жг╕рська районна держадм╕н╕страц╕я та ╕н.) п╕дготували для обдаровано╖ молод╕. Увечер╕ 6 липня для першого знайомства учасник╕в фестивалю ╕ з нагоди свята ╤вана Купала в м╕сцевому Будинку культури райцентру М╕жг╕р’я в╕дбувся концерт. Тут кожен учасник коротко розпов╕дав про себе, з якого рег╕ону при╖хав, з чим виступатиме на фестивал╕. Сашко Лавренть╓в при╖хав з Полтави, В╕олетта Дубовик з Ки╓ва, Едуард Якобинчук з В╕нниц╕, велика група д╕тей з╕ Львова, ╖х привезла ╖хня вчителька-кер╕вник, викладач г╕мназ╕╖ м╕жнародних в╕дносин, при як╕й ╕ працю╓ наша МАЛ╕Ж, пан╕ Леся Приставська. При╖хали д╕вчатка ╕з Запор╕жжя, дек╕лька д╕тей з Черкащини з учителькою Тамарою Пант╓вою, яка з╕ сльозами на очах говорила: «Ми - ╕з Шевченк╕вського краю». Зворушливо виступала д╕вчинка з Чикаго, дуже хвилювалася, бо ш╕сть рок╕в тому вона з батьками пере╖хала туди жити... Тут були д╕ти з Польщ╕, Угорщини. А як зворушливо сприйняли вс╕ виступ д╕тей ╕з Криму! Це з Сонячно╖ Долини при╖хали укра╖ночка Л╕ля Бондаренко ╕ тро╓ татарських д╕вчаток Мер╕ Агаронян, Сев╕ле Нусретова та Анжела Умарова. Д╕тей прив╕з ╖х кер╕вник ╤скандер Раб╕╓в, а п╕дготувала ╖х у Криму до виступу вчителька-укра╖нка Н╕на Павл╕вна Острейко. ╤ виступали вони укра╖нською мовою, танцювали кримськотатарський танець ╕ сп╕лкувалися з ус╕ма учасниками фестивалю. ╤ я висловила у сво╓му виступ╕ те, що визр╕ло в мо╖й душ╕. П╕сля концерту в Будинку культури ми ус╕ разом з молоддю М╕жг╕рщини святкували Купальське свято. Палала ватра, д╕вчата збирали кв╕ти ╕ спл╕тали в╕ночки. ╤ хоч с╕явся др╕бненький дощик, усм╕хнена молодь не пом╕чала його. Пускали в╕ночки на р╕чку Р╕ку (дивна ╕ незвична назва, бо р╕чка ╕ так - р╕ка). Пливли в╕ночки, а ми забавлялися б╕ля ватри. Це свято таке, ╕ принесло такий настр╕й, бо зовс╕м по-юному, д╕вочому св╕тилися оч╕ у мо╓╖ благод╕йниц╕ пан╕ Натал╕ Кушн╕р, ╕ бабуся була веселою, бадьорою... А молодь, - то нема╓ сл╕в, бо вс╕ були урочист╕ ╕ якось по-святковому величн╕. На вс╕х купальське свято вплинуло чудово. Рад╕сно веселилися ╕ гост╕ свята. Рад╕ло серце кер╕вника ╕ орган╕затора фестивалю, ректора Мало╖ академ╕╖ л╕тератури ╕ журнал╕стики - МАЛ╕Ж, письменника, заслуженого журнал╕ста Укра╖ни, який ╓ уродженцем с. Рек╕ти, а тепер мешка╓ ╕ трудиться у Львов╕, Василя Федоровича Тарчинця. Це його задум, його проект так прекрасно вт╕лився в життя. Мал╕й академ╕╖ уже п’ять рок╕в, в╕дзнача╓ перший юв╕лей, а фестиваль проводиться учетверте. За цей час видано дв╕ колективн╕ зб╕рки твор╕в юних обдарувань - «Село у п╕дн╕жж╕ Кичери» та «Рек╕тське суз╕р’я»; стала студенткою факультету журнал╕стики переможниця першого ╕ другого фестивалю молода поетеса Олена Урбан з╕ Львова. А ск╕льки юних сердець запалив фестиваль на справжню творч╕сть, в ск╕лькох зм╕цнилась, по-справжньому розцв╕ла любов до р╕дно╖ земл╕, усв╕домлення того, що вона - найкраща в ц╕лому св╕т╕! Другого дня, 7 липня в╕дбулося конкурсне прослуховування поетичних та прозових твор╕в, перегляд малюнк╕в, а також - прослуховування музичних номер╕в, бо вперше на цьому фестивал╕ з’явилася ном╕нац╕я «П╕сня». ╥╖ запровадила сп╕вачка, поетеса, композитор, журнал╕стка, котра при╖хала з Ки╓ва, привезла з собою групу д╕тей. Це - неперевершена Галина ╤ль╓ва! Вона насправд╕ така людина, говорячи про яку потр╕бно це слово писати з велико╖ л╕тери. Вона створила прекрасну п╕сню про генерал-хорунжого Романа Шухевича, присвятила ╖╖ 100-р╕ччю в╕д дня його народження. А як вона викону╓ ╖╖! Коли сп╕вала, вс╕ присутн╕ встали ╕ витирали сльози з очей... Цього року на фестиваль при╖хав його Почесний Президент з Чикаго Володимир Ковалик. В╕н народився в США, але кор╕ння його - в Укра╖н╕, на Льв╕вщин╕. В╕н прекрасно волод╕╓ укра╖нською, пише нею. Пан Володимир - укра╖нський ╕ американський поет. Це на пол╕ його ╕мен╕, на Коваликовому пол╕ в╕дбува╓ться фестиваль. Головою жур╕ фестивалю пост╕йно ось уже чотири роки посп╕ль ╓ ужгородський проза╖к, уродженець Рек╕т Андр╕й ╤лькович Дуринда. До реч╕, в сел╕ ще прожива╓ його старенька 89-л╕тня мати Мар╕я ╤ван╕вна, котра, незважаючи на св╕й поважний в╕к, також прийшла на Коваликове поле. А ск╕льки представник╕в ЗМ╤ прибуло сюди! Вирував фестиваль три дн╕. П╕сля напруженого й спекотного дня, здавалося, в╕дпадуть ноги, а приходила в номер, ╕ так ц╕ враження переповнювали усе ╓ство, що мусила записувати ╖х на пап╕р. Це було прагнення висловитись, под╕литись, щоб пот╕м ╕ще хтось прочитав, д╕знався про цей форум. Тетяна ПОЛУБКО, учениця 9-го класу Черн╕вецько╖ ЗОШ № 14.
Тетяна ПОЛУБКО: НЕ ЗАБУДУ Я Н╤КОЛИ ПРЕКРАСН╤ РЕК╤ТИ А в Рек╕тах зор╕ нижче ходять над землею, Щоби д╕ток об╕йняти ласкою сво╓ю, Щоб ус╕х-ус╕х з╕гр╕ти з Укра╖ни й св╕ту, Щоб н╕коли не забули, що були в Рек╕тах. Фестиваль такий чудовий - Ковалика поле, Хто хоч раз тут побува╓ - щасливо╖ дол╕. Тут - поез╕я ╕ проза, малюнки, сп╕ванки. Не пшеницю поле родить - молод╕ таланти. Родить поле патр╕от╕в щирих, незрадливих, Загартову╓ на ватр╕, щоб були правдив╕. А Ковалик ку╓ зброю в одежин╕ Слова, Щоб назавжди в Укра╖н╕ цв╕ла р╕дна мова. Нею п╕сню тут сп╕ва╓ ╤ль╓ва Галина Про Шухевича Романа - вкра╖нського сина, Котрий неньку боронити встав ╕ за собою Пов╕в в╕йсько повстанське╓ на битву з чумою. Не забуду я н╕коли сонячн╕ Рек╕ти, Де суз╕р’я так яскраво в темн╕ ноч╕ св╕тять, Де гарту╓ться у юн╕ любов до В╕тчизни, Де тремб╕ти закликають до свято╖ тризни.
«ХОТ╤ЛА Б Я, ЩОБ ВСЕ МО╢ ЖИТТЯ СТАЛО ПОД╤БНИМ ДО ЛЕЛЕЧОГО ПОЛЬОТУ…» РЕЦЕНЗ╤Я НА ЗБ╤РКУ ТЕТЯНИ ПОЛУБКО „З В╤КНА МОГО СЕРЦЯ” Серед низки твор╕в молодих автор╕в, як╕ ще не виробили власного стилю, а вже ор╕╓нтуються на шоу-б╕знес та смак „широко╖ аудитор╕╖” (н╕бито вс╕м подобаються ненормативна лексика та огидн╕ детал╕ темного життя!), зб╕рка юно╖ черн╕вецько╖ поетеси Тетяни Полубко „З в╕кна мого серця” ╓ справжн╕м вогником чисто╖ душ╕. Д╕вчинц╕ т╕льки 15 рок╕в, а вона вже встигла додати св╕й голос до звучання укра╖нсько╖ поез╕╖. ╥╖ поез╕╖ стали в╕домими вже… у п’ять рок╕в! В╕рш╕ нев╕дд╕льн╕ в╕д ╕люстрац╕й автора (серед талановитих укра╖нц╕в, та ще й юних, багато художник╕в, як╕ „сам╕ сотворили св╕т св╕й” – В. Стефаник), одразу виокремлюються головн╕ символи порятунку св╕домост╕ в╕д ворожого св╕ту: калина, зор╕ (як багато ╖х у поез╕ях!), л╕ле╖ (чистота й звернення до святост╕ – чого так не вистача╓ сучасним письменникам, ╕ в╕ровизнання тут не ма╓ значення), лелеки, золота ос╕нь з та╓мничим шелестом листя… Природа – храм для поетеси, куди вона приходить за порадою та порятунком. Це не втеча цив╕л╕зовано╖ людини з м╕ста до „натури”, а нев╕дд╕льн╕сть юного життя в╕д ╕ншого життя – л╕су, неба, з╕р („В зорю перевт╕лилась я…”), тобто для Тетяни, як ╕ для Мавки, „н╕мого в л╕с╕ в нас нема н╕чого”. Поетеса прагне об’╓днувати св╕т за допомогою ц╕кавих словесних винаход╕в: „Дивосни зими ”, „Зорен╕ч”, „Юномр╕я”, „Л╕тн╕й сонцерай”, „П╕зньоос╕нь”. Уся зб╕рка чита╓ться як плинна пов╕сть життя поетеси, кожен в╕рш не ╓ окремим еп╕зодом, а н╕би продовжу╓ наступний. З в╕кна Тетянчиного серця видно лелечий пол╕т (╕ прокида╓ться бажання: „Хай то╖ мудрост╕ мене вожак навчить, Щоб на стежках житт╓вих не зблудила”), д╕вчина розум╕╓: „Я зросла на калинов╕м в╕тр╕”, поетесу несе „к╕нь натхнення”, дають мудр╕ поради предки – прабабуся Оля („Перебираю прабабусин╕ листи…”), прапрад╕д Петро – с╕човий стр╕лець, який „пол╕г за Вкра╖ну” („С╕човий стр╕лець”), урешт╕-решт, сама укра╖нська мова, якою так при╓мно говорити, надиха╓ д╕вчину на створення не т╕льки рад╕сних, але й гн╕вних рядк╕в, присвячених в╕дступникам („Чи чорним молоком Тебе по╖ла мати, Що ст╕льки чорноти В тво╖й душ╕?”). Тетяна ма╓ право так сказати, бо вона зберегла тепло та мудр╕сть, сво╓ „я”, тож чужа слабк╕сть, яка перероста╓ в зраду свого кор╕ння, не може не обурити. Не любить поетеса й „хвальк╕в пустих”, про це ╖╖ байка „Равлик ╕ хом’ячок”. Здавалося б, нема н╕чого дивного в тверд╕й житт╓в╕й позиц╕╖ усм╕хнено╖ д╕вчини – адже осп╕ване Тетяною „╓вропейське м╕сто Черн╕вц╕” дуже ориг╕нальне ╕, попри всю пол╕культурн╕сть, усе ж таки укра╖нське („Моя ти Буковино смерекова…”). Черн╕вц╕ виплекали багато письменник╕в, яких перерахову╓ у передмов╕ О. Савчук. Назвемо лише деяких: Ю. Федьковича, О. Кобилянську, М. Мат╕ос, В. Возняка, брат╕в Сидора та Григор╕я Воробкевич╕в, Д. Загула, М. ╤васюка… ╥х десятки, якщо не сотн╕. Проте сьогодн╕ нав╕ть у цьому раю дехто забува╓ р╕дну мову, тож Тетянчина зб╕рка буде ще одним внеском у в╕дродження Укра╖нсько╖ Душ╕. „Уч╕ться р╕дне берегти”, - заклика╓ юнка. Я, кримчанка, була зворушена в╕ршем „М╕й Крим”. Спод╕ваюся, наш край завжди буде для Тетяни ра╓м, а не чужим паростком, яким його намагаються подати деяк╕ неукра╖нськ╕ пол╕тики. Книжечка лежить у редакц╕╖, тож приходьте, читайте! А тепер зустр╕ньте поез╕ю Тетяни. Прив╕тайте молодий голос. Бажа╓мо тоб╕, Тетяно, розкв╕ту, зм╕цнення та нових шедевр╕в! Ольга СМОЛЬНИЦЬКА.
Тетяна ПОЛУБКО ЛЕЛЕЧИЙ ПОЛ╤Т Хот╕ла б я, щоб все мо╓ життя Стало под╕бним до лелечого польоту, Щоб кращ╕ мр╕╖ вс╕ ╕ почуття Налаштувались на лелечу ноту. Я змалечку ╖х полюбила так, Птах╕в розумних, в╕рних ╕ красивих, ╤ хочу так прожити все життя, Щоб у житт╓вому польот╕ бути з ними. Лелеченьки мо╖ ви дорог╕, Де взяти мужност╕, ╕ мудрост╕, ╕ сили, Щоб у складн╕м дорослому житт╕ Обрати правий шлях завжди зум╕ла? Хай то╖ мудрост╕ мене вожак навчить, Щоб на стежках житт╓вих не зблудила, ╤, як лелеки, щоби н╕ на мить До отчо╖ земл╕ любов╕ не згубила.
УКРА╥Н╤ У р╕дн╕й мо╖й сторон╕ Кують зозул╕ вс╕м щасливу долю. Рад╕ють сонцю л╕тн╕ ╕ мал╕, А солов’╖ висп╕вують в гаю ╥╖ ╕стор╕ю, що вийшла ╕з невол╕ На шлях широкий. П╕днялась з кол╕н, Аби вже не з╕гнутися н╕коли. НА КАЛИНОВ╤М В╤ТР╤ Я зросла на калинов╕м в╕тр╕, В╕н голубив мене ╕ шмагав. ╤ в душ╕ народилася п╕сня, Про яку ще н╕хто й не знав. Бо вона - св╕тла т╕нь мого роду, Котрий визр╕в ╕з лона земл╕, Котрий чисту джерельну воду Мав у серц╕ й мене напо╖в. ╤ в мо╓му зросла незабудка, Щоби р╕дне пов╕к пам’ятать, Щоби нашу вкра╖нську сутн╕сть Не дозволить н╕кому топтать. Свят╕сть роду зрослася з серцем Й не бо╖ться холодних в╕тр╕в. На калинов╕м в╕тр╕ уперто До вс╕х недруг╕в зр╕╓ гн╕в.
НОВОР╤ЧН╤ Л╤ЛЕ╥ ╢дна╓ться небо з землею В святу новор╕чну н╕ч – Невидимо б╕л╕ л╕ле╖ З╕рки поскидали з пл╕ч. Л╕ле╖ летять на землю, Вбирають весел╕ хатки, Хто Богом благословенний, Того прикрашають дахи... Виходжу у н╕ч новор╕чну В засн╕жений б╕лий св╕т, Сн╕жинки сп╕вають п╕сню ╤ рад╕сно шлють прив╕т. Впускаю ╖х в сво╓ серце, Ц╕лують вони мене, Небесн╕ яскрав╕ перли На дах м╕й в╕трець несе. Уже сн╕жно-ср╕бн╕ л╕ле╖ Щастям упали до н╕г. Вони принесли в оселю Здоров’я, рад╕сть ╕ см╕х. Яка ж я сьогодн╕ щаслива! З небом сп╕ва душа: Л╕лея, мов б╕ле диво, Дарунки мен╕ принесла.
В╤ДСТУПНИКОВ╤ Чи чорним молоком Тебе по╖ла мати, Що ст╕льки чорноти В тво╖й душ╕? Забув ╖╖ ╕ стежечку До хати, Як солов’╖ сп╕вають Навесн╕... Забув калинову чар╕вну Мову, Все р╕дне й дороге Забув... Так зможе тво╓ серце Довго? Невже не стисне його Щем ╕ сум? Вернися, спам’ятайсь, Вкра╖нський сину. Поки не п╕зно, Раджу: схаменись. Не сунь син╕вського ножа У спину Матус╕ р╕дн╕й. Кайся, Не барись!
ЗИМОВ╤ Л╤ЛЕ╥ Зацв╕ли л╕ле╖ б╕л╕ На деревах чорних. У туман╕ конем сивим Пливе бл╕дий човник. Звуки н╕жн╕ вигр╕вають Мелод╕ю скрипки, Г╕лочки-смички стрясають Цв╕т л╕лей застиглих. Раптом буря розгулялась – Рве з дерев л╕ле╖. Струни скрипки об╕рвались, Мовчать нав╕жен╕... Св╕т чи ранн╕й, чи веч╕рн╕й Т╕ка за в╕трами, А л╕ле╖ плачуть г╕рко Б╕лими сльозами.
"Кримська Свiтлиця" > #45 за 09.11.2007 > Тема ""Будьмо!""
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=5288
|