"Кримська Свiтлиця" > #42 за 19.10.2007 > Тема "Душі криниця"
#42 за 19.10.2007
Тамара БОЙКО: "Я НАРОДИЛАСЬ В УКРА╥Н╤!.."
РЯДКИ, НАПИСАН╤ СЕРЦЕМ Так уже склалося, що з велико╖ к╕лькост╕ газет, що видаються ╕ в Криму, ╕ в Укра╖н╕, лише одиниц╕ з них, ╕ в тому числ╕ ╓дина укра╖номовна щотижнева загальнопол╕тична ╕ л╕тературно-художня газета "Кримська св╕тлиця" публ╕ку╓ на сво╖х стор╕нках з номера в номер л╕тературн╕ та мистецьк╕ матер╕али. Отож, гада╓мо, що все-таки добра слава про так╕ публ╕кац╕╖ долина╓ й до тих людей, котр╕ не байдуж╕ до художнього, л╕тературного слова, ╕ вони надсилають до редакц╕╖ ╕ сво╖ твори - в╕рш╕, опов╕дання, публ╕цистику, - ╕ сво╖ книги, котр╕ виходять у св╕т у найр╕зноман╕тн╕ших видавництвах кра╖ни. Ось ╕ нещодавно до редакц╕╖ над╕слала свою зб╕рку в╕рш╕в "Босон╕ж по стерн╕" Тамара Бойко з м╕ста Мел╕тополь Запор╕зько╖ област╕. Тамара Володимир╕вна за фахом ф╕лолог, педагог. Св╕й довгий шлях на педагог╕чн╕й нив╕ починала с╕льською вчителькою. Сонячна Тавр╕я, п╕вденний Мел╕тополь стали для не╖ ╕ м╕сцем житт╓вого старту, ╕ затишною гаванню надвеч╕р’я. "Босон╕ж по стерн╕" - це перша поетична зб╕рка авторки - пл╕д багатор╕чних роздум╕в ╕ безпосередн╕й в╕дгук серця на так╕ р╕зноман╕тн╕ прояви сьогодення. Це, як сказано у п╕дзаголовку до назви книги, хрон╕ки сучасного життя, роздуми. Про що ж роздуму╓ авторка? Про нелегке економ╕чне ╕ духовне становище р╕дного краю, про класову нер╕вн╕сть ╕ несправедлив╕сть ("Там, де багач, там правди не питай, нема ╖╖ ╕ посеред клошар╕в. Лиш середняцький досв╕д ти вивчай, ╕ ╕стини питай в цього прошарку..."), про владоможц╕в, котр╕ мало дослухаються до запит╕в ╕ проблем просто╖ трудящо╖ людини, про нелегку долю сучасно╖ ж╕нки-труд╕вниц╕, яка "впряжена у в╕з, на ринок з секонд-хендом посп╕ша╓..." Мабуть, нелегка ця справа перепов╕дати в╕рш╕, бо краще самому ╖х прочитати, зробити висновки, визначити ╖х ╕дейне спрямування та значення. Головне, що вони написан╕ серцем небайдужо╖ Людини. Отож, аби, як кажуть, не розт╕катися мисл╕ю по древу, пропону╓мо, шановн╕ читач╕, доб╕рку в╕рш╕в поетеси з Мел╕тополя Тамари Бойко з ╖╖ першо╖ книги "Босон╕ж по стерн╕". Але перед цим хочемо процитувати авторський надпис, зроблений на книз╕: "З найщир╕шими побажаннями процв╕тання тижневика "Кримська св╕тлиця" - ╓диному вогнику р╕дно╖ духовност╕ в Тавр╕╖ ╕ в Криму! Доземний укл╕н всьому колективу редакц╕╖ за пропаганду й збереження самодостатност╕ р╕дно╖ Укра╖ни та ╖╖ багатов╕ково╖ культури". Ось так дещо трохи пафосно, але, гада╓мо, щиро ╕ в╕д усього серця. Спасиб╕ Вам, дорога наша читачко, за увагу до нашого тижневика, до всього того, що нас ус╕х хвилю╓ ╕ об’╓дну╓ - до р╕дного слова, до нац╕онально╖ культури ╕ л╕тератури, до чистих джерел нашо╖ духовност╕! Здоров’ячка Вам, дорога Тамаро Володимир╕вно, та нових хвилюючих в╕рш╕в! Данило КОНОНЕНКО, редактор в╕дд╕лу л╕тератури ╕ мистецтва "Кримсько╖ св╕тлиц╕".
Тамара БОЙКО: "Я НАРОДИЛАСЬ В УКРА╥Н╤!.."
ДОНЕЦЬКУ Ганьба мен╕: жить поруч ╕з Людиною В т╕ ж сам╕ дн╕, в т╕ ж роки, ╕ не знать, Що поруч ходить Стус, великий син Вкра╖ни - У "Соцдонбас╕" мусить працювать! Жила в Донецьку - мов в чуж╕й кра╖н╕: Н╕ мови р╕дно╖, н╕ звича╖в народних. Куди не глянь - вс╕ з помисл╕в на╖вних Вдають ╕з себе "дюже благородних". Отож ╕ загубились серед люду Ф╕лолог-шанувальниця й ПОЕТ. До дн╕в останн╕х я картатись буду, Що в╕ддал╕к мигнув-розтанув силует. В дн╕ Незалежност╕, в дн╕ тих╕, просв╕тленн╕, Я ╖ду в гост╕ - з внуком, не сама. На площ╕ ще стирчить фундаментальний Лен╕н, А от сл╕д╕в в╕д Стуса - ╕ нема. * * * Цей степовий в╕трець духмяний Л╕та╓ т╕льки в Тавр╕╖ мо╖й... В╕д буйноцв╕ття обр╕й п’яний Бринить в далечин╕ ясн╕й. Блаватн╕ сокирки на межах, Ромашки зв╕дкись узялись... А це що? Орлик╕в сережок Я тут не бачила колись! Пливе до житниц╕ "Джонд╕р" величний, В ч╕тк╕м квадрат╕ л╕сосмуг, Бо в╕дродили хл╕бороби звичний, З дитячих л╕т любимий виднокруг. ╤ знову кв╕ти по р╕внин╕. Жива чорноземля моя! ╤, що там не каж╕ть, Вкра╖на Все ширше крила розправля! * * * До кого об╕зватися на мов╕? На р╕дн╕й наш╕й мов╕ укра╖нськ╕й? Бо - вс╕ зрос╕йщен╕ - мов безтолков╕ - "Вас не поймут". Хоч жител╕ й тавр╕йськ╕. До кого не озвись - вс╕ руськомовн╕, Нап╕восв╕чен╕ суржиконосц╕. Стань б╕ля них на р╕дн╕й до розмови - То перемелють тоб╕ й ребра, й кост╕. Асим╕лятор╕в клеймити? Н╕, не варто. Сам╕ ми, дурники, ╖м п╕ддалися. ╤ вже, вважай, побита наша карта: Ми за п’ятнадцять л╕т з кол╕н не п╕днялися. * * * Туманним ранком вих╕дного дня З душевним болем я спостер╕гаю, Як ж╕нка, впряжена у в╕з, вс╕х обганя: На ринок з секонд-хендом посп╕ша╓. Колись колгосп ж╕нкам вс╕ жили рвав, До шахти, до мартена нас вганяли... А нин╕ ось - базар запанував. Ж╕нки рабами "кучмовоз╕в" стали! Зате пол╕тик стогне - хто не зна╓? Заледве м╕крофон йому п╕дсунуть: - Для блага вс╕х людей! Про вас ми дба╓м! А сам пильну╓, щоб його ще "склюнуть"! Не може ж╕ночка найняти вже такс╕: Все недоступне, ц╕ни вгору скачуть! Впрягайсь, сердего, в воза. ╤ вези На продаж це ганч╕р’я "в╕д Версаче"... * * * Нас дожира╓ "б╓спр╓д╓л"-свав╕лля: Вже жодна миша мимо не проскочить, ╤ хто хоч раз, на заздре божев╕лля, Звернув в наш край - покинути не схоче.
Л╕си, степи, той кл╕мат чого вартий! Як╕ дари природи щедр╕ ма╓м! Та ще й народ сумирний, працездатний, ╤ надра, ╕ моря, й чорнозем’я без краю!
╤ як тут в б╕са ворог╕в не мати? ╤ як сво╓ гетьманство примирить? Коли сус╕д рублями оч╕ влад╕ Вже осл╕пив, щоб шмат Вкра╖ни в╕дхопить?!
Тр╕щать загрозливо вс╕ г╕лки влади, Н╕як не вир╕шать, в╕д кого хто залежний. А втомлений народ вклада╓ в барикади ╤де╖ нац╕╖ - б╕кфорд╕в шнур бентежний. * * * Яка то розк╕ш, ц╕ д╕алектизми! Безц╕нний дар в╕д мудрого народу. Не нехтували й за соц╕ал╕зму Народним словом. А тепер погордо
Плюють в "нараз╕", в "боцян", в "ф╕л╕жанку" Бо ц╕ слова, бач, з Заходу д╕стались, А ми так╕ вже руськ╕ - до останку! - У нас "с╕час", ╕ "чашечка", ╕ "а╕ст".
Учись, суржиконосцю, горе наше! Бо Рильський з того св╕ту он см╕╓ться: - "Хай слово мовлене ╕накше - Та зм╕ст в н╕м той же зоста╓ться!"
- Задженджурилась зам╕ж наша доця - Це так у нас говорять "зазбиралась". - А он сус╕дська т╕льки ходить з хлопцем - Це значить, що вони ще не побрались.
╤ все це наша, укра╖нська, мова, А не чужий, не повстяний "изык". Не забувай бабусиного слова, Сл╕в не соромся, до яких ти звик!
Д╕алектизми мову прикрашають, ╥м м╕сце в╕дведи в душ╕ належне, От т╕льки суржики нехай нас оминають, Й в╕д "мата русского" не будь залежним! * * * Я вже приречена, мов бранка, До хрон╕к, що тремтять у горл╕. Тому щовечора чи зранку Напружую я дух св╕й орл╕й. В╕н ╓ у кожно╖ людини, Лише п╕знать себе належить. Тож дослухайся щохвилини До мисл╕, що тебе бентежить. * * * Я народилась в Укра╖н╕, Я хочу жити в Укра╖н╕! ╤ вмерти хочу в Укра╖н╕! Не п╕д Москвою!!! Будьмо ж пильн╕!
"Кримська Свiтлиця" > #42 за 19.10.2007 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=5209
|