Версiя для друку Обговорити в форумi

ЦЯ КНИГА, яка ще пахне парфумами «Пані Зосі» - СПП у м. Запоріжжі, звідки вийшла у світ завдяки старанням видавництва «Весела Січ», - заслуговує високої оцінки і ґрунтовної розмови як про неї, так і про її автора - «ліричного, серйозного і усміхненого» відомого у світі письменника-гумориста Петра Павловича Ребра, який «промовляє» з обкладинки цього видання до всього світу чи, принаймні, до тисяч рішучих і вимогливих учасників столичного помаранчевого Майдану, або ж хоч до тих українців, «хто має вуха, той почує».
 Назва книги - «Помаранчевий сміх» - випливає з пам’ятних і знакових подій півторарічної давності. Вона укладена за класичним принципом: заспів, далі розділи - «Запорожці пишуть листа», «Партії ведуть», «Реалії країни Скандалії», «Сучасні співомовки», «Взяв би я бандуру...», котрі розмістилися на 150 сторінках. Найперше слово автора, власне, «Заспів», звернене до серця й розуму, до почуття національної гідності кожного читача. Так хотілося б сказати - «кожного українця», але для того наклад книги мав би становити, принаймні, яких 100 - 200 тисяч примірників, а не одненьку тисячку. Та і за це дяка Богу, бо ж торішні «Козацькі жарти» і «Сміхотелеграми» Петра Павловича мали відповідно тільки 500 і 300 примірників. То ж про широку читацьку аудиторію мови не ведемо, як і про слухацьку, бо приватизовані телеканали ніяк не додумуються до того, щоб донести до людей мудре, виважене, усміхнене українське слово корифея сучасного національного гумору, або ж бояться сили їдкого сміху, спрямованого проти стількох негараздів у нашій державі, наче основаній на парадоксах. Серед них першим є те, що захист мови, розвиток літератури, освіти, національних за духом, зсунуто з державних на плечі громадських організацій. То ж видання навіть особливо потрібних для суспільства книг стало, в основному, головним болем і клопотом авторів, і таких знаменитих, провідних, як Петро Павлович Ребро. Гіркий афоризм «сам пишу, сам видаю...» - преприкра реальність.
 Все ж, усупереч неприятельському «скреготу зубовому» українські книги «проростають» під сонцем. На дрібку радості нашому загалу, та на підмогу у протистоянні негараздам. І першими у тій протидійній шерензі твердо стоять книги сатири і гумору шановного батька кошового «Веселої Січі» - щорічники «Козацькі жарти» й альманах «Весела Січ», збірник епіграм
«Сміхотелеграми» і найновіша книга - «Помаранчевий сміх».
 Мовно-стилістичні багатства її, як і попередніх книг П. Ребра, заслуговують ґрунтовнішого аналізу вітчизняних мово- і літературознавців, що, надіємось, є тільки питанням часу. Від себе подамо лише деякі міркування, викликані враженнями від прочитаного сатиро-гумористичного видання.
 Найперше, стосовно кольору сміху, барви найменування збірника. Воно не сприймається як просто «данина моді». Авторський задум, безперечно, набагато глибший. За своєю суттю «Помаранчевий сміх» - це не одягання книги в костюм революційного кольору, а, скоріше, роздягання «до бікіні» пораженої болячками, хоч і доладної за формами, фігури нашої країни, показ тих місць, що потребують невідкладного порятунку, втручання керівництва дер-жави. Отож, «Помаранчевий сміх» - це, скоріше всього, кухоль гіркотного напою для хворого, котрий належить зажити, аби виздоровіти.
 Можна сказати, що книга це, певною мірою, різноголосий (за темами) Майдан, уболівання й надії якого пов’язані в один тугий вузол провідною ідеєю - боротьби за державність України, за її очищення від негараздів. Водночас - це й чітке відображення психологічного стану суспільства, у певному сенсі розчарованого незбутими надіями, породженими Майданом. З цього погляду було б дуже доречно цю книгу зробити настільною для «промоторів» помаранчевої революції - для нагадування їм про відхід з передових позицій, про невиконані обіцянки. Отож «Помаранчевий сміх», хоч у ньому представлені різні форми і жанри сатиро-гумористичної палітри, є насамперед чи переважно - збірником гострої політичної сатири, вістря котрої цілить в «орлів», а не в «горобців»: «Чолом тобі, Верховна Радо!» - сатирична «ода» за відомою адресою. Туди ж послана й «Супліка запоріжанок» - дошкульна й викривальна, туди ж «дзвонить» і Гриць Товкач, щоб довідатися, яка ж то тепер у нас влада; на адресу Кабміну шлють свої запити «юні запорожці»; до Міносвіти апелюють українські неньки; є навіть скарга депутата і «Депутатський запит» та сповнений сатиричної тривоги «Закон про сміх».
 Не менш їдкий і розділ «Партії ведуть», окремі твори якого буквально «убивчі». (Для тих, у кого є почуття совісті й гідності, безперечно). Це «Бувшовики», «Заяви до центрвиборчкому», «Віват, комунізм!» Врешті, треба б перераховувати усі твори книги. Не випадають із цього ряду й катрени «Сучасних співомовок», котрі є своєрідною пародією на колишню «згладжуючу» телепередачу «Не все так погано у нашому домі», що нагадувала покази «потьомкінських сіл». Загалом, незважаючи на поділ за розділами, «Помаранчевий сміх», завдяки наскрізній провідній ідеї, сприймається як цілісний твір, як панорамне полотно сучасності у сатирично-гротескному виконанні. Щоправда, майже вісім тисяч передплатників і читачів «Літературної України» мали попередньо чудову нагоду ознайомитися з «фрагментами» цієї багатопланової картини, за що, безсумнівно, щиро вдячні редакції часопису. Своє сердечне «спасибі» їй і головному редактору Петрові Перебийнісу висловлюємо і ми. Та все ж пальмова вітка вдячності належить шановному автору - Петрові Павловичу Ребру. На фоні хоч би тих, за епохи незалежності, виданих
12-ти збірок «Козацьких жартів», організованих і відредагованих 12-ти альманахів «Весела Січ», де представлені твори чи не тисячі гумористів; упорядкованих збірників гумору і сатири «Веселий гурт» й інших, ветеран українського письменства Петро Ребро постає справжнім королем сміху, трудолюбом із Франковим гаслом. Як козак-дозорець стоїть він на охороні найбільших національних надбань і скарбів, одночасно, як ратай-сівач, збагачує сучасну українську мову та літературу. Його працелюбство, плідна творчість на ниві здорового й викривального сміху - незаперечний подвиг, гідний не лише наслідування гумористами, але й достойного відзначення на найвищому, державному рівні. З надією бути почутими «вгорі», висловлюємо автору «Помаранчевого сміху» сердечні побажання дальшого сходження й осягнення вершин служіння рідному народові! 
 Галина БРИЦЬКА, директор Бережанського краєзнавчого музею, Світлана ДАНЬКІВ, редактор газети «Бережанське віче», Надія ДИРДА, директор музею Б. Лепкого, В. ДЕМ’ЯНЕЦЬ, науковий працівник музею репресованої церкви, Василь САВЧУК, журналіст, Ольга БОДНАР, науковий працівник Музею книги.
 м. Бережани
 Тернопільської області.

 ХОЧУ! БУТИ!! ПРЕЗИДЕНТОМ!!!
(Читаючи програми деяких кандидатів)

 Гречкосіям, бізнесменам,
 Бомжам, рухівцям і ментам:
 - Голосніть, - кричу, - за мене!
 Хочу бути президентом!
 Жив, як всі, їв хліб і сало,
 Не вважавсь інтелігентом.
 Раптом мозок пронизало:
 Хочу бути президентом!
 Ще в дит’яслах був я лідер
 (Їв, даруйте, екскременти).
 Випить можу пару відер.
 Хочу бути президентом!
 Пас я гуси, пас корови,
 Був вантажником, агентом.
 А тепер я, блін моржовий,
 Хочу бути президентом!
 Часом я на стіни лізу,
 Б’юсь об мури «інструментом»:
 До нестями, дозарізу
 Хочу бути президентом!
 «Броньовик», харчі хороші,
 Дім з гербами, річ з акцентом,
 Слава, почесті і гроші...
 Хочу бути президентом!
 Не лякають компромати
 (Дулю дам я конкурентам).
 Тільки б ще покермувати:
 Хочу бути президентом!
 Буду пенсії платити
 І борги, і аліменти.
 Всіх клянусь озолотити:
 Хочу бути президентом!
 Обіцяю дать зарплати,
 Вклади виплатить з процентом.
 Обіцяю... обіцяти!
 Хочу бути президентом!
 Відновлю колишню спілку,
 Помирюся із конвентом.
 Ціни знижу на горілку:
 Хочу бути президентом!
 В мене задумів багато:
 Щоб дошкулить претендентам,
 Розпущу ЄС і НАТО;
 Хочу бути президентом!
 В церкві буду бить поклони,
 Поділюсь останнім центом
 (Якщо матиму мільйони).
 Хочу бути президентом!
 Ще - народу для наснаги -
 Скористаюся моментом,
 Щоб вернути всі ГУЛАГи:
 Хочу бути президентом!
 Буде спокій олімпійський,
 Край настане інцидентам -
 Розжену я наше військо:
 Хочу бути президентом!
 Щоб позбутися халепи,
 Я студенткам і студентам
 Дам стипендії нардепів:
 Хочу бути президентом!
 Стану я, повірте слову,
 Членом, гм, кореспондентом,
 Вивчу материну мову:
 Хочу бути президентом!
 В хід пущу я всі резерви
 І скріплю Союз цементом.
 Будуть в нас рублі і євро:
 Хочу бути президентом!
 Мафіозі ліквідую,
 Відкоша дам опонентам,
 Світле завтра побудую!
 Хочу бути президентом!
 Дам бабам літа дівочі,
 Міць левину імпотентам.
 Дам того, чого хто хоче:
 Хочу! Бути!! Президентом!!!
Петро РЕБРО.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #32 за 10.08.2007 > Тема "Смішного!"