Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2113)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
УКРА╥НУ МА╢ ЗАХИЩАТИ КОЖЕН, А Н╤ – ТО МОЖНА В╤ДМОВИТИСЯ В╤Д ГРОМАДЯНСТВА
Дмитро Курилович, «Дронго», во╖н-доброволець…


«Я ПРЕДСТАВНИК БОГООБРАНОГО НАРОДУ, ЯКИЙ МА╢ ПОК╤НЧИТИ З НАЙБ╤ЛЬШИМ ЗЛОМ»
Капелан ПЦУ про служ╕ння в окоп╕, РПЦ та м╕с╕ю укра╖нц╕в…


СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ: ПРОЧИТАНИЙ, АЛЕ ДО К╤НЦЯ НЕ ОСМИСЛЕНИЙ
Твоя слава у могил╕/А воля в Сиб╕ру/Ось що тоб╕, матусенько/Москал╕ зробили!..


ПОМЕР ДИСИДЕНТ СТЕПАН ХМАРА
«В╕н так любив Укра╖ну ╕ укра╖нц╕в. В╕н рвав свою душу ╕ серце за не╖…»


10 УКРА╥НСЬКИХ С╤ЯЧ╤В
Сво╓ю невтомною працею вони творили маси нових св╕домих укра╖нц╕в…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #28 за 13.07.2007 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#28 за 13.07.2007
"ЗАХОЧЕШ - ╤ БУДЕШ. В ЛЮДИН╤, ЗАТЯМ, ЛЕЖИТЬ НЕВ╤ДГАДАНА СИЛА..."


Люди, як╕ згорають... Укра╖нська ╕стор╕я щедра на так╕ постат╕. У липн╕ виповню╓ться 100 рок╕в з дня народження поета, який св╕тив у сво╓му гор╕нн╕ й збентежив сучасник╕в секретом сонячно╖ молодост╕. Це Олег Ольжич.
 Олег Олександрович Кандиба (справжн╓ ╕м’я поета) народився 8 липня 1907 року в Житомир╕ у родин╕ в╕домого укра╖нського поета Олександра Олеся - духовного наставника, а п╕зн╕ше й поетичного опонента. ╥хн╓ листування - чудовий приклад оновлення еп╕столярних форм, гри сл╕в, збагачення ресурс╕в р╕дно╖ мови. ╤нтел╕гентна родина, збереження традиц╕й, ранн╓ знайомство з творч╕стю класик╕в ╕, звичайно, чудова природа довкола - усе це сприяло розвитку споглядальност╕ Олега. В╕рш╕ в╕н почав писати з дитинства.
 Рання юн╕сть майбутнього поета припала на пол╕тичн╕ кол╕з╕╖ в Укра╖н╕, злами минулого й побудову нового, не завжди зрозум╕лого ладу. 1919 року батько 12-р╕чного Олега залишив Укра╖ну ╕ ви╖хав з дипломатичною м╕с╕╓ю УНР до Будапешта. 1923 року Олегов╕ з мат╕р’ю вдалося ви╖хати до батька в Берл╕н, а п╕зн╕ше родина пере╖хала до Праги. 1924 року Олег вступа╓ на ф╕лософський факультет Карлового ун╕верситету в Праз╕, паралельно слухаючи лекц╕╖ в Укра╖нському в╕льному ун╕верситет╕. Ольжич був слухачем в╕домого вченого Любомира Н╕дерле, автора "Слов’янських старожитностей", що не могло не вплинути на розвиток поетично╖ фантаз╕╖ слов’янина в╕д кореня. Чехи тепло поставилися до укра╖нських ем╕грант╕в, розум╕ючи, що без Укра╖ни не змогли б розвиватися, починаючи ще в╕д "весни народ╕в" 1848 р. У Праз╕ О. Ольжич зм╕ню╓ свою долю: 1929 р. в╕н став членом Орган╕зац╕╖ укра╖нських нац╕онал╕ст╕в (ОУН).
 Надзвичайно зд╕бного юнака залишили на кафедр╕, ╕ в жовтн╕ 1930 р. О. Ольжич захистив докторську дисертац╕ю з археолог╕╖. У 1926-1932 рр. в╕н працював у археолог╕чному в╕дд╕л╕ нац╕онального Музею в Праз╕, брав активну участь в археолог╕чних експедиц╕ях. Найб╕льшою була наукова експедиц╕я ╕ розкопки в Старчев╕ (Югослав╕я), яку ф╕нансували американськ╕ установи на чол╕ з Гарвардським ун╕верситетом.
 1935 р. вийшла перша зб╕рка Ольжича "Р╕нь", яка збагатила укра╖нську поез╕ю не т╕льки ритм╕кою й ориг╕нальною строф╕кою (катренами, октавами), а й розширенням св╕тогляду: автор зверта╓ться до слов’янсько╖ пра╕стор╕╖, ╕стор╕╖ ант╕в, гот╕в, галл╕в, антично╖ Грец╕╖ й Риму, "золотого в╕ку" людського роду.
  Ольжича приваблювали м╕фи ("М╕ф"), середньов╕чне християнство ("Монастир"). Поет - спочатку не борець, а каб╕нетний учений ("Роб╕тня"). У сво╖й "Р╕н╕" Ольжич ╓ неокласиком, оск╕льки любить карбован╕ строфи, ор╕╓нту╓ться на кращ╕ здобутки античност╕. Слово й музика давньо╖ л╕ри злилися в одне, ╕ приклад цьому - написана гекзаметром поема "Був же в╕к золотий". Як ╕ Ов╕д╕й у "Метаморфозах", Ольжич в╕дтворю╓ в н╕й чотири основн╕ епохи ╕стор╕╖ людства: в╕к золотий, ср╕бний, м╕дний ╕ бронзовий. Людство занепада╓ (про це писав Шпен╜лер у "Занепад╕ ╢вропи"), велич минулого в╕дходить у небуття, ╕ для виживання потр╕бн╕ воля до д╕й, гаряча кров ╕ з╕р у майбутн╓.
  П╕сля зак╕нчення розкопок О. Ольжич пере╖хав до США, де працював експертом в американських музеях, а з 1936 р. став доцентом Гарварда. П╕сля повернення ╕з США в╕н працював у 1936 - 1937 рр. в наукових закладах ╤тал╕╖, а восени 1938 р. знову ви╖хав до США. Зв╕стка про под╕╖ в Карпатськ╕й Укра╖н╕ (спроби будування власно╖ держави) змусила поета повернутися. Так нарешт╕ поет потрапив на Батьк╕вщину, за в╕д╕рван╕сть в╕д яко╖ не раз дор╕кав батькам. З 1939 р. О. Ольжич керував структурами ОУН на Закарпатт╕, а з 1941 року - нац╕онал╕стичним п╕дп╕ллям на Сх╕дн╕й Укра╖н╕. П╕сля арешту Голови Проводу Укра╖нських Нац╕онал╕ст╕в полковника А. Мельника (який надавав значну увагу культурному розвитку) в╕н став виконувати його обов’язки. До того, у 1940 р., в╕н видав зб╕рку "Веж╕", в як╕й романтичне св╕тобачення по╓днав з твердим кредо:

  Товаришу, любий м╕й брате,
  Дивися у в╕ч╕ рабам.
  Як будете так воювати -
  Вкра╖ни не бачити вам.

  У жовтн╕ 1941 року О. Ольжич заснував щоденну газету "Укра╖нське слово", головним редактором яко╖ став ╤ван Рогач.
  2 серпня 1943 року О. Ольжич в Карпатах одружився з Катериною (Калиною) Б╕лецькою, яку кохав ще з час╕в перебування в Праз╕. Але невдовз╕ окупац╕йна влада вир╕шила знищити укра╖нське в╕дродження.
  Наприк╕нц╕ травня 1944 р. гестапо перехопило рукопис "Революц╕я рве кайдани", авторство якого приписували О. Ольжичу. У ц╕й прац╕ було подано ╕стор╕ю антин╕мецько╖ боротьби ОУН на Сход╕ з додатком величезно╖ к╕лькост╕ документальних матер╕ал╕в (що саме собою було дуже ц╕нним не т╕льки для майбутн╕х укра╖нських кадр╕в, а й для нас, сучасник╕в).
  Гестапо нарешт╕ вдалося натрапити на сл╕д консп╕ративно╖ квартири О. Ольжича у Львов╕. Поета заарештували ╕ в╕двезли до концтабору Заксенхаузен (перш за все в╕домого як в’язниця С. Бандери), де п╕сля страшних тортур 9 червня 1944 р. О. Ольжич загинув. Його остання зб╕рка "П╕дзамча" вийшла посмертно, 1946 р.
  Трагед╕я поета, якого жодна система - н╕ радянська, н╕ н╕мецька - не могли затиснути в сво╖ рамки. Нав╕ть л╕тературознавство - "безкровна" наука - не може в╕днести О. Ольжича до якогось одного напряму чи стилю, оск╕льки в його поез╕╖ ╓ мотиви неокласицизму, неоромантизму, символ╕зму...
  Ольжич прожив загадкою нав╕ть для сво╖х батьк╕в. Мабуть, ╕ зараз в╕н вол╕в би жити там, де йому р╕дн╕ше - в Укра╖н╕, у л╕сах дул╕б╕в, ант╕в, серед загадок перв╕сно╖ св╕жост╕.
 Ольга СМОЛЬНИЦЬКА,
студентка IV курсу факультету укра╖нсько╖ ф╕лолог╕╖ та укра╖нознавства ТНУ ╕мен╕ В. ╤. Вернадського.

Олег ОЛЬЖИЧ
Л. МОСЕНДЗОВ╤

Поважна мова врочистих в╕трин.
Уривчат╕ передв╕ку аннали.
- "Ми жали хл╕б. Ми вигадали млин.
Ми знали м╕дь. Ми завжди воювали".
- "Мене забито в чесному бою,
Поховано дбайливою с╕м’╓ю".
Як не стояти так, як я стою
В простор╕й зал╕ мудрого музею?
Так виразно ввижа╓ться мен╕
Палючими безсонними ночами:
Я жив колись в простому курен╕
Над озером з ясними берегами.
ГАЛЛИ
О, невмолим╕ скам’ян╕л╕ дн╕.
М╕цна рука над людьми ╕ богами.
...Чига╓ там, у с╕р╕й далин╕,
Ляга╓ горами за нами.
Ми подола╓м знов. Ще не одн╕
Нам скоряться. Над все ╓ в╕рна криця.
Та нам також судилося розбиться
Колись ╕ десь об гори кам’ян╕.
ЗМ╤Й
Ц╕лу н╕ч верзлися сни недобр╕╖,
Р╕дний замок в марев╕ заграв.
Ц╕лу н╕ч, страшний такий, на обр╕╖
Ср╕бний м╕сяць пущами блукав.
А сьогодн╕ в╕тер квилить мевою,
Горда скеля стогне, як струна.
Припада голубкою рожевою
Корол╕вна зимна до в╕кна.
Не вступлюсь! Туди,
на б╕й розпучливий,
Безголовим впасти п╕д коня!
С╕м гол╕в я маю, надокучливий,
Та ╓дине серце маю я.
*  *  *
Нащо слова?
Ми д╕ло несемо.
Н╕що мистецтво ╕ мана теор╕й,
Бо ж нам дано знайти життя само
В крас╕ неповторим╕й ╕ сувор╕й.
Що вибереш: чи образ бездоганний,
А чи прообраз для ус╕х один?
М╕цн╕ша в╕ра ╕ дзв╕нк╕ший чин
За словоблуд╕╓ ╕ за тимпани!
Ось сходить, вироста╓, розцв╕та
Благословен╕╓ не форми, сут╕.
Одвага. Непохитн╕сть. Чистота.
Милуйтеся! Бер╕ть! ╤ будьте, будьте!..
*  *  *
 Захочеш - ╕ будеш. В людин╕, затям,
Лежить нев╕дгадана сила.
Зрослась небезпека
з в╕дважним життям,
Як з т╕лом смертельника крила.
╤ легко тоб╕, хоч ╕ дивишся ниць,
Аби не сп╕ткнутись н╕ разу
╤ нести солодкий тягар та╓мниць
╤ гостру петарду наказу.
Навчишся надать блискавичн╕сть думкам
╤ р╕шенням важк╕сть кам╕ння.
П╕ти чи послати ╕ стать сам на сам
З сво╖м невблаганним сумл╕нням.
ПРОРОК
Голуб╕╓ земля, оповита
прозорим серпанком.
Хвил╕ кида╓ в берег море,
важке ╕ зелене,
На обличчя ╕ груди людини
ляга╓ небо,
Небо в б╕лих хмаринах, що тихо
чека╓ слова.
Поверта по шляху селянин
легкою гарбою,
Гомонять рибалки,
проб╕гаючи бруками м╕ста,
╤ велика земля, ╕ глибок╕ ╖╖ криниц╕,
╤ слова на устах товпляться,
мов злотн╕ бджоли.
*  *  *
Безконечн╕ шляхи, що зб╕гають
на гори за обр╕й,
Наче б╕л╕ стр╕чки, щоб у мряц╕
згубитися син╕й.
Сонце важко спада╓. ╤ди
повз густий виноградник,
Над криницями дзвонить вода
╕ см╕х - роз╕ллят╕...
Тут спинити ходу на земл╕, що пухка
╕ прив╕тна,
Окопатися б╕лою хатою
проти долини.
Р╕вний стан у обраниц╕, гордий,
мов вежа нар╕жна,
Наче смоква, багатий,
позначений ласкою Бога.
ЗИМОВНИК
З кедрових квадр╕в, т╕сно при соб╕,
Вона сто╖ть, простора ╕ широка,
Ця хата з ╜анком, що в його р╕зьб╕
В╕дбився блиск гетьманського барокка.
Кедрина курить мед. Чи це сплива
Ополудн╕ розтоплена живиця?
Метелик заблудився. В’╓ться. Два!
Пром╕ння лл╓ться важко, як пшениця.
Ось полет╕ли прудко над гумном,
Де мазанок жовтогаряча глина
╤ де лани метнулись табуном
У збитий степ, на╖жуючи спини.
Що там пасуться справжн╕ табуни -
Твоя пиха, ╕ вт╕ха, ╕ багатство,
Товаришу значковий кремезний,
Що голосний у Низового Братства.
Верта╓шся. У холодку садка -
Дзв╕нка, а то сором’язно-несм╕ла,
З черешневими лицями дочка,
П╕вденне, смагле, нет╕лесне т╕ло.
Та ти загаданий. Ти знов сьогодн╕ снив
Про ки╖вськ╕ фортец╕ ╕ святин╕,
Де в Академ╕╖ ти ма╓ш трьох син╕в,
Метких в диспутах, в╕ршах ╕ латин╕.
О, не для них ╓ цей зимовник, н╕!
В св╕тлиц╕, де килими волохат╕,
Де шабл╕ ╖х чекають на ст╕н╕,
Що пам’ятають Корсунь ╕ Охмат╕в.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #28 за 13.07.2007 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=4937

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков