Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3277)
З потоку життя (6514)
Душі криниця (3530)
Українці мої... (1470)
Резонанс (1508)
Урок української (992)
"Білі плями" історії (1679)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
В╤Д ПОРОШЕНКА ВИМАГАЮТЬ ПОЗБАВИТИ В╤ТАЛ╤Я КОЗЛОВСЬКОГО ЗВАННЯ «ЗАСЛУЖЕНИЙ АРТИСТ УКРА╥НИ»
Льв╕вська облрада прийняла звернення до Президента щодо позбавлення сп╕вака В╕тал╕я Козловського...


Н╤ХТО НЕ ЗАБУТИЙ?
“Н╕хто не забутий. Н╕що не забуто”. Це - улюблен╕ слова рос╕йських передач, та ще...


ГЕРО╥ УКРА╥НИ: ДОСТОЙНИКИ, НОМЕНКЛАТУРНИКИ ТА НЕГ╤ДНИКИ
А разом ╕з тим Героями Укра╖ни стало чимало номенклатурних д╕яч╕в, грошовитих б╕знесмен╕в,...


УКРА╥НА НЕ Б╤ДНА, А ОБКРАДЕНА ДЕРЖАВА
Коловорот конвертац╕╖ влади у ф╕нансов╕ ресурси ма╓ бути зупинений


П╤СЛЯ СКАЗАНОГО, або «БАРИН ВСЁ НЕ ЕДЕТ…»
Коментар до звернення до Президента Укра╖ни та Генерального прокурора, в╕дправленого ще 5 м╕сяц╕в...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #28 за 13.07.2007 > Тема "Ми єсть народ?"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#28 за 13.07.2007
ГАЛИЧОФОБ╤Я: М╤ФИ ╤ ФАКТИ

ШКОЛА НЕНАВИСТ╤
 ЗА ОСТАНН╤ к╕лька рок╕в, приблизно в╕д часу акц╕╖ "Укра╖на проти Кучми", тобто 2001 року, в укра╖нських ╕ рос╕йських засобах масово╖ ╕нформац╕╖ набула повторного розмаху антигалицька пропаганда. Перша ╖╖ фаза припала на 1989 -1994 рр., коли саме Галичина була еп╕центром руху за нац╕ональне в╕дродження ╕ державотворення. В обох випадках це була агресивна реакц╕я москвоф╕льсько╖ ╕ малорос╕йсько╖ частин укра╖нського сусп╕льства на ╕дейно-пол╕тичн╕ "поштовхи" з Галичини. В обох випадках це було звернення до старих рос╕йських стереотип╕в ╕ м╕ф╕в, в яких галичани ╕ Галичина малювалися як щось абсолютно чуже Укра╖н╕, вороже, деструктивне, "буржуазно-нац╕онал╕стичне" тощо ╤ тод╕, ╕ тепер насправд╕ Галичина ф╕гурувала як символ-зам╕нник ц╕лого укра╖нського нац╕онального руху, бо саме його завжди найб╕льше боялася ╕ бо╖ться Москва у сво╖х ╕мперських амб╕ц╕ях ╕ претенз╕ях. Демон╕зувати Галичину - завжди означало й означа╓ намагання виставити укра╖нський рух якимось марг╕нальним, патолог╕чним, загрозливим.
 Сьогодн╕шн╕й сплеск антигалицько╖ кампан╕╖ у засобах масово╖ ╕нформац╕╖ насамперед поясню╓ться двома факторами. По-перше, зовн╕шня пропаганда Парт╕╖ рег╕он╕в, на жаль, щоб бути ефективною, побудована на реан╕мац╕╖ старих радянських м╕ф╕в антиукра╖нського зм╕сту, з п╕дняттям на прапор гасел типу "Геть фашистських прислужник╕в" та "Н╕ буржуазному нац╕онал╕змов╕" (хоч ╕ одне, ╕ друге гасло ╓ повною н╕сен╕тницею з погляду ╕сторично╖ правди ╕ нац╕онально╖ лог╕ки). По-друге, в останн╕ роки (п╕сля приходу до влади в Рос╕╖ В. Пут╕на) розгорнулося геопол╕тичне стратег╕чне змагання за Укра╖ну, в якому саме нац╕ональне послаблення нашо╖ держави займа╓ чи не найважлив╕шу позиц╕ю. Якщо Парт╕я рег╕он╕в використову╓ антигалицьку (читай: антиукра╖нську) пропаганду переважно ситуативно, бо передус╕м спод╕ва╓ться на розбурхування емоц╕й ╕ симпат╕й до себе з боку рос╕йських ╕ зрусиф╕ковоних мешканц╕в Сх╕дно╖ ╕ П╕вденно╖ Укра╖ни, в св╕домост╕ яких збереглося ще багато антиукра╖нських стереотип╕в, то Москва "розкручу╓" антигалицький маховик з╕ стратег╕чною метою - рег╕онально розколоти Укра╖ну, послабити ╖╖ внутр╕шн╕м конфл╕ктом.
 Треба визнати, що антигалицьк╕ сусп╕льн╕ стереотипи мають в Укра╖н╕ й глибше кор╕ння. Насамперед це поясню╓ться довготривалим перебуванням нац╕╖ п╕д н╕веляц╕йним пресом Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖ - добре в╕длагоджено╖ системи з "перемелюванням" народ╕в - ╕ витвореним цим специф╕чним феноменом укра╖нського малорос╕йства ("креольства" за М. Рябчуком). У значно╖ частини укра╖нського соц╕уму, дом╕нуючо╖ частини, яка визначально вплива╓ на формування сучасно╖ державно╖ пол╕тики, модерно╖ культури ╕ соц╕альних цiнностей ╕ перебува╓ п╕д затяжним ментально-╕дейним ╕ культурним впливом Рос╕╖, сформувалося ст╕йке несприйняття орган╕чно соц╕альних традиц╕й, як╕ виража╓ Галичина. Цим поясню╓ться ╕снування латентних (прихованих) установок проти галичан ╕ всього галицького: в╕дс╕ювання галицьких пол╕тик╕в, блокування господарсько-д╕лових зв’язк╕в з рег╕оном, тенденц╕йна дез╕нформац╕я, коли у центральних ЗМ╤ (не кажучи вже про сх╕дно- ╕ п╕вденноукра╖нськ╕ мед╕а) про Галичину пода╓ться переважно негативна або, у кращому випадку, нейтральна ╕нформац╕я, але н╕коли - позитивно╖. Так плека╓ться загальне уявлення про край "майже ц╕лковитого занепаду", "в╕дставання", "безнад╕йно╖ пров╕нц╕йност╕" ╕ т. ╕н. З одного боку, це об’╓ктивне явище, бо р╕зниця м╕ж креольською (пост╕мперською, нац╕онально ущербною) св╕дом╕стю ╕ галицькою (нац╕оцентричною, громадянською) св╕дом╕стю ╓ надто великою, щоб цього прихованого протистояння не було. Та з ╕ншого боку, це несе в соб╕ загрозлив╕ ╕мпульси до розколу нац╕╖.
 У прес╕, науков╕й л╕тератур╕, на телебаченн╕ за останн╕ роки з’явилося так багато антигалицьких матер╕ал╕в, що сам огляд ╖х потребу╓, мабуть, спец╕ально╖ монограф╕╖. Тому ми спробу╓мо проанал╕зувати лише основн╕, найб╕льш устален╕ аг╕тац╕йн╕ стереотипи, як╕ деформують образ ╕ сутн╕сть Галичини в ╕нформац╕йно-пол╕тичному ╕ культурному простор╕ Укра╖ни. Вони переважно закор╕нен╕ в традиц╕ях рос╕йсько╖ державно-╕мперсько╖ ╕деолог╕╖, тому вимагають ╕сторико-наукового анал╕зу. Заразом спробу╓мо розглянути Галичину ╕ як самобутн╕й культурно-ментальний феномен. Отже, головними стереотипами негативно╖ оц╕нки ╕ сприйняття Галичини та галичан ╓ так╕:
 1) Галичина у цив╕л╕зац╕йному, ментальному план╕ ╓ чужою, загрозливою для сх╕днослов’янсько╖ (читай: рос╕йсько╖) цив╕л╕зац╕╖ ╕ культури, а в ╖╖ контекст╕ - для Укра╖ни;
 2) Галичина ╓ одв╕чним середовищем Ун╕╖, надто в╕дкрита до Заходу, надто середньо╓вропейська, ╕ тому вона розкладово вплива╓ на сх╕днослов’янську, православну цив╕л╕зац╕ю;
 3) Галичина ╕ галичани занадто з╕псованi впливом польсько╖ культури, мови ╕ тому залишаються фатально чужими для решти Укра╖ни;
 4) Галичина у XIX ст. стала осередком, сво╓р╕дною "лаборатор╕╓ю" творення модерно╖ укра╖нсько╖ нац╕╖, "заразила" нац╕онал╕змом решту Укра╖ни ╕ через це роз╕рвала "священну" ╓дн╕сть рос╕йського й укра╖нського народ╕в;
 5) В останн╕й чверт╕ XIX - на початку ХХ ст. в Галичин╕ був викор╕нений москвоф╕льський рух - ╕деолог╕я ╕ пол╕тика "╕стинних поборник╕в братерсько╖ ╓дности слов’янських народ╕в", ╕ цим було завдано непоправного удару по монол╕тност╕ сх╕днослов’янського союзу;
 6) Галицьк╕ письменники ╕ культурн╕ д╕яч╕ негативно вплинули на нову укра╖нську культуру, "забруднили" укра╖нську мову чужими ╖й галицькими д╕алектами, принесли в ╖╖ р╕чище "неорган╕чн╕" естетичн╕ складов╕;
 7) У м╕жво╓нну добу ╕ п╕д час Друго╖ св╕тово╖ в╕йни в Галичин╕ сформувався дуже "агресивний буржуазно-нац╕онал╕стичний рух" ОУН - УПА, який сп╕впрацював з н╕мецькими окупантами, нещадно боровся з СРСР ╕ цим заслужив соб╕ г╕рко╖ слави "зрадник╕в" ╕ "братовбивц╕в";
 8) Галичина, будучи отру╓ною вищезгаданими "отрутами" - середньо╓вропейства (австро-венгерства), ун╕атства, польськост╕, нац╕онал╕зму ╕ категоричного
антимосковства - й у радянський пер╕од психолог╕чно не скорилася Москв╕, зберегла сво╖ традиц╕╖ ╕ самобутн╕сть й не була русиф╕кована передус╕м ментально, вона зм╕цнилася як така соб╕ "Хорват╕я у Карпатах" - одв╕чний баст╕он ╕ ворог православно-сх╕днослов’янського св╕ту (дарма, що тод╕ цей св╕т виступав у вигляд╕ ате╖стично-комун╕стичного СРСР).
 У так╕й же посл╕довност╕ ми пояснимо причини та ╕деолог╕чн╕ засади антигалицьких стереотип╕в.

 1. Справд╕, у ментальному ╕ цив╕л╕зац╕йному планах Галичина ╓ загрозою для "сх╕днослов’янсько╖ цив╕л╕зац╕╖", але лише в тому сенс╕, що тако╖ цив╕л╕зац╕╖ не ╕сну╓. Штучна в╕з╕я тако╖ цив╕л╕зац╕╖ була витворена в ╕мперськ╕й ╕деолог╕╖ рос╕йських слов’яноф╕л╕в ХIХ ст. (╤. К╕р╓╓вський, А. Хом’яков,
К. Аксаков, Н. Дан╕л╓вський та ╕н.), як╕ намагалися об╜рунтувати право Рос╕╖ волод╕ти Середньою ╢вропою (в╕д Польщ╕ до Балкан), розвивали ╕деологему "Москви - Третього Риму" з ╖╖ претенз╕ями "╓диного центру православ’я" ╕ правом воювати за Константинополь (Стамбул), тобто правом вести агресивну зовн╕шню пол╕тику. Що для цього треба було ц╕лковито асим╕лювати два ╕нш╕ велик╕ слов’янськ╕ народи ╕мпер╕╖ - укра╖нц╕в ╕ б╕лорус╕в, - самозрозум╕ле питання. Тому н╕ до кого ╕ншого, як до цих двох народ╕в (хоч н╕бито й "брат╕в") ╕мперська доктрина не плекала тако╖ зневаги й в╕дрази. Адже вони "заважали" внутр╕шн╕й ╓дност╕ ╕мпер╕╖. Насправд╕ "сх╕днослов’янська цив╕л╕зац╕я", тобто Ки╖вська Русь - ненадовго об’╓днана варягами (норманами, як╕ тод╕ в ╢вроп╕ згуртували сво╖ми завоюваннями к╕лька держав) супердержава - втратила ╓дн╕сть в XII ст., коли в╕д центрального Ки╖вського княз╕вства почергово в╕д╕йшли три велик╕ геопол╕тичн╕ центри: Полоцьке княз╕вство, Новгородська земля ╕ Володимиро-Суздальське княз╕вство.
В ус╕х трьох головних вим╕рах - геопол╕тичному, нац╕олог╕чному ╕ ментально-цив╕л╕зац╕йному - це був законом╕рний акт. Балт╕йське геопол╕тичне коло "в╕дтягнуло" Полоцьк ╕ Новгород, Велика сх╕дно╓вропейська р╕внина стала основою для майбутнього Московського княз╕вства, а Причорномор’я сформувало майбутн╕й прост╕р Укра╖ни. В етнолог╕чному план╕ б╕лоруси (тод╕ ще полочани ╕ дрегович╕) були симб╕озом балт╕йських ╕ слов’янських етнос╕в, новгородц╕ - сум╕шшю балт╕йц╕в, венед╕в - словен╕в, протоф╕н╕в, московити - слов’ян ╕ р╕зних ф╕нно-угорських народ╕в, а укра╖нц╕ - симб╕озом слов’ян ╕ ск╕фо-сармат╕в. У ментально-цив╕л╕зац╕йному вим╕р╕ на Полоцьк ╕ Новгород особливо впливала культура Балт╕йського макрорег╕ону ╕ Скандинав╕╖, на Москов╕ю - св╕т тюркських коч╕вник╕в, на Укра╖ну - культурн╕ в╕яння ╕з Середземномор’я (В╕зант╕я) ╕ Середньо╖ ╢вропи (Балкани, Угорщина, Польща).
 Особливо поглибилось розходження м╕ж Москов╕╓ю й Укра╖ною та Б╕лоруссю у ХIV-ХVII ст., коли дв╕ останн╕ входили до складу Великого княз╕вства Литовського ╕ Реч╕ Посполито╖. Тод╕ Укра╖на ╕ Б╕лорусь зазнали потужного впливу католицизму, ╕дей Ренесансу ╕ культури Бароко. Сформувалася етика шляхти - специф╕чний моральний кодекс ╕ аристократично-лицарський дух Заходу, розвинулася м╕ська культура (Магдебурзьке право). Усього цього Москов╕я не пережила. Хоча
близьк╕сть трьох сх╕днослов’янських мов ╕ збереглася, але це пояснювалося великою роллю церковнослов’янсько╖ духовно╖, культурно╖ ╕ мовно-писемно╖ традиц╕╖, а не якоюсь м╕стичною близьк╕стю цих народ╕в. Збереження близькост╕ мов з великою культурною традиц╕╓ю - це типове явище у св╕тов╕й ╕стор╕╖. Наприклад, вельми близькими м╕ж собою ╓ романськ╕ мови (╕тал╕йська, ╕спанська, португальська, французька ╕ румунська), арабська мова ╓ сп╕льною для дуже в╕дм╕нних народ╕в на простор╕ в╕д Марокко до Персько╖ затоки ╕ т. ╕н. Проблемою ╕ Б╕лорус╕, ╕ Укра╖ни стало т╕льки те, що п╕сля при╓днання ╖х до Рос╕╖ у XVIII ст. ус╕ ц╕ сусп╕льно-культурн╕ ╕ духовн╕ традиц╕╖ були нещадно знищен╕ Москвою ╕ ╖м насильно була нав’язана рос╕йська мова ╕ культура. Галичина в цьому простор╕ (поряд ╕з Закарпаттям ╕ Буковиною) залишалась ╓диним остр╕вцем (передус╕м, завдяки при╓днанню рег╕ону до Австр╕йсько╖ ╕мпер╕╖ у 1772 р.), в╕льним в╕д примусових рос╕йських "вплив╕в". Тому ╕ впада╓ у в╕ч╕ ╖╖ цив╕л╕зац╕йна та ментальна в╕дм╕нн╕сть в╕д решти г╕гантського зрусиф╕кованого простору. Однак ця природна в╕дм╕нн╕сть орган╕чно середньо╓вропейсько╖ соц╕ально╖ структури ╕ культури, в╕дм╕нн╕сть духовного феномену Середньо╖ ╢вропи - св╕ту м╕ж Балтикою ╕ Балканами, м╕ж Альпами ╕ Чорним морем. Кор╕ння цього св╕ту перебувають в глибинах народно╖ душ╕ ╕ тому р╕зн╕ "╕накшост╕" б╕лорус╕в ╕ укра╖нц╕в пост╕йно проростали ╕ проростатимуть, як т╕льки рос╕йський прес послаблю╓ться.

 2. Другий м╕ф - "прокляте" ун╕атство Галичини. Оц╕нка ╕ сприйняття Ун╕╖ в Рос╕╖, д╕йсно, мають якийсь м╕стичний, забобонно-фанатичний характер. Це поясню╓ться тим, що Москва занадто щиро, до самозасл╕плення засво╖ла повчання ут╕кач╕в-грек╕в про свою виняткову "м╕с╕ю" в порятунку православного св╕ту в╕д "латинник╕в" ╕ "нев╕рних". Така геопол╕тична роль добре п╕д╕гравала ╕деологем╕ "Третього Риму", тобто стратег╕╖ творення визначального ╕мперського пол╕тичного ╓враз╕йського центру в Москв╕. Тому Ун╕я завжди розум╕лася в Рос╕╖ як найп╕дступн╕ший ╕ найефективн╕ший удар по ╓дност╕ ╕ м╕цност╕ православного св╕ту. Тож все, пов’язане з Ун╕╓ю, буквально демон╕зувалося, квал╕ф╕кувалося як "святотатство", м╕стичний "злочин" проти духовних основ православ’я. При цьому ╕гнорувалося, що Ун╕я майже для вс╕х народ╕в Середньо╖ ╢вропи була явищем орган╕чним, таким, що виходило з ╖хн╕х ментальних ╕ св╕тоглядних засад, засад в╕дкритост╕ до Заходу ╕ Сходу. Ще у XII ст. в Ки╖вськ╕й Рус╕ серед княз╕всько-боярсько╖ ел╕ти ╕снувала концепц╕я д╕алогу з Римською Церквою. ╤деолог╕я Ун╕╖ майже не переривалася в укра╖нському церковному середовищ╕ протягом ХIII-ХVII ст. Прийняття Ун╕╖ в Берест╕ у 1596 роц╕ - це був як╕сний стратег╕чний крок укра╖нсько╖ церкви до подолання виклик╕в ╤стор╕╖: церква засво╖ла зах╕дну теолого-навчальну школу, яка була тод╕ набагато як╕сн╕шою за православну, в╕дкрилася до передових св╕тових ╕дей, синтезувала ренесансн╕ в╕яння культури (з чого зродився феномен укра╖нського Бароко) ╕ водночас зберегла св╕й в╕зант╕йський обряд, звича╖, л╕тург╕ку, мову, стала визначальним фактором укра╖нського нац╕╓творення.
 Ун╕йна церква не стала, як цього спод╕валася польська пол╕тична верх╕вка, "м╕стком" для переходу укра╖нц╕в ╕ б╕лорус╕в в католицтво, а, навпаки, зцементувала, зробила моб╕льн╕шим укра╖нсько-б╕лоруський соц╕ум. Ун╕йна церква перетворилася справд╕ на нац╕ональну церкву. Нав╕ть той факт, що п╕сля Хмельниччини, коли вона була сутт╓во розгромлена козаками, ця церква в╕дновилася структурно ╕ поступово завоювала дом╕нуюч╕ позиц╕╖ на вс╕й Правобережн╕й Укра╖н╕, говорить про особливу орган╕зац╕йну динам╕ку ╕ здоров╕ напрямки ╖╖ розвитку. Вже у XVIII ст. ╕ Польща, ╕ Рос╕я бачили саме в Ун╕йн╕й церкв╕ головну загрозу сво╓му пануванню на Укра╖н╕ ╕ тому посл╕довно нищили ╖╖. Протягом XIX ст. ╕ особливо у м╕жво╓нну добу XX ст. Греко-католицька церква була не т╕льки над╕йним баст╕оном укра╖нсько╖ духовност╕ та нац╕онально╖ ╕де╖, а й розрослася у вельми д╕╓ву, значущу рел╕г╕йну структуру, яка за р╕внем осв╕ти священнослужител╕в, за р╕внем розвитку теолог╕чно╖ думки, як╕сно╖ обрядовост╕ в сенс╕ живо╖ ╓вангел╕зац╕╖ сусп╕льства стояла в одному ряд╕ з найсильн╕шими нац╕ональними церквами Середньо╖ ╢вропи.
╤ це в той час, коли на територ╕╖ решти Укра╖ни саме Рос╕йська православна церква була головним знаряддям та ╕деологом масово╖ денац╕онал╕зац╕╖ укра╖нства. Тож "поганим", "розкладовим" вплив Ун╕╖ на Укра╖ну м╕г бути лише в тому сенс╕, що давав живий приклад динам╕чно╖ нац╕онально╖ церкви як джерела зростання духовност╕ нац╕╖.

 3. Трет╕й м╕ф - польська "з╕псут╕сть" Галичини. Галичина наст╕льки ж "з╕псута" Польщею, наск╕льки Словаччина "з╕псута" Угорщиною, яка панувала над слов’янською нац╕╓ю понад 1000 рок╕в, наск╕льки Чех╕я "з╕псута" Н╕меччиною, Словен╕я ╕ Хорват╕я - Австр╕╓ю, Болгар╕я - Туреччиною, ╤рланд╕я - Англ╕╓ю тощо.
В ус╕х цих випадках багатосотл╕тн╕ п╕дкорення народ╕в промовляють лише про те, як довго могли вони опиратись тисков╕ дом╕нуючих нац╕й ╕ врешт╕ здобути не т╕льки незалежн╕сть, а й створити самобутню культуру, загартувати св╕й нац╕ональний характер, зберегти високий р╕вень духовност╕ ╕ соц╕ально╖ моб╕льност╕. Те, що п╕дкорен╕ народи перейняли в╕д завойовник╕в як╕сь ментальн╕, соц╕ально-повед╕нков╕, культурн╕ ╕ мовн╕ риси, але при цьому зберегли глибинн╕ нац╕ональн╕ властивост╕ ╕ традиц╕╖, говорить про складн╕сть ╕ багатогранн╕сть ╖хньо╖ етн╕чно╖ структури, а не про ╖╖ "ущербн╕сть" чи "загальмован╕сть". Адже сьогодн╕ колишн╕ п╕днев╕льн╕ нац╕╖ н╕чим не поступаються за соц╕ально-пол╕тичною моб╕льн╕стю та творчим потенц╕алом колись пануючим нац╕ям. ╤ншими словами, Галичина ув╕брала польських соц╕альних ╕ культурних вплив╕в ст╕льки, що це не завадило ╖й зберегти всю свою глибинну укра╖нську сутнiсть, вона змогла вистояти супроти надзвичайно сильного асим╕ляц╕йного тиску поляк╕в ╕ загартувати св╕й нац╕ональний характер. За великим рахунком, ус╕ народи розвиваються у пост╕йному широкому д╕алогов╕ м╕ж собою, тому часто чуж╕ культурн╕ впливи в╕д╕грають позитивну, збуджувальну, збагачувальну функц╕ю. Ск╕льки культурного багатства у св╕й час Англ╕я взяла в╕д сво╖х завойовник╕в - франко-норман╕в, Франц╕я - в╕д культурних в╕янь з ╤тал╕╖, ╤спан╕я - в╕д араб╕в тощо. Лише засл╕плено- ксенофобський св╕тогляд окремих верств може сприймати духовно-сусп╕льн╕ вза╓мод╕╖ народ╕в за "хворобу", "втрату" ╕ т. ╕н., не бачачи в цьому велико╖ стимулюючо╖ функц╕╖ м╕жнародного буття. М╕фологема про польську "заразу" (згадаймо хоча б твори великого ╕мперського рос╕йського письменника М. Досто╓вського, де вс╕ геро╖-поляки зображен╕ просто демон╕чними ворогами "православного св╕ту", якимись жалюг╕дними "хлюп╕ками") здобула таку вагу ╕ популярн╕сть в рос╕йськ╕й ╕мперсько-шов╕н╕стичний пропаганд╕ тому, що Польща, з ╖╖ надзвичайно розвинутою культурою, ╕з завзятим духом католицизму, i з ╖╖ блискучою ╕ войовничою аристократ╕╓ю ╕ шляхтою була головною перешкодою для панування Рос╕╖ над Середньою ╢вропою. Тобто справа не в "поганост╕" поляк╕в, а в ╕мперських претенз╕ях Рос╕╖.

4. Звинувачення Галичини в поширенн╕ нац╕онал╕зму по ус╕й Укра╖н╕ ╓ нелог╕чним тому, що перш╕ й головн╕ ╕мпульси до нац╕онального розвитку Галичина якраз отримала в╕д Наддн╕прянсько╖ Укра╖ни. ╤. Котляревський, поети-романтики, М. Максимович, Т. Шевченко, П. Кул╕ш, О. Кониський, ╤. Нечуй-Левицький, М. Драгоманов, М. Грушевський - ось головн╕ вчител╕ ╕ натхненники галицького нац╕онального в╕дродження ХIХ ст. У XX ст. до них долучилися Д. Донцов, В. Липинський, ╢. Маланюк, Ю. Липа, О. Ольжич та ╕ншi. Галичина стала осередком нац╕онального руху т╕льки тому, що тут було б╕льше свободи в умовах австр╕йсько╖ конституц╕йно╖ монарх╕╖ ╕ не було такого нищ╕вного ╕мперського тиску з боку Рос╕╖, н╕бито "найб╕льшого слов’янського брата" укра╖нц╕в. В ус╕х аспектах галичани зд╕йснили ту нац╕╓творчу програму, яку виконав кожен народ ╢вропи, який був понищений чужими завоюваннями ╕ пригн╕чений.
╤ чехи, ╕ словаки, ╕ литовц╕, й естонц╕, латв╕йц╕, болгари, румуни ╕ т. д. у св╕й час реал╕зували так╕ ж форми ╕ методи нац╕онально╖ моб╕л╕зац╕╖ ╕ культурного в╕дродження, щоб стати повноцiнними нац╕ями. Н╕якого специф╕чного "вовчого" нац╕онал╕зму в Галичин╕ не було, ╖╖ нац╕онал╕зм був наст╕льки войовничим, наск╕льки агресивним був репресивний тиск завойовник╕в.

5. Законом╕рно, що ╕дейний ╕ моральний розгром москвоф╕льського руху в Галичин╕ кладеться на карб галичанам як ╖хн╕й "найб╕льший злочин" супроти священно╖ ╓дност╕ слов’янських народ╕в-брат╕в. Власне, в цьому прогляда╓ться не так туга за тим вельми прим╕тивним ╕ ретроградним сусп╕льно-пол╕тичним рухом, як усв╕домлення того, що Галичина набула в ╕стор╕╖ якогось "╕мун╕тету" до панслав╕стських ╕, зокрема, русоф╕льських ╕деолог╕й ╕ вплив╕в. Сам╕ ж москвоф╕ли, як╕ сформувалися в середин╕ XIX ст. п╕д впливом слов’яноф╕льських ╕дей ╕ на рос╕йськ╕ державн╕ кошти (л╕дери - Д. Зубрицький, А. Петрушевич, Б. Д╕дицький, ╤. Наумович та ╕н.), були явищем сумним ╕ безрад╕сним. Люди вкрай пров╕нц╕йн╕, без св╕тогляду, вони заперечували факт ╕снування укра╖нсько╖ нац╕╖ та мови, об╜рунтовували холуйство перед Рос╕╓ю ╕ водночас п╕длабузництво перед В╕днем. Розбудувавши за царськ╕ грош╕ потужну соц╕ально-культурну систему, вони майже не залишили жодного сл╕ду в науц╕ та л╕тератур╕. Не дивно, що найб╕льший галицький ╕нтелект - ╤ван Франко - уже у сво╖х ранн╕х художн╕х сатирах змалював москвоф╕л╕в як карикатуру на здоровий глузд ╕ цив╕л╕зац╕йну працю. Вони програли ╕сторичне змагання галицьким нац╕онал-демократам (народовцям) ╕ соц╕ал╕стам, тому що ц╕лковито не в╕дпов╕дали пол╕тичним, культурним ╕ нац╕ональним запитам галицького сусп╕льства, а не тому, що ╖х "розгромила австр╕йська влада", як змальову╓ться ця ганебна поразка звичайних пристосуванц╕в у рос╕йськ╕й ╕мперськ╕й м╕фолог╕╖. Адже в Рос╕╖ та в ╕нших ╓вропейських державах, наприклад, соц╕ал╕сти-революц╕онери перебували п╕д ще б╕льшим державним терором влади, але ж, однак, здобулися ╕ на масов╕сть, ╕ нав╕ть на перемоги. Тож ╕ ця верс╕я демон╕зац╕╖ Галичини вигляда╓ звичайним ╕стор╕ограф╕чним ляпсусом, коли придивитися до не╖ уважн╕ше.

6. Спроба представити Галичину як явище "культурно ненормальне" на загальному пол╕ укра╖нсько╖ та "слов’янсько╖" духовност╕ ╓ наст╕льки вульгарною фальсиф╕кац╕╓ю, що важко визначити, чого в н╕й б╕льше: елементарного незнання ╕стор╕╖ укра╖нсько╖ культури чи засл╕плено╖ ненавист╕? Часто ця м╕фологема буду╓ться на виявленн╕ ц╕лком природно╖ рег╕онально╖ галицько╖ ментальност╕ та д╕алектних особливостей мови, що й в╕добража╓ часто галицька л╕тература, наприклад. Але в╕дм╕нност╕ й у мов╕, й у психолог╕╖ м╕ж галичанами ╕ жителями ╕нших рег╕он╕в Укра╖ни ╓ наст╕льки м╕зерними, якщо для пор╕вняння з╕ставити рег╕ональн╕ в╕дм╕нност╕ таких кра╖н, як ╤спан╕я, ╤тал╕я чи Н╕меччина, що под╕бн╕ м╕фологеми сприймаються т╕льки як звичайне зло. У кожн╕й велик╕й за територ╕╓ю кра╖н╕ д╕алектно-культурн╕ в╕дм╕нност╕ ╓ явищем звичайним ╕ законом╕рним. Це, власне, не ст╕льки проблема, ск╕льки духовне багатство певно╖ кра╖ни. ╤накш╕ ментальн╕сть, мистецьк╕ архетипи, мовна образн╕сть - це нов╕ гран╕ бачення й переосмислення св╕ту, а не якась "загроза" чи "патолог╕чне в╕дхилення". Уяв╕мо, якою однотипною була б, наприклад, ╕спанська л╕тература, якби вона не в╕дображала лицарський дух кастильц╕в, замр╕ян╕сть гал╕с╕йц╕в, посилену емоц╕йн╕сть андалуз╕йц╕в, середземноморську рад╕сть ╕ житт╓вий оптим╕зм валенс╕йц╕в чи витончено-химерний творчий дух каталонц╕в! ╤снування галицько╖ традиц╕╖ в укра╖нському письменств╕ з ╖╖ романтикою г╕р, рац╕онал╕стичною наполеглив╕стю в розбудов╕ мистецьких мост╕в до Заходу, з ╖╖ глибинним, майже м╕стичним традиц╕онал╕змом, чар╕вною поетикою пров╕нц╕йного життя, ф╕лософською увагою до деталей, з ╖╖ прекрасним в╕дчуттям пограниччя культур ╕ народ╕в - х╕ба це "ущербн╕сть", "м╕нус" для ц╕ло╖ укра╖нсько╖ культури?
"Галиция как дырка от бублика" - так назвав колись сво╓ есе в "Новом литературном обозрении" (2000, № 45) в╕домий рос╕йський письменник ╕ критик, походженням з Укра╖ни, ╤гор Кл╓х. (Див. http// magazines.russ.ru/2000/45/main 17 - p.r.html). Назва символ╕чна ╕ показова для людини, сповнено╖ ╕мперсько╖ зверхност╕ до краю, в якому довелося жити ╕ формуватися. Вона водночас переда╓ усю кардинальн╕сть небажання бачити ╕ сприймати Галичину, яка ╓ справд╕ сутт╓вою перешкодою для поширення рос╕йського ╕мперського мислення. Ц╕каво, що ╤. Кл╓х доповню╓ галицьк╕ "гр╕хи" ще й темою ╓врейства, мовляв, Галичина ╕сторично була переповнена ╓вреями, вс╕ визначн╕ ╓врейськ╕ таланти цього краю (Бруно Шульц, Захер-Мазох, ╫еор╜ Тракль, Йозеф Рот та ╕н.) виражали якусь духовну "мутн╕сть", моральний "бруд", ╕нтелектуальну штучну химерн╕сть. Ця зверхн╕сть чомусь вида╓ться за "перевагу" нос╕я "чисто╖ ╕мперсько╖ культури", а не яко╖сь там "австро-венгерской" каламутност╕.

7. М╕жво╓нна ╕ во╓нна ╕стор╕я Галичини - це "найчорн╕ший" пер╕од ╖╖ розвитку в рос╕йськ╕й ╕нтерпретац╕╖. Не випадково у радянський час 99% галицько╖ ╕стор╕╖ та культури ц╕╓╖ доби було просто заборонено. Поясню╓ться це тим, що п╕сля в╕йни за незалежн╕сть ╕ державн╕сть Зах╕дно-Укра╖нсько╖ Народно╖ Республ╕ки почалося дивовижне п╕днесення у вс╕х сферах галицького сусп╕льства. Динам╕ка пол╕тичних парт╕й, зростання нац╕онально╖ св╕домост╕ мас, бурхливий розвиток журнал╕стики, науки, культури, визначна роль УГКЦ, функц╕онування як╕сних ╕деолог╕й - ось його основн╕ складов╕. ╤ головне, галицьке сусп╕льство було особливо моб╕л╕зоване, "наелектризоване" нац╕онал╕змом - д╕яльн╕стю п╕дп╕льно╖ ОУН. Десятки тисяч молодих людей - пристрасних, вольових, д╕╓вих - влилися до п╕дп╕льного революц╕йного руху, а пот╕м - до УПА, пройнят╕ фанатичним геро╖змом, культом свободи ╕ нац╕онально╖ г╕дност╕. Спочатку боротьба проти польсько╖ влади, пот╕м - проти радянсько╖ влади ╕ н╕мецько╖ окупац╕╖ надзвичайно загартувала ц╕ле покол╕ння. Зам╕сть традиц╕йного типу пол╕тично активного укра╖нця - приземленого ╕ др╕бничкового, дещо малороса, прийшло покол╕ння романтик╕в революц╕╖, людей зал╕зних характером ╕ жертовних, пройнятих мр╕╓ю по величне, прекрасне ╕ доленосне для ц╕ло╖ ╢вропи воскрес╕ння Укра╖ни. Вони знали, за що умирали: за в╕дродження Припонт╕йсько╖ цив╕л╕зац╕╖, за як╕сно нову геопол╕тичну долю Сх╕дно╖ ╢вропи, за нов╕ ╕сторичн╕ можливост╕ для укра╖нсько╖ нац╕╖, стол╕ттями "заперто╖ в льох" поза╕сторичного небуття. Те, що нац╕онал╕стичний рух в СРСР був так суперкатегорично ╕ аж фантаз╕йно очорнюваний ╕ оббр╕хуваний, ма╓ сво╓ лог╕чне пояснення. Москва завжди розум╕ла, що морально╖ перемоги над ним вона так ╕ не здобула (в╕домий факт: регулярн╕ частини Червоно╖ Арм╕╖ майже не воювали проти УПА, бо ╖х "розкладала" ╕дейна ╕ моральна позиц╕я укра╖нського п╕дп╕лля, з УПА воювали, в основному, спец╕альн╕ в╕йська НКВС). Вольовий нац╕онал╕зм ОУН - це був той кам╕нь, який - нав╕ть розтрощений ╕ розпорошений - з водою проникав у ╜рунт ╕ там знову тверднув. Тому в радянськ╕й м╕фолог╕╖ спец╕ально була поширена абсурдна ╕ ц╕лковито не╕сторична м╕фологема про "колаборац╕ю ╕ запроданство ОУН н╕мецькому фашизму". Сьогодн╕ вже видрукувано в Укра╖н╕ достатньо науково╖ л╕тератури, щоб повн╕стю заперечити ╕ розв╕яти цей м╕ф. Тут назвемо лише одне видання: "Укра╖на в Друг╕й св╕тов╕й в╕йн╕ у документах. Зб╕рник н╕мецьких арх╕вних матер╕ал╕в". Т. 1-4/З╕брав ╕ впорядкував В. Косик. - Льв╕в, 1997-1998 рр. З цих документ╕в ч╕тко видно, що н╕мецька окупац╕йна влада на зах╕дноукра╖нських землях головним сво╖м ворогом ╕ небезпекою вважала ОУН С. Бандери ╕ нещадно боролася з нею. Цин╕зм радянсько╖ антиукра╖нсько╖ пропагандистсько╖ м╕фотворчост╕ виявля╓ться ще й при ╕ншому узагальненн╕: фактично УПА була найб╕льшою ╕ найд╕╓в╕шою партизанською арм╕╓ю в ус╕й тогочасн╕й ╢вроп╕, яка ц╕лком самост╕йно, без будь-яко╖ зовн╕шньо╖ п╕дтримки, боролася проти нацистсько╖ Н╕меччини (у п╕ковий час - 1944 р. - ╖╖ чисельн╕сть сягала 100 тис.). Вс╕ ╕нш╕ масов╕ партизанськ╕ рухи опору, в тому числ╕ й найб╕льш╕ - у Франц╕╖ та Югослав╕╖ - отримували матер╕альну ╕ в╕йськову п╕дтримку ззовн╕, укра╖нц╕в не п╕дтримував н╕хто - н╕ Зах╕д, н╕ Сх╕д, зрозум╕ло. У неймов╕рно важких умовах, протид╕ючи у к╕лька раз╕в чисельно б╕льш╕й тотал╕тарно-репресивн╕й сил╕, укра╖нський нац╕онал╕стичний рух протримався ще майже 10 рок╕в п╕сля зак╕нчення в╕йни у 1945-му.
Цим в╕н "законсервував" моральний та психолог╕чний оп╕р радянськ╕й систем╕ та ╕деолог╕╖ в Галичин╕. Чи могло таке в╕дбутися без широко╖ народно╖ п╕дтримки, без справд╕ орган╕чного злиття ОУН-УПА ╕з зах╕дноукра╖нським сусп╕льством у захист╕ та утвердженн╕ його нац╕ональних ╕нтерес╕в та ╕деал╕в?

8. ╤ останн╕ "злочини" Галичини ╕ галичан: вони так н╕коли ╕ не "вписалися" в радянську систему ц╕нностей, сусп╕льно-╕дейних ор╕╓нтац╕й та ментальних стереотип╕в. Це був, поряд з кра╖нами Балт╕╖, Груз╕╓ю ╕ В╕рмен╕╓ю, один з найб╕льших "остров╕в" нерадянськост╕ й незрусиф╕кованост╕ на г╕гантському простор╕ СРСР (кра╖ни Середньо╖ Аз╕╖ та П╕вн╕чного Кавказу мали свою специф╕ку, ╕ це треба анал╕зувати окремо). СРСР, його пол╕тична ╕ соц╕альна структура, ╕деолог╕я, геопол╕тичне значення були для Москви ╕деальною формою ╕ засобом русиф╕кац╕╖ ╕нших народ╕в. Тому будь-який оп╕р цьому процесу сприймався на рос╕йських "верхах" як "абсолютне зло", щось ц╕лком вороже ╕ для майбутньо╖ ╕стор╕╖ непотр╕бне. Негативн╕ стереотипи були запущен╕ й у масову св╕дом╕сть радянського сусп╕льства. Згадаймо, ск╕льки зневаги, нетолерантност╕ й глибинно╖ п╕дозри було вкладено у поняття "чурки", "западенцы", "прибалты". Це справд╕ був внутр╕шн╕й цив╕л╕зац╕йний конфл╕кт в СРСР. Бо ця держава з ╖╖ оф╕ц╕йною ╕деолог╕╓ю деспотизму, зневаги до законност╕, агресивност╕ щодо Заходу (╢вропи), плекання отарних ╕нстинкт╕в у масах ╕ водночас з великою самозакохан╕стю ("Мы - самая передовая страна в мире!" - типове гасло радянсько╖ пропаганди), замкнут╕стю в╕д зовн╕шн╕х вплив╕в, безгосподарн╕стю, з ор╕╓нтац╕╓ю на прим╕тивн╕сть побуту тощо виражала вс╕ основн╕ засади ╕ ментальн╕ архетипи ╓враз╕йсько╖ цив╕л╕зац╕╖, а не сх╕днослов’янсько-православно╖ цив╕л╕зац╕╖. ╢враз╕йство - це зовн╕шня ╓вропейська культура та сусп╕льн╕ форми ╕ внутр╕шня схильн╕сть народу до громадянсько╖ пасивност╕, безв╕дпов╕дальност╕ й сл╕по╖ покори. До реч╕, вс╕ визначн╕ ╕деологи сьогодн╕шньо╖ пут╕нсько╖ Рос╕╖ визнають за доц╕льну саме цю форму цив╕л╕зац╕йного розвитку ╕мпер╕╖: ╓вропейська культура, технолог╕╖ та соц╕альн╕ структурн╕ форми як засоби розвитку при одночасному збереженн╕ головних умов рос╕йського "порядку" (читай - деспот╕╖), традиц╕й (читай - пол╕тично╖ пок╕рност╕ мас) ╕ духовних субстанц╕й (читай - плекання ксенофоб╕╖ ╕ самозакоханост╕, неймов╕рно╖ зверхност╕ та амб╕ц╕йност╕ щодо ╕нших, "малих" народ╕в).
Отже, ми з’ясували, що антигалицька пропаганда ╓ складовою велико╖ ╕деолого-╕нформац╕йно╖ програми рос╕йського ╕мпер╕ал╕зму. Вона буду╓ться майже цiлком на ╕сторичних, нац╕ональних та теоретико-пол╕толог╕чних фальсиф╕кац╕ях, перекручуваннях ╕ замовчуваннях. Насправд╕ вся "злочинн╕сть" Галичини поляга╓ т╕льки в тому, що в цьому рег╕он╕ укра╖нцям вдалося здобути б╕льш-менш як╕сн╕ ╕сторичн╕ можливост╕ для розбудови сво╓╖ орган╕чно╖ духовност╕, культури ╕ нац╕ональност╕. Тут випадок з Галичиною можна прир╕вняти до ситуац╕╖ в Римськ╕й ╕мпер╕╖ у I - II ст. н. е. Тод╕ на всьому велетенському простор╕ в╕д Атлантики до Месопотам╕╖ залишилося лише два народи, як╕ вберегли свою повноц╕нну нац╕ональну ╕дентичн╕сть в╕д ╕мперсько╖ асим╕ляц╕╖, - це греки ╕ юде╖. Римлянам вдалося асим╕лювати за якихось 100 - 200 рок╕в п╕сля завоювання велик╕ народи з войовничим св╕тоглядом ╕ розвиненою самобутньою культурою - ╕бер╕в, кельт╕в, дак╕в та ╕н.; ╖м вдалося розчинити ╕ морально п╕дкорити народи, як╕ мали тисячол╕тн╕ державницьк╕ традиц╕╖ й самобутню духовн╕сть та рел╕г╕ю, - ╓гиптян, карфагенян, сир╕йц╕в-араме╖в та ╕н. Однак вони н╕чого не могли зробити з нац╕ональною ╕дентичн╕стю грек╕в ╕ юде╖в (тому завжди ус╕ляко зневажливо обзивали ╖х: саме слово "грек" ма╓ специф╕чно-латинське зневажливе значення, воно поширилось зам╕сть традиц╕йного етнон╕му "елл╕н"). Н╕ пол╕тичн╕ переманювання, н╕ терор, н╕ культурне синтезування не д╕яли. А все тому, що обидва п╕дкорен╕ народи, на в╕дм╕ну в╕д ╕нших, пройшли повний цикл нац╕огенезу. ╥хня нац╕ональна непорушн╕сть будувалася не т╕льки на висок╕й культур╕, державницьких традиц╕ях, рел╕г╕йност╕, а передус╕м ╕, головне, - на м╕стичн╕й переконаност╕ творити свою окрему нац╕ональну м╕с╕ю, на високому почутт╕ власно╖ г╕дност╕, на пристрасному бажанн╕ розмовляти сво╓ю духовною мовою з В╕чн╕стю, з Богом. Бо висока культура "перекрива╓ться" ще вищою, державницьк╕ традиц╕╖ забуваються в умовах невол╕ або ╖х затьмарюють досконал╕ш╕ державн╕ форми ╕нших, рел╕г╕йна св╕дом╕сть ма╓ властив╕сть запозичувати, збагачуватися рел╕г╕йними уявленнями ╕ церковно-культовими формами ╕нших народ╕в, тому найм╕цн╕шим каменем в бутт╕ народ╕в завжди залиша╓ться нац╕ональне вольове зусилля. Котрий народ виробляв соб╕ таку св╕дом╕сть, - той отримував в╕чн╕сть. ╤нод╕ це м╕г бути й народ ╕з прим╕тивною культурою ╕ соц╕альною структурою.

╤стор╕я Укра╖ни, як виплива╓ з наведених факт╕в, п╕дказу╓ одну акс╕оматичну формулу: "послаблення Галичини завжди веде до послаблення вс╕╓╖ Укра╖ни" ╕ навпаки. Було б добре, якби цю формулу збагнули сучасн╕ пол╕тики, як╕ прагнуть реал╕зувати нац╕онально-державн╕ ╕нтереси Укра╖ни. Безумовно, сьогодн╕ Галичин╕ можна дор╕кати за те, що вона у 1990-т╕ роки не стала П’╓монтом для Укра╖ни, що вона не ╓ авангардом розвитку укра╖нсько╖ культури, що вона замало пол╕тично активна й неорган╕зована, як ╕нш╕ середньо╓вропейськ╕ нац╕╖, що вона задуже пров╕нц╕йна в ментальному план╕, задуже ╕нертна у соц╕альному план╕, задуже пасивна ╕ "м’яка" при виробленн╕ актуальних ╕нтелектуально-анал╕тичних концепц╕й та ╕деолог╕й. ╤ все ж, саме Галичина нин╕ залиша╓ться найнад╕йн╕шим баст╕оном укра╖нства, найпродуктивн╕шим "генератором" нац╕онально╖ енергетики, найефективн╕шим г╕гантським "сенсором", що найтонше в╕дчува╓ загрози й руйнування щодо нац╕онального орган╕зму. Це в╕дбува╓ться тому, що галицька укра╖нська ╕дентичн╕сть сягнула т╕╓╖ нац╕онально╖ глибини, коли на р╕вн╕ ╕нту╖ц╕╖, ╕нстинкту люди в╕дчувають потребу ╕ як╕сть нац╕онально╖ д╕╖. ╤ в цьому сенс╕ галичан сьогодн╕ не зм╕нить н╕хто. Ус╕ ж намагання дискредитувати Галичину в момент розсиплються, коли до них застосувати принципи ╕ критер╕╖ нац╕ональних ╕нтерес╕в укра╖нства. Тод╕ виявиться, що будь-як╕ форми галичофоб╕╖ ╓ лише прикриттям для малорос╕йських ╕ антиукра╖нських сил у ╖хн╕х деструктивних тактиках ╕ стратег╕ях.
Олег БАГАМ,
експерт Могилянсько╖ школи журнал╕стики.
(Г-та "День").

"ПОКИ ПОЛ╤ТИКИ ВНОСЯТЬ РОЗКОЛ..."

3 липня понад 50 молодих кримчан ви╖хало з С╕мферополя для того, щоб в рамках програми Всеукра╖нсько╖ громадсько╖ орган╕зац╕╖ "Наша Укра╖на" "Ми - укра╖нц╕! Знай ╕ люби свою кра╖ну!" ознайомитися з ╕сторичними та природними пам’ятками укра╖нського Прикарпаття та Карпат. Програма передбача╓ ознайомлення з ╕сторичними пам’ятками Кам’янця-Под╕льського, Хотина, Галича, Львова, екскурс╕╖ в Карпатськ╕ гори, культуролог╕чн╕ та ╕сторичн╕ "кругл╕ столи". Участь у н╕й для кримсько╖ молод╕ безкоштовна. Про це журнал╕стам пов╕домив голова Правл╕ння ВГО "Наша Укра╖на" Максим Сидоренко.
"Ми завжди твердо стояли на позиц╕ях Соборност╕ нашо╖ кра╖ни. Дуже боляче було спостер╕гати ганебн╕ намагання нечистоплотних пол╕тик╕в внести ╕ поглибити розкол всередин╕ народу. Тому програма "Ми - укра╖нц╕! Знай ╕ люби свою кра╖ну!" - це черговий крок нашо╖ громадсько╖ орган╕зац╕╖ до подолання штучно привнесено╖ ворожнеч╕ м╕ж р╕зними частинами Укра╖ни", - сказав М. Сидоренко. В╕н пов╕домив, що ╕н╕ц╕ювали програму Черн╕вецька та Кримська орган╕зац╕╖ ВГО "Наша Укра╖на".
Координатор програми ╕з Черн╕вц╕в Михайло Сеничак розпов╕в, що кримчани зможуть побачити в Карпатах Скел╕ Довбуша, в╕домий Гош╕вський монастир, оглянути Кам’янець-Под╕льський, який за к╕льк╕стю ╕сторичних пам’яток поступа╓ться в Укра╖н╕ т╕льки Ки╓ву та Львову, ╕нш╕ перлини. "Спод╕ваюсь, що наш╕ гост╕ отримають багато позитивних вражень ╕ д╕знаються багато нового", - сказав М. Сеничак.
"Поки пол╕тики вносять розкол у сусп╕льство, завдання вс╕х здорових сил - сприяти вза╓морозум╕нню м╕ж громадянами держави, як╕ живуть у р╕зних ╖╖ частинах, сприяти вихованню у молод╕ почутт╕в патр╕отизму та гордост╕ за свою Батьк╕вщину. Наша програма якраз ╕ слугу╓ ц╕й мет╕", - в╕дзначив кер╕вник виконкому Кримсько╖ орган╕зац╕╖ ВГО "Наша Укра╖на" Андр╕й ╤ванець. В╕н пов╕домив, що протягом л╕та будуть в╕дправлен╕ ще дек╕лька груп кримчан у Прикарпаття ╕ Карпати. "Ми також зараз працю╓мо над тим, щоб прийняти в Криму гостей з ╕нших рег╕он╕в", - пов╕домив А. ╤ванець. В╕н нагадав, що ВГО "Наша Укра╖на" вже неодноразово орган╕зовувала обм╕ни д╕тьми, зокрема, по╖здки кримчан на Р╕здво до Галичини.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #28 за 13.07.2007 > Тема "Ми єсть народ?"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=4933

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков