Прочитавши статтю в газет╕ "Голос Крыма" "Народ не терпит издевки", я дуже зрад╕ла. Настав час, що кримськ╕ татари п╕дняли голос протесту проти нахабно╖ повед╕нки рос╕ян, як╕ хочуть спорудити пам’ятник Катерин╕ II. При тому роблять вигляд, н╕би Укра╖на сама хоче пам’ятника проклят╕й цариц╕-вовчиц╕. Ось так брехнею "освободители" намагаються загарбати увесь св╕т. Мен╕ скоро буде 82 роки, ╕ я хочу розпов╕сти укра╖нським ╕ татарським д╕тям, як неволя зблизила нас. 22 травня 1941 року ╕з зах╕дних областей Укра╖ни НКВДисти вноч╕ забирали тисяч╕ людей ╕ завантажували у товарн╕ вагони. Тод╕ забрали мою маму ╕ мене, 15-р╕чну д╕вчину. В закритих вагонах везли нас три тижн╕ в Середню Аз╕ю (станц╕я Сирдар’я, радгосп "Пахта-Арал", в╕дд╕лення Дзержинська № 72). В╕д станц╕╖ Сирдар’я 45 км розвозили нас возами по спорожн╕лих бараках, в яких жили пол╕тв’язн╕ 1933 -1937 рок╕в (дармова робоча сила). Вони прокладали дороги через степ ╕ в╕д р╕ки Сирдар’╖ зрошувальн╕ арики. Тут панували маляр╕я, дизентер╕я, голод ╕ смерть. Вс╕ вони вимерли. На ╖хньому цвинтар╕ пос╕яли бавовну. 1941 року така доля сп╕ткала ╕ нас. Я втратила свою маму. Мабуть, я обрана Богом, що вижила, щоб розпов╕сти нащадкам про страшн╕ под╕╖ панування комун╕стично╖ ╕мпер╕╖ СРСР. Трошки дал╕ в╕д нашого хутора жили виселен╕ ф╕ни, укра╖нц╕, ╕ранц╕, корейц╕, китайц╕. В 1942 р. привезли з-п╕д Ростова н╕мкень з д╕тьми. Тут же ╖х розлучили. Ж╕нок забрали в трударм╕ю, а 42 дитини залишилися сам╕ ╕ скоро вс╕ померли з голоду. Привезли ╕нтел╕гентних людей з Кишинева, як╕ через два-три м╕сяц╕ вс╕ вимерли. В 1944 р. в наш╕, вже тод╕ порожн╕ бараки, привезли страшних "врагов Советского Союза" - кримських татар: ж╕нок, д╕тей, старих людей. Молодих чолов╕к╕в забрали в трударм╕ю. ╤ так само татарськ╕ матер╕, як колись укра╖нки, плакали над помираючими д╕тьми. Пот╕м вже плакати стало н╕кому: смерть поголовно вс╕х стискувала в сво╖х к╕стлявих об╕ймах. А тих, хто ще був живим, начальство виганяло на роботу з обробки бавовни. Ми працювали в╕д сходу до заходу сонця. За роботу нам не платили, а лише привозили возиком борщ ╕ р╕дку кашу. Працююч╕ отримували по 400 або 500 г хл╕ба, а непрацююч╕ - по 200 грам╕в. Разом з кримськими татарами ми ночами стояли п╕д ларком ╕ чекали, коли привезуть хл╕б. Н╕коли я не забуду, що в наш╕й бригад╕ була молоденька татарочка Фат╕ма. Як вона прекрасно сп╕вала! Станемо на рядки, збира╓мо бавовну. А тут зл╕та╓, як пташка, як пром╕нь, чистий звук. Це не п╕сня, а б╕ль душ╕, це тремт╕ння болю сердечного. Ми не розум╕ли сл╕в, але ця п╕сня болю викликала тяжку тугу за зруйнованим родинним гн╕здом. Так ╕ в╕дчува╓ться, як п╕сня серця тулиться до сонячного пром╕ння, як обн╕ма╓ гори ╕ море. З великим теплом ╕ м’як╕стю зл╕тають слова до улюблено╖ батьк╕вщини - Криму. ╤ ми плачемо, тужимо за Укра╖ною, за р╕дними, як╕ стали горбиками на чуж╕й земл╕. Бог змилосердився над Укра╖ною. З 1991 р. ми ма╓мо свою державу. А цьому передували голодомори, тюрми, табори, розстр╕ли, виселення людей з╕ сво╖х р╕дних осель. В незалежн╕й Укра╖н╕ ╓ укра╖нц╕, але ╓ й хохли. Це люди, як╕ не мають чест╕, за грош╕ продаються, ╖м байдуж╕ могили предк╕в, в╕ра, р╕дна мова. На жаль, в Укра╖н╕ нема╓ згоди м╕ж самими укра╖нцями. А ╓ й так╕, що в╕дцуралися в╕д сво╓╖ Батьк╕вщини. Моя родина дорого заплатила за незалежн╕сть Укра╖ни: 1940 р╕к - НКВДисти розстр╕ляли мого брата; 1941 р╕к - розстр╕ляли мого тата; 1941 р╕к - мене з мамою вивезли в Казахстан, де мама померла. П╕сля смерт╕ мами я втекла на Укра╖ну, сп╕впрацювала з УПА в боротьб╕ з комун╕стичною владою за волю Батьк╕вщини. А дал╕ - арешт, суд: 25 рок╕в трудових табор╕в для мене ╕ для чолов╕ка. Перед чолов╕ком в╕дкрилась тюрма Воркути, а для мене з тритижневим сином - тюрма Мордов╕╖. 1956 року ми повернулися. Я пройшла через б╕льшовицьке пекло ╕ в╕дчула на соб╕, як це рос╕йськомовне начальство стара╓ться знищити людину ╕ морально, ╕ ф╕зично. Гляньте на того двоголового московського орла, який так ╕ дивиться в ус╕ боки: що ще можна загарбати - Крим, Укра╖ну, Кавказ, де ╓ нафта, дорогоц╕нн╕ камен╕, метали. ╤ буде повторювати: "Это наша - русская земля, мы вас освобождали". Вам, кримським татарам, дозволено повернутись ╕з заслання на Батьк╕вщину. Хоч повернулися далеко не вс╕, але я в╕рю, що ваша нац╕я в╕дродиться. Ви щаслив╕, у вас ╓ мовний бар’╓р, ╕ з рос╕йською мовою - н╕чого сп╕льного. До вас не при╖дуть бородат╕ рос╕йськ╕ батюшки аг╕таторами. Ви тих брехун╕в-"освободителей" жен╕ть з╕ сво╓╖ земл╕, не дозволяйте глумитися над могилами предк╕в. Ваша мусульманська рел╕г╕я високоморальна. Нехай та п╕сня велико╖ любов╕ до Криму - г╕р ╕ моря, яку сп╕вала Фат╕ма, затремтить у ваших серцях, тод╕ будуть у вас сила, ╓дн╕сть ╕ ст╕йк╕сть. Нехай Аллах вам допоможе! Анна ГОШКО-К╤Т, учасник бойових д╕й УПА, пол╕тв’язень. м. Ходор╕в Льв╕всько╖ обл.