Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4442)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4115)
Українці мої... (1657)
Резонанс (2107)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1842)
Крим - наш дім (1022)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (305)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (201)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
«Я ПРЕДСТАВНИК БОГООБРАНОГО НАРОДУ, ЯКИЙ МА╢ ПОК╤НЧИТИ З НАЙБ╤ЛЬШИМ ЗЛОМ»
Капелан ПЦУ про служ╕ння в окоп╕, РПЦ та м╕с╕ю укра╖нц╕в…


СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ: ПРОЧИТАНИЙ, АЛЕ ДО К╤НЦЯ НЕ ОСМИСЛЕНИЙ
Твоя слава у могил╕/А воля в Сиб╕ру/Ось що тоб╕, матусенько/Москал╕ зробили!..


ПОМЕР ДИСИДЕНТ СТЕПАН ХМАРА
«В╕н так любив Укра╖ну ╕ укра╖нц╕в. В╕н рвав свою душу ╕ серце за не╖…»


10 УКРА╥НСЬКИХ С╤ЯЧ╤В
Сво╓ю невтомною працею вони творили маси нових св╕домих укра╖нц╕в…


ДАР╤Я В╤КОНСЬКА: В╤Д «РАЙСЬКО╥ ЯБЛ╤НКИ» ДО ЗБ╤РКИ «ЗА СИЛУ Й ПЕРЕМОГУ»
Наче досв╕дчений х╕рург, вона препару╓ укра╖нське тло, аби укра╖нц╕ позбулися тих негативних рис...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #26 за 28.06.2007 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#26 за 28.06.2007
НАЩАДОК ГЕТЬМАН╤В

Чи╖ сини, яких батьк╕в?

 Академ╕к Михайло Грушевський характеризував Миколу Гоголя як одного з найславн╕ших син╕в ╕ "ген╕альних людей", яких дала Укра╖на.
 Його творч╕сть залишила дуже глибокий сл╕д в ╕стор╕╖ укра╖нського "культурного ╕ нац╕онального життя". В╕н був "великим сп╕вцем Гетьмансько╖ Укра╖ни ╕ козацьких традиц╕й", але сам не усв╕домлював, що його твори будитимуть "огонь завзяття ╕ ентуз╕азму, енерг╕╖ нац╕онального життя".
 Т╕льки останн╕м часом гоголезнавц╕ документально розкрили родов╕д письменника. Предки Гогол╕в-Яновських в XVI - XVII ст. проживали на Волин╕, а зв╕дти переселилися на Полтавщину. Вони мали подв╕йне пр╕звище - укра╖нське Гоголь ╕ полон╕зоване, п╕зн╕ше - Яновський, яке мало св╕дчити про ╖хн╓ шляхетське походження. Останн╓ в╕дкинув Микола на початку 30-х рок╕в XIX ст.
 Видатним козацьким д╕ячем волинських Гогол╕в був под╕льський полковник, а в останн╕ роки життя правобережний гетьман Остап Андр╕й Гоголь, що мав свою столицю в Димер╕. Помер в╕н 1679 р. у Межиг╕рському козацькому монастир╕. У предк╕в Гоголя збер╕галась Остапова грамота на В╕льх╕вц╕ - як документ про шляхетське походження. Життям ╕ д╕яльн╕стю Остапа Гоголя, як ╕ прад╕да Дем’яна ╕ д╕да Опанаса, як╕ зак╕нчили Ки╖вську академ╕ю, ц╕кавився ╕ пишався Микола. Збер╕галися й родинн╕ легенди та перекази про Межиг╕р’я, навчання предк╕в у Ки╓в╕, працю Опанаса в козацьк╕й канцеляр╕╖, як╕ згодом лягли в основу пов╕стей письменника. Так, одну ╕з таких легенд про синього чаклуна, великого гр╕шника, зрадника Укра╖ни тринадцятир╕чному синов╕ розпов╕ла мати. Ця страшна под╕я сталася над Дн╕пром, десь б╕ля Межиг╕р’я. Очевидно, тут ╖╖ склали сивоус╕ с╕човики в стил╕ народних дум. Вона лягла в основу пов╕ст╕ "Страшна помста". Про Межиг╕рський монастир Гоголь уклинив окрем╕ еп╕зоди ╕ в "Тарас╕ Бульб╕".
 1834 року, тобто п╕сля опубл╕кування цих твор╕в, ректор Ки╖вського ун╕верситету Михайло Максимович запросив свого приятеля до Ки╓ва, м╕ста, яке майбутн╕й письменник в╕дв╕дував в дитинств╕ з батьками. Професор згаду╓, що Гоголь к╕лька годин, наче "зал╕з в прад╕д╕вську душу", к╕лька годин сид╕в у задум╕ на одному м╕сц╕ ╕ з балкона Андр╕╖всько╖ церкви дивився у б╕к Вишгорода.
 Досл╕дники доводять, що д╕яльн╕сть Остапа Гоголя в╕дображена в пов╕ст╕ "Тарас Бульба", адже не випадково сини Тараса мають ╕мена Остап та Андр╕й. Сам Гоголь пишався сво╖м козацько-старшинським походженням, але, мабуть, не знав, що його предками були гетьмани Михайло ╕ Петро Дорошенки, ╤ван Скоропадський, генеральний обозний Петро Заб╕ла та ╕нш╕ в╕дом╕ козацько-старшинськ╕ роди.
 Гоголь уперше в укра╖нськ╕й ╕стор╕ограф╕╖ розробив демократичну концепц╕ю ╕стор╕╖ козаччини, поставивши в ╖╖ центр╕ волелюбний працьовитий народ, його моральну чистоту, висок╕ естетичн╕ ╕деали. За його словами, цей козацький народ "становить одне з визначних явищ ╓вропейсько╖ ╕стор╕╖". Об’╓ктом ╕стор╕╖ стають козацько-селянськ╕ в╕йни ╕ повстання, народн╕ рухи, боротьба за волю ╕ справедлив╕сть - за нац╕ональне визволення Укра╖ни, одне слово, "безприютное положение тогдашней Малороссии", "минувшие страдания Малороссии".
 Кожен укра╖нець зна╓ хрестомат╕йн╕ рядки - панорамн╕ пейзажн╕ малюнки Дн╕пра "Чудовий Дн╕про в тиху погоду" ╕ "Реве та стогне Дн╕пр широкий". Створили ╖х у 30-х роках позаминулого стол╕ття далеко в╕д Дн╕прових круч, аж на берегах Неви, в Петербурз╕ два молод╕ ген╕альн╕ художники - укра╖нц╕ Микола Гоголь ╕ Тарас Шевченко. Безмежно великою мала бути сила закоханост╕ обох художник╕в у найб╕льшу р╕ку р╕дно╖ земл╕, що завдяки ╖хньому поетичному змалюванню вона в╕дразу стала символом матер╕-Укра╖ни. Шевченка зачарував художн╕й шедевр Гоголя ╕з "Страшно╖ помсти", ╕ саме в╕н став художньою моделлю, творчим ╕мпульсом, натхненням для написання народно╖ п╕сн╕ "Реве та стогне Дн╕пр широкий". ╥╖ рядки ╓, по сут╕, пейзажним еп╕графом до "Кобзаря". Гоголь, як ╕ Шевченко, мр╕яв жити ╕ бути похованим над Дн╕пром.
 Шевченко вважав "нашого безсмертного Гоголя" одним ╕з найулюблен╕ших сво╖х художник╕в-патр╕от╕в, твори якого поряд з Шексп╕ром, Данте ╕ М╕цкевичем в╕н завжди читав ╕ перечитував з "насолодою", бо його природа над╕лила "найглибшим розумом" ╕ "найн╕жн╕шою любов’ю до людей".
 1844 року у в╕рш╕ "Гоголю" поет назвав Миколу Васильовича за козацьким звича╓м побратимом, великим другом-братом, ╕люстрував пов╕сть "Тарас Бульба". Наступного року Шевченко в╕дв╕дав Сорочинц╕, Миргород, Н╕жин, зустр╕вся з друзями ╕ приятелями письменника А згодом у найтраг╕чн╕ш╕ дн╕ свого життя засланець шкодував, що йому не пощастило побачитися з найвеличн╕шим патр╕отом-художником.
 За св╕дченням О. Данилевського, Гоголь "був зачарований поетичними п╕снями "Кобзаря" ╕ "Гайдамак╕в", знав ╕ любив поета "як земляка ╕ талановитого художника" ╕ брав участь "у першому влаштуванн╕ його дол╕".
 Актуальн╕ для укра╖нсько╖ ╕стор╕ограф╕╖ думки про державотворчу пол╕тику гетьмана ╤вана Мазепи, спрямовану на в╕докремлення Укра╖ни в╕д Рос╕╖ Гоголь виклав у зам╕тц╕ "Размышления Мазепы" (1834 - 1835). В╕н розкрива╓ причини, як╕ спонукали гетьмана стати на цей небезпечний для його життя шлях. Гоголь зазнача╓, що становище укра╖нського народу було траг╕чним, ╕ в╕н потрапив у лабети рабсько╖ деспотично╖ ╕мпер╕╖, ╕ йому "угрожала утрата национальности". Укра╖нський народ ще "дышал козачеством" ╕ дал╕ бажав жити сво╖м окремим нац╕онально-державним життям. За умов кр╕посницько╖ самодержавно╖ Рос╕╖ та ╖╖ колон╕ально-шов╕н╕стично╖ пол╕тики йому загрожувало кр╕посне рабство ╕ духовна смерть.
 Кр╕м л╕тератури й ╕стор╕╖, Гоголь торкався в сво╖х творах ╕ траг╕чно╖ дол╕ нашо╖ мови. В╕н залишив дуже ц╕кав╕ думки про походження укра╖нсько╖ мови, яку вважав для себе "мовою душ╕". Майстер художнього слова писав, що укра╖нська мова вже була сформована в пер╕од XIII - XIV ст. тобто доби, коли виникло козацтво, якою воно завжди розмовляло. Вже тод╕ наша мова мала "чисто слов’янську п╕вденну ф╕з╕оном╕ю".
 Художня мова укра╖нських пов╕стей Гоголя живилася виключно джерелами нашо╖ народно╖ п╕сенно╖ творчост╕. В досл╕дженн╕ "Про малорос╕йськ╕ п╕сн╕" Гоголь авторитетно заявив, що укра╖нська п╕сня - "Це народна ╕стор╕я, жива, яскрава, сповнена барв, ╕стини, ╕стор╕я, яка розкрива╓ все життя народу... Вони - надгробний пам’ятник минулого, б╕льше, н╕ж надгробний пам’ятник: кам╕нь з красномовним рель╓фом, з ╕сторичним написом - н╕що проти цього живого л╕топису, ╕ який говорить, сп╕ва╓ про минуле.
В цьому в╕дношенн╕ п╕сн╕ для Малорос╕╖ - все: ╕ поез╕я, й ╕стор╕я, ╕ батьк╕вська могила..."
 ...Гоголь зазначав, що певний укра╖нський прошарок укра╖нського народу через ╕сторичн╕ обставини "цура╓ться сво╓╖ мови; св╕й ╕з сво╖м не хоче говорити; св╕й свого прода╓, як продають бездушну тварину", соромиться ╕ в╕др╕ка╓ться в╕д сво╓╖ нац╕ональност╕, м╕ня╓ сво╓ пр╕звище на рос╕йський кшталт.
 Гоголь не т╕льки розмовляв укра╖нською мовою з╕ сво╖м слугою Якимом, на батьк╕вщин╕, з друзями, а й на чужин╕ - з Адамом М╕цкевичем ╕ Брон╕славом Залеським. Мову свого народу в╕н називав руською, козацькою, укра╖нською, малоруською. А як╕ колоритн╕, нац╕ональн╕ ╕мена в╕н надавав сво╖м л╕тературним героям!
 Отже, в умовах самодержавно-кр╕посницько╖ Рос╕╖, ╖╖ шов╕н╕стично╖ пол╕тики щодо укра╖нського народу Гоголь готував сприятливий ╜рунт для укра╖нського нац╕онального в╕дродження ╕ розвитку культури. В той час, коли оф╕ц╕йн╕ кола, шов╕н╕стична публ╕цистика Рос╕╖ не визнавали повноц╕нност╕ укра╖нського народу, його ╕стор╕╖, держави, мови, культури, цькували нац╕ональних д╕яч╕в, Гоголь створив привабливий поетичний образ волелюбного, працьовитого народу, з могутньою художньою силою розкрив його самобутн╕й характер, моральну чистоту, геро╖чну ╕стор╕ю.
 Ярослав ДЗИРА, кандидат ф╕лолог╕чних наук.
 
М. В. ГОГОЛЬ ПРО МАЛОРОС╤ЙСЬК╤ П╤СН╤
(Фрагмент з╕ статт╕, вперше опубл╕ковано╖ 1834 року)
 Т╕льки в останн╕ роки, в ц╕ часи прагнення самобутност╕ ╕ власно╖ народно╖ поез╕╖, привернули до себе увагу малорос╕йськ╕ п╕сн╕, що були до того прихованими в╕д осв╕ченого громадянства ╕ держалися в самому народ╕. До того часу одна т╕льки чар╕вна музика ╖х зр╕дка заносилася у вище коло, а слова залишались без уваги ╕ майже н╕ в кому не викликали ц╕кавост╕. Нав╕ть музика ╖х не появлялася н╕коли ц╕лком. Бездарний композитор без жалю розривав ╖╖ ╕ кле╖в у св╕й бездушний, дерев’яний витв╕р. Але найкращ╕ п╕сн╕ ╕ голоси чули т╕льки сам╕ укра╖нськ╕ степи: т╕льки там, п╕д покровом низеньких глиняних хат, ув╕нчаних шовковицями ╕ черешнями, у сяйв╕ ранку, п╕вдня ╕ вечора, у лимонн╕й жовтизн╕ падаючого колосся пшениц╕, лунають вони, ╕ т╕льки одн╕ степов╕ чайки, згра╖ жайворонк╕в та ╕волги сво╖м стогнанням переривають ╖х.
 Я не говорю докладно про вагу народних п╕сень. Це народна ╕стор╕я, жива, яскрава, сповнена барв, ╕стини, ╕стор╕я, яка розкрива╓ все життя народу. Якщо його життя було д╕яльне, р╕зноман╕тне, свав╕льне, сповнене всього поетичного, ╕ в╕н, при вс╕й багатоб╕чност╕ його, не здобув вищо╖ цив╕л╕зац╕╖, то весь запал, все сильне, юне буття його вилива╓ться в народних п╕снях. Вони - надгробний пам’ятник минулого, б╕льше, н╕ж надгробний пам’ятник: кам╕нь з красномовним рель╓фом, з ╕сторичним написом - н╕що проти цього живого л╕топису, ╕ який говорить, сп╕ва╓ про минуле. В цьому в╕дношенн╕ п╕сня для Малорос╕╖ - все: ╕ поез╕я, й ╕стор╕я, ╕ батьк╕вська могила. Хто не зрозум╕в ╖х глибоко, той н╕чого не узна╓ про колишн╕й побут ц╕╓╖ кв╕тучо╖ частини Рос╕╖. ╤сторик не повинен шукати в них вказання дня ╕ числа битви або точного пояснення м╕сця, в╕рно╖ реляц╕╖; в цьому в╕дношенн╕ небагато п╕сень допоможуть йому. Але коли в╕й захоче п╕знати справжн╕й побут, стих╕╖ характеру, вс╕ найтонш╕ в╕дт╕нки почутт╕в, хвилювань, страждань, радощ╕в описуваного народу, коли захоче випитати дух минулого в╕ку, загальний характер всього ц╕лого ╕ окремо кожного часткового, тод╕ в╕н буде задоволений ц╕лком; ╕стор╕я народу розкрива╓ться перед ним в ясн╕й велич╕.
 П╕сн╕ малорос╕йськ╕ можуть ц╕лком назватися ╕сторичними, тому що вони не в╕дриваються н╕ на мить в╕д життя ╕ завжди в╕дпов╕дають тод╕шньому моментов╕ ╕ тод╕шньому стану почутт╕в. Всюди пройма╓ ╖х, всюди диха╓ в них ця широка воля козацького життя. Всюди видно ту силу, рад╕сть, могутн╕сть, з якою козак кида╓ тишу ╕ безтурботн╕сть життя домовитого, щоб поринути в усю поез╕ю битв, небезпек ╕ розгульного бенкетування з товаришами. Н╕ чорнобрива дружина, що пашить св╕ж╕стю, з карими очима, з сл╕пучим блиском зуб╕в, вся в╕ддана коханню, дружина, яка вдержу╓ за стремено коня його, н╕ стара мати, яка розлива╓ться потоками сл╕з, всю ╕стоту яко╖ заполонило саме материнське почуття, - н╕що не в сил╕ вдержати його. Упертий, непохитний, в╕н посп╕ша╓ в степи, у вольницю товариш╕в. Його дружину, мат╕р, сестру, брат╕в - все зам╕ня╓ ватага гульливих рицар╕в наскок╕в. Узи цього братерства для нього вищ╕ за все, сильн╕ш╕ за кохання. Блищить Чорне море; весь чудовий, незм╕рний степ в╕д Таман╕ до Дунаю - дикий океан кв╕т╕в колишеться одним нальотом в╕тру; ╕ в безмежн╕й глибин╕ неба тонуть лебед╕ ╕ журавл╕; вмираючий козак лежить серед ц╕╓╖ св╕жост╕ незаймано╖ природи ╕ збира╓ вс╕ сили, щоб не вмерти, не поглянувши ще раз на сво╖х товариш╕в.
 То ще добре козацька голова знала,
 Що без в╕йська козацького не вмирала.
 *  *  *
Н╕що не може бути сильн╕шим в╕д народно╖ музики, якщо т╕льки народ мав поетичний дар, життя р╕зноман╕тне ╕ д╕яльне; якщо натиски насильств ╕ нездоланних в╕чних перешкод не давали йому н╕ на хвилину заснути ╕ виривали з нього скарги ╕ якщо ц╕ скарги не могли ╕накше ╕ н╕де виявитись, як т╕льки в його п╕снях. Такою була беззахисна Малорос╕я п╕д те лихол╕ття, коли хижо вдерлася в не╖ ун╕я. По них, по цих звуках, можна догадуватися про ╖╖ минул╕ страждання, так само, як про те, що пройшла буря з градом ╕ зливою, можна д╕знатися по д╕амантових сльозах, як╕ вкривають з низу до вершини осв╕жен╕ дерева, коли сонце кида╓ веч╕рн╓ пром╕ння, розр╕джене пов╕тря чисте, вдалин╕ чути дзв╕нке мукання стад, голубуватий дим - в╕сник с╕льсько╖ вечер╕ ╕ достатку - зд╕йма╓ться св╕тлими к╕льцями до неба, ╕ веч╕р, тихий, ясний веч╕р об╕йма╓ заспоко╓ну землю.
("Культура ╕ життя", № 13 2007 року).

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #26 за 28.06.2007 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=4897

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков