Версiя для друку Обговорити в форумi

ГРОШІ НА УКРАЇНСЬКУ МОВУ І КУЛЬТУРУ – В НЕБО І НА ВІТЕР...
Конгрес українців Севастополя нещодавно отримав відповідь на свій запит до міської державної адміністрації про використання державних коштів у сумі 9 мільйонів гривень, які були виділені в 2006 р. відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 469 від 10 квітня 2006 року для розвитку та підтримки української культури, забезпечення функціонування української мови в усіх сферах громадського життя міста.

НЕ ТАК ТІЇ ВОРІЖЕНЬКИ, ЯК ДОБРІЇ ЛЮДИ…

СПОЧАТКУ БУЛА ПОСТАНОВА
Історія нецільового – на погляд свідомих українців – використання чималої кількості державних коштів почалась ще до моменту їх виділення КМУ. Громадський комітет «Український Севастополь» ще 10 лютого 2006 року висловив стурбованість намірами міської влади витратити гроші, як казав тодішній заступник голови Севастопольської міської державної адміністрації (да-лі - СМДА) Г. К. Луцай, на свій розсуд: «Деньги будут способствовать развитию украинского языка и культуры, но использоваться они будут и для более свободного функционирования в Севастополе и русского языка». У статті «Це солодке слово «субвенція», опублікованій в нашій газеті, писалось про плани виділення сотень тисяч ансамблям «Калинка», «Сударушка», «Улыбка», «Зёрнышки», «Родные напевы», «Любимые напевы», «Черёмуха», «Посиделки» та севастопольському Театру танцю. Для «кращого» функціонування української мови планувалось закупити на сотні тисяч спортивне обладнання, відділу у справах молоді і спорту – «всєм сьострам по сєрьгам» – планувались якісь «копійки» – 600 тисяч. Чи не єдиним прийнятним рядком була сума у 2,5 мільйона гривень, яку передбачалося направити на початок будівництва українського колегіуму, унікального навчального комплексу, закладеного напередодні Дня Незалежності України в 2005 р. На вимоги ГК «Український Севастополь» про раціональне використання коштів і необхідність широкого громадського обговорення із залученням чиновників від новітньої влади та громадських організацій таке обговорення відбулось в кабінеті заступника голови СМДА Дмитра Базіва. Це сталось, щоправда, вже після опублікування у квітні 2006 року Постанови КМУ, якою розпорядчі функції було віддано управлінню культури і туризму СМДА. Вже тоді було зрозуміло, що та зустріч була проведена для годиться, бо ніяких конкретних рішень не було прийнято. Щоправда, Д. Базів звертався до урядових чиновників із проханням переглянути своє рішення, яке стало фатальним для мільйонів гривень і севастопольської громади, адже ніякого «розвитку та підтримки української культури, забезпечення функціонування української мови в усіх сферах громадського життя міста» просто не планувалось. Але бюрократичну машину з нецільового розтринькання величезної суми вже зупинити було неможливо – чиновники не мають національності, отже, їм не болить...
Потім була зустріч представників кількох українських організацій із заступником начальника управління культури і туризму СМДА Людмилою Богатирьовою. Збережені диктофонні записи свідчать про наміри витрачати гроші на виключно конкурсній (тендерній) основі – власне, як і передбачалось постановою КМУ. Представників українських громадських організацій дурили увесь час до кінця року, обіцяючи втілення їхніх проектів.

УКРАЇНІЗАЦІЯ ПО-СЕВАСТОПОЛЬСЬКИ
Далі надійшли гроші і почалось їх інтенсивне витрачання. Як повідомляє перший заступник голови СМДА Володимир Казарін у листі від 11 травня 2007 р. №1918/41/207, першим заходом з українізації севастопольців стала акція «Тобі – Незалежна Батьківщино!», присвячена Дню Конституції України. Концерт-солянка за участю Є. Кемеровського та Азізи, ансамблів «Калінка» та «Арзу» зі святковим салютом і феєрверком з’їли 914 тисяч гривень. Автори з СМДА щиро вважають ці гроші спрямованими на підтримку української культури. Який зв’язок з цілями і завданнями, поставленими урядовцями, мали аналогічні салюти і феєрверки та «піротехнічні шоу» під час концертів в інші свята – а це сотні тисяч гривень – досі залишається питанням. Можна ще якось зрозуміти
п. Зєніну, вихід якої на сцену Севастопольського центру культури і мистецтв супроводжується феєрверком - так само було і під час виходу Януковича під час квітневого мітингу на Майдані. Можна зрозуміти київську владу, яка витратила на нещодавній салют на день міста 700 тисяч гривень, бо там трохи інші цілі…
А звідки брали гроші на святкові салюти в Севастополі раніше? Де братимуть їх у цьому році? Чому запустили руки в державні кошти, спрямовані на інші цілі? Як Азіза може підтримати українську культуру в Севастополі?
Як і кілька моїх знайомих, абсолютно випадково дізнався про те, що 2 липня 2006 р. буде вистава Національного академічного театру опери і балету ім. С. Крушельницької «Мойсей» М. Скорика. Напівпорожня зала яскраво свідчила про відсутність реклами і елементарних інформаційних повідомлень про видатне культурне явище. Ці симптоми постійно супроводжували будь-яку українську подію в рамках витрати субвенції. У квітневій розмові з п. Богатирьовою я почув дивні слова про наявність постійної реклами на телебаченні. Мій сумнів через півгодини підтвердили працівники севастопольського телебачення – окрім реклами балету «Москва», вони нічого не могли пригадати, тим більше, що ніяких документальних підтверджень можливих звернень чиновників від культури у них не було.
Для простих севастопольців на кілька мільйонів гривень показали акції-концерти під крикливими назвами «Українське мистецтво – дітям Севастополя», «Молодь України – майбутнє держави», які були звичайними концертами відомих та невідомих співаків. Один мільйон 130 тисяч 575 гривень проциндрили на виставу у день Святого Миколая та концерт із «барвистим фейєрверком» (саме так пишеться у відповіді чиновників!) під час урочистого відкриття міської новорічної ялинки. Голові Союзу українок п. Богдані Процак, яка консультувала акторів Театру на Великій Морській, які вже проводили репетиції, сказали, що грошей немає ні на костюми, ні на подарунки, і той проект було скасовано. Зате подарунки, на релігійне свято і «йолочний празднік» 19 грудня, який проводився російською мовою, вручали представники адміністрації, що порушило українські традиції самого свята.
А тепер порівняймо ці мільйони, випущені в небо і на вітер, із сумою, яка була витрачена справді за призначенням – на короткотермінові тематичні семінари з вивчення української мови було виділено всього 29 тисяч гривень.
Чи треба після цього допитуватись про задеклароване «забезпечення функціонування української мови в усіх сферах громадського життя міста»? Чиновники зробили все, щоб знівелювати добрі наміри держави.
На моє запитання, на яку суму були підтримані проекти українських громадських організацій, п. Богатирьова сказала: «Три тисячі гривень було виділено на проведення свята Івана Купала». Пригадую. Для кількох десятків дітей з Йошкар-Оли, які відпочивали в «Омезі», виступили хорові колективи з Севастополя та інших міст України. Сумніваюсь щодо доцільності такої «українізації» нецільової аудиторії. Але й не думаю, що саме ця сума примусила скрізь вихваляти «проукраїнську» діяльність чиновників від культури керівника місцевої «Просвіти».

БЕЛЬКАНТО ЯК ПІДТРИМКА УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ?
Після першого інформаційного запиту до начальника управління культури щодо використання субвенції в березні ц. р. почалась інформаційна підготовка громадської думки від севастопольського телебачення шляхом показу і неодноразового повторення концерту на площі Нахімова, хоча концертів за участю українських співаків зі світовими іменами було кілька. Раніше на екранах цієї передачі ніхто з моїх знайомих не бачив.
І виконання класичного репертуару і його споживання стоячи під пекучим сонцем, під дощем або під сильним вітром – для пошановувачів стало приводом для виявлення особливого художнього смаку в екстремальних умовах. Або – хіба артист може побачити в темноті очі публіки? Які сили треба мати, щоб без зорового контакту з публікою творити?
А ось змістовний перелік концертів. Виконання музичних творів Львівського академічного симфонічного оркестру оголошувались російською мовою. Для годиться спочатку заспівали одну пісню українською – «Дивлюсь я на небо». «Украінізация» продовжилась неаполітанськими та іспанськими танцями з балету Чайковського «Лебедине озеро», були ще «Плач Федеріко», увертюра з опери «Кармен», пісенька герцога з опери «Риголетто» та ін. Знову ті ж запитання: в чому ж виражалась підтримка української культури в Севастополі? Чи італійське бельканто поширювало сферу функціонування української мови?
Елементарне порівняння двох фактів про кількість учасників заходів у рамках субвенції 2006 р. теж викликає якусь недовіру: у відповіді Конгресу українців Севастополя від 28 березня начальник управління культури та туризму Т. В. Зєніна наводить цифру 150 тисяч. У той же час в офіційному звіті в Інтернеті зазначається: «На выступлениях побывало более 70 тыс. зрителей». То яка ж кількість є правдивою? А може, то є проста приписка? Як і те, що українськомовна література в кінці 2006 року безкоштовно передана культурницьким та навчальним закладам. Адже перші її екземпляри почала надходити в місто лише в березні. А вже в квітні та травні ці дива видавничої діяльності отримали споживачі. І жахнулись.

ВТАЄМНИЧЕНА І НЕЗАКОННА ВИДАВНИЧА ДІЯЛЬНІСТЬ
Стаття 23 ЗаконуУкраїни «Про видавничу справу» «Вихідні дані видання»встановлює такі вимоги: «Кожний примірник видання повинен містити вихідні дані: про авторів та інших осіб, які брали участь у створенні видання; випускні дані – номер і дата видачі документа про внесення видавця до Державного реєстру, дату підписання до друку, обсяг видання, тираж тощо; міжнародні стандартні номери; знак охорони авторського права. Вихід у світ видання без обов’язкових для нього вихідних даних не допускається».
ЩО ЗНАЧИТЬ «НЕ ДОПУСКАЄТЬСЯ»?
Анонімні і підпільні видавці й не подумали опублікувати хоч якісь із вищенаведених безумовних даних в жодній з книг. А державні чиновники в Севастополі і не подумали поставити перешкоду контрафактній продукції. Більшість книг (які насправді є брошурами – вони не прошиті і довго не проживуть) надруковані за допомогою різографа, якість, зрозуміло, неоднакова і невисока. Найобурливішими є й ціни, за якими друковані видання були примусово розподілені по культурних закладах міста. Ось лише деякі кричущі і безсоромно завищені ціни анонімних видавців: Тарас Шевченко. «Кобзар». - 164 стор. – 63 грн. 39 коп.; Іван Франко. «Мойсей». - 68 стор. – 41 грн. 52 коп.; «Історія України в особах». - 53 грн. 40 коп.; «Західноєвропейська естетика ХХ ст.». - 224 стор. - 59 грн. 19 коп.; «Основи музичної грамоти». - 136 стор. - 47 грн.18 коп.; «Альбом-каталог «Севастопольській панорамі – 100 років». – 187 грн. 66 коп.
Як бачимо, ціни на книги однакової якості разюче відрізняються і між собою. До того ж, така вартість книг значно перевищує і середні ціни на книги в Україні і в Києві.
Слід додати, що рознарядку на зарахування на баланс організаціям за космічними цінами підписав перший заступник голови СМДА В. Казарін.
Сам зміст книг та їхні назви теж викликають закономірні запитання: «Враховуючи, що бібліотеки міста мають книги Тараса Шевченка, навіщо було друкувати цензурований «Кобзар» Тараса Шевченка? Хто автор вступу? Чому і в якій кількості надруковані ті чи інші книги, хто вирішував ці питання для севастопольців і за них?»
Небаченим зловживанням довірою держави щодо доцільного використання коштів обурені працівники бібліотек, вчителі та прості севастопольці, які здатні мислити: примусово «повісити» на організації чималі суми – прекрасне прикриття справжніх намірів і книговидавців, і чиновників.

ЧОМУ МОВЧАЛА «ПРОСВІТА», АБО «ХВАЛЯТЬ, КУМЕ, ЛЮДИ НАС»
Поява української книги, та ще й виданої на державні кошти, мусила б викликати відчуття радості. Мусила б…
Акція «Золоте перо України» теж стала однією із втаємничених і позалаштункових. Вона складалась із концерту українського романсу за участю відомих співаків та презентації збірника двох севастопольських авторів – просвітянина Володимира Проценка «Кохання – вічний двигун життя» з його віршами та оповідання Тамари Дяченко «Гілка Шевченкового роду». Заголовку на 1-й сторінці передує текст: «Збірка творів-переможців конкурсу на кращій літературний твір автора-севастопольця в рамках мистецької акції «Золоте перо України». Вже на першій сторінці маємо ще одне «ноу-хау» в лінгвістиці – прізвище написане у такому вигляді «Д’яченко», тобто і не по-українськи. Додам, що мені раніше не були відомі її тексти, написані і надруковані українською мовою. Пише пані Тамара лише російською. Але у передмові до її творів В. Проценко повідомляє: «Ім’я письменниці, Члена Національної Спілки письменників України Тамари Митрофанівни Д’яченко відоме на Україні широкому загалу шанувальників українського слова. Той факт, що вона живе і творить на рідній мові у Севастополі – заслуговує на повагу» (стор. 120). Добра людина, яка дала мені цю, з рясними підкресленнями на численних сторінках, книгу, написала «Див. стор. 4». Дивлюсь. Там передмова Тамари Д’яченко починається словами: «Ім’я поета Володимира Проценка відоме на Україні широкому загалу шанувальників українського поетичного слова. Той факт, що поет живе і творить на рідній мові у Севастополі – заслуговує на повагу».
Робимо висновок: «Хвалять, куме, люди нас: то ви мене, то я вас» і запитуємо у «золотих пер» – хто у кого списав? І чи не перехвалили вони одне одного?
Переглядаючи заголовки оповідань Тамари Дяченко, наштовхуюсь на «Я постою на краю безодні». Записані спогади актриси про Володимира Івасюка. Але заголовок взято з відомого вірша Леоніда Кисельова, великого патріота України, який став прикладом того, як треба неукраїнцеві жити в Україні – поважаючи історію, мову і культуру народу. Нагадаю ключову строфу його найвідомішого вірша:
Я постою у края бездны
И вдруг пойму, сломясь в тоске,
Что все на свете — только песня
На украинском языке.
У тексті наводиться неоковирний переклад цих слів, але без останнього рядка (!), який і несе найважливішу суть! Вважаю неприпустимим таке вільне поводження із цими сакральними словами поета.
Книга так само, як інші, не має вихідних даних, невідома ні друкарня, ні наклад, відсутній ISBN та ін. Цікаво зауважити, що вона надрукована на дуже гарному папері з крейдяними сторінками для фото і має ціну всього 27 гривень. Залишається питання, чому вищезгаданий «Кобзар» при тому ж обсязі з гіршою поліграфічною якістю з 164 стор. оцінено в 63 грн. 39 коп.?
Якби це був справді конкурс – з оголошеними умовами, невтаємничений, можливо, українцям міста не було б соромно за такі прикрі факти.

ЗА ЛАШТУНКАМИ, АБО АВТОРА!
На запитання, хто створив концепцію програми «Український Севастополь» і чи можна з нею ознайомитись, п. Богатирьова назвала мені прізвище автора, на уточнююче запитання – «Кто такой – понятия не имею». При пошуку в Інтернеті в першому ж рядку було вказано, що автор низки концертів – шевальє і Кавалер Ордена Святого Станіслава ІІІ ступеня, що його очолює Його Превосходительство Великого Пріора Ордену Святого Станіслава в Україні шевальє Павло Вялов і де приймають заявки на розробки гербів та патентів на шляхетність.
Не знаю, чи є шевальєі кавалерственими дамами інші організатори і автори «концепцій», які в дійсності виявилися простими концертами, а не програмами, які розширювали б сферу функціонування української мови і культури в Севастополі – адже саме на це мусили б витрачатись 9 мільйонів.
Великий комбінатор Остап Бендер знав всього чотириста порівняно чесних прийомів відбирання грошей. Новітні часи принесли, мабуть, разів в кільканадцять більше. Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) отримали в своє розпорядження чималі ресурси.
Я зателефонував до довідкової служби – немає в Києві на обліку ні телефонів, ні таких ТОВ - “Вітар-сервіс” та “Стандарт Праймекс”. Може, вони працюють без телефонів?
Зате легкість користування державними коштами, як бачимо, була незвичайною. Незважаючи на протести українських організацій, майже 132 тисячі гривень було виділено на завершення складання тому «Зводу пам’ятників у м. Севастополі» – адже це було передбачено зовсім іншою програмою заходів. Або чим пояснити виділення Севастопольському центру культури і мистецтв на «постановку новорічної казки» суми, більшої в 15 разів(!), ніж на українську виставу в Театрі на Великій Морській та в 3 рази більшої, ніж на «За двома зайцями» в російському театрі ім. Луначарського? Може, саме на ці гроші було проведено ремонт приміщення СЦКМ?
В грудні виявилось, що чиновники випадково «зекономили» 2,3 мільйона субвенції – довелось терміново витрачати – в міську раду подали прохання затвердити ці витрати, і всі засідання тендерного комітету, на якому були оформлені звіти про результати здійснення процедури закупівлі у одного учасника товарів, робіт і послуг за державні кошти, були проведені в один день – 20 грудня 2006 г. Тобто, формально, може, це і вірно, а по суті – знущання над поняттям конкурентності і головної умови – конкурсу, яка передбачена самим словом «тендер».
На початку червня 2007 р. Президент України Віктор Ющенко звернувся з низкою листів до Прем’єр-міністра Віктора Януковича. Зокрема, Президент зазначив: «Постає гостра необхідність врахувати індивідуальний, власне авторський характер продукції культурно-мистецького спрямування при застосуванні конкурентних процедур державних закупівель». Отже, закритість і безконкурентність, застосовані під час здійснення постанови КМУ в Севастополі, є нездоровою тенденцією в усій країні.

ЩО «ЗАБУЛИ» ВИКОНАТИ
Підсумовуючи висловлене, слід зауважити, що нецільове витрачання величезних грошей стало ще одним свідченням прірви між владою і народом. Держава і державні чиновники не хочуть контролювати самі себе. Але ж це наші, народні, гроші…
Всі ці голосні назви «акцій» були прикриттям для організації концертної діяльності вибраних в кабінетах осіб і колективів та легалізації витрат на добові, проїзд, установку сцени. І якщо спочатку в інформаційному просторі міста з вуст депутатів-яструбів лунали протести проти субвенції, потім протестанти стихли, бо побачили, що насправді концерти не є загрозою поширення сфери вжитку державної мови.
Хоча не все так сумно – в концертні солянки були залучені українські співаки зі світовими іменами, щоправда, сліпе і мовчазне до української культури севастопольське державне ТБ як могло замовчувало ці імена. Зате гастролі заштатних і невідомих нікому московських груп вводить в стан захоплення «телевізійників від держави», які влаштовують з ними годинні передачі з численними їх повторами. Телерадіокомпанія ВМС ЗС «Бриз» зробила кілька звітів, але мусимо визнати, що її аудиторія і час мовлення є значно меншими.
Відсутність гідного рекламного менеджменту – ще один суттєвий недолік чиновників.
Проведені в різні роки культурно-мистецькі заходи в місті, такі, як фестиваль «Червона рута», виступи «Океану Ельзи» чи Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка, свідчать і про прекрасну їх організацію, і про переповнені зали, тобто нормальне ставлення культурних людей до творчості братнього народу.

МИ ХОЧЕМО, ЩОБ НАС ПОЧУЛИ
А вони не хочуть чути.
В обох запитах до адміністрації міста Конгрес українців Севастополя просив повідомити українській громадськості та мешканцям Севастополя про виконання пунктів постанови Кабінету Міністрів України, де було передбачено підтримку проектів громадських організацій, виготовлення і розміщення соціальної реклами, спрямованої на підтримку української мови та культури, забезпечення повноцінного функціонування української мови в музеях та інших закладах культури, поширення інформаційних матеріалів про українську історію та культуру на електронних та паперових носіях. Відповіді немає. Не було і перевірки використання коштів, передбаченої тією ж постановою КМУ. Зрозуміло, що нам всім відомо, що нічого з перерахованого зроблено не було. Але хтось мусить дати відповідь, чому не було і коли буде. А відповідь п. Богатирьової: «А потому что не было средств на издание бигбордов!» не переконує – адже в постанові цей пункт був.
Одночасно з цим невиконанням містечкові політикани вже два роки муляють очі городянам численними бігбордами з царицею-німкенею Катериною ІІ, яка вимагає від них захисту російської мови й історії.
Невідомо, чи держава ще зверне увагу на культурні і мовні проблеми українців Севастополя, але сум і жаль від нецільового використання коштів, що спотворило дух і букву постанови Кабінету Міністрів України, не проминають.

БЛІЦ-ІНТЕРВ’Ю
На запитання відповідає депутат Севастопольської міської ради, голова профільної комісії з питань культури, туризму, молоді та спорту Сергій БУРШТЕЙН:
– Сергію Абрамовичу, наскільки вдало і ефективно, на ваш погляд, реалізована постанова Кабінету Міністрів України щодо використання державної субвенції на підтримку української культури та забезпечення функціонування української мови в усіх сферах громадського життя Севастополя?
– Я взагалі здивований тим, що кошти не були витрачені на освіту. Можна було б ефективніше досягти мети організацією конкурсів, розповсюдженням інформації на електронних носіях. Акції-концерти, як вони красиво не організовані, не виконують освітньої функції. Та й всі їх можна було провести за значно менші кошти – кажу вам як людина, яка займалась шоу-бізнесом. Але місто було поставлене перед фактом.
На мій погляд, субвенція не досягла своєї мети...

На фото: навіть «Слава Севастополя» подала оголошення про «Українські джерела»! А на запрошеннях - істочнікі... Та вже хоча б - роднікі!

Див.більше ілюстрацій - http://www.ukrlife.org/main/tribuna/9mln.htm

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #23 за 08.06.2007 > Тема "Резонанс"