Нема╓ потреби перепов╕дати про житт╓вий шлях фундатора рос╕йсько╖ науки, зачинателя нов╕тньо╖ рос╕йсько╖ л╕тератури Михайла Ломоносова. В╕н по праву займа╓ ч╕льне м╕сце у пантеон╕ св╕тово╖ слави. Все це добре вс╕м в╕домо. Але так склалось, що не скр╕зь ╕ не завжди, розпов╕даючи про Ломоносова, згадують про «укра╖нський сл╕д» у дол╕ цього ╕нтелектуального велета. Ось п╕д цим кутом зору уважно придивимось до б╕ограф╕чно╖ канви Ломоносова, зокрема до того, як «починався Ломоносов», хто сутт╓во вплинув на його розвиток у дитячих ╕ юнацьких роках. * * * Михайлов╕ вже йшов одинадцятий р╕к. Якось побачив в╕н у Христофора Дуд╕на, що жив по сус╕дству, «Граматику» Смотрицького ╕ «Арифметику» Магницького. ╤ як не заперечував Христофор, ус╕ма правдами ╕ неправдами Михайло таки випросив у нього ц╕ п╕дручники. «Вратами моей учёности» назвав ╖х п╕зн╕ше Ломоносов. Це був чи не перший контакт Михайла з наукою, витоки яко╖ потр╕бно було шукати в Укра╖н╕. Перший, але не останн╕й. Хто ж був автором «Граматики»? Ним був укра╖нський ф╕лолог, письменник ╕ громадський д╕яч, вихованець Острозько╖ академ╕╖ Мелет╕й Смотрицький (родом з╕ Смотрича на Под╕лл╕). «Граматика словенська» Смотрицького, що вийшла друком у 1619 роц╕, поширилася по всьому слов’янському св╕т╕, у тому числ╕ ╕ в Москов╕╖. Цьому п╕дручников╕ судилось довге життя, аж до 1755 року, коли почала його заступати «Граматика» Ломоносова. Неподал╕к Холмогор╕в, де пройшло дитинство Михайла, знаходився монастир розкольник╕в. У монастир╕ була школа, якою оп╕кувались осв╕чен╕ монахи, як╕ здобули осв╕ту в Ки╖вськ╕й академ╕╖. У монастирськ╕й школ╕ учн╕, кр╕м усього, опановували ораторське мистецтво, користувались книгами монастирсько╖ б╕бл╕отеки. Це був сво╓р╕дний центр культури на Помор’╖. Юний Ломоносов був частим гостем у розкольник╕в, в╕н нав╕ть два роки под╕ляв ╖хню в╕ру, ╕, звичайно, був допущений до б╕бл╕отечних книг. Отже, ╕ тут Михайло опосередковано долучався до науки ╕ культури далекого в╕д нього Подн╕пров’я. *** У 1731 роц╕ Михайло Ломоносов прийшов п╕шки у Москву ╕ став учнем Слов’яно-греко-латинсько╖ академ╕╖. Нагада╓мо, що проект ц╕╓╖ академ╕╖, яка була в╕дкрита у 1687 роц╕, створив вихованець Ки╓во-Могилянського колег╕уму Симеон Полоцький. У 1664 роц╕ в╕н прибув до Москви, покликаний туди вчити царевич╕в Олекс╕я ╕ Федора та цар╕вну Соф╕ю, а п╕зн╕ше ╕ царевича Петра. Полоцький був людиною високого ╓вропейського зразка. В╕н мав великий вплив на розвиток у Москв╕ шк╕льництва ╕ культури, де особливо вславився як поет ╕ драматург. Справу Полоцького продовжив професор Ки╓во-Могилянського колег╕уму Стефан Яворський. В╕н за вел╕нням Петра ╤ у 1700 роц╕ став м╕сцеблюстителем патр╕аршого престолу в Москв╕. Яворський брав безпосередню участь у реформуванн╕ Слов’яно-греко-латинсько╖ академ╕╖, в╕н об╕йняв там посаду протектора (покровителя). Навчально-виховний процес Яворський намагався перебудувати на зразок Ки╖вського колег╕уму, для чого в╕н запросив групу викладач╕в з Ки╓ва, серед яких був ╕ Стефан Калиновський. У 1732 роц╕ Калиновський був призначений професором Слов’яно-греко-латинсько╖ академ╕╖. (Михайло вже навчався в академ╕╖ другий р╕к). Отже, ки╖вськ╕ професори ╕ були першими навчителями Михайла Ломоносова. Зак╕нчивши студ╕╖ у Слов’яно-греко-латинськ╕й академ╕╖, Михайло Ломоносов ╖де у Ки╖в. Тут в╕н у 1734 - 1735 роках поглиблю╓ сво╖ знання у Ки╖вськ╕й академ╕╖, про яку Михайлов╕ так багато розпов╕дали його професори, що при╖хали до Москви з Укра╖ни. Тут на шляху Михайла чи не головною особою поста╓ Феофан Прокопович - визначний церковний ╕ громадський д╕яч, оратор, поет, драматург, теоретик л╕тератури, реформатор в галуз╕ церковно╖ пол╕тики, духовного ╕ св╕тського виховання. Вищу осв╕ту, як водилось, Прокопович здобув у Ки╓во-Могилянському колег╕ум╕. Пот╕м вдосконалював сво╖ знання в славетн╕й Римськ╕й академ╕╖, де студ╕ював ф╕лософ╕ю ╕ богослов’я, там в╕н виховувався на кращих зразках ╓вропейського класицизму та гуман╕зму. З 1710 року в╕н - ректор Ки╖всько╖ академ╕╖, виклада╓ курси ф╕зики, арифметики, геометр╕╖. Це дозволило йому надати курсов╕ ф╕лософ╕╖ природничо-наукового спрямування. Прокопович протегував багатьом талановитим людям. Збереглося св╕дчення про те, що в╕н п╕дтримав юного Михайла Ломоносова: «Не б╕йся н╕чого... Я тв╕й захисник!..» Правда, у роки навчання Ломоносова у Ки╓в╕ Прокопович уже об╕ймав у Петербурз╕ посаду в╕це-президента Синоду. Але Ломоносов мав змогу познайомитись з текстами лекц╕й Прокоповича, про що ми можемо здогадатись, пор╕внюючи написане у р╕зний час Прокоповичем ╕ Ломоносовим. Ось прим╕ром, «Речь о заслугах науки, приравниваемых к заслугам оружия», яку Прокопович виголосив перед студентами Ки╖всько╖ академ╕╖ ╕ яка була опубл╕кована окремим виданням. Звернемо увагу ось на цей абзац: «Мне кажется, что любая наука может быть достойнешей, если о ней постоянно говорят то же самое, что известный оракул красноречия Туллий сказал о поэтическом искусстве. «Науки, - говорит, - юношей питают, старых удовлетворяют, в счастии украшают, в несчастии дают пристанище и утешение...» Ус╕м нам ще з шк╕льних рок╕в знайом╕ поетичн╕ рядки, що вийшли з-п╕д пера Ломоносова: «Науки юношей питают, отраду старцам подают...» Ось так ╕ перегукуються титани: Марк Тулл╕й Цицерон - Феофан Прокопович - Михайло Ломоносов, Давн╕й Рим - Укра╖на - Рос╕я.