О, не забудьте, люди, Сво╖х брат╕в, що нин╕ нежив╕, Що руйнували св╕т тиранства ╕ облуди. ╤ нищили в’язниц╕ в╕ков╕. Василь СИМОНЕНКО.
ЧИМАЛО неперес╕чних людей зродила Укра╖нська Земля. Серед суцв╕ття голосних ╕мен скромною польовою кв╕ткою херсонських степ╕в вир╕зня╓ться ╕м’я Михайла МАСЮТКА. Михайло Савич Масютко народився 18 листопада за старим стилем - 1 грудня за новим, 1918 року в сел╕ Чаплинка на Херсонщин╕ у с╕м’╖ службовц╕в - мати вчителювала, батько був регентом у Чаплинськ╕й церкв╕. В 1932 -1933 роках родина жила в м╕ст╕ Олешки, де потрапила п╕д владу тотального голодомору. В 1934 роц╕ Михайло зак╕нчив Цюрупинську семир╕чну школу, ╕ цього ж року, зак╕нчивши роб╕тфак при Херсонському пед╕нститут╕, вступив на мовно-л╕-тературний факультет. Народжений у часи визвольного руху укра╖нц╕в першо╖ чверт╕ XX стол╕ття, Масютко, вочевидь, ╕з молоком матер╕ ув╕брав волелюбний дух свого багатостраждального народу. Тож не дивно, що сумнозв╕сного тридцять сьомого його, 18-р╕чного юнака, звинуватили в антирадянськ╕й пропаганд╕ ╕ в╕дправили на Колиму. В╕н тод╕ вчителював на Ки╖вщин╕, викладав укра╖нську мову ╕ л╕тературу. Якось по╖хав до Ки╓ва, щоб купити соб╕ одяг. На вокзал╕ зустр╕вся з Мельником, директором Васильк╕всько╖ середньо╖ школи. Саме тод╕ було усунено в╕д кер╕вних обов’язк╕в Постишева. Тож, природно, що два знайомих чолов╕ки обговорювали цю под╕ю. «Постишев пропився ╕ прогор╕в», - сказав йому Мельник. «Вони вс╕ прогорять», - в╕дпов╕в Михайло. Розмову почули чек╕стськ╕ та╓мн╕ агенти, ╕ молодих педагог╕в не забарилися запроторити до л╕н╕йного в╕дд╕лу НКВС на Ки╖вському вокзал╕. В╕дд╕ли НКВС тод╕ завзято перевиконували плани з виявлення «ворог╕в народу». Спецколег╕я Ки╖вського обласного суду засудила ╖х обох на п’ять рок╕в ув’язнення та три роки позбавлення виборчих прав. Навесн╕ 1938 року опинився Михайло Масютко на Колим╕, на крайн╕й п╕вноч╕, де взимку мороз сягав нижче 70 градус╕в. Працюючи по 12 - 16 годин па добу, в╕н добув дв╕ст╕ к╕лограм╕в золота. На ц╕й робот╕ виснажився наст╕льки, що важив всього 44 к╕лограми, пообморожував соб╕ пальц╕ на ногах. Взимку 1940 року з концтабору його було зв╕льнено. А навесн╕ 1942 року колишнього пол╕тв’язня моб╕л╕зували в арм╕ю. Автоматник, розв╕дник, стр╕лець Михайло Масютко д╕йшов до Берл╕на. Одразу п╕сля демоб╕л╕зац╕╖ працював у Криму в╕йськовим кер╕вником у школ╕, а пот╕м (1946 р.) М╕н╕стерство осв╕ти направило його до Дрогобича, де в╕н працював завпедом десято╖ зал╕знично╖ школи. П╕сля в╕йни навчався у Львов╕ в пол╕граф╕чному та педагог╕чному ╕нститутах. Та за чотири м╕сяц╕ до захисту диплома його, в╕дм╕нника навчання, виключили з пол╕граф╕чного ╕нституту за в╕льнодумний реферат «Норми комун╕стично╖ морал╕»: в╕н доводив, що не ╕сну╓ морал╕ комун╕стично╖ чи яко╖сь ╕ще, ╕сну╓ загальнолюдська мораль. Згодом Масютко зм╕г добитися дозволу на захист диплома у Московському пол╕граф╕чному ╕нститут╕. Працював учителем у сел╕ Олексич╕ на Льв╕вщин╕, у зал╕зничн╕й середн╕й школ╕ у К╕верцях на Волин╕, у сел╕ Стайки на Ки╖вщин╕. Як ╕ для багатьох ╕нших нестандартно мислячих, усе його життя склалося траг╕чно. В╕н пройшов дорогами тюрми ╕ каторги по колимських золотокопальнях, дорогами Друго╖ св╕тово╖ в╕йни. Недовгий час навчання ╕ творчо╖ л╕тературно╖ прац╕, ╕ знову - дорога в «легенду» - уже як в’язня сумл╕ння 60-х рок╕в. Таборами Мордов╕╖, камерами Лук’ян╕всько╖ в’язниц╕ та найжорсток╕шо╖ в св╕т╕ тюрми - Володимирського централу. У тюрм╕ Льв╕вського КДБ 17 березня 1966 року Михайло Масютко написав: «В мене сонце ╕ небо лютий ворог украв, В╕н мене покарав За любов мою щиру до неба, За любов мою, земле, до тебе, За любов мою, люди, до вас. Щоб я п╕сню про вас серед вас не сп╕вав. Щоб я в╕чно мовчав». «Ми вас заженемо в таке м╕сце, де ви н╕коли не зможете взятись за перо», - говорили йому кадеб╕сти. Але в╕н не залишив перо. В╕н послухався ╤вана Франка, який запов╕дав говорити правду нав╕ть тод╕, коли ╖╖ не буде кому слухати. В╕н в╕рив, що беззбройна правда колись переможе озбро╓ну брехню, тому писав ╕ писав, бо не мав права коритися брехн╕ ╕ кривд╕. Нав╕ть ╕з мордовських табор╕в було чути голос пол╕тв’язня укра╖нця Михайла Масютка про тяжку долю укра╖нського народу. «Я просив Бога змилуватися над мо╖м народом, що ось уже четвертий в╕к живе покинутий силами добра. За яку провину в╕н терпить таку кару? За те, що не п╕ддався одному граб╕жнику, в╕н терпить розб╕й другого граб╕жника. За те, що зробив спро-бу вирватися з одн╕╓╖ невол╕, потрапив у другу, ще г╕ршу, неволю. Я просив Бога послати св╕тлого розуму, снаги ╕ в╕дваги мо╓му народов╕ в боротьб╕ за сво╓ визволення, послати йому геро╖в у його боротьб╕. Я прочитав «Отче наш», три рази перехрестився великим хрестом, низько вклонився до само╖ п╕длоги», - згаду╓ в╕н про т╕ дн╕ у книз╕ житт╓пис╕ «В полон╕ зла». Першою ж хвилею брежн╓вських арешт╕в 1965 року знов змито з житт╓вого берега Михайла Масютка. За час╕в хрущовсько╖ в╕длиги в Укра╖н╕ почали д╕яти групи, що розповсюджували «самвидав». Спочатку то були в╕рш╕, як╕ в╕дмовлялася публ╕кувати оф╕ц╕йна преса, - поез╕╖ Василя Стуса, Л╕ни Костенко, ╤вана Драча та ╕нших в╕льнодумних поет╕в. П╕зн╕ше з’явилися статт╕ антикомун╕стичного, анти╕мперського зм╕сту. Михайло Масютко не належав н╕ до яко╖ самвидавчо╖ групи, але виступав як опозиц╕йний публ╕цист, забезпечуючи р╕зн╕ групи критичною л╕тературою. 5 серпня 1965 року до його хати в Феодос╕╖ зайшла група кадеб╕ст╕в. Вони вилучили самвидавчу л╕тературу, забрали рукописи його художн╕х твор╕в та л╕тературних статей. Забрали вони з собою ╕ твори Михайла Грушевського та Пантелеймона Кул╕ша. А його повезли л╕таком до Львова. У Льв╕вському КДБ почалося сл╕дство. Вс╕ вилучен╕ матер╕али називали «антирадянськими». На сл╕дств╕, п╕д час закритих пол╕тичних процес╕в, а згодом у тюрмах ╕ таборах, Михайло Масютко поводився достойно. «Н╕ в чому не признався ╕ н╕ на кого не дав св╕дчень», - це слова про нього ╕ншого багатор╕чного пол╕тв’язня З╕нов╕я Крас╕вського з його книги «Володимирський централ». Навесн╕ 1966 року Михайла Масютка запроторили до табор╕в Дубровлагу. Перебуваючи у мордовських таборах, Масютко звернув увагу, що серед в’язн╕в надто великий в╕дсоток укра╖нц╕в (до 70%). Укра╖нська мова звучала там част╕ше, н╕ж у м╕стах Сх╕дно╖ Укра╖ни. В╕н опитав багатьох засуджених ╕ д╕йшов висновку, що вони були засуджен╕ безп╕дставно. Про все це написав у скарз╕ до Верховно╖ Ради УРСР. Та скарга ця не потрапила до адресата, а опинилася в руках кадеб╕ст╕в. За цю скаргу запровадили Масютка на 6 м╕сяц╕в до штрафного ╕золятора, а коли в╕н в╕дбув цю каторгу в тюрм╕, таб╕рний суд засудив його ще на три роки тюремного ув’язнення. Так в╕н опинився у найжорсток╕ш╕й в’язниц╕ всього СРСР, в╕дом╕й п╕д назвою «Владимирский централ». Та нав╕ть зв╕дти йому вдалося за допомогою наших та прибалт╕йських друз╕в, хоч ╕ в скороченому вигляд╕, передати скаргу у в╕льний св╕т. ╥╖ широко популяризували преса ╕ рад╕омовлення. П╕сля в╕дбуття покарання Михайло Масютко повер-нувся до Феодос╕╖, та тут його чекали нов╕ понев╕ряння. Влада м╕ста категорично заборонила йому жити у власн╕й хат╕, де мешкали його мати ╕ дружина. Вс╕ його скарги у найвищ╕ державн╕ установи залишилися безрезультатними. У МВС УРСР йому пояснили: «В Криму, в Ки╖вськ╕й област╕, в Зах╕дн╕й Укра╖н╕ проживати не ма╓те права». Довелося продати хату над Чорним морем ╕ ╖хати на землю батька, д╕да й прад╕да, тобто - на Херсонщину, у селище Дн╕пряни. Удвох ╕з дружиною прожив тут тридцять рок╕в ╕з початку 70-х до вересня 2001. У цьому селищ╕, у сво╖й скромн╕й хатин╕ в╕н написав великий мемуарний тв╕р п╕д назвою «В полон╕ зла» про життя р╕дного народу та про багато чого ╕ншого, що п╕знав за вс╕ роки свого тяжкого життя. 6 вересня 2001 року подружжя Масютк╕в пере╖хало до Луцька, куди ╖х запросили жити родич╕. А 18 листопада 2001 року сумна зв╕стка прийшла до земляк╕в на береги Дн╕пра: на 83-му роц╕ життя упоко╖вся на в╕чний спочинок пров╕дник ╕де╖ Укра╖нсько╖ незалежност╕ Михайло Савич Масютко. Якщо подивитися на долю ц╕╓╖ людини, його творчий ╕ житт╓вий шлях, перед нами буде, наче на долон╕, вся ╕стор╕я нашого багатостраждального народу. То були страшн╕ часи, коли ╕нтелект нац╕╖, ╖╖ розум перебував у пол╕тичних в’язницях. ╤ д╕йсно, вс╕ т╕ довг╕ роки ув’язнення можна назвати покаранням за любов: за любов до р╕дно╖ укра╖нсько╖ мови, до рушник╕в ╕ сорочок, вишитих хрещато, до жовто-блакитного кольору на нашому древньому прапор╕, до р╕дного Дн╕пра ╕ до тавр╕йських степ╕в. Але ж любити св╕й край - це не ╓ злочин... ╤з останн╕м днем л╕та 1979 року в’язень брежн╓вських пол╕тичних табор╕в письменник Михайло Масютко дописав заключний рядок сво╓╖ мемуарно╖ поеми «В полон╕ зла». Про арешт, суд, пол╕тв’язниц╕. Поема 20 рок╕в пролежала у шухляд╕, а в кв╕тн╕ 2000 року книга нарешт╕ побачила св╕т. Усв╕домлюючи свою в╕дпов╕дальн╕сть перед Богом, письменник Михайло Масютко працював усе сво╓ життя. Борючись за волю Укра╖ни, написав тисяч╕ стор╕нок про те, що пережив сам, що бачив на власн╕ оч╕, зрозум╕в власним розумом. Писав виключно р╕дною укра╖нською мовою. Все то ╓ правда. За цю правду в╕н ╕ в╕дбував т╕ довг╕ роки ув’язнень. Та страждав в╕н недарма: свята правда ╕стор╕╖ залишиться нащадкам, вони мають знати справжню ╕стор╕ю свого народу. Нелегка, страдницька доля, в╕ддана боротьб╕ за волю р╕дного народу, вчить нас в╕р╕ в Бога ╕ в Укра╖ну, вчить патр╕отизму, в╕дпов╕дальност╕ кожного за х╕д ╕стор╕╖, в╕рност╕ сво╖м поглядам ╕ переконанням, мужност╕. Л╕тературна ж творч╕сть Михайла Масютка - це духовний пам’ятник м╕льйонам укра╖нц╕в, як╕ загинули за волю Укра╖ни в ХХ стор╕чч╕. Добрий сл╕д залишила на Земл╕ ця проста, розумна ╕ високоосв╕чена Людина, християнин. Завдяки зусиллям старожила Дн╕прян Михайла Масютка, на територ╕╖ Свято-Введенсько╖ церкви в селищ╕ у вересн╕ 1993 року було зведено ╕ освячено величного десятиметрового Хреста з написом «Жертвам репрес╕й та голодомор╕в 1921-23, 1932-33 та 1947 рок╕в». Серед 18-ти без вини засуджених, пограбованих ╕ вивезених у 1929 роц╕ з р╕дно╖ земл╕ британц╕в (село колись називалося Британи) - с╕м’╖ Потапк╕них, Самод╕них, Масютк╕них, Гаркуш╕. В листопадовому календар╕ в Укра╖н╕ пом╕чено День пам’ят╕ жертв голодомор╕в та репрес╕й. Цього дня, за традиц╕╓ю, б╕ля Хреста збираються ╖хн╕ нащадки: згадати р╕дних ╕ близьких, у яких в╕д╕брали все ╕ вивезли з Укра╖ни. Наш╕ земляки - трудар╕, реаб╕л╕тован╕ ╕стор╕╓ю. Та реаб╕л╕тац╕я в╕дбулася лише в 1991 роц╕. Величний Хрест нагаду╓ вс╕м нам, що треба бути патр╕отами сво╓╖ В╕тчизни, вм╕ти захистити здобуту у тяжких випробуваннях волю. ...Ось уже десять рок╕в Укра╖на святку╓ День Незалежност╕. Для декого це лише просто день. Для Михайла Савича Масютка та його в╕рно╖ дружини Ганни Григор╕вни - це не один день, а ц╕ле життя, в╕ддане боротьб╕ за свободу р╕дного народу. Вони вистраждали це свято вс╕м сво╖м життям. Дякуючи Богу, дожили до св╕тлого дня. (Газета «Наш край», 2002 р).
ДМИТРО КАПРАНОВ: БРАТ, ЯКОГО НЕ СТАЛО
УКРА╥НУ МА╢ ЗАХИЩАТИ КОЖЕН, А Н╤ – ТО МОЖНА В╤ДМОВИТИСЯ В╤Д ГРОМАДЯНСТВА
«Я ПРЕДСТАВНИК БОГООБРАНОГО НАРОДУ, ЯКИЙ МА╢ ПОК╤НЧИТИ З НАЙБ╤ЛЬШИМ ЗЛОМ»
СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ: ПРОЧИТАНИЙ, АЛЕ ДО К╤НЦЯ НЕ ОСМИСЛЕНИЙ
ПОМЕР ДИСИДЕНТ СТЕПАН ХМАРА
