Версiя для друку Обговорити в форумi

ФАХОВИЙ ВИСНОВОК РОБОЧОЇ ГРУПИ ІСТОРИКІВ ПРИ УРЯДОВІЙ КОМІСІЇ З ВИВЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОУН І УПА
(Продовження. Поч. у № 8 - 9).

Окремо слід зупинитися на питанні про причетність "Нахтігалю" до розстрілів польської та єврейської інтелігенції у Львові 3 - 4 липня 1941 р. Питання розглядалося на Нюрнберзькому процесі 15 лютого і 30 серпня 1946 р. Генеральний прокурор СРСР Р. Руденко доповідав про ці події, але не зміг назвати винних поіменно. Член політбюро Соціалістичної єдиної партії Німеччини і професор Берлінського університету А. Норден скористався цим, щоб у 1960 р. звинуватити у злочині західнонімецького міністра Т. Оберлендера, оскільки останній був зв'язковим офіцером "Нахтігалю". Норден зробив усіх військовослужбовців цього батальйону автоматично причетними до злочину. В НДР швидко зібрали потрібні спогади і свідчення, видрукували книгу "Правда про Оберлендера" і заочно засудили міністра до довічного ув'язнення як воєнного злочинця. Однак західнонімецький суд визнав представлені докази непереконливими й виправдав Оберлендера. У 1966 р. прокуратура Гамбургу на прохання уряду ПНР провела нове слідство у справі вбивства польських громадян у Львові 3 - 4 липня 1941 р. Було встановлено, що злочин здійснили за наказом бригаден-фюрера СС Шенгарта. Отже, Оберлендер, якого канцлер К. Аденауер все-таки відправив у відставку, а з ним і батальйон "Нахтігаль", були реабілітовані.

Рубрика 5-та
Плани А. Гітлера щодо України і ОУН

Послідовники А. Мельника і С. Бандери по-різному поводилися у спілкуванні з чиновниками Третього рейху. Перші були переважно емігрантами середнього і старшого віку, тобто умови їхнього життя, життя їхніх близьких і навіть особиста безпека залежали від цих чиновників. Другі були крайовиками, і тому на своїй землі, навіть в умовах окупації, поводили себе більш упевнено і незалежно. Ця різниця не абсолютна, але подібне узагальнення є коректним.
Напередодні нападу на СРСР провідники ОУН надіслали керівництву Третього рейху меморандуми. У меморандумі ОУН(М) ставилося питання про утворення Української держави з кордонами від гирла Дунаю на заході до Волги на північному сході і Головного Кавказького хребта на південному сході. Ця держава повинна була дістати такий самий політичний устрій, як Німеччина. Щоб досягти етнічної однорідності держави, яка істотно перевищувала територію УРСР, А. Мельник закликав нацистів здійснити примусове переселення мільйонних мас етнічних українців з Далекого Сходу і Сибіру.
Меморандум С. Бандери був іншого змісту. Маючи в Західній Україні розвинуту підпільну мережу, ОУН(Б) у боротьбі за національну державність покладалася передусім на власні сили. Відносини з Німеччиною вона розглядала як союзницькі. Гітлера попереджали ("застерігаючим тоном", як обурено висловився чиновник з відомства Ріббентропа): німецьких солдат вітатимуть в Україні як визволителів, але ставлення зміниться, якщо національна державність не буде відновлена. Чи не вперше українські націоналісти визнали, що державність радянського зразка була кроком уперед порівняно зі становищем українців в Російській імперії. Та це твердження пролунало тільки для того, щоб підкреслити: і такий сурогат державності не влаштовує, потрібний реальний суверенітет.
В окремих розділах меморандуму обґрунтовувалися політичні, економічні і військові аспекти утвердження незалежності України. Передчасних питань про кордони ОУН(Б) не ставила, але прагнула довести, що утвердження справді незалежної України - у власних інтересах Німеччини.
А. Гітлер уже встиг створити на той час дві маріонеткові держави - Словаччину і Хорватію. Згадуючи їх у своєму меморандумі, С. Бандера просив не порівнювати з ними Україну. На його думку, Україна мала особливе значення тому, що переважала ці країни за площею і чисельністю населення.
Оцінюючи меморандуми ОУН(М) і ОУН(Б), слід мати на увазі дві обставини, які не потребують додаткової аргументації через свою очевидність. По-перше, керівники Третього рейху вважали, що українські націоналісти не мають політичної ваги і не бажали з ними спілкуватися (меморандуми до Гітлера не потрапили). Певну увагу вони звертали лише на емігрантські кола (наприклад, П. Скоропадського та його оточення), які мали за собою історичне минуле, але не користувалися підтримкою українського населення. По-друге, ми не знаємо, наскільки щирими були лідери українських націоналістів, коли вони запевняли Гітлера у своїй відданості "новому порядку" в Європі. Меморандуми, про які йде мова, були лише декларацією намірів.
Чи існувало реальне співробітництво ОУН зі спецслужбами рейху? Безсумнівно, націоналісти висловлювали готовність співробітничати, охоче приймали фінансову і матеріальну допомогу з боку абверу. Але нацисти пропонували співробітництво на індивідуальній основі, тобто службу. Співробітництва на інституційному рівні вони не визнавали.
Чи брали участь українські націоналісти у злочинах, скоєних німецькими службами? Це треба довести, ретельно перевіряючи доказову базу з архівів радянських і східнонімецьких спецслужб. Об'єктив-на перевірка звинувачень, висунутих проти Т. Оберлендера і пов'язаних з ним військовослужбовців батальйону "Нахтігаль", виявила бездоказовість цих звинувачень. Українських націоналістів не вдалося зв'язати з конкретними епізодами злочинної діяльності німецьких служб, що розглядалися на Нюрнберзькому процесі.
Чи слід засуджувати українських націоналістів за бажання співробітничати з державою, що була, як визначив Нюрнберзький процес, злочинницькою в самій своїй основі? На це питання треба відповідати в контексті тогочасних подій. До вересня 1939 р. демократичні держави Заходу бажали налагодити таке співробітництво. На їх виправдання слід зауважити, що до 1939 р. Третій рейх ще не здійснив тих злочинів, від яких здригається кожна цивілізована людина.
Радянський Союз теж прагнув співробітництва з Третім рейхом аж до червня 1941 р. і почав воювати з ним не з власної волі, а внаслідок неспровокованого нападу. Звичайно, теплі радянсько-німецькі відносини не виправдовують таких самих відносин ОУН з відомствами Третього рейху. Але слід нагадати тим, хто робить спроби підштовхнути українських націоналістів до провалля Нюрнберга звинуваченнями у співробітництві з націонал-соціалістами, що договір про дружбу і кордон уклали з Німеччиною у вересні 1939 р. керівники СРСР.
Чим була викликана поява меморандумів ОУН? Безсумнівно, надією на співробітництво з Німеччиною. Один з найбільш авторитетних теоретиків націонал-соціалізму, за походженням прибалтійський німець Альфред Розенберг (Гітлер вважав його своїм учителем) доводив, що німці в боротьбі з російським імперіалізмом повинні спиратися на пригноблені Росією народи. Особливо важливим союзником Німеччини він вважав Україну. З власної ініціативи Розенберг спілкувався з діячами української еміграції і запевняв їх, що Німеччина в слушний час надасть допомогу у творенні незалежної України.
У розмовах Розенберга з українськими емігрантами в 1941 р. уламки Радянського Союзу, в усяко-му разі Україна, виглядали як союзні з Німеччиною держави. Проте нацистські бонзи насправді мали намір роздрібнити СРСР на квазідержави під німецьким управлінням. Для них уже була придумана назва - рейхскомісаріати. Гітлер вважав, що Вільгельм II у 1918 р. помилився, коли після ліквідації УНР погодився утворити на окупованій території гетьманат П. Скоропадського.
На нараді вищих керівників рейху 20 червня 1941 р. Розенберг запропонував поділити європейську частину Радянського Союзу на чотири рейхскомісаріати, з наданням кожному різних зовнішніх форм: протекторат Балтенланд (Прибалтику), національну державу Україна, федеративну державу Кавказ і позбавлену національних окраїн Московію. Україна повинна була зайняти територію в 1,1 млн. кв. км з населенням в 60 млн. осіб (відлуння цього плану відчутні у меморандумі А. Мельника, який адресувався Гітлеру).
Можна стверджувати, що вожді ОУН напередодні німецького вторгнення знали в загальних рисах плани поділу Радянського Союзу. Не знали вони іншого: після перших великих успіхів у війні Гітлер вирішив негайно розпочати реалізацію своїх маячних задумів про створення Великонімеччини, тобто про приєднання до Німеччини всіх територій між її східним кордоном і узбережжям Чорного моря. Великонімеччина у таких кордонах уже накривала собою всю Україну.

(Продовження в наступному номері).

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #10 за 10.03.2007 > Тема ""Білі плями" історії"