Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3033)
З потоку життя (6242)
Душі криниця (3437)
Українці мої... (1453)
Резонанс (1479)
Урок української (987)
"Білі плями" історії (1659)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
УКРА╥НА ЗАКЛИКА╢ ОБС╢ РОЗ╤БРАТИСЯ З ПЕРЕСЛ╤ДУВАННЯМ ПЦУ В ОКУПОВАНОМУ КРИМУ
Про це заявив п╕д час зас╕дання Пост╕йно╖ ради ОБС╢ у В╕дн╕ у четвер Пост╕йний представник...


США В ООН: ВИВЕДЕННЯ РОС╤ЙСЬКИХ В╤ЙСЬК – ЦЕ ╢ДИНИЙ ШЛЯХ ЗАВЕРШЕННЯ КОНФЛ╤КТУ В УКРА╥Н╤
Про це заявив у сво╓му виступ╕ в ООН представник в╕д США Джонатан Коен


КАБМ╤Н ПРИЙНЯВ РОЗПОРЯДЖЕННЯ, ЩО ДОЗВОЛЯ╢ СУПРУН ВИКОНУВАТИ ОБОВ’ЯЗКИ М╤Н╤СТРА
П╕дкреслю╓ться, що дане розпорядження дозволя╓ Супрун п╕дписати важлив╕ документи, зокрема, й...


МАНГЕР ЗВИНУВАТИВ В ОРГАН╤ЗАЦ╤╥ НАПАДУ З КИСЛОТОЮ НА ГАНДЗЮК ГЕНЕРАЛА СБУ
про це в╕н заявив на зас╕данн╕ Шевченк╕вського районного суду Ки╓ва, де йому обирають запоб╕жний...


«ЛЯГАЙ, БАНДЕРО!»: КРИЩЕНКО ВИБАЧИВСЯ ЗА Д╤╥ ПОЛ╤ЦЕЙСЬКОГО
Про це в╕н заявив на бриф╕нгу в нед╕лю




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #9 за 02.03.2007 > Тема "З перших уст"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#9 за 02.03.2007
"ШЕВЧЕНКОФОБ╤Я В СУЧАСН╤Й УКРА╥Н╤"
╤ван ДЗЮБА

(Уривок з виступу-лекц╕╖ вченого з╕ св╕товим ╕м'ям, академ╕ка НАН Укра╖ни, прочитано╖ в Льв╕вському нац╕ональному ун╕верситет╕ ╕м. ╤. Франка 15 вересня 2006 р.).

Коли я сказав одному сво╓му другов╕ про те, що готуватиму виступ саме на цю тему, в╕н мене в╕драджував: мовляв, нав╕що привертати увагу до таких речей: ╖х або не знають, або скоро забудуть. На жаль, це не так. Р╕зного роду антишевченк╕вських публ╕кац╕й б╕льша╓ ╕ б╕льшатиме, бо шевченкофоб╕я - це прихована (а ╕нколи й неприхована) форма укра╖нофоб╕╖, яка набира╓ оберт╕в...
Початки шевченкофоб╕╖ заклало жандармське л╕тературознавство ще з початком поетово╖ творчост╕. Прилучилися до не╖ ки╖вськ╕ пом╕щики, налякан╕ легендою про те, що коло поетово╖ могили в Канев╕ зарито нож╕, якими повстал╕ селяни зводитимуть з ними рахунки, - були нав╕ть вимоги прислати в╕йсько для захисту: через це тривало й в╕дпов╕дне службове листування. Але серйозно╖ "╕нтелектуально╖" потуги в к╕нц╕
XIX - на початку XX стол╕ття надали шевченкофоб╕╖ ки╖вськ╕ "русские националисты" ╕ чорносотенц╕ ╕з "Союза русского народа", що обрали Ки╖в - як "мать городов русских" - мало не сво╓ю столицею. Особливим аж╕отажем в╕дзначалися ╖хн╕ антишевченк╕вськ╕ кампан╕╖ п╕д час юв╕ле╖в поета - в 1911 та 1914 роках, коли ки╖вська укра╖нська громадськ╕сть намагалася д╕стати дозв╕л на спорудження пам'ятника поетов╕ й збирала кошти на нього. Кредо чорносотенц╕в висловила газета "К╕евъ" напередодн╕ сото╖ р╕чниц╕ в╕д дня народження Шевченка: "...Был человек весьма малограмотный, невежественный, не подозревавший о существовании знаков препинания и совершенно неспособный по своему умственному убожеству..."
Так╕ й под╕бн╕ сл╕поненависницьк╕ реч╕ пишуться й друкуються вже п╕сля того, як стали широко в╕домими спогади й в╕дгуки про Шевченка видатних д╕яч╕в рос╕йсько╖ л╕тератури й культури; п╕сля того як слава його поширилася по вс╕й Слов'янщин╕ й досягла багатьох кра╖н ╢вропи; нарешт╕, невдовз╕ по тому, як пам'ять його було вшановано на урочистому зас╕данн╕ Академ╕╖ наук, де академ╕к Д. Овсянико-Куликовський у спец╕альн╕й допов╕д╕, висловлюючи вже твердо означену компетентну думку л╕тературознавчо╖ науки, говорив: "Шевченка можна розглядати як поета нац╕онального в╕дродження ╕ як загальнолюдського поета - ╕ таким чином вияснити значення Шевченка для Укра╖ни, для вс╕╓╖ Рос╕╖ ╕ для всього людства".
Але минуло майже сто л╕т, Шевченкова творч╕сть постала на всю свою велич у панорам╕ слов'янських л╕тератур; зм╕нилася Укра╖на, св╕т зм╕нився - не зм╕нилися т╕льки укра╖нофоби ╕ шевченкофоби. ╤ знову на шпальтах ╖хн╕х видань у незалежн╕й Укра╖н╕ розкошу╓ те саме мракоб╕сся.
Як останн╓ слово науки передруковуються ╕мперськ╕ видання стол╕тньо╖ давност╕, спрямован╕ проти "малороссийского сепаратизма", ╕ в колах ╕нтелектуальствуючих нев╕глас╕в ╖хню "аргументац╕ю" проти укра╖нсько╖ мови й укра╖нсько╖ нац╕ональност╕ вважають не т╕льки достатньою, а й незаперечною. Под╕бн╕ публ╕кац╕╖ можна зустр╕ти не лише в деяких донецьких, харк╕вських та ╕нших рег╕ональних виданнях, а й у "всеукра╖нських".
Особливо в╕льно почува╓ться троглодитська укра╖нофоб╕я-шевченкофоб╕я в Криму, ╕ не випадково тут перевидали сумно-зв╕сну книжку Олеся Бузини й роз╕слали ╖╖ по школах. ╤н╕ц╕атором ц╕╓╖ "доброд╕йно╖" справи виступив головний редактор газети "Крымская правда" М╕ха╖л Бахар╓в, той самий, що, бувши депутатом Верховно╖ Ради АРК, з ╖╖ трибуни заявив: "Нет такого украинского языка. Это язык черни... Это язык, который искусственно выдумали Шевченко и другие авантюристы. Я вам скажу больше того - нет и такой нации "украинцы", как и нет никакого будущего у Украинского государства" (див.: Зеркало недели. - 4 жовтня. - 1997).
А ось ╕нший головний редактор, уже донецько╖ газети "Город", Владислав Ришков в╕та╓ учасник╕в М╕жнародного форуму укра╖н╕ст╕в, який в╕дбувся вл╕тку минулого року в Донецьку ╕ на який з'╖халися з ус╕х континент╕в сотн╕ досл╕дник╕в нашо╖ ╕стор╕╖, культури, мови, в тому числ╕ й люди з великим науковим авторитетом (до реч╕, з жодним ╕з них донецьк╕ засоби масово╖ ╕нформац╕╖ не влаштували зустр╕ч╕, не провели ╕нтерв'ю): "Это, конечно, может вызвать какие-нибудь аналогии типа проведення слета любителей сала среди сугубых вегетарианцев, но ведь, будучи в высшей степени гостеприимными людьми, мы же не станем вспоминать известную поговорку про незваного гостя, который хуже..."
Отже, "головний редактор" великодушно нада╓ нам статус "незваного гостя" у сво╖й хат╕... Або помилявся Шевченко, кажучи:
"В сво╖й хат╕ своя й правда, ╕ сила, ╕ воля", або в наш╕й хат╕ господарем почува╓ться хтось ╕нший, а ми - "на наш╕й, не сво╖й земл╕".
╤ "головний редактор" згаду╓ Шевченка, але не для п╕дтвердження сво╖х прав господаря в дом╕ - тут для нього питань нема╓, - а щось н╕би на предмет можливост╕ притягти поета до крим╕нально╖ в╕дпов╕дальност╕ за заклики до "противоправных действий" у "Запов╕т╕".
Вдаючи, що не зна╓ специф╕ки жанру запов╕ту в св╕тов╕й поез╕╖ або й справд╕ не знаючи ("╕нтелектуал" же!), в╕н з ╓зу╖тським цин╕змом запиту╓, чому це поет заклика╓ до повстання п╕сля сво╓╖ смерт╕ зам╕сть очолити його за життя...
Тут нема╓ можливост╕ розглянути ширше коло ╕нтелектуальних здобутк╕в нов╕тн╕х "чорносотенц╕в", розс╕яних по р╕зних виданнях. Але ╓ вже й спроби концентрованого вираження мракоб╕сно╖ ╕деолог╕╖. На одн╕й ╕з них я хочу зупинитися докладн╕ше.
...Ця довгооч╕кувана книжка (довгооч╕кувана тому, що неодм╕нно мала з'явитися в незалежн╕й Укра╖н╕ для повноти ╖╖ образу) вийшла 2005 року в Луганську накладом
10 000 прим╕рник╕в - треба думати, поки що. Бо, напевне, ненависник╕в Укра╖ни в незалежн╕й Укра╖н╕ все-таки б╕льше, н╕ж 10 000, а м╕рою ненавист╕ до Шевченка як символу Укра╖ни й концентрац╕╓ю найбрутальн╕ших лайок на його адресу - вона ун╕кальна. Знов-таки: поки що. Автори - Николай Греков, ╕менований руководителем проекта; Константин Деревянко - религиозный философ, психолог-психиатр; Глеб Бобров - писатель. На останн╕й стор╕нц╕ обкладинки вм╕щен╕ фотопортрети цього творчого тр╕о, а руководитель проекта Николай Греков под╕лився зворушливим спогадом: "Когда я учился в школе, в кабинете украин-ского языка и литературы висел плакат: "Вивчай укра╖нську мову - вона допоможе тоб╕ краще знати р╕дну". Отож можна здогадуватися, в як╕й мовнокультурн╕й атмосфер╕ виростав майбутн╕й руководитель проекта ╕ яке знання укра╖нсько╖ л╕тератури, яке ставлення до не╖ ╕ яке розум╕ння Шевченка вин╕с в╕н. А вт╕м, книжка й почина╓ться з гордовитого з╕знання: "В начале 90-х пришла пора перечитать Тараса Шевченко. Не то, чтобы душа просила. Скорее - напротив. После изучения в школе ничего такого (п╕дкреслено) она больше не просила. Но слишком уж часто и назойливо звучали ежедневно со всех сторон его имя и его строки" (с. 4).
З цих сл╕в ╕ почина╓ться перший розд╕л книжки з багатооб╕цяючою назвою: "Давно пора...". Можна вже здогадуватися, для чого настала "пора" (точн╕ше було б сказати: вернулася, бо ця пора настига╓ Укра╖ну не вперше), але щоб уже зовс╕м не було сумн╕в╕в, видавц╕ на друг╕й стор╕нц╕ обкладинки вм╕стили - п╕д дев╕зом "Триста лет вместе" - кольорову карту "Территория Украины в 17 веке". Карти "Территория Московского царства в 17 веке" (або й ран╕ше) -зв╕сно, нема╓.
Книжка трьох автор╕в ма╓ ударну назву: "Шевченко - крестный отец украинского национализма". З цим визначенням можна було б ╕ погодитися, якби йшлося про розум╕ння нац╕онал╕зму як ╕деолог╕╖ нац╕онального визволення або про те розум╕ння, виходячи з якого Анатол╕й Луначарський говорив про "революц╕йно-демократичний нац╕онал╕зм" Шевченка, стверджуючи, що в╕н б╕льший за найб╕льших "поет╕в-нац╕онал╕ст╕в" - М╕цкевича, Петеф╕, Ф'╓сколо... Але автори нац╕онал╕зм розум╕ють на суто обивательському р╕вн╕ й головним нервом Шевченково╖ поез╕╖ оголошують ненависть до рос╕ян, до всього рос╕йського ╕ до Рос╕╖ як ╕сторичного феномену.
Нема╓ потреби доводити, що автори ц╕╓╖ книжки - "принципов╕" шевченкофоби. Вони сам╕ декларують це на кожн╕й стор╕нц╕ з досто╖нством безстрашних нев╕глас╕в. Але ╖хня шевченкофоб╕я якась... сказати б, дуже простодушна. Вони цитують Шевченка, не розум╕ючи його. Бо якби розум╕ли, то ╖м було б соромно за себе. Натом╕сть вони - свята простота! - переконан╕, що соромно ма╓ бути великому поетов╕, соромно ма╓ бути нам з вами, його шанувальникам, соромно ма╓ бути покол╕нням людей, яким Шевченкове слово западало в душу, соромно ма╓ бути десяткам великих людей XIX ╕ XX стол╕ть, як╕ схилялися перед Шевченком ╕ присвятили йому захоплен╕ в╕дгуки р╕зними мовами св╕ту, соромно ма╓ бути тим м╕льйонам людей десятк╕в нац╕ональностей, як╕ йшли ╕ йдуть на поетову могилу як до святин╕, соромно, ма╓ бути, зрештою, ╕стор╕╖ св╕тово╖ л╕тератури, в як╕й Шевченко пос╕да╓ м╕сце в с╕м'╖ ген╕╖в. Я вже не кажу про те, що для них не ╕сну╓ величезно╖ науково╖ л╕тератури про Шевченка. Т╕льки час в╕д часу вони зверхньо ставлять сво╖ "вопросы шевченковедам", не маючи й гадки про те, що в╕дпов╕д╕ на ц╕ "вопросы" давно дали ╕ шевченкознавство, ╕ сама ╕стор╕я. Якщо це зарозум╕л╕сть, то надто жалюг╕дна у сво╓му непроторенному нев╕гластв╕. Вт╕м, за цитування Шевченкових ╕нвектив проти деспот╕╖ та "плач╕в" про долю Укра╖ни можна ╖м подякувати: адже книжка розрахована на специф╕чну публ╕ку, в як╕й переважатимуть т╕, хто н╕коли не тримав "Кобзаря" в руках, тож уперше почуте слово велико╖ правди на когось може справити й зовс╕м не те враження, на яке розраховують автори.
Щиро дивуються автори, чого це Шевченко плаче, що "Украйна гибнет". "Странно только одно, - "в'╖дливо" ╕рон╕зують вони, - почему-то этого никто не видит" (с. 150). Невже н╕хто так-таки й не бачив? Коли про це говорив Шевченко, то в╕н картав незрячих: "осл╕пли, не бачать". Картав тих, хто "кайданами торгував". Тих, хто духовно осл╕плював народ, А народ бачив. Це ж в╕н склав п╕сню: "Катерино, вража бабо, що ти наробила - Степ широкий, край веселий ти занапастила". Бачили й автори козацьких л╕топис╕в, бачили й так╕ козацьк╕ ватажки, як Горд╕╓нко та Калнишевський. Бачили й т╕ л╕беральн╕ чи й революц╕йне настро╓н╕ укра╖нськ╕ шляхтич╕, як╕ покладали над╕╖ на Наполеона або як╕ шукали контакт╕в з польськими революц╕йними групами, з рос╕йськими декабристами, - ╕ серед самих декабрист╕в були люди, як╕ бажали Укра╖н╕ ╕ншо╖ дол╕.
Але те, що Укра╖на гине ╕ може загинути, якщо не усв╕домить траг╕зму свого становища, Шевченко справд╕ побачив з╕рк╕ше за вс╕х, гостр╕ше за вс╕х пережив ╕ потужн╕ше за вс╕х закликав не коритися заглад╕. Тому й назвали його "пророком", хоч би як глузували з цього м╕зерн╕ цин╕ки. Луганськ╕ автори протиставляють Шевченков╕ Костомарова, н╕би шануючи останнього ╕ сол╕даризуючись ╕з ним. То хай би й послухали рос╕янина Костомарова, Шевченкового "подельника", як вони висловлюються. До реч╕, чому б ╖м не проштуд╕ювати укладен╕ Костомаровим "Книги бит╕я укра╖нського народу" та й не под╕литися сво╖ми враженнями?
Тим часом - враження Костомарова в╕д першого прочитання Шевченка:
"Тарас Григорович прочитав мен╕ сво╖ недрукован╕ в╕рш╕. Страх огорнув мене... Я побачив, що Шевченкова муза роздирала заслону народного життя. ╤ страшно, й солодко, й боляче, й привабливо було туди заглянути!!! Поез╕я завжди йде попереду, завжди в╕дважу╓ться на см╕ливе д╕ло, ╖╖ сл╕дами йдуть ╕стор╕я, наука та практична праця... Тарасова муза прорвала якусь п╕дземну гать, уже к╕лька в╕к╕в замкнену багатьма замками, припечатану багатьма печатями, засипану землею, навмисне зораною ╕ зас╕яною, щоб сховати для потомства нав╕ть пам'ять про це м╕сце, де ╓ п╕дземна порожнеча. Тарасова муза вв╕йшла в цю порожнечу ╕з сво╖м незгаслим св╕тильником ╕ в╕дкрила за собою дорогу ╕ сонячному пром╕нню, ╕ св╕тлому пов╕трю, ╕ людськ╕й ц╕кавост╕. Легко було входити в це п╕дземелля, коли пов╕тря туди д╕станеться, але яка людська сила може встояти проти в╕кових випар╕в, що вбивають в одну мить ус╕ сили життя, що гасять усякий земний вогонь!.. Однак поез╕я не зляка╓ться н╕якого згубного випару, якщо вона справжня поез╕я, ╕ не погасить ╖╖ св╕тильника н╕яка ╕сторична або моральна вуглекислота, цей-бо св╕тильник горить нетл╕нним вогнем - вогнем Прометея..."
Ось чому в╕д Шевченка почина╓ться новий етап укра╖нсько╖ ╕стор╕╖, укра╖нсько╖ св╕тоглядно╖ думки. Але щоб це зрозум╕ти, треба не бути сл╕поглухон╕мим до високо╖ поез╕╖ ╕ треба хоч трохи знати ╕стор╕ю Укра╖ни з автентичних джерел, а не т╕льки з рос╕йсько╖ монарх╕чно╖ ╕стор╕ограф╕╖, ╕ не с╕катися до Шевченка ╕з запасами власно╖ "╕сторично╖ або морально╖ вуглекислоти". Звичайно, можна ╕ Шевченка, ╕ всю реальн╕сть сучасно╖ йому Укра╖ни спростувати посиланням на Гоголев╕ "Вечера на хуторе близ Диканьки" та на пушк╕нське захоплення "живым описанием племени поющего и пляшущего", - як це ╕ роблять луганськ╕ автори, ╕рон╕зуючи з Шевченкового "Якби ви знали, панич╕...". Але на це вже, кажуть розумн╕ люди, "нема╓ ради"...
Як особливою ╓ шевченкофоб╕я ненависницько╖ тр╕йц╕, так особливим ╓ ╕ ╖╖ фальсиф╕каторство. Це нав╕ть не навмисна стратег╕я, а якась природна стих╕я, в як╕й вза╓мод╕ють ╕ одне одного употужнюють - нев╕гластво, нестримна злоба ╕ мертва в╕дпорн╕сть до поетичного слова. Тому якось ╕ незручно закидати ╖м фальсиф╕кац╕ю: вони просто писали як могли. А фальсиф╕кац╕я виходила сама собою, може, й мимов╕льно.
Ось, наприклад, згадана вже наскр╕зна ╕дея книжки: Шевченко ненавид╕в рос╕ян, ╖х звинувачував у вс╕х б╕дах Укра╖ни. Чи варто ╖м пояснювати, що Шевченко вбачав ворога в Рос╕йськ╕й ╕мпер╕╖, в рос╕йському царизм╕, в рос╕йському деспотизм╕, а не в рос╕янинов╕ як представников╕ нац╕╖? Чи варто ╕ чи можливо ╖м це пояснити, коли цих речей вони принципово не розр╕зняють, для них це все одне й те саме? Карта╓ цар╕в - отже, ненавидить рос╕ян, бо цар╕ ж рос╕йськ╕! - отже, "из всех русских наибольшей ненависти достойны, конечно, русские цари", - ╕рон╕зують автори (с. 37). Висм╕ю╓ модну псевдовчену мудр╕сть - для автор╕в це прив╕д приписати поетов╕ уявлення, що "русские - это недоумки, которые и солнцем недовольны (...) Русские, наверное, рассказывали ему про Коперника и гелиоцентрическую систему. А он не поверил" (с. 68-69). Говорить про "москал╕в" - так це про рос╕ян взагал╕, а не про тих, на означення яких народ ╕ слово це створив, ╕ не про тих, хто зд╕йснював ╕мперське "осво╓ння" Укра╖ни. Може, порадити ╖м почитати, що писали про цих рос╕ян ╕нш╕ рос╕яни, в╕д Герцена починаючи? Даремна справа. Може, нагадати, що говорили ╕ писали про Шевченка ц╕ ╕нш╕ рос╕яни? Може, назвати тих ╕з цих ╕нших рос╕ян, з якими Шевченко був у найщир╕ших дружн╕х стосунках? Дарма й дарма. Бо, певно, в очах автор╕в ц╕ рос╕яни - н╕як╕ не рос╕яни, а революц╕онери й ате╖сти. Якщо ╖м в╕рити, то у Шевченка "и слова доброго о русских не найти".
Отже: нев╕гластво, злоба, глухота до поетичного слова.
Нев╕гластво як джерело палкого натхнення виявля╓ться в ц╕лковитому незнанн╕ Укра╖ни, ╖╖ ╕стор╕╖, культури, а через це дов╕льному поводженн╕ з окремими фрагментами неопановано╖ ц╕лост╕; у незнанн╕ того (чи небажанн╕ знати), чим було кр╕пацтво, чим був царизм, чим була Рос╕йська ╕мпер╕я для нерос╕йських народ╕в, та й для самих рос╕ян. Не знаючи цього або вважаючи таке знання некорисним для себе, можна, звичайно, брати в лапки слова "класова експлуатац╕я", "нац╕ональний гн╕т", зухвало гадаючи, що ╕рон╕чними дужками можна викреслити з ╕стор╕╖ пам'ять ╕ про страшн╕ знущання кр╕посник╕в з "крещеной собственности" (О. Герцен), ╕ про довгий мартиролог жертв принципу "самодержавия, православия и народности" по-московськи. Але пам'ятатимемо, бо все це заф╕ксоване в документах ╕ в класичн╕й л╕тератур╕...
Нов╕тн╕ апологети рос╕йського самодержавства вважають, що ╕стор╕я п╕дкинула ╖м козирний аргумент для його реаб╕л╕тац╕╖. Ось ╕ творча тр╕йця пише: "Что можно сказать в защиту самодержавия? Все уже сказала сама история. В сравнении с трагедией украинского и других народов под властью безбожников XX века его "страдания" под властью христианского монарха кажутся просто санаторием" (с. 50). Що сказали б, п╕днявшись ╕з могил, т╕, хто побував у цьому "санатор╕╖"? Навряд чи вт╕шило б ╖х те, що ╖хн╕м нащадкам випало ще б╕льше лихо.
Це, сказати б, нев╕гластво (╕ цин╕зм) на макрор╕вн╕. На м╕крор╕вн╕ - бачимо незнання й ╕гнорування обставин життя ╕ творчост╕ Шевченка, л╕тературного життя його доби, слов'янського ╕ ╓вропейського контексту його поез╕╖. Глузуючи з Шевченкових плач╕в про долю Укра╖ни, вони нав╕ть не здогадуються, що велик╕ поети вс╕х поневолених народ╕в плакали над долею сво╖х народ╕в: М╕цкевич ╕ Словацький - над долею Польщ╕, Петеф╕ - над долею Угорщини, Леопард╕ - ╤тал╕╖, Бот╓в - Болгар╕╖, Коста Хетагуров - Осет╕╖, Янка Купала - Б╕лорус╕╖, Райн╕с - Латв╕╖, - цей ряд можна продовжувати й продовжувати. Одним розчерком потр╕йного пера оголосивши поему "Мар╕я" богохульською, вони не просто ╕гнорують оц╕нки, скаж╕мо, такого християнина, як Борис Пастернак, не говорячи про ╕нших видатних письменник╕в ╕ досл╕дник╕в, в╕д Драгоманова починаючи, а й засв╕дчують ц╕лковите незнання ╕нтерпретац╕й ц╕╓╖ теми в ╓вропейськ╕й л╕тератур╕, мистецтв╕, ф╕лософ╕╖...

(Зак╕нчення в наступному номер╕).

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #9 за 02.03.2007 > Тема "З перших уст"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=4529

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков