"Кримська Свiтлиця" > #5 за 02.02.2007 > Тема "Душі криниця"
#5 за 02.02.2007
Л╤КАР ╤ ПОЕТ ЛЕОН╤Д ЗАКОРДОНЕЦЬ
Книжкова полиця Леон╕д Закордонець народився 11 травня 1941 року в смт. Б╕лог╕р’я на Хмельниччин╕. За фахом - л╕кар. П╕сля зак╕нчення в 1969 р. Ки╖вського медичного ╕нституту ╕м. академ╕ка О. О. Богомольця, працював л╕карем-терапевтом у Ки╖вськ╕й обласн╕й кл╕н╕чн╕й л╕карн╕, л╕карем-терапевтом Бучансько╖ пол╕кл╕н╕ки, головним л╕карем Коцюбинсько╖ л╕карн╕ в м. ╤рп╕нь Ки╖всько╖ област╕. Затим, п╕сля зак╕нчення навчання в кл╕н╕чн╕й ординатур╕ Ки╖вського мед╕нституту, працював заступником головл╕каря з медично╖ частини санатор╕ю «Укра╖на» (Ворзель), нин╕ - головл╕кар санатор╕ю «З╕рка» там же, у Ворзел╕. Т╕, хто любить укра╖нське поетичне слово, укра╖нську п╕сню не раз ╕ не два могли чути в мистецьких передачах Нац╕онального рад╕о, зокрема ╕ в передач╕, котру веде в╕домий поет-п╕сняр, автор сл╕в популярно╖ п╕сн╕ «Росте черешня в мами на город╕», головний редактор журналу «Дн╕про» Микола Лук╕в, в╕рш╕ поета Леон╕да Закордонця та п╕сн╕ на його слова. Адже чимало поез╕й цього автора покладено на музику ╕ вони стали п╕снями. Це, зокрема, «Карадаг» (композитор М. Катричко), «Люблю тебе» (Ю. Рожков), «Мамо, присядь» (В. Аксьоненко), «Молитва», «Вальс» (С. Крижан╕вський), «Акац╕й дух пливе духмяний» (О. Бурмицький)... Леон╕д Закордонець - автор близько п’ятнадцяти поетичних книг, член Нац╕онально╖ Сп╕лки письменник╕в Укра╖ни, лауреат л╕тературно╖ прем╕╖ ╕мен╕ Андр╕я Малишка, заслужений д╕яч мистецтв Укра╖ни. Ось як про його творч╕сть в╕дгуку╓ться його колега по перу, в╕домий поет Володимир Чуйко: «Леон╕д Закордонець - автор безпосередн╕й ╕ безхитр╕сний, далекий в╕д л╕тературних батал╕й ╕ змагань. Любить поез╕ю в соб╕, а не себе в поез╕╖. Пише тод╕, коли не може не писати. Пише про найдорожче ╕ найдорожчих - про батька ╕ маму, дружину, д╕тей та онук╕в, друз╕в, в╕дтворю╓ житейськ╕ ситуац╕╖, переда╓ повсякденн╕ почування небайдужо╖, працелюбно╖ ╕ людинолюбно╖ особистост╕». А в╕д себе ще ж додамо, що поет Л. Закордонець живе болями й радощами сво╓╖ держави Укра╖ни, сво╖ поез╕╖ присвячу╓ р╕дному народов╕, кожним сво╖м вагомим м╕стким словом стверджу╓ свят╕сть людсько╖ душ╕. Л╕кар Закордонець частий г╕сть Криму, при╖здить сюди на в╕дпочинок в╕д сво╖х повсякденних л╕карських турбот про здоров’я ╕нших. Поет Закордонець при╖здить до Криму, аби в╕д цього благодатного краю набратися нових вражень, натхнення на створення нових поез╕й. Про чудовий куточок Укра╖ни - Крим, про його неповторну природну красу, про найсин╕ше у св╕т╕ Чорне море, про золот╕ ╓впатор╕йськ╕ пляж╕ поет Л. Закордонець написав чимало гарних в╕рш╕в, один з них - «Карадаг» став п╕снею. Тож сьогодн╕ шанувальникам поетичного слова ми презенту╓мо в╕рш╕, нав╕ян╕ Кримом, поета з м╕ста ╤рп╕нь, що поблизу Ки╓ва, Леон╕да Закордонця з його ново╖ книги «Виб╕р ╕стини» (Ки╖в, 2006). Данило КОНОНЕНКО, редактор в╕дд╕лу л╕тератури «Кримсько╖ св╕тлиц╕». Леон╕д ЗАКОРДОНЕЦЬ: «ЛЮБЛЮ Я КРИМ...» * * * Люблю я Крим, як люблять в╕чне древо, Як люблять ╕сторичн╕ письмена. Люблю за те, що спека полуднева Не досяга╓ та╓мниц╕ дна. Люблю я Крим за дихання свободи, За ╕люзорн╕сть раю у житт╕; За те, що тут стр╕чаються народи В любов╕ п╕зн╕й, в ранн╕м каятт╕. Люблю я Крим за незбагненн╕сть п╕вдня, За одинок╕сть в╕льну у соб╕, За те, що с╕рий кам╕нь мудра в╕дьма П╕днесла у висоти голуб╕.
КАРАДАГ
Де завмерлий проф╕ль Карадагу Над живими дюнами води, Там орли тримають р╕вновагу М╕ж буттям ╕ в╕чн╕стю б╕ди. Там на в╕тр╕, що минуле сушить, Бризки дн╕в, затиснутих в куток, Наче с╕ль, в’╖далися у душу ╤ просили сонця хоч ковток. Де загус над кожним кроком риску Крик ча╖ний, наче р╕дний плач, Тр╕ска╓ться скеля прямовисна - Св╕док горя, щастя ╕ невдач. Там крилатий парус пурпуровий Н╕с мо╓ в╕тання небесам, ╤ душа в╕дроджувалась знову, Щоб уже не в╕рити орлам. ╤ пускались в шеп╕т з Карадагом Тепла ╕ холодна теч╕я, Де вгор╕ на виступ╕ в╕дваги, До сьогодн╕ кров моя с╕я. Де загус над кожним кроком риску Крик ча╖ний, наче р╕дний плач, Тр╕ска╓ться скеля прямовисна - Св╕док горя, щастя ╕ удач.
ДО КИПАРИСА С. Ротару
Де Ай-Петр╕ Погляд синьоокий У пром╕нн╕ об╕йняв тв╕й стан, Ти в мовчанн╕ золот╕м, висок╕м Хвиль стр╕ча╓ш довгий караван. З них твоя русалка Не виходить: Не проб’╓ться кр╕зь ср╕блястий шум. ╤ приплив - немов любов╕ подих, А в╕дплив - прозорий серця сум. Б’╓ться в╕ра у пекельн╕й муц╕. Дн╕ пливуть, як б╕л╕ корабл╕. Кипарисе, ск╕льки л╕т розлуц╕? «Ст╕льки ж, як коханню на земл╕».
Я ТОБ╤ ПРО МОРЕ РОЗКАЖУ...
Ск╕льки б╕ля моря гарних лиць, Як у л╕с╕ сонячних суниць. Руку, юнко, простягни несм╕лу, Я тоб╕ про море розкажу. Бачиш - дальня чайка сизо-б╕ла Хвиль ╕ неба м╕ря╓ межу. Де межа загадок ╕ розгадок? Сплять тривоги на глибок╕м дн╕. Водночас легку безпеку в спадок Пов╕нь сонця стелить день при дн╕. См╕х ╕ бризки райдужного л╕та, П╕вдня строга й визр╕ла краса. Ти уся казков╕стю з╕гр╕та ╤ солона в тебе лиш коса. ╤ в╕дчувши з рад╕стю незвичне, Ти у звичн╕м, юнко, не згубись. Щоб оц╕ години романтичн╕ Ти назвала щастям ╕ колись. Щоб с╕яння хвиль ╕ стр╕чей зор╕ В добру долю перлами вплелись, Вчись у друз╕в дов╕ряти морю, В чайки обережност╕ навчись. Ск╕льки б╕ля моря гарних лиць, Ск╕льки б╕ля моря та╓мниць.
ТИ ПО╥ДЬ В КОРЕ╥З
Ти по╖дь в Коре╖з. По кам╕нних пройди знову тропах. П╕д╕ймися уверх, де пожовкла поляна пахка. Пам’ятають ще нас там ╕ листя, ╕ зор╕ висок╕, ╤ безсила без тебе моя в╕рна ╕ чиста рука. Неможливо ╕знов повернути минуле пром╕ння ╤ з╕брати вс╕ зор╕ на високий, вузенький балкон. Але часом у туз╕ виника╓ щасливе вид╕ння, Що м╕ня╓ пал╕тру, а значить - ╕ стиль, ╕ фасон. Б╕ла хмара розлуки мен╕ сонце не зовс╕м затулить. На хвилину чи другу спохмурн╕╓ рел╕ктовий сад. Ти по╖дь в Коре╖з. Там романтика дн╕в проминулих ╤ дорога, що круто поверта╓ до мене назад.
╢ВПАТОР╤Я Микол╕ Сакуну
Очима вапняк╕в мовчить ╕стор╕я. З╕терлись назви. В’╖вся в пам’ять пил. Б╕л╕╓ в син╕ тиха ╢впатор╕я В розводах вся м╕цних ча╖них крил. Душа у м╕ст╕ - в широч╕нь. ╤ лаг╕дна. О, то в╕д не╖ Крим бере тепло. ╤ нам д╕тей ростить тут л╕то яг╕дне. ╤ наших б╕д тут - наче й не було. Не люблять тут ╕ гонору, й пихатост╕, В пошан╕ клен, акац╕я проста. ╤ в тебе входить та╓мниця святост╕, З яко╖ добра в╕ра вироста. Тут сонце вдень. Вноч╕ - маяк поблиму╓. Ну, а в╕три вершать сво╖ ралл╕. ╤ землю с╕ль од нечист╕ утриму╓. Тому й близьк╕ тут зор╕ до земл╕. ╤ хоч мовчить, та диха╓ ╕стор╕я. О ск╕льки в не╖ неминущих сил. Б╕л╕╓, мов см╕╓ться, ╢впатор╕я. ╤ здмуху╓ з дор╕г сучасний пил.
"Кримська Свiтлиця" > #5 за 02.02.2007 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=4445
|