Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4464)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4142)
Українці мої... (1669)
Резонанс (2145)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1847)
Крим - наш дім (1083)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (242)
Бути чи не бути? (341)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (214)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ОЛЕГ ОЛЬЖИЧ – НЕЗЛАМНИЙ ПОЕТ ╤ ПАТР╤ОТ
П╕сля арешту O. Кандиба потрапля╓ у таб╕р смерт╕ Заксенгаузен ╕ опиня╓ться у спец╕альному блоц╕...


ВАЖКА Ц╤НА ЗА ПОВЕРНЕННЯ В УКРА╥НУ
П╕дполковник д╕╓во╖ Арм╕╖ УНР Митрофан Очеретько…


ПРЕЗИДЕНТ ╤З ДРУЖИНОЮ ПРИВ╤ТАЛИ УКРА╥НЦ╤В З ДНЕМ ВИШИВАНКИ
За роки спротиву агрес╕╖ вишиванка стала неформальним одностро╓м ус╕х, хто в╕дстою╓ людян╕сть,...


В УКРА╥Н╤ В╤ДЗНАЧИЛИ ДЕНЬ ВИШИВАНКИ
У трет╕й четвер травня в Укра╖н╕ традиц╕йно в╕дзначають День вишиванки…


РОЗПОВ╤СТИ ПРАВДУ
Автор розпов╕да╓ про бойов╕ д╕╖ у 2014—2015 роках, про побратим╕в ╕ ворог╕в…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #3 за 19.01.2007 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#3 за 19.01.2007
"ДРУЖЕ М╤Й ╢ДИНИЙ..."
Михайло СЛАБОШПИЦЬКИЙ

З ╤НТЕРНЕТ-СТОР╤НКИ "КРИМСЬКО╥ СВ╤ТЛИЦ╤"
Вiдправник: Гребенщиков Александр <
grebenchikov@ukr.net>
Просьба, кто что знает о Галаганах, напишите. Моя бабушка была Галаган и жила на хуторе Галаганы. Хочу написать родовое дерево. Заранее благодарен.

В╤Д РЕДАКЦ╤╥. В "КС" уже були публ╕кац╕╖ про Г. ╫ала╜ана, зокрема, у номер╕ за 4 вересня 2004 р. (Ми в╕дправили електронну верс╕ю ц╕╓╖ стор╕нки нашому ╕нтернет-читачев╕). Розвиваючи тему, пропону╓мо ╕ п. Олександру, ╕ ус╕м нашим читачам статтю про Григор╕я ╫ала╜ана з книги Михайла Слабошпицького "Укра╖нськ╕ меценати", видано╖ у 2001 р. в м. Ки╓в╕.

Михайло СЛАБОШПИЦЬКИЙ
"ДРУЖЕ М╤Й ╢ДИНИЙ..."

"Дорогий син м╕й, умираючи, разом ╕з добрими над╕ями забрав, може, безповоротно й мо╓ ╕м'я, по╓днане для мене з багатьма дорогими переказами. Не приховую, що з бажанням мо╖м улаштувати щось корисне для ╕нших я по╓дную ╕ бажання над╕йно зберегти й ╕м'я, якому пок╕йний син м╕й об╕цяв принести ст╕льки чест╕". Григор╕й ╫ала╜ан.
"Якби вс╕ пом╕щики п╕клувалися про сво╖х селян, як Ви ╕ ╫ала╜ан!.."
З листа П. Кул╕ша до Б. Б. Тарновського.
ДОБРЕ, що було написано цей портрет.
Ми сьогодн╕ ма╓мо змогу уважно вдивитися в обличчя Григор╕я ╫ала╜ана в особливо важливу пору його життя. В ту пору, коли його неспок╕йний розум ╕ молода душа шукали в╕дпов╕дей на пекуч╕ моральн╕ питання. Якщо замолоду людина не поста╓ перед цими питаннями, то все ╖╖ життя важко назвати справд╕ повноц╕нним. Адже саме молод╕сть почина╓ прим╕ряти ╕деали (якщо вони ╓) до реальност╕, шука╓ можливостей зм╕нити св╕т на краще. Григор╕й ╫ала╜ан був саме таким.
Довговиде, з╕гр╕те внутр╕шн╕м вогнем, який бува╓ лише в прекраснодушних ╕деал╕ст╕в, обличчя. Уважний погляд очей, високе чоло з печаттю мисл╕. Тенд╕тна постава. Оксамитовий, яскраво-син╕й жупан, перехоплений у вузькому стан╕ строкатим поясом... Цей портрет з'явився тод╕, коли Григор╕й ╫ала╜ан зак╕нчив юридичний факультет Петербурзького ун╕верситету й навесн╕ 1843 року по╖хав до ╤тал╕╖. Це був перший самост╕йний ви╖зд юнака за кордон. Його супроводжував вихователь Фед╕р Чижов, якому належало виняткове значення важливого морального авторитету в житт╕ ╫ала╜ана. Про ╖хн╕ зворушлив╕ людськ╕ стосунки ми ще говоритимемо дал╕.
"Не можу надивуватися на Рим, - пише ╫ала╜ан до матер╕. - Яка р╕зноман╕тн╕сть всюди й в усьому: р╕зних орден╕в ченц╕ ╕ священики ходять усюди, там в╕йськов╕, там художники в костюмах рафаел╕вських, там групами селяни в сво╖х костюмах. Усе так р╕зноман╕тно, так прекрасно".
Натура глибоко духовна, талановита, р╕зноб╕чна - таким вимальову╓ться образ молодого ╫ала╜ана. В╕н брав уроки малювання в художника Аполлона Мокрицького, мав л╕тературний хист, що легко пом╕тити з його щоденника та з лист╕в до матер╕, яку назива╓ не ╕накше, як "м╕й незр╕внянний ангел".
У Рим╕ ╫ала╜ан познайомився з Гоголем, Язиковим, Поповим, близько заприятелював ╕з художниками Шаповаленком та Серебряковим (тут була ц╕ла колон╕я земляк╕в). У Рим╕ в╕н почав збирати свою колекц╕ю живопису
("Я замовив Рауху досить великий пейзаж: пречудовий вид Неаполя з Поз╕л╕пейсько╖ гори. Я сказав, щоб в╕н писав з натури. В╕н узяв за це 1500 франк╕в. Штернбер╜у я замовив дв╕ картинки", - пише ╫ала╜ан у лист╕ до матер╕ в╕д 14 березня 1843 року).
Молодий ╫ала╜ан, за переконанням художник╕в, - чолов╕к винятковий. Меценат. Зв╕дти, з Рима, прив╕з в╕н ╕ "Ангела з маслиновою г╕лкою" О. Тира, ╕ "Д╕вчину, що молиться в капел╕" П. Орлова, й "Ранок" А. ╤ванова, ╕ "Д╕вчину, що гр╕╓ться скальд╕ною" та "Маскарад в Сорренто" ╤. Шаповаленка...
В╕н збирав не т╕льки живопис. В╕н збирав книги. Про його б╕бл╕отеку й мистецьку колекц╕ю лишили захоплен╕ слова сучасники.
Молодий ╫ала╜ан в╕в щоденник.
На╖вна, романтична душа терзалася провинами стану ╕ роду перед ╕ншими: "...Чому я приречений бути невинним винуватцем нещастя ст╕лькох людей? О, краще я бажав би бути б╕дним, старцем, розб╕йником, ан╕ж тим, ким я буду!". Але тут же й ╕нш╕ настро╖: "Якщо я коли-небудь буду паном ус╕х цих раб╕в ╕ якщо дов╕даюся, що вони мене не люблять, то найшвидше я ╖х ус╕х продам! Але н╕ - тод╕ я й мо╓ с╕мейство помремо з голоду..." В╕н не м╕г не знати, що на ╫ала╜анах лежить не найкращий в╕дсв╕т з укра╖нсько╖ ╕стор╕╖. Н╕бито й уславився походами та перемогами полковник прилуцький Гнат ╫ала╜ан, про якого у в╕дом╕й л╕тературн╕й пам'ятц╕ XVIII стор╕ччя "Разговор Великороссии с Малороссиею" так мовиться: "Он своим полком протчих славою превосходил, страшилище в грозу наводил". Однак нищ╕вну характеристику да╓ йому в сво╓му "╤ржавц╕" Тарас Шевченко - ╫ала╜ан належав до т╕╓╖ козацько╖ старшини, яка перейшла в╕д гетьмана Мазепи до Петра ╤. "Саме п╕сля провалу патр╕отичних план╕в Мазепи почалося здобування ╫ала╜анами знатност╕, багатства, входження до кола прив╕лейованого прошарку укра╖нсько╖ старшини, - пише досл╕дник цього давнього роду Анатол╕й Матв╓╓в, акцентуючи увагу читача на еп╕зодах 1709 року. - Тод╕ за наказом Петра ╤, який вир╕шив зруйнувати Запорозьку С╕ч, убачаючи в н╕й небезпеку для Рос╕╖, прилуцький полковник Гнат ╫ала╜ан п╕шов в╕йною на козацтво. Унасл╕док цього в козацькому табор╕, п╕дступно захопленому, було "голови луплено, шию до плахи рубано, в╕шано й ╕нш╕ тиранськ╕ смерт╕ задавано". Запорожц╕ помстилися за таку наругу над ними, п╕дпаливши полковничий будинок Гната, його важлив╕ папери, родов╕ документи".
П╕сля Гната ╫ала╜ана прилуцьким полковником став його син Григор, який в╕рою та правдою служив рос╕йському тронов╕ ╕ за ту в╕рн╕сть обростав новими й новими ма╓тностями, вивищувався пом╕ж родовитого рос╕йського дворянства. Досить бодай назвати такий промовистий факт: коли в╕дбувалася коронац╕я на трон ╢лизавети, то пом╕ж запрошених на ту врочисту под╕ю був ╕ Григор ╫ала╜ан. А це вважалося особливим р╕внем статусу ╫ала╜ана й виразним благовол╕нням до нього август╕йшо╖ особи. Нав╕ть беручи до уваги силу впливу Розумовського й виняткову популярн╕сть при двор╕ укра╖нсько╖ "парт╕╖" за т╕╓╖ ситуац╕╖, яка сталася внасл╕док небувалого доти матримон╕ального сюжету ╕мператорського дому й черн╕г╕вського села Лемеш╕, коли неспод╕ваний мезальянс по╓днав особу "август╕йшо╖ кров╕" та козацького нащадка Розума, - нав╕ть п╕д оглядом того факту, що спричинив разюч╕ зм╕ни в "табел╕ про ранги", вписавши туди ╕мена представник╕в козацько╖ старшини, присутн╕сть ╫ала╜ана в тому ╕сторичному д╕йств╕ - св╕дчення високо╖ ваги роду в тод╕шн╕й царськ╕й Рос╕╖. До гучних рос╕йських (але часто не рос╕йських за походженням) пр╕звищ на вз╕р Пожарських, Шереметь╓вих, Юсупових, Капн╕ст╕в долучалися суто козацьк╕ пр╕звища, вихоплен╕ з╕ ще недавньо╖ укра╖нсько╖ ╕стор╕╖. Це св╕дчило не просто про те, що на пол╕тичн╕й сцен╕ ╕мпер╕╖ з'явилися нов╕ важлив╕ д╕йов╕ особи, а й показувало, що Укра╖на починала втрачати свою нац╕ональну ел╕ту, бо козацька старшина дедал╕ виразн╕ше губила ╕ свою укра╖нськ╕сть, ╕ отой - ще недавно живий та орган╕чний - зв'язок ╕з укра╖нським життям у р╕зних його виявах.
Цей процес не треба уявляти карикатурно-спрощено: старшина йде в попихач╕ й лаке╖ до рос╕йського самодержавства, втрачаючи як╕сь сво╖ свободи. Укра╖нська ел╕та переходила до розряду загально-╕мперсько╖ ел╕ти, здобувала немал╕ прив╕ле╖ ╕ ма╓тност╕, ставала м╕цним оплотом самодержавства, перебираючи на себе рол╕ особливо ревних його захисник╕в. У декого з них (як, скаж╕мо, у в╕домих цукро-заводчик╕в та меценат╕в Терещенк╕в) укра╖нського не лишалося майже н╕чого, кр╕м пр╕звища. На жаль.
Але це була хода ╕стор╕╖.
Просто ╕стор╕я йшла не в наш б╕к.
Щоправда, ╕нколи з можновладним рос╕йським дворянством укра╖нського походження в╕дбувалося щось загадкове, те, що важкувато з рац╕ональних позиц╕й вичерпно пояснити. Це щось под╕бне до того, мовби ╖хню душу терзав якийсь фантомний б╕ль. А. Матв╓╓в звернув увагу на те, що Григора ╫ала╜ана зсередини точила якась загадкова хвороба. Полковник прилуцький сам про те писав: "Така напасть, страх, печаль ╕ клоп╕т були, що вже не радий сво╓му життю..." Ще зовс╕м нестарим чолов╕ком пережива╓ в╕н велик╕ розчарування, п╕дда╓ться спустошливим сум'яттям душ╕ й депрес╕ям. Закида╓ службу, усам╕тню╓ться на хутор╕. Ревно молиться Богу, ка╓ться в сво╖х ╕ свого роду гр╕хах, нав╕ть збира╓ться п╕ти до монастиря. Пише в сво╓му запов╕т╕: "Тому, кого я чимось образив, видати з мо╓╖ стайн╕ коня або корову, ще й грош╕ додати..." ╤ так, в╕д╕йшовши в╕д мирсько╖ су╓ти, в╕д придворного ярмарку марнославства, у хут╕рн╕й тиш╕ й, зда╓ться, у душевному умиротворенн╕ в╕д╕йшов з╕ св╕ту живих Григор ╫ала╜ан, заледве
сягнувши чотирьох десятк╕в л╕т.
"Наступн╕ роки, десятил╕ття не залишили в ╕стор╕╖ якогось пом╕тного сл╕ду в╕д ╫ала╜ан╕в, - пише А. Матв╓╓в. - Х╕ба що стали вони ще багатшими п╕сля сумнозв╕сного указу Катерини II 1783 року, за яким "каждому из поселян оставаться на своем месте и звании, где по нынешней ревизии записаны". Укра╖нський народ опинився в кр╕пацьк╕й невол╕. ╫ала╜ани лише на терен╕ Лохвицького пов╕ту, що на Полтавщин╕, мали понад тисячу десятин земл╕, сотн╕ кр╕пак╕в. Дехто з ц╕╓╖ генерац╕╖ ╫ала╜ан╕в оф╕ц╕йно вважався на в╕йськов╕й служб╕, хоча н╕коли не воював ╕ нав╕ть не носив мундира; дехто одержував вищу осв╕ту, навчаючись за кордоном; об╕ймав р╕зн╕ посади в урядових установах, у т╕м числ╕ й у м╕н╕стерств╕ закордонних справ. Переважна ж б╕льш╕сть уважала за краще займатися пом╕щицько-господарськими справами, споруджувати ошатн╕ будинки у сво╖х численних ма╓тках, зводити цукров╕ й ╕нш╕ фабрики, млини, вирощувати працею кр╕пак╕в хл╕б на продаж, тобто вести загалом типове для свого стану патр╕ар-хальне, рутинне життя".
╤ ось - Григор╕й ╫ала╜ан. Людина справд╕ високих ╕ демократичних принцип╕в. Людина, що на стол╕ття вперед прославить р╕д.
У секретн╕й депеш╕ ки╖вського генерал-губернатора Дмитра Б╕б╕кова до графа Орлова в травн╕ 1847 року пов╕домля╓ться, що надв╕рний радник Чижов, за яким давно ведеться спостереження, часто живе в ма╓тку ╫ала╜ан╕в у Сокиринцях. Характеризуючи стосунки Чижова й власника ма╓тку, Б╕б╕ков допов╕да╓: "Знайомство ╖хн╓ й дружба, в час перебування обох за кордоном ╕ тут, базуються на однаковост╕ думок ╕ переконань. ╫ала╜ан виявляв завжди спос╕б думок виразно демократичний, в╕н ма╓ значн╕ зв'язки та знайомства в Москв╕... Одержавши в╕д начальника округу згадуване пов╕домлення, що п╕дтверджу╓ чутки про зв'язки Чижова з родиною ╫ала╜ан╕в, я не зупинився б перед необх╕дн╕стю обшукати ╕, якщо щось виявилося б п╕дозр╕лим, заарештувати ╫ала╜ана, якби в╕н перебував у керованих мною губерн╕ях, але оск╕льки в╕н прожива╓ в губ. Полтавськ╕й, то я, не см╕ючи давати н╕яких розпоряджень у ц╕й справ╕ поза керованими мною губерн╕ями, посп╕шаю про все це поважливо довести до в╕дома вашого с╕ятельства й пок╕рно прошу прийняти запевнення в ц╕лковит╕й мо╖й пошан╕ й ╕стинн╕й в╕дданост╕".
Вельми ц╕кавий документ. Ус╕ його слова несуть на соб╕ неповторний аромат часу й дають нам уявлення про м'як╕, обережн╕, ба нав╕ть часом просто таки грац╕озн╕ методи боротьби з ╕накодумцями. Це зовс╕м не брутальн╕ способи розбивання людських череп╕в обухом, що ╖х принесли ╕з собою б╕льшовики.
М╕н╕стр внутр╕шн╕х справ Орлов пригасив ентуз╕азм Б╕б╕кова, застер╕г його в╕д надто радикальних висновк╕в та енерг╕йних д╕й. В╕н пооб╕цяв, що "за укра╖ноф╕лами
(а саме в таких гр╕хах звинувачував Б╕б╕ков Чижова й ╫ала╜ана) буде орган╕зовано найобережн╕ше й непом╕тне стеження". Очевидно, абсолютно лояльним Чижову й ╫ала╜ану в голову не приходило, що ╖хн╕ висловлювання на адресу нещасливо╖ ╕стор╕╖ укра╖нського народу ╕ його ╕сторично╖ дол╕ можна квал╕ф╕кувати як небезпечний укра╖нський сепаратизм, що загрожу╓ Рос╕йськ╕й ╕мпер╕╖.
Мабуть, ╫ала╜анов╕ довелося б набагато складн╕ше п╕д час сл╕дства в справ╕ Кирило-Мефод╕╖вського товариства, членом якого в╕н був. Але його в╕дданий приятель ╕ вихователь Фед╕р Чижов доклав чимало зусиль, щоб вивести ╫ала╜ана з-п╕д удару. В╕н давав св╕дчення такого характеру: "╫ала╜ан (Григор╕й) малорос╕йський багатий пом╕щик, у вихованн╕ якого я брав активну участь через дружбу з його родиною ╕ тому, що я ╖м дуже зобов'язаний. Йому ще, зда╓ться, нема╓ ╕ 28 рок╕в. В╕н пристрасно, до безумства любить свою Малорос╕ю, т╕льки нею ╕ марить, до того, що ми часто з ним сварилися, в╕рн╕ше, я його сварив..." ╤ тут же Чижов категорично стверджував: "Знаючи його мало не з дитинства, я впевнений, що н╕ за сво╓ю тихою, щонайдобр╕шою, до того ж неповороткою природою, н╕ за нахилами в╕н не може мати абсолютно н╕яких пол╕тичних нам╕р╕в". ╫ала╜ан мав шанс щаслив╕ший за ╕нших член╕в братства кирило-мефод╕╖вц╕в. Його не в╕дправили на заслання, в╕н одержав змогу жити звичайним, нормальним життям, реал╕зуючи свою моральну програму. А Фед╕р Чижов - ун╕кально багатогранна талантами особист╕сть, яка справила на молодого ╫ала╜ана такий глибокий вплив, явив для сучасник╕в та нащадк╕в приклад невтомних пошук╕в житт╓во╖ самореал╕зац╕╖. В╕н був ╕ талановитим математиком (ним пишався його вчитель Михайло Остроградський), ╕ письменником, ╕ журнал╕стом, ╕ досл╕дником, ╕ ф╕нансистом, ╕ п╕дпри-╓мцем. Чижов писав книги на найр╕зноман╕тн╕ш╕ теми, редагував журнали й газети, створював акц╕онерн╕ буд╕вельн╕ товариства й керував ними, був директором в╕домого Московського купецького банку. До к╕нця життя Чижов став дуже багатим чолов╕ком. ╤ в╕н запов╕в усе ним нажите (його оц╕нювали на суму до шести м╕льйон╕в карбованц╕в!) на заснування профес╕йних училищ у сво╓му р╕дному краю - Костромськ╕й губерн╕╖.
╫ала╜ан був предводителем дворянства в Борзнянському пов╕т╕ Черн╕г╕всько╖ губерн╕╖, головою Прилуцького з'╖зду мирових судд╕в, членом Державно╖ ради по департаменту закон╕в, а також ╕ та╓мним радником. Його нагородили ц╕лою колекц╕╓ю орден╕в, у т╕м числ╕ й орденом Б╕лого Орла, який може т╕льки снитися багатьом дворянам, що перебувають на висок╕й державн╕й служб╕. ╫ала╜ан очолював р╕зн╕ громадськ╕ й культурн╕ орган╕зац╕╖, благод╕йн╕ ком╕тети, приятелював ╕з найвидатн╕шими людьми свого часу.
За ╫ала╜аном - ц╕ла шеренга добрих справ. В╕н заснував у сел╕ Сокиринц╕, де був його ма╓ток, допомогово-ощадне товариство, перерахувавши йому для стартового кап╕талу три тисяч╕ карбованц╕в ╕ в╕ддавши для нього гарний кам'яний будинок. Пот╕м коштами ╫ала╜ана з'явилися рем╕сниче училище й ╕нтернат. У його фонд╕ Державного арх╕ву Укра╖ни збереглося чимало лист╕в з╕ зверненнями про допомогу. Серед них - прохання за б╕дних студент╕в та г╕мназист╕в, клопотання дати кошти на буд╕вництво приходсько╖ школи в сел╕ Озеряни, а поряд - звернення аналог╕чного зм╕сту в╕д Полтавського тюремного ком╕тету. ╫ала╜ан належав до тих людей, як╕ не вм╕ли в╕дмовляти. ╤, якщо мав хоч найменшу можлив╕сть, допомагав. Про це св╕дчать у сво╖х спогадах члени "Громади", як╕й в╕н давав кошти так само, як ╕ на видання книг ("Южнорусские песни", упорядкован╕ М. Маркевичем, не один номер "Киевской старины" та "Основи", що з'явилися його коштом...).
Григор╕й ╫ала╜ан - популярна тема в ╕сторик╕в мистецтва. Щедрий меценат ╕ захоплений колекц╕онер живопису з╕брав у Сокиринцях ╕ в Ки╓в╕ величезну к╕льк╕сть твор╕в. Багато з них безсл╕дно пропали в спустошлив╕ роки громадянсько╖ в╕йни, та все ж саме на основ╕ ╜ала╜ан╕всько╖ колекц╕╖ склався Черн╕г╕вський художн╕й музей. Сумл╕нний б╕ограф Григор╕я
╫ала╜ана Анатол╕й Матв╓╓в писав, що завдяки цьому пом╕щиков╕ Прилуччина перетворилася на сво╓р╕дний ╕нтел╕гентний край, "осередок культурно-демократичного спрямування, у чому неабияку роль в╕д╕гравала особиста б╕бл╕отека ╫ала╜ана, що нал╕чувала к╕лька тисяч том╕в. Були тут хор та оркестр, вертепний театр".
Показовий ╕ такий сюжет. Остап Вересай був кр╕паком Галаган╕в. Молодий ╫ала╜ан видав важливий для дол╕ видатного кобзаря документ: "Отныне упомянутый крепостной Евстафий Никитович Вересай является от меня, потомственного дворянина Галагана Григория Павловича, моих будущих наследников вольным крестьянином с. Сокиренцы Прилуцкого повета Полтавской губернии, что собственно подписью и печатью удостоверяется". В╕н ╕ ф╕нансово, й морально допомагав Вереса╓в╕, влаштовував йому концерти не лише в кол╕ найвидатн╕ших людей укра╖нсько╖ нац╕╖ - Вересай виступав нав╕ть перед царською родиною.
Андроник Степович, вихованець, а пот╕м ╕ директор Колег╕╖ Павла ╫ала╜ана, у сво╖х спогадах наголосив на майже винятковому еп╕зод╕. Як зна╓мо, у вогн╕ революц╕╖ згор╕ли не т╕льки панськ╕ будинки - на поп╕л перетворилися багатющ╕ книгозб╕рн╕ й мистецьк╕ колекц╕╖. Охоплен╕ гн╕вом на багат╕╖в ╕ визискувач╕в, п╕дбурюван╕ аг╕таторами селяни, часто не маючи ан╕ найменшого уявлення про виняткову ц╕нн╕сть книг чи картин, нищили все, що трапляло ╖м на оч╕. Степовича при╓мно вразило, що в Сокиринцях такого варварства не було, оск╕льки "╫ала╜ан зробив дуже багато доброго для сокирянц╕в, так що пам'ять його там шанують ╕ дос╕, ╕, наприклад, величезного його будинку селяни ╕ п╕д час революц╕╖ не дали на грабування, все в дом╕ збереглося досить добре, ╕ з нього зроблено гарний музей, який перевезено тепер у м╕сто Прилуки, а в дом╕ дано прим╕щення для агроном╕чно╖ школи".
(Зак╕нчення в наступному номер╕).

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #3 за 19.01.2007 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=4401

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков