Версiя для друку Обговорити в форумi

"РОЗСТРІЛЯНЕ ВІДРОДЖЕННЯ"
Так назвали усний літературно-мистецький журнал про життя і творчість М. Куліша,
Г. Косинки, В. Стуса ми, учні україномовного 8-го "в" класу сімферопольської загальноосвітньої школи № 37. Готували його під керівництвом вчительки української літератури Галини Михайлівни Козаренко.
На сцені - намальовані сонце, кетяг червоної калини, лелеки, що рвуться до сонця. Під ними портрети М. Куліша, Г. Косинки, В. Стуса, червоні гвоздики, перевиті червоною стрічкою.
Дійство розпочалося піснею "Україно" (слова і музика Тараса Петриненка).
Ведучі Тетяна Шликова та Ахтем Сєттаров читають зворушливу поезію:
Як страшно оре
історичний плуг!
Які скарби були -
були і зникли!
В глухі часи
загострюється слух,
В епоху гласності
усі до всього звикли.
Перша сторінка журналу була присвячена Миколі Кулішу. Сценку з його твору "Мина Мазайло" підготували Наталя Баранцева, Оля Кудріна, Світлана Ісаєва, Сергій Михайлевський, Айдер Омеров. Подякою за майстерне виконання ролей були бурхливі оплески глядачів.
Друга сторінка журналу - "З криниці болю" - про Григорія Косинку.
На сцені - мати, дружина поета (Оля Баранцева, Наталя Семенець), їхні спогади про трагічні сторінки життя сина та чоловіка.
І знову звучить поезія:
Всіх не злічити,
всіх не розстріляти!
Але за що?
Не можу зрозуміть.
За те, що Україну
звали мати,
Любили слово рідне
до загину,
Не йшли в мовчальники,
в юрбу глухоніму.
І боронили рідну Україну,
Немов мадонну -
матінку саму.
Через зал ідуть дівчата зі свічками (Катя Томащик, Іра Задорожна) і зупиняються біля портрета Василя Стуса. Так розпочалася третя сторінка журналу. В зал входить юнак Стус (Асан   Аг'яєв), читаючи свої вірші:
Верни до мене, пам'ять моя,
Нехай Дніпра уроча течія
Бодай у сні, у маячні струмує.
І я гукну. І край мене почує.
Верни до мене, пам'яте моя.
Під звуки пісні "Україно" на сцену піднімаються всі учасники літературно-мистецького журналу, поклали гірлянду квітів біля портретів поетів.
Глядачі аплодували стоячи, дякуючи юним аматорам.
Лейла АБДУРАЇМОВА,
учениця 8-го "а" класу.

ЦІКАВИЙ УРОК
Цей урок я запам'ятаю назавжди. Урок української літератури. Вчителька Галина Михайлівна повідомила, що на уроці літератури рідного краю знову звучатиме поезія, яку створив відомий кримський поет Данило Кононенко.
Увага учнів прикута до дошки. Перед нами портрет поета, задушевного лірика, перекладача. І слова:
Слово рідне, мово рідна,
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
А лиш камінь має.
Поряд літературна карта Криму, яка рясніє прізвищами відомих митців слова. Серед цих імен - Данило Андрійович Кононенко.
З цікавих повідомлень однокласників я поглибив свої знання про життя та творчість поета. Дізнався, що, навчаючись, як і я, в 7-му класі, поет уже друкував свої вірші.
На уроці звучала "поетична хвилинка". Учениці Ганна Клімашевська та Кадирова Мерієм декламували поетичні рядки віршів поета "Україні" та "Рідна мово". Я відчув усі барви поетичного слова, які звучали природно, невимушено. Від хвилювання перехоплювало подих.
А як чудово зіграв роль поета мій однокласник Женя Тимофєєв! Всі були в захопленні.
На уроці ми познайомились ще з одним віршем Данила Кононенка "Мово моя, доле моя". Я ловив кожне слово вірша, який випромінював  світло, радість, урочистість.
В кожному творі - слова щирої любові поета до України, єдиної, безмежної, дорогої для кожного, любові до рідного слова. На уроці проводилась цікава робота: "мозкова атака", складання сенканів до слів "Україна", "мова".
Я пережив радісні хвилини. Урок пролетів, здається, немов одна чудова, незабутня мить.
На уроці ми збагатились новими знаннями, новими думками. Ми причащались із поетових джерел мудрості, мудрості слова української мови.
Шевкет СЕМЕДЛЯЄВ, 7-й "а" клас, ЗОШ № 37 м. Сімферополя.

Дороге "Джерельце"!
Хочемо поділитися враженнями від зустрічі, яка недавно відбулася у гімназії
№ 1 м. Саки.
18 листопада в гімназії був незвичайний день: ми зустрічали у себе дуже цікавих гостей. До нас завітала "Кримська світлиця". Представляли газету головний редактор В. В. Качула і сучасний кримський письменник Д. Кононенко. Зустрічали гостей як заведено - хлібом-сіллю. Данило Андрійович прочитав нам свої чудові вірші, Віктор Володимирович з донькою Юлею співали нам чарівні пісні, які вони склали самі. Особливо запам'яталася пісня "Яблуневий рік". Кожен з нас відчув привабливий аромат яблук з батьківського саду.
В знак подяки ми теж виконували вірші та пісні. З цікавістю відповідали на конкурсні завдання "Світлиці". Це було справжнє свято!
Сподіваємося, що подібна зустріч була не останньою. Ми завжди раді гостям!
Ліза ТАРАСОВА,
Ліана АМІРКАНЯН, 6-й "б" клас, гімназія № 1. м. Саки.

ЛЮБЛЮ СВОЮ МОВУ ВКРАЇНСЬКУ
Мова - це не тільки слова, які ми використовуємо під час спілкування одне з одним, нею написані художні твори письменників, пісні нашого народу. Кожна людина повинна знати й шанувати свою рідну мову.
Я люблю свою мову вкраїнську, людей, які творять її. Люблю читати книги, люблю слухати пісні і, зокрема, народні думи у виконанні кобзарів-бандуристів. Я вловлюю чарівні звуки рідної мови у шепоті стиглого лану, в гримкотливих хвилях синього моря, в шелесті листя і в пахощах гірських трав. Мова моя дзвінка, мелодійна, багата! Я дуже люблю свою мову.
Олена САВІНА, учениця 8-го "б" класу НВО № 15 м. Ялти.

ВЕЧОРНИЦІ НА АНДРІЯ
В кінці минулого року учні 3-го "а" класу зібралися на Андріївські вечорниці. Готувалися дуже довго і серйозно: вивчали вірші, організовували різні дійства. Батьки допомагали костюмами. Найбільш цікавим моментом свята стало готування вареників. За цю справу взялися дівчатка під керівництвом виховательки Людмили Юріївни Скорупської. Процес виліплювання вареників супроводжувався жартами і сміхом. Ще б пак! Перші були довгі та криві, з дірками (начинка чомусь не вміщалась у тісто). Приблизно через дві години вареники стали "слухняними". Ці творіння були смачнішими за ті, що готувала вдома мама, адже зроблені вони були власними руками! А вареники були з сиром  - смачні, солодкі, ситні.
Прикрасою свята були вишиті рушники, свічки, глиняний посуд.
Свято пройшло в сімейному колі, адже поруч з дітьми були не тільки вчителі, а й матусі, татки, бабусі і дідусі. Всі присутні були в прекрасному настрої. За це свято ми, батьки і діти, вдячні вчителю Світлані Олегівні Кучерявій та вихователю Людмилі Юріївні Скорупській.
Маргарита Анатоліївна МИГЕЛЬ і донька Вероніка, 3-й "а" клас, гімназія № 1 м. Саки.
***
Андріївські вечорниці... Це дійство прийшло до нас з далеких часів. Довгими зимовими вечорами, коли люди відпочивали від праці, вони збиралися в чиїйсь хаті і організовували різні ігри, жарти, займалися рукоділлям, співали, танцювали. Про це ми дізналися від наших учителів, які допомогли нам уявити ті часи.
Зал перетворився на українську хату з вишитими рушниками, розмальованою піччю. Спочатку у світлицю зайшли дівчата з піснею "Несе Галя воду". В національних костюмах з віночками на головах вони були справжніми україночками. Дівчата  занесли Калиту, а ми, парубки, повинні були дістати її. Ми зайшли з піснею "Розпрягайте, хлопці, коней...", і почалося... Кільком хлопцям не вдалося дістати Калиту, і тоді я зі словами "Де моя не пропадала..." підскочив - і Калита моя. Ми співали, танцювали, а дівчата ще й ворожили. Було так цікаво і весело! Нам здавалося, що ми десь поблизу Диканьки, а не в місті Саки.
Віктор ЧАВА, учень 3-го "а" класу гімназії № 1.
м. Саки.

"СОЛОВЕЙКИ"
Школа - це невичерпна криниця. Скільки цікавого та корисного можна пізнати в її стінах! Для кожного учня школа - це уроки та оцінки, підручники та зошити, фізичні прилади та географічні карти. І це дійсно так. Але чи можете уявити ви школу без пісні? Напевно, ні. Не уявляють цього і учні  5-го "а" класу ЗОШ № 33 м. Сімферополя. Їх об'єднує не тільки бажання вчитися в українському класі, але і любов до рідної пісні. Ось чому вони не просто школярі, а ще й учасники фольклорного ансамблю "Соловейки". Керує цим творчим колективом вчитель музики Ельвіра Радмірівна Бахрієва (див. фото). А самі "соловейки" - це Христина Яцків, Галина Андрощук, Андрій Пархомчук, Віка Кашперська, Олеся Онопрієнко, Лариса Корнієнко, Зарема Ідрісова, Катерина Уварова. В їх репертуарі вже чимало пісень, в тому числі: "Омелько", "Сопілка", "Ой у лузі калина" та інші. Слухачів юним талантам теж вистачає. "Соловейки" - постійні учасники шкільних свят. Виступають вони з концертами і за межами школи. Їх солов'їний спів чули вже в дитячому садку № 103, будинку-інтернаті для престарілих, а також на міському конкурсі "Живі джерела". "Соловейки" ще не мають високих титулів та нагород. Але є в них досягнення, яким можуть позаздрити навіть маститі виконавці, а саме - теплі усмішки та щирі уподобання багатонаціональної аудиторії слухачів нашого міста.
Євген ХАЗОВ, вчитель історії.

НА БЕРЕЗІ ДИТИНСТВА
Кожна людина колись стає дорослою, покидаючи свій берег дитинства, але назавжди залишає у серці спогади про найчарівнішу частинку життя. Мені здається, що я ще не покинула свій казковий берег, а просто перейшла на іншу його половину - у більш доросле дитинство. Я вже не вірю в Діда Мороза, але ще не перестала вірити у диво.
Пам'ятаю, як маленькими нас з сестричкою щороку на Новий рік вітав зі святом Дід Мороз, який насправді був перевдягненим татом. Та одного разу нам стало дуже цікаво, де ж це поділася Снігуронька. Дід Мороз почав пояснювати, що довгою дорогою з Півночі сани зламалися, й Снігуронька залишилася їх лагодити. Мабуть, мою сестру Катю це пояснення не задовольнило, а сам Дід Мороз здався аж занадто підозрілим, і вона схопила його за бороду і відтягнула її від обличчя (бо борода була не справжня, а трималася на гумці) зі словами: "Ой! Тато". Потім батьки пояснювали нам, що Дідові Морозові дуже важко облетіти усіх дітей, і тому він надіслав татові бороду й подарунки, щоб він міг нас привітати зі святом.
Тепер я вже знаю, що Дід Мороз не існує. Але кожного Нового року я чекаю великого свята, здійснення мрій. Вірю, що у новорічну ніч завжди відбуваються усілякі дива. І мені здається, що поки я вірю, в мені живе дитинство.
Світлана КАРАСЬОВА, учениця 10-го "б" класу
Роздольненської середньої школи № 2,
член прес-центру Роздольненського ЦДЮТ.

ВИТІВКИ ДІДА МОРОЗА
Казка
Тихий-тихий зимовий ранок. Нечутно в шапці-невидимці ходить Дід Мороз і сам милується власною майстерністю. Ще з ночі почав він свою роботу, щоб ранком здивувати весь світ.
На галявині прикрасив всі дерева снігом, немов кришталевим намистом. Барлогу ведмедя засипав великими кучугурами. А нірку лисиці - яскравими сніжинками. А посеред галявини вкрив снігом велику ялинку. І стоїть вона, як царівна, блищить під сонцем діамантами. А на гілочках висять горішки, гриби, ягоди. Це білочка з осені залишила маленькі подарунки для тих, хто захоче поласувати.
Подивився Дід Мороз на цю красу і пішов далі до села, бо там живуть діти і чекають його подарунків на Новий рік.
І почав Дідусь прикрашати хати. На вікнах намалював чудові малюнки. На подвір'ї насипав кучугури великі, щоб діти гралися у сніжки. А ще випустив зі свого мішка сильний мороз, щоб усе погане зникло, а залишилося тільки добре, і щоб люди були сильні, здорові. Отакий наш Дід Мороз, про всіх подбав, усім зробив подарунки.
Катруся БИКІНА,
учениця 5-го "б" класу
гімназії № 1 м. Саки.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #3 за 17.01.2003 > Тема ""Джерельце""