Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ДМИТРО ДОНЦОВ - ТВОРЕЦЬ ПОКОЛ╤ННЯ УПА, НАСТУПАЛЬНИЙ ТА БЕЗКОМПРОМ╤СНИЙ
Тож за яку Укра╖ну? Вкотре перекону╓мося, що питання, як╕ ставив Дмитро Донцов, сьогодн╕ ╓...


ПОВЕРНУТИ ╤СТОРИЧНУ ПАМ’ЯТЬ
╤сторична пам'ять – головний феномен в╕дтворення ╕стор╕╖ сусп╕льства, кра╖ни, нац╕╖…


ОДЕСЬК╤ ДРУЗ╤ Т.Г. ШЕВЧЕНКА
В Одес╕ на той час мешкали друз╕ Тараса Григоровича, з якими в╕н п╕дтримував пост╕йний...


ПЕРША ЛАСТ╤ВКА УКРА╥НСЬКО╥ ПЕР╤ОДИКИ
Наш календар


ЯН НАГУРСЬКИЙ – ТОЙ, ХТО ПОСТАВ З МЕРТВИХ
П╕лот час╕в Першо╖ св╕тово╖ в╕йни був оголошений загиблим, про що в╕н д╕знався в середин╕ 1950-х...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #42 за 13.10.2006 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#42 за 13.10.2006
ОСТАНН╤Й НАКАЗ КОМАНДИРА «ГРОМА»
Серг╕й ЛАЩЕНКО.

 Михайло Зеленчук був одним ╕з тих, хто в╕дгукнувся на прохання п╕дтримати «Кримську св╕тлицю» у важкий для не╖ час.
 Позиц╕я голови Всеукра╖нського Братства ОУН-УПА, хорунжого УПА, людини, яка з╕ збро╓ю в руках боролася за незалежн╕сть Укра╖ни ц╕лих 11 рок╕в, не могла не вплинути ╕ на його однодумц╕в. Десятки й десятки нових передплатник╕в у р╕зних рег╕онах держави - ось результат звернення «найзатят╕шого» повстанця до сво╖х бойових побратим╕в.
 Чому «найзатят╕шого»? Тому, що пан Михайло зак╕нчив свою в╕йну 8 травня 1955 року, р╕вно через десять рок╕в п╕сля оф╕ц╕йного зак╕нчення Друго╖ св╕тово╖ в╕йни. Саме в цей день його п╕дступно схопили емдеб╕сти у р╕дному сел╕. У лютому 1956 року в╕йськовий трибунал Прикарпатського округу засудив його до розстр╕лу. Три з половиною м╕сяц╕ у нелюдському напруженн╕, в оч╕куванн╕ виконання вироку...
 Та радянська влада цього разу «змилосердилася» ╕ зам╕нила розстр╕л на 25 рок╕в концтабору. Для тих, хто знайомий ╕з системою ГУЛАГу, зрозум╕ло, що це також смертний вирок, але у «гуман╕стичн╕й» упаковц╕. ╤ все ж це був маленький шанс, яким повстанець «Деркач» (у союз╕ з ╥╖ Величн╕стю Долею) скористався.
 Згодом система зам╕нила 25 рок╕в ув’язнення на 15, ╕ в 1971 роц╕ Михайло Зеленчук вийшов на волю. Але справжньо╖ вол╕ довелося чекати ще довгих 20 рок╕в, коли Укра╖на, нарешт╕, стала незалежною державою.
  Така людина, як Зеленчук, ╓ просто скарбом для журнал╕ста. А коли я опинився у нього вдома, то не знав, з чого почати. Ст╕льки питань ╕ вс╕ «головн╕», другорядних просто не може бути! Як писати для кримчан? Що п╕дкреслити? Вони ж бо про УПА д╕знаються б╕льше з укра╖ноненависницько╖ «Крымской правды».
 Питати, чи правда, що УПА служила н╕мцям? Що знищувала, вир╕зала, топила в криницях тисяч╕ мирних громадян? Що повстанц╕ ненавид╕ли рос╕ян та представник╕в ╕нших нац╕ональностей? Яке запитання не постав, кожне видасться мо╓му сп╕врозмовнику диким. А починати ж розмову треба саме враховуючи «по╕нформован╕сть» кримських читач╕в. Тому мо╓ перше запитання було таким:

 - Чи правда, що в УПА були б╕йц╕ р╕зних нац╕ональностей?
 - Так, правда. П╕д час в╕йни в н╕й нараховувалося до 15 тисяч «нацмен╕в». Це були грузини, татари, узбеки, азербайджанц╕, чимало рос╕ян...

 - Зв╕дки ж вони взялися?
 - ╤нколи ми зв╕льняли табори для в╕йськовополонених, ╕ багато колишн╕х б╕йц╕в Червоно╖ Арм╕╖ просило-ся до нас; ╕нколи це були люди з допом╕жних частин н╕мецько╖ арм╕╖, теж колишн╕ в╕йськовополонен╕.

 - Пробачте, я ще можу зрозум╕ти перших, а от стосовно останн╕х. Спочатку п╕шли служити н╕мцям, а пот╕м передумали?
 - Часто до н╕мц╕в ╕шли люди, ображен╕ радянською владою, або ж просто для того, щоб зберегти сво╓ життя. Зрештою, н╕хто з них не служив Н╕меччин╕ в╕рою й правдою, бо з часом добре роз╕брали-ся, що це за режим. Коли Червона Арм╕я перейшла у наступ ╕ фронт став наближатися, вони почали переходити до нас. Не хот╕ли воювати проти сво╖х, а ще був такий розрахунок: якщо в╕зьмуть червон╕ у полон, то все-таки не в н╕мецьк╕й форм╕. УПА для них була антин╕мецькою, антифашистською силою - вони ж це добре знали! Зв╕дк╕ля ж ╖м було знати, що б╕льшовицький режим згодом буде трактувати укра╖нських повстанц╕в як «н╕мецьких прихвосн╕в»?

 - Йшли в УПА ╕ рос╕яни?
 - Звичайно. Причому нав╕ть колишн╕ командири Червоно╖ Арм╕╖. А були й цив╕льн╕. Скаж╕мо, кримчанина Володимира Чермошен-цева ще юнаком забрали на роботи до Н╕меччини. Т╕кав, його зловили, тримали в спец╕альному табор╕. А коли в╕дд╕л УПА розбив цей таб╕р ╕ зв╕льнив ус╕х в’язн╕в, в╕н сам попросився до нас. Це був рос╕янин за нац╕ональн╕стю, але укра╖нець по духу. Воював у Клима Савура. Тепер в╕н живе в Бахчисара╖; коли Укра╖на здобула незалежн╕сть, орган╕зував станицю братства УПА в Криму.

 - Прикро, що ми не ум╕╓мо використовувати як сл╕д под╕бн╕ факти.
╤ дос╕ в Криму ╕сну╓ стереотип, що оун╕вц╕, бандер╕вц╕, повстанц╕ УПА р╕зали все, що руха╓ться. Тим паче живих «москал╕в»...
 - ╢ категор╕╖ людей, яких надзвичайно важко переконувати.
А факти, д╕йсно, траплялися ун╕кальн╕. Один з них описав свого часу черн╕вчанин Петро Гонтар.
У 1944 роц╕ на Терноп╕льщин╕ сотня «Хмурого» взяла в полон пораненого радянського майора. В╕н думав, що його розстр╕ляють, але «Хмурий» в╕дправив його до лазарету, наказавши л╕кувати разом з укра╖нськими повстанцями. П╕дл╕кувавши, зав’язали оч╕, в╕двезли подал╕ в╕д табору ╕ випустили на волю. Червон╕ йому вже не вельми дов╕ряли, ╕ в боях проти УПА майор Бодров б╕льше участ╕ не брав. Направили його на Колиму, в один з табор╕в, де працювали в’язн╕. Того ж таки 1944 року сотенного «Хмурого», пораненого ╕ непритомного, захопили чек╕сти. П╕сля жорстоких катувань йому присудили 25 рок╕в каторги.
 Неймов╕рно, але «Хмурого» також в╕дправили на Колиму! В 1948 роц╕ вони зустр╕лися з Бодровим. Майор Бодров був набагато людян╕шим в╕д попереднього начальника табору. При ньому пол╕пшилося харчування, зменшився травматизм, послабився режим утримання. А особисто «Хмурому» дружина ╕ дочка Бодрова почали передавати продукти (сам майор вол╕в не ризикувати); це тривало протягом року, поки Бодрова не перекинули на ╕нше м╕сце служби...

 - Шкода, що т╕льки р╕к тривало це послаблення. Але ж для хорошого ф╕льму ╕ цього ц╕лком достатньо!
 - Якби на основ╕ кожного ц╕кавого випадку зн╕мати ф╕льм - було б ╖х дуже багато. ╤ користь в╕д цих к╕ноф╕льм╕в була б величезною! Але ж потр╕бна ще й пол╕тична воля. ╥╖ браку╓...

 - Отже, завершимо тему «Не-укра╖нц╕ в УПА». Чув я, що серед укра╖нських партизан╕в були й голландц╕?
 - Так, було ш╕сть чолов╕к, полонених н╕мцями в 1940 роц╕, як╕ 1944 року опинилися у нас. В УПА вони були не дуже довго, наш╕ п╕дп╕льники по сво╖х каналах переправили ╖х через Угорщину на Зах╕д. Адже ми були зац╕кавлен╕, щоб про боротьбу УПА з б╕льшовизмом знало якомога б╕льше людей.

 - А як же вони потрапили до вас?
 - Н╕мцям голландц╕ служити не хот╕ли ╕ одного разу, ╖дучи в по╖зд╕, вони вир╕шили т╕кати. На п╕дйом╕ по╖зд ╕шов дуже пов╕льно, вони повискакували ╕ дал╕ за компасом йшли на зах╕д, поки не наткнулися на в╕дд╕л УПА. Це було в 1944 роц╕.
 До реч╕, в наш╕й сотн╕ був ще й ╕тал╕╓ць. За фахом х╕рург, в╕н робив нашим б╕йцям складн╕ операц╕╖. ╤нструктором у старшинськ╕й школ╕ був литовець В╕таутас Швабас (псевдо «Бронович»), п╕зн╕ше йому було присво╓но ступ╕нь хорунжого УПА. В╕н при╖здив до Ки╓ва на святкування 50-╖ р╕чниц╕ створення УПА. Були там ╕ голландськ╕ антифашисти: генерал-полковник С╕нгор, генерал-лейтенант барон Бент╕к, генерал-лейтенант фон дер Поль. Це т╕, яких наш╕ п╕дп╕льники переправили на Зах╕д.

 - Знову малов╕дома ╕ недостатньо висв╕тлена стор╕нка... Пане Михайле, сп╕лкуючись з литовськими та естонськими «л╕совими братами», я д╕знався в╕д них про таку деталь. В стал╕нських таборах, а точн╕ше вже на засланн╕, вони знайомилися ╕ пот╕м одружувалися з укра╖нськими д╕вчатами. Вони стверджували, що партизанський рух у Прибалтиц╕ був переважно «чолов╕чим», тод╕ як в УПА ╕ в п╕дп╕льн╕й мереж╕ ОУН було чимало ж╕нок. Отже, ╕ в таборах укра╖нок було багато, тод╕ як литовок, латишок та естонок менше. Якими були наш╕ д╕вчата?
 - Ж╕нки були ╕ в УПА, ╕ в Червоному Хрест╕, ╕ в п╕дп╕лл╕. Н╕коли не т╕кали з поля бою, бинтували, виносили з-п╕д обстр╕лу поранених, ╕ сам╕ гинули частенько. Були й так╕, що добре стр╕ляли з автомата, та все ж мушу сказати, бойов╕ сотн╕ були переважно «чолов╕чими». Хоча, д╕йсно: ж╕нок в УПА було багато ╕ вони були геро╖чними.

 - Про «л╕сових брат╕в» Прибалтики ╕ про нашу УПА в╕домо досить багато. А чи було нац╕ональне п╕дп╕лля в Б╕лорус╕?
 - Так, було. Пригадую, як в 1949 роц╕ ми друкували лист╕вки б╕лоруською мовою, а пот╕м я в напл╕чнику носив усе це на Волинь. Друкували ми в Карпатах, бо на той час п╕дп╕льних друкарень на Волин╕ уже не було. Ми тод╕ дуже хот╕ли «збурити» Б╕лорусь, п╕дняти ╖╖ на активну боротьбу. Але там рух був слабшим; протримались б╕лоруси менше, н╕ж ми; ╕ все ж волиняки тримали з ними контакт, надавали братерську допомогу.

 - Пане Михайле, якось, переглядаючи п╕дшивку «Кримсько╖ св╕тлиц╕» за 1997 р╕к, я знайшов там статтю про УПА ╕ звернув увагу на пом╕тку, зроблену ще тод╕ сво╓ю власною рукою. Йшлося про те, що значний пров╕дник ОУН Василь Бей був залучений до сп╕вроб╕тництва з органами МДБ. Одначе в к╕нц╕ 1951 року в╕н, скориставшись якоюсь нагодою, вт╕к ╕ знову перейшов у п╕дп╕лля, пов╕домивши важливу ╕нформац╕ю про методи роботи МДБ та про спец╕альн╕ засоби оперативно╖ техн╕ки.
 Це вигляда╓ трохи дивно: п╕дп╕лля було майже знищене, а Василь Бей знову туди йде. Майже в╕рна смерть; адже рано чи п╕зно попадешся знову. Вдруге емдеб╕сти вже точно не простять. Та ще й питання: чи пов╕рять сво╖?
 - Чому повернувся до сво╖х? Не хот╕в бути зрадником, от ╕ повернувся. Траплялося, що наш╕ потрапляли в полон, а пот╕м, не витримавши катувань, погоджувалися на сп╕впрацю з ворогом. Але кожен мав над╕ю, що при нагод╕ втече, повернеться до сво╖х. Тому й намагалися «крутити», не пов╕домляти емдеб╕стам важливо╖ ╕нформац╕╖. Дехто й справд╕ т╕кав, ╕ так╕ випадки були непоодинок╕.
А декого зрада «затягувала»... Ц╕ люди сам╕ ж ╕ страждали невимовно, шкодували, що потрапили до рук ворога живими. П╕дп╕льниця Анна Попович розпов╕дала, що молодий повстанець «Карпенко», який прив╕в до ╖хнього бункера карател╕в, виправдовувався пот╕м в тюремн╕й л╕карн╕, де вони обо╓ тяжко поранен╕ лежали. Куля потрапила йому в голову ╕ вийшла через н╕с. В╕н писав на ст╕нах: «тримався три дн╕». Молодий хлопець спод╕вався, що Анну хтось пов╕домить про небезпеку ╕ вона втече. Водив чек╕ст╕в у р╕зн╕ м╕сця з над╕╓ю, що хтось ╕з м╕сцевих жител╕в побачить, що в╕н у полон╕. Вони його дуже били за обман.
 Н╕хто Анну не попередив, хоча... Сама вона розпов╕дала пот╕м, що чула голос матер╕ н╕би з-п╕д земл╕: «Анно! ╤ди геть зв╕дси!»

 - Як це пояснити?
 - Напевно, в момент небезпеки ╕нту╖ц╕я дуже загострю╓ться. Мене й самого два рази ув╕ сн╕ попереджала про небезпеку якась д╕вчина, схожа на мавку. Ц╕каво, що це було саме ув╕ сн╕! Вперше це було тод╕, коли я приходив з порожн╕ми кан╕страми до людини, яка мала наповнити ╖х бензином ╕ в╕днести в умовлене м╕сце. Заночував я тод╕ недалеко в л╕с╕ ╕ раптом чую слова ц╕╓╖ д╕вчини, свого «ангела-хранителя»: «Слухай!» Я митт╓во прокинувся ╕ почув слова рос╕йською мовою: «Левее, левее!» Зовс╕м близько, 10 - 15 метр╕в в╕д мене... Виявля╓ться, та людина навела на мене чек╕ст╕в ╕ вони проч╕сували л╕с. Т╕льки дивом довелося вислизнути живим того разу.

 - Прямо м╕стика якась! Оц╕ «попередження» ув╕ сн╕...
 - ╢ багато речей, як╕ важко пояснити. Коли я був ще зовс╕м малим, м╕й тато ходив у Делятин до якогось «чорнокнижника», чи ясновидця, як ╖х тепер називають. Хот╕в розпитати його про мою долю. Той ╕ розпов╕в, що житиму я довго, але життя буде важким. Сказав, що служитиму я у в╕йську 12 рок╕в. Вс╕ тод╕ посм╕ялися ╕ не взяли до уваги його сл╕в. «Прогноз» здався нереальним. Адже н╕ в австр╕йськ╕й арм╕╖, н╕ в польськ╕й так довго не служили! Але помилився провидець лише на р╕к.
Я був в УПА 11 рок╕в. А якщо додати той р╕к, що був у «самооборон╕» (це ще була не «партизанка», бо жив я ╕ харчувався у батьк╕вськ╕й хат╕), то якраз набира╓ться 12 рок╕в. Як п╕сля цього не в╕рити в чудеса?

 - Пане Михайле, знаю, що найважчими для повстанц╕в були саме останн╕ роки. В чому полягали основн╕ труднощ╕ цього пер╕оду?
 - В 1944 - 1945 роках народ в╕д малого до великого п╕днявся на боротьбу. Фактично на терен╕ д╕яли дв╕ влади: оф╕ц╕йна ╕ п╕дп╕льна. П╕дп╕льна структура у вигляд╕ станиць, кущ╕в, районних, надрайонних, окружних, обласних ╕ крайових провод╕в ОУН д╕яла на диво ефективно ╕ усп╕шно. Здавалося, боротьбу можна вести ще десятки рок╕в, принаймн╕, в г╕рських районах Карпат. Траплялося, УПА в╕дбивала у ворога невелик╕ м╕с-течка, поповнюючи запаси збро╖ та продовольства. В 1945 роц╕ був напад на м╕стечко Радех╕в; пов-станц╕ знищили гранатами будинок МВС-МДБ, захопили концтаб╕р, де утримували пол╕тв’язн╕в. Дв╕ст╕ чолов╕к тод╕ випустили на волю!
 Д╕яла УПА не лише на Галичин╕ та Волин╕. В 1945 роц╕ на територ╕╖ В╕нницько╖ та Житомирсько╖ областей повстанц╕ трич╕ затримували рух по╖зд╕в ╕ визволяли людей, яких вивозили до Сиб╕ру. Укра╖нська арм╕я поповнювалася новими людьми, бо випадки напад╕в на тюрми ╕ визволення заарештованих патр╕от╕в були не р╕дк╕стю.

 - Недаремно ж ╕ п╕сн╕ народ складав в╕дпов╕дн╕: «Першу браму роз╕брали, другу браму рознесли...»
 - Так, але згодом умови для боротьби пог╕ршилися. Побачивши, що груб╕ ╕ нелюдськ╕ методи боротьби не дають бажаного результату, ворог почав д╕яти хитр╕ше, п╕дступн╕ше. Вже з 1947 року простежу╓ться нова тактика репресивних орган╕в.

 - В чому вона полягала?
 - Ворог розд╕лив усю територ╕ю п╕дп╕льно╖ боротьби на др╕бн╕ адм╕н╕стративн╕ райони з повним перел╕ком репресивних служб: в╕йськовими гарн╕зонами, штабами МДБ, судами, прокуратурами ╕ тюрмами. Нав╕ть кожне село д╕лили приблизно по 10 двор╕в ╕ на таку невеличку д╕льницю намагалися завербувати щонайменше двох сексот╕в.

 - ╤ люди погоджувалися?
 - «Незгов╕рливих» в╕дразу вивозили в Сиб╕р, тому траплялися так╕, що й погоджувалися. Дехто, щоправда, продовжував при цьому допомагати УПА; ми постачали таким «подв╕йним» агентам
правдопод╕бну ╕нформац╕ю, але в ц╕лому час працював проти нас. Той, хто служив «сов╕там» в╕рою ╕ правдою, мав можлив╕сть дуже ефективно боротися з п╕дп╕ллям.
У «сексот╕в» з’явилася проста в робот╕ сигнальна апаратура. Там були три позиц╕╖ включення ручки, ╕ в районному штаб╕ на табло з’являвся в╕дпов╕дний сигнал: «╓» - № 1, «були» - № 2, «були в ╕ншому м╕сц╕» - № 3. Таким чином, карател╕ могли негайно ви╖здити на м╕сце ╕ оточувати село або ж проч╕сувати л╕с, коли людей було достатньо.

 - Отже, на цьому етап╕ ╕ наука працювала проти вас?
 - Це ще не все. Якось ми зауважили, що чек╕сти п╕д час операц╕й брали в проб╕рки воду з г╕рських пот╕чк╕в ╕ в╕дносили в спец╕альну машину. Довго ми не могли зрозум╕ти, для чого вони це роблять. Лише пот╕м з’ясувалося, що х╕м╕чний анал╕з води з г╕рських пото-к╕в давав можлив╕сть б╕льш-менш точно виявити район м╕сцезнаходження повстансько╖ кри╖вки. Адже у вод╕ були ознаки бензопродукт╕в та канал╕зац╕╖.

 - ╤ все ж боротьба тривала? Принаймн╕ у важкодоступних г╕рських районах повстанц╕ ще д╕яли; х╕ба що життя змушувало бути обережн╕шими.
 - Звичайно, на р╕внинних теренах Галичини та Волин╕, через част╕ проч╕сування л╕с╕в, уже з перших м╕сяц╕в ворожо╖ окупац╕╖ довелося кращ╕ ос╕дки робити п╕д землею. Переважно це були дво- ╕ трик╕мнатн╕ кри╖вки, оск╕льки було чимало д╕вчат-п╕дп╕льниць, вони мали окрему к╕мнатку.
 У Карпатах до 1950 року осередки робили у важкодоступних м╕сцях наполовину у земл╕, зам╕новуючи вс╕ п╕дходи, викопуючи довг╕ тунел╕ - виходи на випадок раптового наскоку ворога.
 Але п╕сля 1950 року довелося ╕ в горах зариватися в землю...

 - Перезимувати п╕д землею, без сонячного св╕тла, напевно, це важке випробування?
 - Перший раз, коли ми вийшли весною з кри╖вки, то перелякалися самих себе! Обличчя ╕ т╕ло наст╕льки зблякли, наст╕льки втратили людську подобу, що якось страшно стало на душ╕. Кожен був бл╕дий, аж син╕й, т╕льки оч╕ ясн╕ли. Доводилося два тижн╕ бути надвор╕, перш н╕ж спускатися з г╕р до людей ╕ братися за звичну п╕дп╕льну роботу.
 Як бачите, труднощ╕ були вже ╕ншими, зовс╕м не такими, як в 1944 - 1945 роках. До реч╕, в 1952 роц╕, до 10-л╕ття УПА командувач четвертою округою УПА «Зах╕д» полковник «Гр╕м» нагородив мене медаллю «За боротьбу в особливо тяжких обставинах». Справжн╓ ╕м’я полковника «Грома» - Микола Твердохл╕б, родом в╕н з Тлумацького району. Саме з ним ╕ ще з чотирма особами я зимував у п╕дземн╕й кри╖вц╕ на схил╕ гори Березовачка у 1953 - 1954 рр.

 - Б╕й на гор╕ Березовачка весною 1954 року вважа╓ться останн╕м акордом збройно╖ боротьби УПА?
 - Фактично, так. У цьому бою загинули полковник «Гр╕м» та його дружина Ольга Герасимович-Твердохл╕б. Анна Попович потрапила в полон живою. Колись, потрапивши в зас╕дку карател╕в, вона п╕д╕рвала себе гранатою. Якимось дивом вижила, хоча й залишилася без л╕во╖ руки. З Надв╕рнянсько╖ л╕карн╕, з-п╕д носу чек╕ст╕в ╖╖ викрали побратими. З того часу вона виконувала роль господин╕ бункера в кри╖вц╕ полковника «Грома». Вистр╕лявши вс╕ набо╖, наш командир сказав ╖й: «Я бачу в вас сильну ж╕нку. Ви повинн╕ лишитися живою ╕ розпов╕сти людям правду про все, що бачили ╕ зна╓те!»
 А ще полковник «Гр╕м» просив ╖╖ «не сипати «Деркача», себто не видавати мене. Вважав, що я ще зможу принести багато корист╕ Укра╖н╕.

 - А де в цей момент були ви?
 - Я ходив в село за продуктами; до реч╕, запропонувавши й Анн╕ йти з╕ мною. Але вона в╕дпов╕ла, що не п╕де, бо бачила поганий сон. ╤нту╖ц╕я н╕коли не п╕дводила цю мужню ж╕нку, у яко╖ чек╕сти закатували мат╕р, а два ╖╖ брати загинули в УПА. На жаль, ми не дуже звертали увагу на ╖╖ передчуття. Але в останню н╕ч перед штурмом бункера ╕ я побачив сон. Мен╕ приснилася все та ж д╕вчина-мавка, яка торкнула рукою мо╓ плече ╕ сказала: «Негайно йди на ос╕док». Я закинув автомат на плече ╕ поб╕г скоро до кри╖вки. Перейшов в╕дкриту гору на другий б╕к, а на протилежному узб╕чч╕ вже була наша кри╖вка. С╕в перепочити ╕ раптом почув автоматн╕ черги, вибухи гранат. Пот╕м пролунали два п╕столетн╕ постр╕ли...
 Я тод╕ подумав: «Гр╕м з дружиною постр╕лялися, а Попович узята живою». Так воно ╕ сталося.
 Ще ближче до бункера, н╕ж я, був повстанець «Яркий», який повертався з╕ зв’язку. Але й в╕н н╕чим не м╕г допомогти сво╓му командиру. Через деякий час ми з ним зустр╕лися ╕ ще р╕к перебували у п╕дп╕лл╕.

 - Командир в╕рив у вас, але що може зробити одна людина, хай нав╕ть ╕ св╕дома?
 - Пров╕д ОУН на Землях д╕йшов висновку, що збройне п╕дп╕лля рано чи п╕зно буде ф╕зично знищене. Тому було вир╕шено створити запасну ОУН, без функц╕╖ зв’язк╕в, структурно╖ схеми та активно╖ роботи. Така орган╕зац╕я д╕стала назву «Олег» (скорочено в╕д сл╕в: «о» - орган╕зац╕я, «лег» - ле-гальна), в подальшому це стало використовуватися як власна назва - «Олег».
 Спочатку для пошуку кандидат╕в на «Олега» були вта╓мничен╕ крайов╕, обласн╕ й окружн╕ Проводи ОУН. Пот╕м до ц╕╓╖ роботи залучили член╕в пов╕тових та районних Провод╕в. Були розроблен╕ спец╕альн╕ програми вишкол╕в, опрацьован╕ ╕нструкц╕╖ довготривало╖ самоп╕дготовки «Олега». Вимоги до кандидат╕в були дуже висок╕: вища або середня осв╕та (л╕кар╕, вчител╕, ╕нженери), моральна ст╕йк╕сть, здатн╕сть до самоосв╕ти та самовдосконалення.
 Кожен член «Олега» був наст╕льки законсп╕рований, що про нього знав т╕льки той чолов╕к, який його п╕дготував ╕ який в╕дпов╕дав за нього перед Укра╖ною. Тому п╕дп╕льники, нав╕ть потрапляючи живими в руки ворога, на допитах тримались впевнено ╕ не видавали сво╖х людей.

 - Ви теж готували член╕в «запасно╖» ОУН?
 - Особисто я п╕дготував 6 «Олег╕в»; четверо з них померли, але ╓ дан╕, що кожен з них п╕дготував зм╕ну. ╤ яким при╓мним було мо╓ здивування, коли один з мо╖х «Олег╕в», ризикуючи життям, збер╕г частину тих п╕дп╕льних матер╕ал╕в, як╕ я йому дав.

 - Мен╕ подобаються ц╕ запов╕д╕: «Ти ╓ людина, поки прагнеш п╕днестися», «Твори себе сам», «Здобувай св╕т св╕тлом ╕ духом», «Не п╕ддавайся ╕ коли ти роз╕п’ятий», «Рад╕й, що ти ╓, ╕ що шлях тв╕й неск╕нченний»... Тут не наголошу╓ться на др╕бницях, зате вид╕лено головне.

 - Це т╕льки один з╕ зб╕рник╕в; загалом же матер╕ал╕в для вишколу «Олег╕в» було багато.
 - В╕дчува╓ться, що над ц╕╓ю темою працювали не лише патр╕отичн╕, але й осв╕чен╕ люди. А що це за портрет на ст╕н╕?

 - Це м╕й командир - полковник «Гр╕м». Дивлюся на нього ╕ згадую останню в╕дправу, яку проводили 12 липня 1952 року командир УПА, а на той час уже референт СБ ОУН Карпатського Краю - «Гр╕м» ╕ старий сотник арм╕╖ УНР, на той час окружний референт пропаганди ОУН «Сок╕л» (Кость Петер).
 Говорили ми тод╕ про наш╕ помилки, про нов╕ форми боротьби. На зак╕нчення командир «Гр╕м» сказав так╕ слова:
 - Друз╕! Ворогов╕ не вдалося за одним помахом знищити нас ф╕зично. Але в╕н доклада╓ вс╕х зусиль для цього. Кожна наша лист╕вка, кожна в╕дозва, кожна поява на терен╕ драту╓ окупанта, а з ╕ншого боку - раду╓ ╕ т╕шить наш пригноблений терором народ. Звертаюся до вас ус╕х: долож╕ть ум╕ння ╕ винах╕дливост╕ протриматися якомога довше, наперек╕р лютому ╕ нещадному ворогов╕ ╕ на славу наш╕й воююч╕й ╕ нескорен╕й Укра╖н╕.
 Бойов╕ побратими! Вс╕ усв╕домлю╓мо, що ця в╕дправа наша - ╕сторичного значення. Що в╕днин╕ боротьба п╕де ╕ншими методами, ╕ншим трибом.
 Не зна╓мо, коли ╕ який буде к╕нець нашо╖ збройно╖ боротьби. Але зна╓мо ╕ свято в╕римо, що Укра╖на незборима, що вона роз╕рве кайдани ╕ стане незалежною державою.
 Хай нам ус╕м щастить!
 Хай вам допомага╓ Бог!»
 ...Не забуваю н╕ на мить цю промову, цей сво╓р╕дний наказ командира...

 - Якщо для галичан ця промова - лише спогад про славне минуле, то для кримських укра╖нц╕в, зокрема для «св╕тличан», оц╕ слова: «...долож╕ть ум╕ння ╕ винах╕дливост╕ протриматися якомога довше...» залишаються такими ж актуальними, як ╕ для вас у 1952 роц╕.
 - Тож хай ╕ вам допомага╓ Господь!
 ╤вано-Франк╕вськ - Льв╕в.

На фото: Михайло Зеленчук з портретом командира «Грома».

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #42 за 13.10.2006 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=4192

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков