Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4250)
З потоку життя (7278)
Душі криниця (3920)
Українці мої... (1561)
Резонанс (1822)
Урок української (1001)
"Білі плями" історії (1805)
Крим - наш дім (549)
"Будьмо!" (262)
Ми єсть народ? (239)
Бути чи не бути? (112)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (111)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ТРО╥ЦЯ ПРЕСВЯТАЯ
Наш╕ традиц╕╖


ЛАКМУСОВИЙ ╤НДИКАТОР МОРАЛ╤ ТА УЧЕНОСТ╤
Цей художн╕й тв╕р, без сумн╕ву, ╓ лакмусовим ╕ндикатором для сучасник╕в…


Святослав Шевчук: НАША ЦЕРКВА ВЖЕ ГОТУ╢ТЬСЯ ДО ДОВГОГО ПЕР╤ОДУ Л╤КУВАННЯ РАН
Чи зм╕нила щось в╕йна у сп╕лкуванн╕ м╕ж церквою ╕ державою?


СМАКУЙТЕ!
Картинки з життя.


З╤ГР╤╢...
Народна медицина.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #38 за 15.09.2006 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#38 за 15.09.2006
ЦЯ ЗЕМЛЯ МА╢ БУТИ ЩАСЛИВОЮ!
Наталя ВОЛОШКО


 Шановн╕ «Св╕тличани»! З╕ святом Вас! Бажаю творчо╖ наснаги, витримки, а насамперед - здоров`я!
 Нещодавно побували ╕з громадою земляцтва на свят╕й Тарасов╕й земл╕. Написала невеличкий репортаж... Якщо ц╕каво...
 Об╕ймаю Вас! Люблю! П╕дтримую!
 Наталя ВОЛОШКО, м. Ки╖в.

 
 Я ПО ТОМУ ще довго перебувала в п╕днесенн╕. Уникала якихось зайвих, порожн╕х сл╕в, ба нав╕ть думок: а що, як котрась ╕з них ненароком збентежить, розхлюпа╓ душу, наповнену понад край - святом. Так бува╓: под╕я вр╕жеться не ст╕льки у пам’ять - як у сам╕с╕ньке серце, пронизавши його глибоким карбом св╕домост╕ незвичайно╖ св╕тлост╕, щирост╕... Святост╕.
 В переддень в╕д’╖зду по Шевченкових м╕сцях - свято╖ Мекки для кожного укра╖нця - готувалась, мов приймала очищення: перегорнула вибран╕ в╕рш╕ та поеми... Переглянула малюнки... ╤ снився мен╕ т╕╓╖ ноч╕ Тарас. ╤ я все хот╕ла запитати його про щось головне, про особливе... ╤ - не встигла!
 ...Моринц╕ впускали до себе сторожко: хто ╖де? З яких кра╖в? З якими думками? Бо ╕накше як пояснити, чому старезн╕ гор╕хи цьвохкали в╕ттям по даху автобуса, дряпали вишняками по його шибках у час, коли ми про╖жджали вузенькими вуличками села, наближаючись до головно╖ укра╖нсько╖ хати. Тарасово╖...
 Ошатне подв╕р’ячко стр╕чало нас мальвами, випещеними ж╕ночими руками... Майже дв╕ сотн╕ л╕т пам’ятають ц╕ мальви руки Катерини Бойко. Хата запрошу╓ низеньким остр╕шшям - а яка небесна височ╕нь пану╓ тут! Входимо до осел╕, ст╕ни яко╖ вперше почули голос Тараса. Ось ╕ люлька (та сама?) повол╕ гойда╓ться пом╕ж св╕т╕в, нагадуючи людству, хто народився тут, чийого немовляти голос набув бентежно╖ ╕ пророчо╖ сили... Не хот╕лося полишати н╕ це подв╕р’я, н╕ ц╕ левади, що добре пам’ятають його маленьк╕ ноженята, а густ╕ виш-н╕ м╕цн╕ше взялися за руки, ревно обер╕гаючи та╖ну тутешн╕х м╕сць. Наважилась скуштувати дек╕лька яг╕д - в╕чн╕ вишн╕ з Тарасового подв╕р’я рятували сво╓ю ц╕лющою силою в╕д спраги, знев╕ри. Байдужост╕.
 ...А ось ╕ Керел╕вц╕, котр╕ вже десь оп╕вдн╕ в╕тали нас ущ╕льненим передл╕ссям, ╕ такими ж густими питаннями, починаючи ще в╕д назви села й до деталей дитинства Поета.
 Сам Шевченко р╕дко згадував Моринц╕. У сво╖й автоб╕ограф╕╖ в╕н пише: «Народився в сел╕ Керел╕вц╕...» Дос╕ вважала, що Шевченков╕ корен╕ - ╕з Кирил╕вц╕в. Насправд╕ ж виявилось, таки - з Керел╕вц╕в!
 Село, живописно загублене серед пагорб╕в, ориг╕нальною назвою завдячу╓ двом верс╕ям свого походження - в╕д польського «Керол╕в л╕с» (себто корол╕вський») до знаменитих «керал╕в» (широких лопат), котр╕ виготовляли тут спрадавнини... Село, вколисковане вишневим сонцем, розморене липкими в╕трами липня й розбурхане пам’яттю сизих спогад╕в, т╕льки й чекало нас, аби вивершити просто тут, б╕ля батьково╖ хати все, що вже несила було нести перед в╕к╕в - а ще тяжче було замовчувати... ╤ кожен ╕з нас у сво╓му житт╕ стояв перед першою Тарасовою стежею - чи тод╕, коли той, малим, б╕г до кремезного дуба, ховаючи сво╖ малюнки в╕д людського ока, чи коли «пас ягнята за селом», а чи тод╕, коли дев’ятил╕тн╕м проводжав у востанню путь свою мат╕р...
 Б╕льше всього вразило м╕сце поховання Тарасово╖ матер╕ - на об╕йст╕ д╕да Якима, на мальовничих пагорбах, посеред вол╕... В╕ддавши кров свою ╕ ж╕ночу красу калин╕, Катерина нав╕ки лишилась ╖╖ нев’янучою красою ╕ водночас - Берегинею Шевченкового краю.. Молод╕й сорокал╕тн╕й селянц╕ так ╕ не доведеться д╕знатися, ким для Св╕ту стане вона... Ким для Св╕ту стане ╖╖ син...
 ╤ лише живописна калина, турботливою т╕нню схилившись над Катериною, назавжди забере вс╕ т╕ жал╕ ╕ бол╕, що дос╕ н╕як не давали спочити...
 А Тарасу лишалося - що?
 Писати. Малювати. Мр╕яти.
 Але спочатку була наука у дяка. «Йшов по науку...». Де було незатишно й голодно.
А часом - вкрай невимовно боляче, бо дяк м╕г побити н╕ за що! ...Переступаючи пор╕г дяково╖ хати, що збереглася в╕д 1740 року, - одразу якось в╕дчула холод ц╕╓╖ споруди, як неспокутану г╕ркоту того понев╕ряння, що випало на плеч╕ с╕льського сироти. Чи не зв╕дси в дитини визр╕ваючий дух нац╕онально╖ самосв╕домост╕, викликаний не ст╕льки г╕рчивим болем, ск╕льки праведним гн╕вом несправедливост╕?
 А малий Тарас п╕зна╓ Св╕т, жад╕бно вдивляючись у його поставу через калейдоскоп явищ ╕ под╕й. В╕н слуха╓ спогади д╕да Якима про в╕льних козак╕в, вчува╓ться у дух кобзарських дум ╕ п╕сень, б╕га╓ за село до прадавн╕х в╕тряк╕в, аби знайти ╖х - от╕ сам╕ стовпи, що п╕дпирають небо!
 ╤нколи не розум╕ли й р╕дн╕.
╤ тод╕ пристанищем для Тараса був так званий Громадський ставок, де в╕н м╕г усам╕тнитися в шалаш╕ надовго, а сховищем його в╕рш╕в ╕ малюнк╕в були справжн╕ друз╕ - мовчазн╕ ш╕стсотл╕тн╕ дуби, так╕ соб╕ кремезн╕ дерев’ян╕ д╕ди, як╕ ще заговорять до людства через якихось дв╕ст╕ рок╕в!..
 А тим часом всенебеса його дитинства пливли в Будище.
(В будущину?). Саме тутешн╕й пан Енгельгардт шукав швидких ╕ справних козачк╕в для свойого об╕йстя, котр╕ не ст╕льки б тямили в науках, ск╕льки були б в╕дданими його с╕м’╖, а також принципам присогласовано╖ служби. ╤ Тарас, обраний з-пом╕ж ╕нших п╕дл╕тк╕в, як самий тямущий ╕ км╕тливий, працю╓ у Енгельгардта, встигаючи м╕ж наказами пана й малювати, й писати. ╤ - мислити....
 Це згодом буде с╕рий ╕ неприв╕тний Петербург, ще далеко-далеко до визнання Шевченка як академ╕ка гравюри Петербурзько╖ Академ╕╖ мистецтв, а про нин╕шню свою службу Тарас колись згада╓, що це були справжн╕ спроби колористики, пейзажного живопису, котр╕, дума╓ться, з одного боку брали сво╖ витоки саме зв╕дси, ╕з серця прабатьк╕вського краю, а з другого - омивалися незвичайною хвилею любов╕ до р╕дно╖ земл╕...
 Це згодом, у розкв╕т╕ сили ╕ слави, в╕н повернеться в Керел╕вку, «в оте село благословенне», щоби в╕дв╕дати родич╕в, а перше - поклонитися материзн╕. «...Я всяку н╕ч т╕лько й бачу во сн╕, що тебе, Керел╕вку, та р╕дню, та бур’яни. Весело стане, прокинусь, заплачу», - так Шевченко 1839 року з Петербурга в лист╕ до брата Микити виливав свою тугу за р╕дним селом. У цьому ж лист╕ до брата в╕н трич╕ повторю╓ прохання писати до нього «по-нашому»: «Ти, будь ласкав, напиши до мене так, як я до тебе пишу, не по-московському, а по-нашому».
 Саме зв╕дси, з Керел╕вки, в╕днин╕ й назавжди д╕вочим голосом Оксани Коваленко - першого Тарасового захоплення - звучатимуть у його душ╕ незрадлив╕ ╕ чист╕ мелод╕╖ укра╖нсько╖ п╕сн╕... Саме зв╕дси виряджав молодий Шевченко сво╖ думи у широкий св╕т...
 А Св╕т не став якимось ╕накшим. Бо н╕коли соб╕ не зраджував...
 Св╕т - уособлення само╕дентичност╕ нац╕╖ через власну самодостатн╕сть. Зв╕дки - ╕ ╖╖ сила духу. ╤ в╕ра. ╤ спод╕вання.
 Т╕льки лиш вдуматися: феноменальне за сво╓ю сутн╕стю явище - вчорашн╕й раб, будучи 25-р╕чним юнаком, зр╕ло обере св╕й виб╕р пророчого Слова, надал╕ зд╕йснивши формулювання об’╓мно╖ етнонац╕онально╖ програми, яка працюватиме стол╕ттями! Тому, де б в╕н не був, як не понев╕рявся, Шевченко в╕дсила╓ сво╖ думи в Керел╕вку - в Укра╖ну!, - де жива народна душа, з╕гр╕та р╕дним словом, зовс╕м не книжним, а живим - мовленим, сп╕ваним. Молитовним...
 ...Я - ╕з П╕вдня. З╕ степу. Степ у нас завжди був вим╕ром духу. Вим╕ром людяност╕. Неприхованост╕ почутт╕в, неприкритост╕ погляд╕в. Це - безкрил╕сть або крилат╕сть. В╕льн╕сть а чи залежн╕сть. У степу нема╓ за кого сховатися, на кого покластися. Х╕ба що на самого себе. Степ завжди був категор╕╓ю не ст╕льки географ╕чною, ск╕льки ф╕лософською - це стан душ╕, м╕рило ╖╖ простору, зр╕лост╕. Справжност╕!
 Я раптом гостро в╕дчула Степ Шевченка через його духовну означен╕сть, через його нац╕ональну св╕дом╕сть, його неосяжну - св╕тову! - зр╕л╕сть на тл╕ сипучо-сумн╕вних невизначень сьогодення - часу ╕з присмаком оскомини... Шляху при бездор╕жж╕. Дол╕ при обездоленост╕. А ще в╕дчула - над╕ю, скреслену його пророчим присудом «╤ буде син. ╤ буде мати.
╤ будуть люде на земл╕!..».
 В╕д’╖жджала росяним вечором. ╤з впевнен╕стю: ця земля ма╓ бути здоровою! Укра╖нською! ╤ - неодм╕нно щасливою!
 ...Думала, що в╕дкривала Шевченка. Виявилось, сам Тарас в╕дкривав мене...
 Чу╓ш, Тарасе, я повернусь навесн╕, коли розгаснуть сн╕ги ╕ солов’╖ прилетять на вран╕шн╓ сонце. Повернуся ╕з сином, щоб посадити вишню в Керел╕вцях. Нехай ╖╖ ц╕лющ╕ ягоди, мов м╕с╕я твого Слова - того «огня святого», спасуть подорожнього в╕д спраги, знев╕ри. Байдужост╕...
 * * *
 Поетеса Наталя Волошко, кр╕м творчо-духовно╖ п╕дтримки, передала у фонд редакц╕╖ 100 грн. Дивовижно непрактичний Ви автор, пан╕ Волошко, ╕нший би в╕д редакц╕╖ гонорару вимагав, а Ви - навпаки! Але - поб╕льше б таких!
 Ми сердечно дяку╓мо Вам, пан╕ Наталю, ╕ чека╓мо в╕д Вас нових матер╕ал╕в, статей, в╕рш╕в. Бо пам’ята╓мо Ваш╕ рядки:
Коли мова моя не звучить,
╕ вкра╖нську не чу╓ малеча -
цв╕т зчорн╕лий!
 Як погляд н╕чий
чи зруйнован╕ гн╕зда лелеч╕...

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #38 за 15.09.2006 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=4137

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков