(Продовження. Поч. у № 28 - 35). Декларуючи право нац╕й на самовизначення ╕ створення кожним народом колишньо╖ царсько╖ ╕мпер╕╖ власно╖ держави аж до в╕докремлення в╕д Москви, Лен╕н та його соратники насправд╕ й не збиралися виконувати сво╖х об╕цянок. У той час в Ки╓в╕ ╕снувала лег╕тимна влада, проходив лег╕тимний перший всеукра╖нський з’╖зд роб╕тничих, селянських ╕ солдатських депутат╕в. Лен╕н з Троцьким п╕дготували сумнозв╕сний «Ман╕фест до укра╖нського народу з ультимативними вимогами до Центрально╖ Ради», чим намагалися дестаб╕л╕зувати ситуац╕ю в Укра╖н╕. Однак ╤ Всеукра╖нський з’╖зд Рад, який в╕дкрився в Ки╓в╕ 17 грудня 1917 року, в╕дкинув шантаж рос╕йських б╕льшовик╕в ╕ повн╕стю п╕дтримав державницьк╕ кроки Центрально╖ Ради. З 2500 учасник╕в з’╖зду т╕льки 150 п╕дтримали б╕льшовик╕в. Тод╕ рос╕йськ╕ б╕льшовики вдалися до притаманних ╖м заход╕в ╕з застосуванням сили. А у Харков╕ на б╕льшовицьких багнетах в╕дбувся спец╕ально завезений так званий всеукра╖нський з’╖зд рад, котрий проголосив так звану Укра╖нську народну республ╕ку (п╕зн╕ше УРСР) на противагу законн╕й УНР у Ки╓в╕. На цьому з’╖зд╕ волю укра╖нського народу взялися висловлювати делегати в╕д 96 рад ╕з 300 наявних в Укра╖н╕ на той час. Третиною з них були представники Донецько-Кривор╕зько╖ республ╕ки. Власне укра╖нц╕в серед них було небагато: Затонський, Коцюбинський, Шахрай, Скрипник, а решту складали переважно рос╕яни та ╓вре╖. Вони негайно звернулися по допомогу до братн╕х рос╕йських б╕льшовик╕в, в╕дкривши Рос╕╖ шлях для «лег╕тимного» вторгнення ╕ поглинання Укра╖ни. В╕д ╕мен╕ ц╕╓╖ «Республ╕ки Рад» та ╖╖ «роб╕тничо-селянського уряду», рос╕йськ╕ б╕льшовики ╕ вели в╕йну проти Укра╖ни, котра з перервами тривала до к╕нця листопада 1921 року. Щоб не виникало складностей, ЦК РКП(б) дуже уважно ставився до кадрового складу кер╕вних орган╕в компарт╕╖ Укра╖ни та владних структур УРСР. ╥х насичували представниками Москви та м╕сцево╖ п’ято╖ колони. Наприклад, ЦК КП(б)У в березн╕ 1920 року складався з таких «укра╖нц╕в», як Кос╕ор, Затонський, Кон, Ману╖льський, Петров, Раковський, Яковл╓в та ╕нш╕. На V Всеукра╖нськ╕й парт╕йн╕й конференц╕╖ в листопад╕ 1920 року п╕шли ще дал╕: делегат╕в в╕д укра╖нських губерн╕й було 169, а ще 173 - в╕д частин Червоно╖ арм╕╖, розташованих в Укра╖н╕. За допомогою ось таких засоб╕в Лен╕н ╕ добивався повного п╕дпорядкування Москв╕ Укра╖ни, оск╕льки прекрасно розум╕в, що без не╖ ╕снування б╕льшовицько╖ Рос╕╖ неможливе. З цим в╕н ╕ не крився в╕д сво╖х сп╕льник╕в. Так, читаючи листа Йоффе до Крестинського, Лен╕н п╕дкреслив слова, як╕ йому справд╕ сподобалися: «Те, що тут д╕йсно потр╕бно, це фактичне п╕дпорядкування Укра╖ни з╕ збереженням формально╖ самост╕йност╕». Запроданц╕ з п’ято╖ колони та спец╕ально заслан╕ з Москви д╕яч╕ з укра╖нськими пр╕звищами сповна виконали свою роль у ц╕й справ╕. В черговий раз ц╕ траг╕чн╕ под╕╖ були повторен╕ нещодавно на наших очах. Влада Л. Д. Кучми судорожно формувала протистояння в сусп╕льств╕, щоб з╕штовхнути м╕ж собою р╕зн╕ частини Укра╖ни ╕ таким чином знову опинитися «над процесом», диктуючи опозиц╕╖ умови переговор╕в. Харк╕вський обласний голова ╢. Кушнарьов, котрий н╕коли н╕чого не робив без санкц╕╖ Кучми, проголосив себе найвищою владою в област╕, п╕дпорядкував соб╕ вс╕ кер╕вн╕ органи област╕ включно з м╕л╕ц╕╓ю та в╕йськами. Також в╕н заявив про припинення в╕драхувань до державного бюджету. Ось витяги з р╕шення надзвичайно╖ XIX сес╕╖ IV скликання Харк╕всько╖ обласно╖ ради в╕д 26 листопада 2004 p., опубл╕кованого на оф╕ц╕йному ╕нтернет-сайт╕ Харк╕всько╖ обласно╖ держадм╕н╕страц╕╖: «Зобов’язати управл╕ння Державного казначейства Укра╖ни в Харк╕вськ╕й област╕ та управл╕ння Нац╕онального банку Укра╖ни в Харк╕вськ╕й област╕ припинити з 27 листопада 2004 р. в╕драхування кошт╕в до державного бюджету. ...П╕дпорядкувати Управл╕ння МВС Укра╖ни в Харк╕вськ╕й област╕, Управл╕ння МВС Укра╖ни на П╕вденн╕й зал╕зниц╕ та Головне управл╕ння МНС Укра╖ни в Харк╕вськ╕й област╕ з ╖х п╕дрозд╕лами виконавчому ком╕тету обласно╖ ради... Перевести в управл╕ння виконавчого ком╕тету обласно╖ ради Харк╕вську телерад╕окомпан╕ю та Харк╕вський обласний рад╕отелев╕з╕йний передавальний центр». Цьому ╓ т╕льки одна назва - злочин проти держави у форм╕ сепаратизму. 28 листопада 2004 року в м╕ст╕ С╓веродонецьк був посп╕хом орган╕зований Всеукра╖нський з’╖зд м╕сцевого самоуправл╕ння, куди з’╖халися 3,5 тисяч╕ делегат╕в в╕д 17 рег╕он╕в Укра╖ни. На «з’╖зд╕» виступили голови адм╕н╕страц╕й Харк╕всько╖, Донецько╖, Лугансько╖ та Одесько╖ областей. Тобто вс╕х тих, що були рекордсменами фальсиф╕кац╕й виборчого процесу. Вони назвали В. Януковича сво╖м президентом, а також затаврували ганьбою л╕дера опозиц╕╖ В╕ктора Ющенка й учасник╕в демонстрац╕╖ в Ки╓в╕ та ╕нших м╕стах. На думку одеського обласного голови С. Гриневецького, «Ки╖в прогнив ╕ в ньому пану╓ гетьманщина». «Мы должны быть и будем выше любой политической шпаны», - заявив в╕н п╕д к╕нець ╕ запропонував негайно провести ╕навгурац╕ю президента В╕ктора Януковича. Харк╕вський «губернатор» ╢. Кушнарьов кричав з трибуни (спец╕-ально циту╓мо ориг╕нал з в╕деозапису д╕йства, трансльованого телерад╕окомпан╕╓ю «Укра╖на», контрольованою Р. Ахметовим): «Не надо испытывать наше терпение... (аплодисменты)... На любой выпад у нас есть достойный ответ вплоть до самых крайних мер. И я хочу напомнить горячим головам под оранжевыми знаменами: от Харькова до Киева - 480 километров, а до границы с Россией - 40! (аплодисменты)». Священики Московського патр╕архату прив╕тали учасник╕в сепаратистського зб╕говиська. Митрополит Донецький та Мар╕упольський ╤лар╕он закликав делегат╕в «йти до переможного к╕нця». На наших очах розгортався черговий аналог харк╕вського «всеукра╖нського з’╖зду рад», що одного разу вже став першим актом драми нашо╖ ╕стор╕╖. Як ╕ ран╕ше, одразу проявився закордонний замовник п’ято╖ колони. Так, о 9.15 ранку 28 листопада в аеропорту Луганська приземлився л╕так мера рос╕йсько╖ столиц╕ Москви Юр╕я Лужкова. 40 хвилин по тому там приземлився л╕так Януковича. П╕сля корот-ко╖ зустр╕ч╕ обидва по╖хали на з’╖зд до С╓веродонецька, ще раз продемонструвавши, зв╕дки в╕ють в╕три в орган╕зац╕╖ цього д╕йства. На самому з’╖зд╕ мер Москви Лужков назвав ки╖вськ╕ демонстрац╕╖ «апельсиновим п╕дгодованим шабашем», маючи на уваз╕ помаранчеву символ╕ку виборчо╖ кампан╕╖ Ющенка. Учасники заходу скандували: «Ми з Рос╕╓ю!» ╤нод╕ телекамера вихоплювала посеред гасел «Наш президент Янукович!» коротенький ╕ вельми красномовний рос╕йський напис: «Путин, спаси нас!» ╥х п╕дтримав сам Янукович. П╕сля цього ряд учасник╕в форуму прийшли до висновку: «Потр╕бно створити не П╕вденно-Сх╕дну Укра╖ну, а Новорос╕йську республ╕ку або Малорос╕ю в склад╕ Рос╕йсько╖ Федерац╕╖. Цю республ╕ку повинен очолити Юр╕й Лужков». Войовничо налаштован╕ делегати вже закликали до формування загон╕в ╕ завоювання влади в Укра╖н╕. З’╖зд прийняв р╕шення провести 12 грудня 2004 року референдум про створення П╕вденно-Сх╕дно╖ республ╕ки у випадку невизнання Януковича Президентом Укра╖ни. Столицею ново╖ республ╕ки проголошувався Харк╕в. У цьому був значний московський задум. По-перше, федерал╕зац╕я Укра╖ни м╕ститься в ряду стратег╕чних ╕нтерес╕в Рос╕╖. Тому «сх╕дн╕ губернатори» висловлювали вимоги, написан╕ для них з-за кордону. Досить почитати «анал╕тичну роботу» так званого ╤нституту кра╖н СНД в Москв╕ та особисто його директора депутата Державно╖ Думи Рос╕╖ К. Затул╕на, який писав програми та заяви, котр╕ ми пот╕м почули в╕д с╓веродонецьких сепаратист╕в. А по-друге, сама схема розшматування Укра╖ни цього разу знову повторювала наш минулий ╕сторичний досв╕д. Все могло зак╕нчитися черговим знищенням Укра╖нсько╖ держави. Тод╕ н╕чого не вийшло лише тому, що московськ╕ замовники виявилися слабкими перед лицем укра╖нського народу для реал╕зац╕╖ цих задум╕в. Однак у св╕т╕ н╕чого не сто╖ть на м╕сц╕, ╕ ми повинн╕ в╕дсл╕дковувати вс╕ ворож╕ настро╖, вс╕ в╕дверто недоброзичлив╕ до Укра╖ни коментар╕, спекуляц╕╖ на можливостях використати проти нас економ╕чний тиск або шантаж шляхом висування територ╕альних претенз╕й. ╤ брати «на контроль» вс╕х, хто тим чи ╕ншим способом допомага╓ реал╕зац╕╖ цих претенз╕й. Наш ╕сторичний досв╕д вчить нас бути напоготов╕. Адже свого часу ми вже припустилися помилок. У 1918 роц╕ гетьман Скоропадський вир╕шив п╕ти на траг╕чний крок, який в╕н вважав для Укра╖ни рят╕вним: проголошення ╕де╖ федеративного зв’язку з майбутньою неб╕льшовицькою Рос╕╓ю. 14 листопада 1918 р. в╕н видав ось таку грамоту: «...╥й (Укра╖н╕ - прим. авт.) перш╕й належить виступити в справ╕ утворення всерос╕йсько╖ федерац╕╖, к╕нцевою метою яко╖ буде в╕дновлення велико╖ Рос╕╖». ╤ в що це все вилилося для Укра╖ни? Ця грамота була свого роду сигналом для рос╕йських ╕ русоф╕льських к╕л в Укра╖н╕, аби розпочати боротьбу проти всього укра╖нського. Сам Ки╖в опинився, по сут╕, в руках генерал╕в та оф╕цер╕в рос╕йсько╖ ор╕╓нтац╕╖. Вони вчинили погром укра╖нського клубу на вулиц╕ Прор╕зн╕й, нищили бюсти ╕ портрети Шевченка, зневажали синьо-жовтий ╕ вив╕шували трикол╕рний рос╕йський прапор. Чи не нагаду╓ це нам сьогодн╕шн╕й стан Укра╖ни? * * * Як ми вже зазначали вище, в Рос╕╖ в╕дбува╓ться важкий процес примирення з самим фактом ╕снування окремо╖ Укра╖нсько╖ держави. Однак Москва не втрача╓ над╕╖ на геопол╕тичний усп╕х. Зрештою, вона мала досв╕д швидкого в╕дновлення держави 1918 - 1922 pp., коли в набагато г╕рших умовах в╕йни вдалося утримати майже вс╕ територ╕╖ Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖ (за винятком Польщ╕, Ф╕нлянд╕╖ та деяких територ╕й Закавказзя). (Дал╕ буде).
«З НАБЛИЖЕННЯМ НЕБЕЗПЕКИ ДО НЕ╥ ВЕРТАВ ДОБРИЙ НАСТР╤Й»
НА ЗАХИСТ╤ НАШО╥ СТОЛИЦ╤
╤СТОР╤Я УКРА╥НИ В╤Д МАМОНТ╤В ДО СЬОГОДЕННЯ У 501 ФАКТ╤
ДМИТРО ДОНЦОВ - ТВОРЕЦЬ ПОКОЛ╤ННЯ УПА, НАСТУПАЛЬНИЙ ТА БЕЗКОМПРОМ╤СНИЙ
ПОВЕРНУТИ ╤СТОРИЧНУ ПАМ’ЯТЬ
