"Кримська Свiтлиця" > #25 за 16.06.2006 > Тема "Українці мої..."
#25 за 16.06.2006
ЙОГО ТАЛАНТ РОЗЦВ╤В П╤Д НЕБОМ КРИМУ...
ДО 75-Р╤ЧЧЯ В╤Д ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ПОЕТА СТЕПАНА ЛИТВИНА
╤м'я в╕домого укра╖нського поета, перекладача, редактора, лауреата л╕тературно╖ прем╕╖ ╕мен╕ Володимира Сосюри Степана Литвина добре в╕доме в Криму. В╕н один з тих небагатьох укра╖нських автор╕в, хто видав сво╖ дв╕ перш╕ зб╕рки в╕рш╕в "Серце не мовчить" (1958 р.) та "П╕д небом Криму" (1960 р.) у м╕сцевому видавництв╕ "Кримвидав" невдовз╕ п╕сля того, як Кримську область було передано до складу Укра╖нсько╖ Радянсько╖ Соц╕ал╕стично╖ республ╕ки (1954 р.). Тод╕, в к╕нц╕ 50-х - на початку 60-х рок╕в, у Криму за п╕дтримки держави активно почало в╕дроджуватись укра╖нство. К╕лька рок╕в посп╕ль тиражем у 50 тисяч прим╕рник╕в виходила укра╖нська газета "Радянський Крим", на роботу до яко╖ було запрошено досв╕дчених журнал╕ст╕в з ╕нших областей Укра╖ни - Володимира Шахнюка, Миколу Миронця, Василя Ковтуненка, ╤вана Тимошенка та ╕нших. Редактором газети був Дмитро Прикордонний. У м╕сцевому видавництв╕ "Кримвидав" почали з'являтися книги укра╖нських автор╕в. З Ки╓ва при╖хав керувати Кримським в╕дд╕ленням Сп╕лки письменник╕в Укра╖ни в╕домий поет ╤ван Нехода. Окр╕м Степана Литвина, котрий п╕сля зак╕нчення ф╕лолог╕чного факультету Ки╖вського держун╕верситету при╖хав на роботу до Криму (працював у редакц╕ях газет "Радянський Крим" та "Кримська правда"), з'явилося к╕лька ц╕кавих початкуючих автор╕в, котр╕ гуртувалися довкола ╤вана Неходи. Це - Дмитро Черевичний, Л╕д╕я Кульбак, Микола Артеменко, а згодом до них при╓дналися Дмитро Шупта, Анатол╕й Логвиненко, Фед╕р Степанов... При Сп╕лц╕ письменник╕в почало працювати л╕тературне об'╓днання, куди в 1962 роц╕ уже ходив ╕ я - на той час в╕йськовослужбовець строково╖ служби одн╕╓╖ з частин С╕мферопольського гарн╕зону. То були незабутн╕ роки - вс╕ ми були молод╕, палко закохан╕ в поез╕ю, в р╕дне укра╖нське слово. Степан Михайлович Литвин з-пом╕ж нас був наймастит╕шим поетом, автором двох зб╕рок в╕рш╕в, мав к╕лька гарних п╕сень, написаних разом з м╕сцевими кримськими композиторами. Його в╕рш╕ на кримську тематику часто друкувалися в газет╕ "Радянський Крим", в альманас╕ "Крим", були новою темою в тод╕шн╕й пово╓нн╕й укра╖нськ╕й поез╕╖. Для мене, юнака з Черкащини, Крим був дос╕ нев╕домим кра╓м ╕ я хот╕в якомога б╕льше д╕знатися про нього. В╕рш╕ Степана Литвина хвилювали читача саме кримською тематикою, п╕дкоряли щир╕стю, мелод╕йн╕стю укра╖нсько╖ мови, екскурсами в ╕сторичне минуле нашого укра╖нського народу, що т╕сно перепл╕талося з Кримом, ╕з запорозькими козаками та чумаками, котр╕ знали сюди дорогу. А згодом, в 1962 роц╕ Степан Литвин разом з╕ сво╓ю милою дружиною Олею та маленькою донечкою Св╕тланкою пере╖хав до Ки╓ва. Ми, молод╕ кримськ╕ укра╖нськ╕ поети, хоч ╕ дуже жалкували, що лишились без доброго друга ╕ наставника, але щиро рад╕ли, що тепер ╕ у нас в столиц╕, де вирувало кипуче л╕тературне життя, буде "своя людина". Рад╕ли, що й там, в столиц╕, поет Степан Литвин не "загубився". Працюючи редактором у ки╖вських видавництвах, вкладаючи багато сил у п╕дготовку рукопис╕в в╕домих ╕ малов╕домих автор╕в до видання, в╕н ╕ сам багато писав, перекладав з ╕нших л╕тератур, видавався. Побачили св╕т його зб╕рки поез╕й "Бентежн╕сть", "Рушник ╕ шабля", "Спадко╓мн╕сть", "Нездоланн╕сть любов╕", "Тв╕й голос", "Кольори тривоги ╕ над╕╖", "На зоряних в╕трах", "Калина в сн╕гу"... Останн╕ к╕лька рок╕в перед виходом на пенс╕ю за в╕ком Степан Литвин зав╕дував в╕дд╕лом поез╕╖ в письменницьк╕й газет╕ "Л╕тературна Укра╖на". За свою багатор╕чну поетичну творч╕сть удосто╓ний л╕тературно╖ прем╕╖ ╕мен╕ славетного укра╖нського поета-л╕рика Володимира Сосюри. А цими червневими днями поет Степан Литвин, чия творч╕сть розкв╕тла п╕д небом Криму, святку╓ сво╓ 75-р╕ччя. Господи, як швидко плине час! У сво╖х поез╕ях Степан Литвин багато розм╕ркову╓ про наше неоднозначне сьогодення, з болем ╕ г╕ркотою в серц╕ пише про реал╕╖ нашого сьогодн╕шнього життя, виступа╓ поборником ╕ охоронцем свого р╕дного укра╖нського, зокрема мови. З глибокою любов'ю ╕ шанобою пише про ╕сторичних звитяжц╕в, котр╕ боролись за волю Укра╖ни, зокрема, й про свого в╕домого земляка Устима Кармалюка, бо народився ж ╕ вир╕с в сел╕ його ╕мен╕ Кармалюковому на В╕нниччин╕, про ╕ншого подоляка, безстрашного захисника Севастополя легендарного матроса Петра К╕шку, про земляка-матроса Григор╕я Вакуленчука, одного з тих, хто п╕дняв повстання на броненосц╕ "Потьомк╕н". Ск╕льки ╖х, славних ╕мен укра╖нських, пов'язано з Кримом... А в декого ╕з сьогодн╕шн╕х поверта╓ться язик говорити супротивне. Боже, Боже... Яка коротка пам'ять... Св╕й поважний юв╕лей поет Степан Литвин зустр╕ча╓ не лише високопатр╕отичними в╕ршами, а й не менш патр╕отичними чудовими п╕снями, як-от: "Запорозький козак дв╕ч╕ не вмира╓" (музику написав в╕домий композитор Юр╕й Рожков, а викону╓ славнозв╕сний квартет "Гетьман"), п╕снею "Б╕л╕ л╕ле╖" (музика Олександра Злотника), яку виконував свого часу наш незабутн╕й Назар╕й Яремчук, та багатьма ╕ншими - широко знаними й любимими в народ╕. Поета Степана Литвина знають ╕ шанують в Криму за його справд╕ мужн╓ ╕ мудре слово. Адже так воно й мусить бути, бо 75 - це той в╕к, коли вже всього надбано - ╕ мужност╕, ╕ мудрост╕, й любов╕. З юв╕ле╓м Вас, шановний наш земляче! Хай ще довго-довго с╕╓ться-зас╕ва╓ться доб╕рним поетичним словом Ваша творча нива. З роси та води Вам, дорогий Степане Михайловичу! Данило КОНОНЕНКО.
Степан ЛИТВИН
НАС ПОРЯТУ╢ Т╤ЛЬКИ ╢ДН╤СТЬ
Неначе воду у пустин╕, Несли ми добр╕сть повсякчас, Так╕ гуманн╕ та гостинн╕, Що зайди хазяйнують в нас. ╤ декотр╕ аж марять грою: Жбурнути нас в п╕тьму н╕му, Щоб ми, як мухи за корою, Сид╕ли не лише в Криму. Лел╕ють зам╕ри ру╖нн╕ - Розбудувать ╕мперський д╕м... Жить укра╖нцю в Укра╖н╕ - Неначе у краю чуж╕м... Вкра╖но, ти у нас ╓дина. Лиш тут нам серце тьох ╕ тьох. Ти - р╕дна мати-Батьк╕вщина Чи мачуха для багатьох? Де наша преса, наша книжка? Культури аура хистка. ╤ патр╕ота жде насм╕шка, Ненависть ╕нод╕ чека. Ти захопився Блоком, Л╕стом, Ти вивчив мови - п'ять чи й ш╕сть, А кличуть нац╕онал╕стом За р╕дне слово, цв╕т душ╕... ╤ голос нам скрипить ╕ржавий: "Що ж, ви одержали сво╓. Ви добивалися держави? Держава Укра╖нська ╓. ╢ г╕мн, ╓ прапор, герб ╕сну╓, Держави ст╕льки ╓ ознак. Рос╕йська мова в н╕й пану╓? То ╕сторично склалось так". Сус╕ди зброю все кували, Вкра╖ну рвали хижаки. В╕ками русиф╕кували ╤ ╜валтували чужаки. Немов у джунглях - право сили. Душили укра╖нський сп╕в. В хохл╕в таки перетворили ╤ козак╕в, орл╕в степ╕в. Пом╕ж братами чвари творим, Облуду правдою зовем. Чужою мовою говорим, Чужою думкою живем. Питаю: в Ки╓в╕ чи де я? Слова читаю крижан╕, Що не спрацьову╓ ╕дея Нац╕ональна в наш╕ дн╕.
Але ж не вб'╓ й катюга лютий ╤дею, споконв╕к живу: Повинн╕ жити й ми, як люди, Здолавши кривду в╕кову.
╤ харт╕ю створив нам Орлик. Рости до не╖ ╕ рости. Таж наступають нам на горло, Таж затуляють нам роти.
Як╕ п╕сн╕ у нас чудов╕ - Достойн╕ полет╕ть до з╕р... За п╕сню власну в р╕дн╕м Львов╕ Убитий ╤гор Б╕лоз╕р.
Франкову хату знов спалили ╤ гинуть речники палк╕... ╤ люд злочинно розд╕лили На м╕льйонер╕в й жебрак╕в.
Заможн╕, начебто монархи, ╤ лас╕ на чуже добро, Прихватизують ол╕гархи ╤ море, й небо, ╕ Дн╕про? ╥м нагадати про сумл╕ння - З╕рвати груш╕ на верб╕... ╤ предк╕в наших покол╕ння Зорять ╕з в╕чност╕ в журб╕.
О, як сп╕вали й працювали - У них завзяття беремо. О, як за волю повставали ╤... шию пхали у ярмо.
Бо л╕воб╕чн╕ й правоб╕чн╕, Бо "сх╕дняки" й "зах╕дняки"... Були д╕яння геро╖чн╕, Та, браття, поступ наш який?
Кра╖ни все багатш╕ й дужч╕, А в нас ╕ просв╕тку нема. Знов покара╓ нас грядуще, Знов - Соловки ╕ Колима?
Знов "чорним вороном" ночами Шугатиме кремл╕вська лють? Опам'ятайтесь, яничари, Бо й вас в Мордов╕ю зашлють!
П╕дуть вмирати ваш╕ д╕ти За шал московських во╓вод... Як любо недругам рад╕ти, Що чвари гублять наш народ!
Чи ж не було в нас Наливайка? Чи ж не було в нас Богуна? Але ментальност╕ нагайка ╤знов додолу нагина.
Який г╕ркий урок Ру╖ни! Крутян Господь лиш воскресить. Над головою Укра╖ни ╤знов дамокл╕в меч висить.
Вс╕ укра╖нц╕ - ╕ етн╕чн╕, ╤ вс╕, хто любить р╕дний край, Хто вмре за ╕деали в╕чн╕, - П╕д прапор ╓дност╕ ставай!
Нам Духа рв╕йна спадко╓мн╕сть Серця вогненно потрясе. Нас поряту╓ т╕льки ╓дн╕сть... Де розбрат, там загине все!
"Кримська Свiтлиця" > #25 за 16.06.2006 > Тема "Українці мої..."
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=3920
|