Версiя для друку Обговорити в форумi

Відлуння Майдану

Цьогорічний Майдан був, не зважаючи ні на що, цікавим. Море людей і багато нових зустрічей, цінної інформації.
Про його значення для української історії краще писати з «висоти» десятиліть. Проте ризикну висловити одну зі свіжих версій. «Майдан-2004» став для центральної України (історичної Гетьманщини) тим же, що й «Львівська весна-1988» для Галичини. До того ж, він повністю «засипав» Збруч у душах наддніпрянців і «західняків». А як стосовно Сходу і Півдня? Судячи з повідомлень у ЗМІ - настрої далеко не «помаранчеві». Тим цікавіше було знаходити на спеціальних стендах записи, що свідчили про небайдужість окремих донеччан до подій минулого року. Недаремно ж вони приїхали на річницю! Записав і собі дещо на пам’ять у блокнот. Серед записаного було й таке: «Бандытів за граты!» (м. Донецьк). Або ж: «Юля + Витя = перемога!»
Як бачимо, з помилками, але все одно зворушує. Може, ці мешканці шахтарського краю і не вчили української мови... Або ж призабули її. Так чи інакше, «Майдан-2004» для багатьох був «українізаційним» фактором.
Пощастило зустрітися і з нашими передплатниками з Донбасу. Євген Коновалов тримав синьо-жовтий прапор, «Кримську світлицю» і кілька плакатів від Союзу Мужніх Татусів. Один з них був присвячений правозахисникові з Євпаторії Костянтину Сизарєву. Юрист Сизарєв фахово допомагав інвалідам, досліджував корупцію у правоохоронних органах. За рішенням суду від 1 жовтня 2004 року отримав один рік умовно. Доля Костянтина дуже близька Євгенові, адже й сам він - колишній кримчанин, вчителював на півострові. А тепер мешкає у Слов’янську. Про ситуацію на Донбасі розповідає вельми емоційно:
- «Помаранчева» революція змінила ситуацію на краще. На Донбасі легше стало дихати, та й на українську мову вже не реагували так агресивно. Це якщо говорити у загальному, бо виродки у нас були, є й будуть. Так, у лютому 2005 року було скоєно злочинний напад на мого старшого сина Віктора, який демонстративно носив помаранчевий шарф. Якісь шовіністи вимагали зняти, але син відповів відмовою. Тоді його жорстоко побили, пустивши в хід кочергу. Пробили голову і вухо...
Але особливо погіршилася ситуація після підписання Ющенком відомого «Меморандуму». Тепер антиукраїнські сили ніби з ланцюга зірвалися! Тому «просвітяни», «рухівці», «соборівці», активісти Союзу Мужніх Татусів опинилися в ролі «камікадзе». Думаю, українці Криму відчувають те ж саме, адже шовіністи-сепаратисти скрізь пішли у наступ. Прикро, що у нинішній непростій ситуації держава не підтримує «Кримську світлицю». Але ми все одно будемо передплачувати її, хай навіть і таку тоненьку. Та ще й передплатимо для однієї з бібліотек Слов’янська, підтримавши таким чином почин читача Голобородька з Хмельниччини. Ми все ще віримо в Ющенка, але стурбовані тим, що він недостатньо займається нашим регіоном.

Директор Інституту історичних досліджень, професор Ярослав ГРИЦАК:
СХОЖЕ, У ПРЕЗИДЕНТА НЕМАЄ «ПІВДЕННО-СХІДНОЇ» ПОЛІТИКИ...

Вже у Львові я попросив поділитися своїми думками стосовно «південно-східної» проблеми директора Інституту історичних досліджень професора Ярослава Грицака. З 1992 року він глибоко вивчає суспільні процеси, що відбуваються на Донбасі, тож кращого знавця проблеми Сходу у Львові не знайти.
- Донецьк - це своєрідна оаза шахтарського краю, - починає свою розповідь пан Ярослав, - він значно багатший, чистіший, охайніший, аніж провінційні міста Донецької області. Багато зелені, сучасна архітектура. Хороше враження від людей. Востаннє був там влітку і не відчув ніякої ворожнечі, коли розмовляв українською. Причому, десь 30% городян відповідали мені нею ж.
Мав довгу розмову із ректором Донецького університету Володимиром Шевченком. Вразила гарна українська мова співрозмовника, хоча родом той із промислового Запоріжжя. У них уже є паралельні потоки (українською і російською мовами), збираються дотримуватися співвідношення 50% на 50%. Хіба це погано? В місті є український гуманітарний ліцей. Він на 100% україномовний. Не знаю, як зараз, а влітку враження було таке, що Донбас готовий підтримати будь-яку українізаційну політику, якщо вона буде мудрою і послідовною. Тому мене тоді дещо здивували слова Миколи Томенка, коли він говорив, що нова влада не збирається «українізувати» Схід мовно. Хіба що політично. Це не дуже мудро, бо всі попередні досягнення треба закріплювати. Сходом і Півднем треба
займатися системно.
У цьому я ще раз переконався, коли був у Одесі. В кінці жовтня я представляв там студентам-історикам свою нову книгу «Страсті по націоналізму». З першої ж хвилини посипалися провокаційні запитання. Відразу ж запитали про моє ставлення до двомовності. Я знайшов потрібну тональність розмови, і через деякий час мене всі слухали уважно. Не відпускали три з половиною години!
Причому, спочатку всі студенти говорили російською, а згодом всі, окрім одного «затятого», перейшли на українську. Я від імені Українського католицького університету запросив усіх на Різдво до Львова. Величезна кількість бажаючих! На прощання мене назвали «националистом с человеческим лицом», а деякі студенти до цих пір мені пишуть. Враження таке, що з людьми просто ніхто не працює, а дуже шкода... Бо кожна така зустріч приносила б велику користь.
Нещодавно я повернувся з Києва. Мене в числі інших запросили на зустріч із Президентом Ющенком. Сподівався, що на ній буде 20 - 30 інтелектуалів, і у кожного буде можливість поспілкуватися з Віктором Андрійовичем. Але в залі було 600 чоловік звідусіль. Було кілька емоційних виступів. Зал кілька разів аплодував Оксані Забужко. Вона говорила, що все пропало, що ми на краю прірви; в її виступі проривалися й істеричні нотки. Такий спосіб мовлення був би ще прийнятний у кінці 80-х, але тепер хотілося б більше «конструктиву», тверезого аналізу ситуації.
Президент слухав уважно, але мовчав. Схоже, що у нього немає «південно-східної» політики; він не дуже й хоче «нарощувати м’язи», формувати більшість, приростати Сходом України. На що він сподівається? На везіння? Це велика помилка. Майбутні вибори будуть великим випробуванням для України.
*  *  *
Стаття була вже готова, аж тут дзвінок із Слов’янська. Євген Коновалов повідомив, що євпаторійця Костянтина Сизарєва вже кинуто за ґрати. І строк є - два роки тюрми. Євген з друзями знову збирається в Київ, під стіни Верховної Ради. Нехай Президент і депутати не забувають: Київ - це одне, а Донбас і Крим - зовсім інше. Там до демократії ще далеко.

Київ - Львів.
На фото: наші донецькі читачі й передплатники біля стін Верховної Ради України на святкуванні 1-ї річниці Помаранчевої революції (у центрі - Євген Коновалов).

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #51 за 16.12.2005 > Тема "З потоку життя"