|
"Кримська Свiтлиця" > #50 за 09.12.2005 > Тема "Урок української"
#50 за 09.12.2005
ПІДТРИМАЙМО КРАСИЛІВСЬКИЙ ПОЧИН!
Сергій ЛАЩЕНКО.
У «КС» за 4.11 2005 р. мою увагу привернула стаття «Премудрі піскарі» нашого читача І. Голобородька з м. Красилова Хмельницької області. Автор коротко і дуже вдало охарактеризував мовну ситуацію у Джанкої, точніше нетерпимість росіян до всього українського. Звичайно, не позаздриш його родичам, які, будучи не двірниками, не сторожами, а людьми
з вищою освітою, - все-таки побоюються розмовляти у місті державною мовою.
Чи це не парадокс? І за такої ситуації ще можна збирати мітинги, протестуючи проти «насильницької українізації»? І ще кажуть: «Навіщо нам у НАТО»? Дійсно, є загроза, що на початку нас вважатимуть «недоєв-ропейцями». Я не ідеалізую «західний вектор». Але що хорошого нас чекає у союзі з Росією? Якщо ми їм і потрібні, то лише у ролі «молодшого брата» або ще гірше: холуїв і придурків. Це їм потрібно, очевидно, для певного психологічного комфорту, аби якось компенсувати не надто високий рівень життя. Ледь не щодня на ТБ нам демонструють передачі «Маски-шоу» або «Джентльмен-шоу». Уявіть собі, що дитина змалку дивиться ці передачі. Чи буде вона поважати українців? Звісно, ні. Гадаєте, після підписання союзного договору з Росією ці передачі «прикриють»? Чи в Джанкої стануть прихильніше ставитися до української мови? Сумніваюсь в цьому. Все це залишиться з огляду на потребу в певному «душевному комфорті», про який я згадував. Імперська хвороба - невиліковна.
Факти, які повідомляє І. Голобородько, є дуже цікавими. У зв’язку з цим я порадив би йому написати до газети «2000». Вона не дешева, але виходить раз на тиждень, містить інформації, тож через раз купувати можна. Зараз на сторінках розділу «Свобода слова» там друкують листи читачів на «захист» російської мови. Протилежну точку зору також можна висловити на шпальтах цієї газети. Газета російськомовна, але листи українською друкують мовою оригіналу. Тираж її досить великий, тож інформація про «джанкойську толе-рантність» стала б доступною великій кількості читачів, в першу чергу, російськомовних.
Хочу закликати небайдужих читачів «Кримської світлиці» писати до цієї газети, описувати у деталях мовну ситуацію в Криму, аргументувати небажаність запровадження російської мови як другої державної. А то російськомовні читачі активно дописують в «2000», в чорних фарбах змальовуючи «насильницьку українізацію» в АРК, а україномовні чомусь мовчать.
А треба писати. Наша активність може суттєво вплинути на перебіг цієї дискусії. Розумію, що свідомих українців у Криму мало, зате їхнє слово буде на вагу золота.
«Кримська світлиця» - це своєрідна маленька прикордонна застава, яка завжди першою дізнається про наступ ворога.
І стримує його, кидаючи в бій кращі свої сили. А колись же «підтягне» свої дивізії і материкова Україна. Тут я залишаюся невиправним оптимістом. Вже сам той факт, що ідею передачі підшивок «Кримської світлиці» до районних бібліотек першим подав наш читач з Поділля, а не з Криму, говорить про великі потенційні можливості «материкової» Укра-їни. Львівська дійсність тільки підтверджує цей факт. Як тут багато небайдужих людей!
У мене й досі перед очима ікона Божої Матері, власноруч вишита нашою читачкою Ларисою Боратинець, що мешкає у Бродівському районі. Ця невеличка духовна «підмога» важить дуже багато.
Пенсіонер Голобородько стверджує, що коли цього року передплачував «Кримську світлицю» у маленькому Красилові, то був уже не першим.
А раніше він був єдиним її передплатником у цьому містечку.
Нещодавно і я забрав на пошті свій примірник «Кримської світлиці», а на ньому... зовсім інша адреса. Отже, ще хтось передплатив. Треба буде познайомитись з однодумцем!
Після передачі про нашу газету на Львівському радіо, редакція отримала кілька листів та дзвінків від небайдужих львів’ян. Також хочуть передплатити газету, щоб підтримати її у важку хвилину. Після цієї ж радіопередачі зацікавилася кримською проблематикою і львівська СЗШ № 48. Говорив я з директором цієї школи. Роман Васильович Гарасим висловив бажання підтримувати постійний зв’язок із якоюсь українською школою Криму, здійснювати обмін учнями під час літніх канікул. А позиція чернівчанки Тетяни Полубко? Хіба вона не засвідчує, що молодь Буковини також із нами?
Львівське братство шанувальників «Кримської світлиці» (неформально таке вже існує) вирішило активно підтримати почин пенсіонера з Поділля пана Голобородька. Є можливість частково охопити бібліотеки Львівської, Івано-Франківської, Закарпатської областей. З часом, певен, «красилівський почин» підхоплять в Києві та Чернігові, в районних центрах цих областей.
Особливо зворушує і надихає активність студентів факультету журналістики, які цього літа проходили практику в Криму. Особливо старається невтомна третьо-курсниця Марта Стадник. Шкода, що у нас немає своєї української Книги Гіннесса... А то б її ім’я з повним правом можна було б занести туди. Уявіть собі: вона загітувала 50(!) студентів Львівського державного університету передплатити «Кримську світлицю» на наступний рік. Поаплодуймо юній студентці, яка нещодавно відсвяткувала своє
20-річчя! (Марто, редакція "Кримської світлиці" приєднується до привітань з твоїм юним ювілеєм!) По-дібних успіхів за всю історію «Кримської світлиці» у нас, здається, ще не було...
Хочу звернутись до тих читачів із США, Канади, Польщі, Австралії, які читають електронну версію нашої газети. Друзі, інформуйте українське середовище своїх країн про стан справ із українською пресою в Криму! Держава поки що не надто активно піклується про українців півострова. Сподіваємося, тимчасово. Але вони, як і українці Причорномор’я, Слобожанщини, Донбасу, не хочуть асимілюватися! Якби «Кримська світлиця» мала своє постійне приміщення, якийсь транспорт, а головне - постійне фінансування, - вона могла б значно ефективніше впливати на українське життя в кримській автономії. Цінність газети не лише в тому, що вона інформує українську громадськість про стан справ у такому непростому регіоні. Історія «Кримської світлиці» - це водночас і історія формування громадянського суспільства в Україні. Ви ж бачите - скільки небайдужих читачів об’єднуються навколо газети!
Свого часу давньоєврейська мова (іврит) почала відроджуватися завдяки ентузіастові Бену Єгуді і кільком десяткам його однодумців. Тепер же цією мовою спілкується ціла держава Ізраїль. Почала жменька людей, а потім про це диво з повагою заговорили євреї усіх континентів:
Смеется сгоревший,
расстрелянный идиш
и Словом Сиона
восходит иврит!
Цитую єврейського поета Симона Штейна, а сам думаю: невже над Роман-Кошем, Ай-Петрі і Чатир-Дагом не зійде колись ясним сонечком наша рідна українська мова?
м. Львів.
P. S. О часе швидкоплинний! Інколи це сумно, а інколи й на руку нам. Тільки-но закінчив цього листа, ще й чорнило на ньому не просохло, а вже отримав два оптимістичні сигнали зі Сходу. Наш читач із Чернігівщини Павло Дмитрович Семененко повідомив, що після прочитання статті «Премудрі піскарі» вирішив підтримати подільський почин і передплатив за свій кошт «Кримську світлицю» для районної бібліотеки міста Щорса.
І друге. Передплатник «Кримської світлиці» зі Слов’янська Донецької області Євген Коновалов (він же лідер «Союзу Мужніх Татусів») повідомив, що їде в Київ під Верховну Раду, аби зустрітися там з «ветеранами» Помаранчевої революції. Запропонував і львів’янам підтягтися туди, щоб разом вимагати звіту від тієї влади, яку самі ж ми обирали минулого року. Каже, що це нагода нагадати можновладцям і про «Кримську світлицю»...
На фото: львівські студентки-практикантки зі своїм керівником доцентом Юрієм Васьківським у «Кримській світлиці». Четверта праворуч - наша іменинниця Марта Стадник.
"Кримська Свiтлиця" > #50 за 09.12.2005 > Тема "Урок української"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=3475
|
МОВА П╤Д ЧАС В╤ЙНИ СТАЛА ЗБРО╢Ю
МОВИ Р╤ДНО╥ ОБОРОНЦ╤
