Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3106)
З потоку життя (6330)
Душі криниця (3468)
Українці мої... (1457)
Резонанс (1489)
Урок української (988)
"Білі плями" історії (1663)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПРОЖИТИ ЖИТТЯ Г╤ДНО
Якби… Якби ми вчилися так, як треба… Якби знали свою ╕стор╕ю, то не повторювали б...


ДРУЖБА НАТАЛ╤╥ ГЛУХЕНЬКО╥ ТА В╤РИ РО╥К
14 березня 2019 року виповню╓ться 15 рок╕в в╕д дня смерт╕ в╕домого укра╖нського мистецтвознавця,...


ЛЮДИНА ЖИВЕ, ПОКИ ЖИВА ПАМ’ЯТЬ ПРО НЕ╥
Вже стало традиц╕╓ю, що «Кримська св╕тлиця» щор╕чно пов╕домля╓ читачам про под╕╖,...


НЕ СТАЛО СВ╤ТЛИЧАНИНА МИКОЛИ МОСКАЛЕНКА…
Скорботну зв╕стку передали з Дн╕пра – не стало нашого кримського укра╖нського земляка,...


ВЕЧ╤Р ПАМ’ЯТ╤ СТЕПАНА РУДАНСЬКОГО: ТЕПЛОТА СЕРДЕЦЬ ╤ НЕЗАБУТН╤ ВРАЖЕННЯ
До 185-р╕ччя в╕д дня народження л╕каря й поета




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #50 за 13.12.2002 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#50 за 13.12.2002
ЩО МИ ЗНАЄМО ПРО МИКОЛУ ВЕНГЕРА
Григорій ЗЛЕНКО. м. Одеса.

До 170-річчя першої української книжки, виданої на півдні України
Перший на півдні України літературний твір українською мовою написано в Одесі сто сімдесят років тому. "Одесский вестник" проанонсував його у номері за середу 9 грудня 1831 року в таких рядках:
"Микола Коваль, Малоросійська Повість нинішнього часу, створена Миколою Венгером, надійде для виготовлення у Міську друкарню; змістом її є справжня пригода, яка сталася недавно. Книжка ця буде віддрукована на найкращому папері. Ціна її з портретом Миколи Коваля 1 руб. сріблом; з пересиланням в інші міста 5 руб. асигнаціями. Підписка на неї провадиться у самого автора д[обродія] Венгера, в Одесі".
Але честь видати першу на півдні українську книжку Міська друкарня чомусь зігнорувала. Щонайшвидше на заваді стала реорганізація закладу, яку провадив закликаний з Петербурга Петро Францов, - і "Микола Коваль" з дозволу одеського цензора Івана Дудровича від 28 листопада 1831 року вийшов на початку наступного року в сусідньому Миколаєві, де його виготовила друкарня Чорноморського гідрографічного депо.
В Україні книжка не збереглася у жодній з її бібліотек. Тому повість надовго "вибула" з історико-літературного процесу. Лише під час підготовки восьмитомної історії українського письменства, започаткованої у другій половині 1960-х років, її було розшукано в Ленінграді, у колишній імператорській бібліотеці, за допомогою відомого літературознавця Ієремії Айзенштока і тоді ж введено у науковий обіг. А нещодавно кандидат філологічних наук Оксана Супронюк републікувала повість у журналі "Київська старовина" (1999, № 3) у супроводі статті Миколи Бондара "Перший жанровий зразок української художньої прози".
Пишучи "Миколу Коваля", Микола Венгер чуйно завважив "справжню пригоду, яка сталася недавно". В основі твору - негативна реакція українських селян на польське національно-визвольне повстання 1830 - 1831 років. Складні соціально-економічні й психологічні аспекти цієї незлагоди уважно й широко розглянув Микола Бондар, тому я не зупинятимуся на них, а зосереджуся на постаті автора повісті.
Розшукати відомості про Миколу Венгера впродовж останнього тридцятиріччя пробували декілька науковців; найбільш активними з-поміж них були київський мистецтвознавець Ростислав Пилипчук та одеський історик і книгознавець Саул Боровой. Перший, на жаль, обмежився лапідарними гаслами в другому виданні "Української літературної енциклопедії", а стаття С. Борового "Украинские писатели в Одессе. (Две загадки)" залишилася в архіві уже покійного автора і була опублікована лише восени 1995 року, коли наведені в ній - головним чином бібліографічні - факти стали гаразд відомі з інших джерел.
На думку автора цих рядків, що тривалий час прагне встановити документально обґрунтований життєпис Миколи Венгера, перший письменник Одеси народився на початку ХІХ століття в одній з центральних губерній України. Походження його прізвища етимологи можуть страктувати по-різному, але навряд чи на цій підставі батьківщиною Венгера належить вважати Поділля, як подеколи пишуть. Дрібні автобіографічні "вкраплення" у ранніх творах письменника буцімто засвідчують певну його освіту і досвід військовика, аж до перебування в Окремому Кавказькому корпусі, - втім, такі висновки потребують архівної перевірки, а формуляри Венгера, попри зусилля Р. Пилипчука, не відшукуються.
Цілком вірогідним є той факт, що 1830-ті роки Венгер зустрів в Одесі. Вперше його прізвище зустрічається на шпальтах "Одесского вестника" за середу 
3 червня 1831 року:
"Мандри Англійця, повість, створена Миколою Венгером, виготовляється в Одеській Друкарні. Повість ця забирає близько 80-ти сторінок і друкується на щонайкращому папері. Підписка на неї приймається у книжковій лавці одеського купця
М. О. Клочкова, - ціна п'ять рублів без пересилання".
Повість побачила світ і дійшла до наших днів у складі фонду Одеської державної наукової бібліотеки імені М. Горького. Папір, правду сказати, гарний; твір же, що займає сто чотири сторінки, схиляє до серйозної критики його.
Що казати, Венгер був письменником вельми пересічним. Проте кращого на ті часи Оде-са - та й цілий український південь - не мали. Мабуть, вимогливість тутешнього читача, звабленого творами поетів і прозаїків, які незрідка прагнули теплих країв, призвела до того, що свої "Твори у віршах і прозі" ("двадцять сім поезій і шість статей") Венгер, як повідомив "Одесский вестник" за  3 лютого 1834 року, друкував у Москві, в Семена Селівановського, якого ублагали миколаївські його знайомі (Селівановський на переході з ХVIII у ХІХ століття деякий час працював у молодому місті корабелів).
Підписка на книжку приймалася "у самого автора... в Одесі", - отже, він замешкав тут надовго. "Твори..." збереглися у науковій бібліотеці Одеського національного університету, першопочатки якої у складі славетного Рішельєвського ліцею; щоправда, примірник дефектний: йому бракує двох сторінок, які, здогадно, втратив перший його власник М. Спіровський. Збірку завізував одеський цензор Микола Курляндцев, який водночас був професором Рішельєвського ліцею, 2 грудня 1882 року; вийшла вона, згідно з "Систематичним реєстром російським книгам з 1831 по 1846 рік" Михайла Ольхина, в 1835 році.
Відтак Венгер надовго щезає з літературного видноколу. Пізньої осені 1839 року він дає в "Одесском вестнике" таку оповістку: "Микола Венгер... сповіщає, що на одержання твору його "Новітня істина, або Розбійниця Генрієтта" видаються квитки. Підписна ціна 10 р., а з пересиланням 3 р. сріблом". Проте "Новітня істина..." залишилася невиданою, до прози Венгер більше не повертався. Зате в 1850 - 1860-х роках  буквально завалив книготорговців віршованими виданнями на теми з поточного життя й етнографічні.
У бібліографічній праці Степана Петрова "Книги гражданського друку, видані на Україні. ХVIII - перша половина ХІХ століття" зафіксовано дев'ятнадцять таких "метеликів" (обсяг їх - від однієї до восьми сторінок). З них декілька є в Одесі, а решта переховується у Російській національній бібліотеці (Санкт-Петербург, колишня імператорська книгозбірня). Венгер продовжив білінгвістичну практику: писав українською і російською мовами. Оцінку його творам в Одесі й Україні загалом не складено; принаймні, надрукованих тут перших-ліпших відгуків не знайдено.
Якось випало гортати видаваний у Москві "Книжный вестник" за 1864 - 1867 роки - і я з немалим подивом виявив описи ще вісімнадцяти "метеликів" Миколи Венгера, випущених головним чином друкарнею
Х. Алексоматі. Тут є вірші українською мовою: "Небачене диво в Одесі", "Горе без дощу", "Дощ, благодать Господня", - і розсип російськомовних на різні теми. Бібліографи "Книжного вестника" подали свої враження від творів Венгера в знущальних репліках: "Поганий вірш одеського поета, який нагадує про себе в друці, на жаль, дуже часто", "Вельми поганий вірш автора, відомого іншими поганими творами", "Нісенітниця", "Пришелепуватий твір", "З творами д[обродія] Венгера нам доводиться зустрічатися у кожному числі "Книжного вестника": витримуємо таку зустріч самозречено,  позаяк нас утішає думка, що ніхто з читачів наших не захоче вже з ними зустрічатися". Наскільки справедливі ці іронізми, годі сказати: в Одесі жодного з вісімнадцяти "метеликів" немає.
Очевидно, Миколі Венгеру стало незручно чи й боляче викликати подальші кпини московських поціновувачів. І 1867 року він випустив вірш "Гуляка" за псевдонімом Н. Иванов. А далі зовсім замовк...
Літературна діяльність Миколи Венгера тривала майже сорок років. На творчому шляху письменника мало пишноквіту. Складається враження, що повість "Микола Коваль" була
вершинним його досягненням. Проте забувати Миколу Венгера негоже. Історія є історія...

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #50 за 13.12.2002 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=311

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков