Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3589)
З потоку життя (6827)
Душі криниця (3677)
Українці мої... (1499)
Резонанс (1578)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1749)
Крим - наш дім (533)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
«ТРУД╤ВНИЦЯ ДУХУ» НАТАЛ╤Я КОБРИНСЬКА
Серед потужних постатей ма╓мо й зачинательку емансипац╕йного рух Натал╕ю Кобринську –...


ПОМЕР УКРА╥НСЬКИЙ КОМПОЗИТОР МИРОСЛАВ СКОРИК
Мирославу Скорику 13 липня мало виповнитися 82 роки.


ПАМ'ЯТЬ ПРО ХУДОЖНИКА ВШАНУВАЛИ МЕМОР╤АЛЬНОЮ ДОШКОЮ
22 травня заслуженому художнику Укра╖ни, куратору всеукра╖нських ╕ м╕жнародних пленер╕в...


В╤ТАННЯ З ЕКСКУРСОМ В МИНУЛЕ
Сьогодн╕, у день Весняного Миколи, святку╓ св╕й 66-й день народження (по-сво╓му - кругла дата!)...


«╤ВАНОЧКУ! ТИ ЧУ╢Ш, ДОБРООКИЙ?»
Тенд╕тна душа поета ╕ зал╕зна, мов криця, сила духу… Це все про незламного ╕ н╕жного ╤вана...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #17 за 22.04.2005 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#17 за 22.04.2005
СТЕПАН БАНДЕРА: ЛЮДИНА І МІФ
Галина ГОРДАСЕВИЧ

Книга в газеті

Присвячується всім полеглим в боротьбі за волю України.

(Продовження. Поч. у №1 - 16).

Провід ОУН вирішив на знак протесту вбити радянського консула у Львові. Ця акція була дуже старанно і продумано організована. Спочатку дівчата з розвідувального відділу провели обстежен-ня зовнішнього вигляду консульства, а один член ОУН, Роман Сеньків, пішов на прийом до консула під приводом, що хоче виїхати до Радянського Союзу. Він подав опис внутрішнього приміщення та зовнішності консула. Оголошений заклик до добровольців. З тих, що зголосилися, вибрали селянського хлопця Миколу Лемика. Володимир Бєляєв назвав його куркульським сином, але дивний то був батько-куркуль, що рідного сина не хотів - чи не міг? - належним
чином одягнути. Лемикові зібрали грошей, щоб він міг належно одягнутися, йдучи в консульство. В парку на Личакові з Лемиком зустрілися Бандера і Шухевич. Він не знав ні їхніх справжніх прізвищ, ні посад, але розумів, що з ним ведуть розмову керівники ОУН. Вони дали йому інструкції, як він повинен діяти. Лемик мав піти на прийом до консула, застрелити його, а потім здатися польській поліції з тим, щоб було влаштовано суд, на якому він оголосить, що вчинив цей акт за завданням ОУН на знак протесту проти масового голодомору в Україні. Звичайно, Лемик міг чекати смертного вироку - перед ним був приклад Біласа і Данилишина, - але він не відмовився від завдання. Ярослав Галан у написаному в 1942 році памфлеті "Люди без батьківщини" подає це так: "Було літо 1933 року. В двері вілли, де містилося львівське радянське консульство, подзвонила молода людина. Увійшовши, вона висловила бажання поговорити з консулом. Коли відвідувачеві сказали, що консул його прийняти не зможе, він швидким рухом вийняв з кишені револьвер німецької марки "Парабелум" і кількома пострілами вбив першу людину, що потрапила йому на очі. Жертвою вбивці став працівник консульства Майлов". Не зовсім звичайне прізвище призвело до ряду помилок у публікаціях. Так, у тижневику Українського фонду культури "Заповіт" у 1990 р. воно подано як "Манайлов", а в журналі "Дзвін" у 1992 р. як "Михайлов".
Далі автор розповідає, як переляканий жалюгідний вбивця метався по консульству, намагаючись утекти, але не зміг цього зробити через ґрати на вікнах.
Насправді все було трохи не так. Дійсно, Лемика прийняв чоловік, зовнішність якого не відповідала отриманому описові, але чи напружені нерви юнака не витримали, чи він вирішив, - і небезпідставно, - що це не обов'язково мусить бути сам консул, досить якогось працівника консульства, бо ж головним у цій операції був подальший судовий процес. Отже, він швидко оголосив своєму співрозмовнику, що має його вбити за завданням ОУН, і тут же вистрелив. Дійсно, після того він кинувся тікати, щоб його не застрелили охоронці консульства. Про ґрати на вікнах він не міг не знати, бо зіркі дівочі очі їх, напевно, помітили. Тому Лемик замкнувся в одній із кімнат консульства і кинув револьвер лише після того, як прибула польська поліція.
На суді з'ясувалося, що Лемик вбив не простого працівника консульства, як про це писав Ярослав Галан, а спеціального представника Москви, який із інспекційною метою об'їжджав радянські посольства в Європі. Все той же Володимир Бєляєв у памфлеті "Останнє сальто "Сірого" прохопився, що Андрій Майлов був другом родини Дзержинських, отже, можна собі уявити, яка була його справжня місія.
Далі все пішло за передбаченим планом: Лемика судили, на суді він тримався гідно, сказав усе, що слід було сказати, присутні на суді журналісти рознесли його слова по всьому світу. Лемику загрожувала кара смерті, але він за тодішніми мірками був неповнолітній, - повноліття наступало з 21 року, - тому його засудили на довічне ув'язнення. Багатолітній член ОУН, в'язень польських, німецьких і радянських тюрем, двічі засуджений до смерті Петро Дужий деякий час перебував разом з Миколою Лемиком у тюрмі і пізніше згадував, що Лемик був дуже життєрадісною людиною. На питання: "Коли, Миколо, йдеш на волю?" - відповідав з усмішкою: "З неділі, щоправда, ще невідомо, з якої неділі, але це таки буде з неділі..."
І дійсно, він вийшов на волю в неділю, лише в 1939 р., коли Польща зазнала поразки у війні з гітлерівською Німеччиною. Подальша доля цього хлопця така: з початком війни в 1941 р. він вирушив у складі похідної групи ОУН "на Велику Україну" і був розстріляний у Миргороді Полтавської області німцями. Тут доречно навести такий документ в перекладі з німецької мови:
Наказ СД про страту членів ОУН Бандери
Місце постою, 25 листопада 1941 р.
Айнзацкоманда Ц/5 Поліції Безпеки і СД
П.Н. в щоденнику Команди: 12432/41
До зовнішніх постів:
Київ
Дніпропетровськ
Миколаїв
Рівне
Житомир
Вінниця
Справа: ОУН (Рух Бандери)
Незаперечно встановлено, що рух Бандери готує повстання у Райхскомісаріаті (Україна), мета якого - створення незалежної України. Всі активісти руху Бандери повинні бути негайно арештовані і після ґрунтовного допиту таємно знищені як грабіжники.
Протоколи допитів мають бути переслані айнзацкоманді Ц/5. Цей лист має бути знищений командофюрером негайно після прочитання.
Підпис (нечіткий) СС-оберштурмбанфюрер
Документ був використаний на Нюренберзькому процесі.

ВАРШАВСЬКИЙ І ЛЬВІВСЬКИЙ ПРОЦЕСИ
Якщо вірити історикам, 14 червня 1934 р. у двох різних містах відбулись дві начебто зовсім не пов'язані між собою події, ниточки від яких, проте, привели до одного клубка. Доводиться підкреслювати: якщо вірити історикам, оскільки трапляється, що навіть один історик у різних своїх книгах про одну і ту ж подію пише по-різному. Наприклад, Петро Мірчук подає, що Степана Бандеру з Богданом Підгайним арештували 14 червня 1934 р., але одного разу твердить, що це відбулося в Академічному Домі у Львові, не вказуючи причин арешту, а в іншій своїй книзі пише, що це відбулося на польсько-чехословацькому кордоні, поблизу Тешина, де їх запідозрили в намаганні нелегально перейти кордон. За Мірчуком, у той же день у Кракові польська поліція зробила обшук у квартирі Миколи Климишина за підозрою, що він займається пересиланням нелегальних видань ОУН, і виявила лабораторію по виготовленню вибухових снарядів.

(Далі буде).

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #17 за 22.04.2005 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=3040

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков