Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4466)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4143)
Українці мої... (1670)
Резонанс (2147)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1847)
Крим - наш дім (1087)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (242)
Бути чи не бути? (343)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (215)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ГРОМАДСЬКА АКТИВ╤СТКА ╤З КРИМУ
Марина ран╕ше жила в Криму, а п╕сля загарбання рос╕янами п╕вострова перебралася в Ки╖в…


ОЛЕГ ОЛЬЖИЧ – НЕЗЛАМНИЙ ПОЕТ ╤ ПАТР╤ОТ
П╕сля арешту O. Кандиба потрапля╓ у таб╕р смерт╕ Заксенгаузен ╕ опиня╓ться у спец╕альному блоц╕...


ВАЖКА Ц╤НА ЗА ПОВЕРНЕННЯ В УКРА╥НУ
П╕дполковник д╕╓во╖ Арм╕╖ УНР Митрофан Очеретько…


ПРЕЗИДЕНТ ╤З ДРУЖИНОЮ ПРИВ╤ТАЛИ УКРА╥НЦ╤В З ДНЕМ ВИШИВАНКИ
За роки спротиву агрес╕╖ вишиванка стала неформальним одностро╓м ус╕х, хто в╕дстою╓ людян╕сть,...


В УКРА╥Н╤ В╤ДЗНАЧИЛИ ДЕНЬ ВИШИВАНКИ
У трет╕й четвер травня в Укра╖н╕ традиц╕йно в╕дзначають День вишиванки…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #16 за 15.04.2005 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#16 за 15.04.2005
СТЕПАН БАНДЕРА: ЛЮДИНА І МІФ
Галина ГОРДАСЕВИЧ

Книга в газеті

Присвячується всім полеглим в боротьбі за волю України.
(Продовження. Поч. у №1 - 15).
22 грудня у Львові засуджено до страти Дмитра Данилишина, Василя Біласа і Маріяна Жураківського, причетність Зенона Коссака не була доведена. Маріяну Жураківському президент Польщі змінив кару смерті на 15 років ув'язнення. Білас і Данилишин були повішені наступного дня о 6-й годині 30 хвилин у дворі львівської тюрми "Бригідки". Перед смертю матері Біласа, яка була рідною сестрою Данилишина, дали дозвіл побачитися з кожним окремо по 5 хвилин (пригадаймо долю Сороки і Зарицької). Останніми словами Данилишина на ешафоті були: "Мені тільки дуже жаль, що я не можу ще раз умерти за Україну". Білас вигукнув: "Хай живе Укр..." - далі не встиг. Свідчення про таку їх поведінку зберегли адвокати, які були присутні на страті. В цей момент по всіх львівських церквах та й по всій Галичині задзвонили дзвони, правилися поминальні служби. Польська поліція не втручалася, побоюючись спонтанних масових бунтів.
Автором задуму перетворити фактичний провал акції в високу національну трагедію був саме Степан Бандера, і, мабуть, саме це зупинило вибір Євгена Коновальця на ньому.
У такій ситуації до Проводу прийшов Степан Бандера, і слід визнати, що при ньому діяльність ОУН стала різноманітнішою і захопила ширші кола людей. Продовжувалися замахи на окремих осіб, поширювалась націоналістична література, але й розпочалися інші акції, які виходили за межі суто підпільної роботи.
Найперше слід назвати культ стрілецьких могил. Щоб сучасний читач міг повною мірою зрозуміти, чим були для галичан того часу полеглі січові стрільці (їх чомусь називали "усусусами" - через три "с"), треба було б написати окрему книгу. Зрештою, такі книги вже написані, хто зацікавиться, може спробувати їх розшукати, а тут зазначимо лише, що для мешканців кожного населеного пункту на Західній Україні могили січових стрільців на місцевому кладовищі нагадували про їхніх чоловіків, батьків, синів, братів, які полягли за незалежну Україну, а могили їх невідомі.
Отже, ті стрілецькі могили почали впорядковувати: ставили на них пам'ятники або хрести, обсаджували квітами, відправляли поминальні служби, влаштовували віча. У селах, де не було таких могил, насипали символічну і встановлювали на ній хреста.
Польська влада швидко зорієнтувалася, чим це їй загрожує, і повела боротьбу: поліція і шовіністичні елементи нищили могили, скидали пам'ятники, зрубували хрести. Не раз це робилося вночі (згадайте, як у 1990 р. в с. Старий Угринів "спеціалісти підривної справи" за наказом військового міністра СРСР Язова вночі двічі знищували пам'ятник Степанові Бандері).
Наступною за важливістю була антиалкогольна акція. Потребуючи грошей для зміцнення державності, польська влада оголосила державну монополію на тютюнові вироби й алкоголь. У відповідь ОУН закликала всіх свідомих українців кинути палити і не вживати алкоголю, щоб, по-перше, не руйнувати свого здоров'я, а по-друге, не підтримувати своїми грішми ворожу владу.
Третьою була шкільна акція, неоднозначно сприйнята навіть щирими патріотами-українцями.
Наново створеній після двохсотлітнього небуття польській державі, якщо дивитися з точки зору її інтересів, зовсім ні до чого були якісь українці, які пам'ятали, що колись Україна була незалежною державою. І в першу чергу треба було виховати молоде покоління в дусі відданості Польщі, її державним символам, її вождям. З цією метою скорочувалася кількість українських шкіл (чи ж не так було в повоєнні роки по всій Україні, надто після того, як Микита Сергійович Хрущов сказав, що чим швидше ми всі перейдемо на російську мову, тим швидше збудуємо комунізм).
В інших школах вводилося викладання двома мовами: українською і польською (знову таки дуже схоже на намагання деяких сучасних сил влаштовувати в одній школі російські й українські класи). А ще у школи присилалися вчителі-поляки, заборонялося учням спілкуватися межи собою українською мовою, влаштовувалися урочисті відзначення польських державних свят.
Провід ОУН зрозумів небезпеку такої ситуації і влаштував шкільну акцію протесту, яка справила тим більше враження, що від-булася в один день у всіх українських землях під владою Польщі. Звичайно, це вимагало великої попередньої організаційної роботи, і слід сказати, що вона була проведена блискуче, польська поліція до останньої миті ні про що не знала. Акція була така: у школах понищено державні емблеми, діти з синьо-жовтими прапорцями марширували вулицями, скандуючи: "Вимагаємо українських шкіл! Геть польських учителів!" Одночасно поширювалась велика кількість раніше видрукуваних листівок і брошур. За даними "архіву Сеника", брошур було виготовлено 6 тисяч, а листівок - аж 92 тисячі. Польська газета "Ілюстровани Кур'єр Цодзєнни" визнала, що у шкільній акції взяли участь десятки тисяч дітей.
Звичайно, діти із захопленням брали участь у цій акції, чого не можна сказати про деяких батьків і українських політиків поміркованого напряму, які вважали боротьбу за незалежну Україну безнадійною і бачили сенс своєї діяльності у захисті національно-культурних прав українців під владою Польщі. Все ж ця акція підтвердила організаційні здібності Степана Бандери, а діти, підростаючи, поповнювали ряди ОУН, а потім і УПА.
Не маючи змоги детально роз-повідати про всі події 1933 - 1934 рр., зупинимося лише на двох так званих атентатах: убивстві радянського консула у Львові і вбивстві міністра Перацького, причому цю другу акцію буде винесено в окремий розділ.
Вже загальновідомо, що в Україні у 1932 - 1933 рр. панував жахливий, свідомо спланований Сталіним і його оточенням, голод. Доходило навіть до непоодиноких випадків канібальства, від голоду померла велика кількість людей (орієнтовно називається цифра 8 мільйонів). Це не заперечують навіть комуністи. Більше того, поет-комуніст Борис Олійник став ініціатором спорудження пам'ятника жертвам великого голодомору. Але в той час радянська влада офіційно категорично заперечувала будь-який голод в Україні і відмовлялася від гуманітарної допомоги світової громадськості.
(Далі буде).

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #16 за 15.04.2005 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=3027

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков