Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2113)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
УКРА╥НУ МА╢ ЗАХИЩАТИ КОЖЕН, А Н╤ – ТО МОЖНА В╤ДМОВИТИСЯ В╤Д ГРОМАДЯНСТВА
Дмитро Курилович, «Дронго», во╖н-доброволець…


«Я ПРЕДСТАВНИК БОГООБРАНОГО НАРОДУ, ЯКИЙ МА╢ ПОК╤НЧИТИ З НАЙБ╤ЛЬШИМ ЗЛОМ»
Капелан ПЦУ про служ╕ння в окоп╕, РПЦ та м╕с╕ю укра╖нц╕в…


СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ: ПРОЧИТАНИЙ, АЛЕ ДО К╤НЦЯ НЕ ОСМИСЛЕНИЙ
Твоя слава у могил╕/А воля в Сиб╕ру/Ось що тоб╕, матусенько/Москал╕ зробили!..


ПОМЕР ДИСИДЕНТ СТЕПАН ХМАРА
«В╕н так любив Укра╖ну ╕ укра╖нц╕в. В╕н рвав свою душу ╕ серце за не╖…»


10 УКРА╥НСЬКИХ С╤ЯЧ╤В
Сво╓ю невтомною працею вони творили маси нових св╕домих укра╖нц╕в…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #2 за 06.01.2005 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#2 за 06.01.2005
СТЕПАН БАНДЕРА: ЛЮДИНА І МІФ
Галина ГОРДАСЕВИЧ

Книга в газеті

Присвячується всім полеглим в боротьбі за волю України.

ВСТУПНЕ СЛОВО АВТОРА

Коли 13 лютого 1989 р. в Києві в Будинку кінематографістів проходив установчий з'їзд Товари-ства української мови ім. Тараса Шевченка, в якийсь момент слово було надано делегатові від Луганщини. На сцену вийшов молодесенький хлопчина, судячи з усього, ще навіть не студент, а школяр, і почав виступ дуже незвичним на той час звертанням: "Шановні добродії і добродійки!" Потім він розповів про ситуацію на Луганщині, і ситуація ця була невтішною. "Коли на вулиці розмовляєш українською мовою, на тебе озираються, можуть бандерівцем обізвати", - поскаржився хлопець.
Звичайно ж, ті, хто обзивав його бандерівцем, зовсім не вважали при тому, що цей народжений на Луганщині десь у першій половині 1970-х рр. хлопець є членом Організації Українських Націоналістів, яку в 1940 - 1950-х роках очолював Степан Бандера. Так уже повелося, що людей, які насмілювалися демонструвати свою належність до української нації, називали бандерівцями, і це мало означати щось дуже погане, гірше як "ворог народу". Ще живі люди, які можуть підтвердити, що від початку 1920-х років і до початку Другої світової війни таких людей у Радянському Союзі обзивали петлюрівцями. А ті, хто цікавився історією як не України, то бодай Росії, напевно, знають, що від часу Полтавської битви і до Лютневої революції людей, які хоч трохи усвідомлювали себе українцями, називали мазепинцями. І, мабуть, лише одиниці, спеціалісти-історики, знають, що після розгрому російського царського війська під Конотопом у 1659 р. козаками під проводом Івана Виговського з'явився вираз "виговці". Не доводиться сумніватися, що якби не нагла і, певною мірою, загадкова смерть Богдана Хмельницького і якби він спробував розірвати стосунки з Московією (вона тоді так офіційно називалася, назву "Россія" ввів лише Петро І), то називали б нас "хмелями", або "хмельниччанами", або ще якось у тому дусі, і це теж було б чимось на зразок тавра, яке в той час випалювали на лобі злочинців.
Як бачимо, мінялися лише назви поняття, але зміст його не мінявся. Москві, - я маю на увазі не саме місто, а уряд, який у ньому перебував, - був необхідний отакий залякуючий символ - символ зрадництва, нечесності, жорстокості, продажності та всяких інших мислимих і немислимих гріхів.
Але повертаюсь до того хлопчини з Луганщини: я певна, що ані він, ані той, хто його обзивав бандерівцем, нічогісінько про Бандеру не знали, окрім того, що він "родіну продал". А де і коли народився Степан Бандера, хто були його батьки, чи мав братів і сестер, чи був одружений і мав дітей, як він прийшов до українського націоналізму і яку роль відігравав в організації, відомій під абревіатурою ОУН, нарешті, де, коли і як він помер, - про це дуже мало хто знає навіть зараз, у незалежній українській державі, коли можна читати які завгодно книжки, від "Майн кампф" Гітлера до "Основ ленінізму" Сталіна, і нічого за те не буде. Справа в тому, що такої змістовної біографії Степана Бандери просто не існує. Щоправда, у Львові недавно вийшов двотомник Петра Дужого "Степан Бандера - символ нації", але навіть у цій об'ємній, ґрунтовній і солідній за обсягом інформації праці в основному йдеться про ідеологію українського націоналізму і про роль Степана Бандери в цьому русі і значно менше про Степана Бандеру як людину.
Отож я поставила перед собою завдання: написати біографію Степана Бандери, книгу, де б він зображався, в першу чергу, як людина, а не прославлявся як вождь українського народу чи, навпаки, "гнівно таврувався" (широковживаний штамп у радянській публіцистиці) як ворог народу й іноземний наймит.
Я ніколи не бачила живого Степана Бандеру і не належала до ОУН. Іноді думаю, якби була старшою років на 10, то, напевно, б до неї належала і при так званому "першому розколі ОУН" пішла б за Бандерою, бо його програма виглядала значно романтичнішою. А якби була старшою на 20 років, то залишилася б у тій частині, яку очолював Андрій Мельник. В усякому разі, люди, які мені зараз найбільше імпонують, - Олег Кандиба-Ольжич, Олена Теліга, мій земляк з Кременця, провідник молодіжної організації ОУН на Волині Ігор Шубський, і взагалі, більша частина наукової і творчої інтелігенції залишилася з Андрієм Мельником.
Отож написати біографію Степана Бандери я могла лише на основі доступних мені публікацій і розмов з тими, зрештою, вже нечисленними, людьми, які хоч трохи спілкувалися з Бандерою. В процесі роботи я уважно, з олівцем у руках, простудіювала біля сотні книжок, щоб переконатися, що корисними мені можуть бути лише половина, а ще різні публікації в періодиці. Найбільше - це книжки, видані у радянські часи в СРСР; трохи книг, виданих уже в роки незалежності України, причому не лише в західних областях, а й у Києві, Харкові, Чернігові, на Хмельниччині; решта - діаспорні видання. Написані ці книги різними авторами і з різних позицій: комуністичних, націоналістичних, поміркованих, прихильниками Степана Бандери, прихильниками Андрія Мельника, так званими "двійкарями", нарешті, колишніми членами ОУН, які, потрапивши до рук радянського правосуддя, виступили з покаянними писаннями. Навіть трапилися мені три книги польських авторів, видані у Кракові, Парижі і Лондоні, отже, як можна думати, людьми різних політичних поглядів.
Читаючи їх, я намагалася бути якнайприскіпливішою до кожного автора, незалежно від його політичних позицій. Так, коли в книжці Олега Багана "Націоналізм і націоналістичний рух" натрапляю на фразу: "Очоливши Крайову Екзекутиву ОУН на західноукраїнських землях, С. Бандера відразу взявся за зміцнення організаційної мережі ОУН, посилення її бойової діяльності, піднесення рівня пропаганди і загального духу боротьби", - я вже розумію, що в цього автора не знайду нічого про недоліки Бандери, які в нього, безсумнівно, були, про помилки, які він, напевно, робив. Отже, я нашвид-ку пробігаю абзаци з дифірамбами Бандері і зупиняю свою увагу на фактах: де, коли, яка конференція проходила, прізвища тих, хто був обраний до Проводу, і т. д.

(Далі буде).

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #2 за 06.01.2005 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=2796

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков