Версiя для друку Обговорити в форумi

В роки пріснопам'ятного СРСР я неодноразово бував у Прибалтиці. Завжди заздрив литовцям, латишам та естонцям: навіть в роки застою вони "трималися" добре. Скільки Андропов не закручував гайки, але і в цей, найтривожніший для України рік, горді сини і доньки Балтії не відчували особливого дискомфорту. Вони навчилися боронити свою яскраву самобутність, свою мову і культуру навіть у тих непростих умовах.
Інакше було в Україні. Саме в 1983 році я побачив у Львові таку картину, від якої стислося серце: четверо малих українців вперше перейшли на російську мову... Перейшли тільки тому, що нею спілкувався їхній одноліток - сусід по під'їзду. Свідком цього був і мій добрий приятель. Його реакцію, як і мою, можна було назвати лише одним словом - шок.
"Навіть Львів починає здавати свої позиції, - із сумом сказав тоді мій приятель, - одна надія на галицьке село..."
Ми тоді довго розмовляли на кухні. Пригадую, що згадували і прибалтійські республіки. Добрим словом, звичайно. Я не міг не погодитися з поясненням мого друга: прибалти мали над нами одну перевагу. Вони двадцять років встигли пожити у власних національних державах. Тому зрадництва, відступництва у них було набагато менше. Була гнучкість - це так. Але гнучкість і зрада - це зовсім різні речі...
У нас, українців, усе було дещо по-іншому. Дванадцять років незалежності не принесли видимих результатів. Часом здавалося: ми як були населенням, так ним і залишилися. Куди нам до німців, японців, французів! Навіть упокорена, розчавлена танками Чечня здавалася революційною, живою...
І тільки тринадцятий рік приніс помаранчеву революцію. Зате яку! Навіть очевидці "оксамитової революції" у Празі запевняли:
- Нехай чехи сховаються! Події в Києві були значно масштабнішими. Нація творилася прямо на очах... Звичайно, залишається ще Донбас і Крим, але на 2/3 ми вже стали нацією. І цей процес уже не вдасться зупинити!
Важливий показник кожної революції - або й просто сплеску національної активності - ставлення до зрадників. Галичани, як завжди, найрадикальніші. Скажімо, Тараса Чорновола вони оголосили "зрадником року". Молодий політик має всі шанси бути оголошеним персоною нон-грата в Галичині. Останні політичні заяви сина В'ячеслава Чорновола не додають йому популярності серед виборців, чаша терпіння яких вже й так переповнена.
Мешканці Сихівського мікрорайону міста Львова, котрі на парламентських виборах проголосували за Тараса Чорновола, що йшов на вибори під гаслами "Нашої України", почали акцію збирання підписів для відкликання народного обранця, який зрадив політичні переконання своїх виборців. Координує збір підписів Сихівський штаб Віктора Ющенка.
"Уже зібрано близько чотирьох - п'яти тисяч підписів", - розповіла "Львівській газеті" помічник керівника Сихівського штабу Леся Курса. Вона наголосила, що після цинічних і презирливих заяв Тараса Чорновола про львів'ян та обіцянок їхнього майбутнього підлабузництва до кандидата Віктора Януковича у штаб телефоном чи особисто звернулися вже сотні сихівчан, обурених поведінкою молодого Чорновола.
"Люди запитують, як можна покарати депутата, - говорить пані Леся. - Підписні листи розходяться з майже блискавичною швидкістю. Люди беруть листи для сусідів, родичів; нерідко за відкликання Тараса Чорновола готові підписатися цілі будинки".
Керівник Сихівського штабу Іван Рудницький прогнозує, що до виборів понад 50 тисяч сихівчан скажуть "ні!" Тарасові Чорноволу. Тим часом після виборів штаб має намір зібрати понад сто тисяч підписів.
"Сподіваюся, що реальна, а не вигадана громадська думка відкриє очі Чорноволу на дійсність. Він зараз пливе проти суспільної течії, при цьому звинувачуючи своїх виборців у розпалюванні фашизму", - говорить Іван Рудницький.
Найрадикальніші "підписанти" склали ще й ультиматум, у якому Тараса "Януковича-Чорновола" просять пройти обстеження у психоневрологічному диспансері. Як зазначено в ультиматумі, саме через необдумані заяви Чорновола-молодшого відтермінували будівництво сихівського шляхопроводу, внаслідок чого потерпали тисячі мешканців району.
Активісти громадської організації "Пора" закликають охочих надсилати Тарасові символічну суму у тринадцять копійок на адресу центрального виборчого штабу Віктора Януковича в Києві.
Прикро, звичайно, що мова йде про сина відомого дисидента і політика. Проте не лише Тараса називають "українським Юдою". В масштабах України не одному колишньому патріотові можна було б задати єдине вбивче запитання: "За скільки?"
Звичайно, хтось із "перекинчиків" побудує собі дачку. Хтось іще більше погладшає, розтовстіє, залисніє жирком... Але як вони дивитимуться в очі своїм друзям, сусідам? Чи не доведеться їм почути докір навіть від власних дітей?
Найгірше, звичайно, переживають зрадництво колег ті, хто опинився у самісінькому вирі революції і жертвує своїм здоров'ям в ім'я народження нової України. Мабуть, кожен з них підписався б під полум'яними рядками Василя Симоненка:
Вкраїнонько!
Розтерзана на шмаття,
У смороді й тумані гнойовім,
Кричиш ти мені в мозок,
Мов прокляття,
І зайдам,
 і запроданцям твоїм...
Дехто сперечається: чи варто вважати "запроданцями" Ірину Білик, Таїсію Повалій, Наталю Могилевську? Ці люди, мовляв, в політику не лізуть, просто поспішили привітати Януковича з перемогою, не маючи повного уявлення про рівень фальсифікацій. Повної ясності тут ще немає... Скажімо Андрій Великий, ведучий радіо "Львівська хвиля", висловився так:
- Зараз постійно йдуть заклики від радіослухачів та деяких радіостанцій Львівщини, щоб не ставили ефір пісень Білик, Князя, Повалій, Могилевської... Але водночас всі ми кажемо "ні" розколу України. Що ж виходить? Ми самі породжуємо музичний сепаратизм. Тобто вийде так, що в Донецьку не крутитимуть Руслани та "Океану Ельзи", а в нас "Скрябіна", Повалій і Могилевську? Мені здається - це неправильна позиція...
Не знаю. Важко сказати. Можливо, Андрій Великий має рацію. В кожному окремому випадку - своє рішення. І все ж, треба принаймні знати людей, які здатні вдарити в спину. І своєчасно відсунути їх від процесу націєтворення. Нехай будують собі дачки і не плутаються під ногами. А ми повинні плавно "дотискати" ситуацію, пам'ятати оптимістичний висновок активних учасників помаранчевої революції:
- Панове! На 2/3 ми вже нація. Доб'ємося ж повної перемоги!

м. Львів.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #52 за 24.12.2004 > Тема "Урок української"