Версiя для друку Обговорити в форумi

"Зумисні дії, здійснені з метою зміни кордонів території чи Державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, а також публічні заклики чи розповсюдження матеріалів із закликами до здійснення таких дій караються обмеженням чи позбавленням волі на строк до 12 років".
Cтаття 110 Кримінального кодексу України.

Не секрет, що незалежність України для значної кількості колишньої партноменклатури в 1991 році була тільки засобом убезпечити себе від досить ради-кально-антикомуністичного московського керівництва на чолі із Борисом Єльциним.  В кінці восьмидесятих - на початку дев'яностих років всередині цієї номенклатури проходили досить складні процеси розшарування. Націонал-комуністи - значна кількість цієї номенклатури, яка всю кар'єру зробила на теренах Української РСР і була за походженням етнічними українцями, сприяла процесу українського національного відродження. Саме за їхньою мовчазною згодою постали такі структури, як Товариство української мови імені Тараса Шевченка та Народний Рух за перебудову. Очевидно, що якби не було такої згоди, то для проведення установчого з'їзду Народного Руху за перебудову не було б надано палац культури Київського політехнічного інституту. Відтоді усі з'їзди Народного Руху України та Української народної партії (яка постала на базі частини Руху після розколу) проводяться саме у цьому палаці. Без такої згоди і прямого сприяння з боку Леоніда Кравчука не могло бути мови про потужну акцію "Ланцюг єднання" від Києва до Львова. Їхніми зусиллями було ухвалено "Закон про мови в Українській РСР", який вперше в історії закріпив за українською мовою в УРСР статус державної. Безумовно, це дуже слабкий закон, але символічно, що з дати його прийняття минуло вже п'ятнадцять років, а нічого кращого Верховна Рада ухвалити не спромоглася та й вимоги цього закону постійно ігноруються.
Але була й інша частина партноменклатури. Це скеровані до України представники інших національностей, в переважній більшості етнічні росіяни. Майже ніхто з них, працюючи в УРСР десятки років, не вважав за потрібне опанувати українську мову та культуру. Були також землячки, яких було свого часу відправлено після закінчення вищих навчальних закладів за межі України залюднювати "бескрайние просторы родины советской", головним чином до Сибіру, та зрусифіковувати республіки Кавказу та Середньої Азії. Там вони, як правило, втрачали (якщо колись мали до того, оскільки патріотично вихована молодь всіляко уникала такої яничарської долі) рештки культурного зв'язку з Батьківщиною, і як колись влучно сказав В. Ленін про "обрусевших инородцев, которые всегда пересаливают в части истинно русского свойства", ставали більш затятими русифікаторами, ніж етнічні росіяни. Частина таких землячків з теренів, де почалися міжетнічні конфлікти, повернулася до рідних домівок і, здобувши усіма правдами і неправдами, як правило, дрібні посади в закладах культури та освіти, у партійних та радянських органах, стали, мабуть, найбільш реакційним прошарком партноменклатури в Україні. Незалежність України, за яку вони ніколи не те що не боролись, а навіть не думали, ці дві категорії партгоспноменклатури визнали тільки тому, що вона рятувала їх від Бориса Єльцина. Не дуже наполегливі спроби націонал-комуністів сприяти відродженню української мови та культури в умовах, коли Народний Рух України та інші націонал-демократичні партії пішли в опозицію, досить швидко зійшли нанівець. Представники націонал-демократії були усунені з владних структур на всіх рівнях.
Після обрання Л. Кучми Президентом України (нагадаємо, що народний депутат України Л. Д. Кучма був одним із чотирьох народних депутатів України, які 24 серпня 1991 року не голосували за незалежність України) радянська партгоспноменклатура стала на шлях створення олігархічної економіки латиноамериканського типу, коли майже вся власність зосереджена в руках декількох кланів, а абсолютна більшість населення доведена до стану крайнього зубожіння. В такій системі чиновники також отримують жалюгідну платню, що створює найкращі умови для корупції. Корумпованість значної кількості чиновників вигідна можновладцям, оскільки фактично будь-кого завжди можна при потребі звинуватити у якомусь злочині. Тобто створюється система заручництва. Безумовно, традиції кримінального заручництва тягнуться із радянських часів. Загальновідомо, що ке-рівники суб'єктів господарювання в СРСР не могли б прожити й місяця, якби не порушували чинні правила та закони, що дозволяло партійному керівництву тримати усіх "на гачку", як влучно казали у радянські часи: "у нас презумпція: рило у всіх в пуху". Саме тому спроби протягом 13 місяців ментально чужого для цієї системи уряду В. Ющенка зробити всі процеси прозорими, зокрема, скасування так званого "бартеру" було швидко зупинено, а уряд відправлено у відставку. Економіка латиноамериканського типу не передбачає наявність малого та середнього бізнесу, який є наріжним каменем демократичних країн Європи. Саме тому представники малого та середнього бізнесу об'єдналися навколо блоку "Наша Україна". Малий та середній бізнес завжди патріотичний, оскільки діє він, як правило, усередині країни на відміну від олігархічного капіталу, який побудовано на експортно-імпортних схемах.
Тож під час президентських виборів, на мою думку, зіткнулися у жорсткому двобої два непримиренних підходи - патріотичний та олігархічний. З'ясувалося, що влада готова була і пішла, як це доведено Верховним Судом України, на широкомасштабні фальсифікації, які порушили право народу на вибір. Але, на щастя, в Україні попри все вже сформувався потужний прошарок малого та середнього бізнесу, який і став становим хребтом народного опору фальсифікації. Особливо це проявилося у столиці країни, яка піднялася на боротьбу фактично одностайно. Дивно, що влада цього не передбачила, адже кияни ще на позаминулих виборах міського голови подолали всі намагання олігархів взяти під контроль столицю. Їхній представник Суркіс тоді зазнав нищівної поразки, попри те, що Л. Кравчук виступав, на мою думку, у ганебній для першого Президента України ролі довіреної особи Суркіса на тих виборах. Слід зауважити, що тоді проти олігархів навколо Олександра Омельченка об'єдналися всі - від націоналістів до комуністів.
Під час політичної кризи, яка виникла після другого туру виборів, у повний зріст постала проблема відповідальності державних службовців за свої дії. З'ясувалося, на мою думку, що в Україні фактично існує у латентній формі вертикаль "п'ятої колони". Така ситуація створює загрозу національній безпеці. Той факт, що голови облдержадміністрацій та деякі народні депутати, які на зібранні у Сєверодонецьку закликали до сепаратистських дій, після запізнілої, але досить різкої реакції Генеральної прокуратури забрали свої слова назад, ситуацію, по суті, не міняє. Відповідні справи мають бути доведені до суду. Справа тут навіть не у жорстокості покарання, хоча це також важливо. Справа у тому, що раз і назавжди має бути продемонстровано, що присяга державного службовця та народного депутата - то не дитяча іграшка. З моєї точки зору, хто б не переміг у переголосуванні, він буде зобов'язаний звільнити усіх державних службовців, які публічно закликали до сепаратистських дій, за дискредитацію звання державного службовця. Абсолютно неприпусти-мо використовувати посаду державного службовця для антидержавних закликів. На мою думку, "п'ята колона" себе проявила абсолютно відверто і має бути усунена від виконання державних функцій. В якості приватних осіб вони можуть агітувати за будь-що, в тому випадку, звичайно, якщо така агітація не суперечить чинному законодавству.
Отже, всі сепаратистські заклики державних службовців та масове їхнє потурання фальсифікаціям під час проведення 1-го та 2-го турів президентських виборів можна розглядати як національну зраду з їхнього боку. Сподіваємося, що після кадрових змін у Генеральній прокуратурі всі ці діяння будуть належним чином розглянуті, а суд дасть їм належну оцінку згідно з чинним законодавством.
Сергій Савченко,
голова Всекримського товариства "Просвіта" імені Тараса Шевченка, кандидат фізико-математичних наук.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #50 за 10.12.2004 > Тема "Резонанс"