Версiя для друку Обговорити в форумi

Вселився голод до сільської хати -
Домашня живність впала без кормів.
Запрацювали день і ніч пілати,
І день, і ніч вівтар журби горів.
Микола Василенко.

У листопадові дні, коли відзначався День пам'яті жертв голодомору та політичних репресій, в загальноосвітній школі № 29 м. Сімферополя було проведено вечір-реквієм, присвячений померлим і не померлим, народженим і ненародженим під час штучного голодомору в Україні 1932 - 1933 років.
У глибині сцени - столик, на якому на вишитому рушникові хліб, свічки, образ Ісуса Христа. Свічки також і на підлозі, і в руках учнів. До початку вечора звучить "Реквієм" Моцарта. Все тут: і музичний супровід, і слова учнів та вчителя, і свічки, і хліб на столі, і обличчя учасників вечора - проникнуті болем, скорботою. Голодомор 1932 - 1933 рр. - це жахлива трагедія, чорна пляма в історії, важке випробування на шляху українського народу. Спланований і реалізований комуністичним режимом голодомор та масові політичні репресії поставили під знак запитання саме існування нації. Протягом 1932 - 1933 рр. загинула п'ята частина сільського населення України. За різними оцінками, штучний голодомор забрав від семи до десяти мільйонів жителів. Люди вмирали цілими селами.
Учні україномовного 10-го "г" класу школи № 29 дуже гостро порушили цю проблему. Вони говорили, що цей голод був навмисне зорганізований московсько-більшовицькими окупантами з метою зламати й знищити українське селянство, котре є основою української нації. Сталін - керівник СРСР - прийняв холоднокровне рішення вилучити в українських селян усе зерно, а відтак заборонити будь-яку допомогу їм з боку міжнародної громадськості. На початок 1933 р. практично в Україні запасів хліба не залишилося. Селянам не дозволяли виїжджати з села, запасів продуктів не було, люди просто вимирали.
Виступаючи, учні розповідали нам, учням і викладачам школи про ту ціну - жахливу ціну, яку заплатив український народ за право жити, про ті жорстокі закони комуністичного режиму. Зокрема про "закон про п'ять колосків", в якому говориться, що за збирання колосків звинувачений "карається не нижче п'ятьох років ув'язнення в далеких таборах з конфіскацією майна обвинуваченого і вище, аж до вищої міри покарання (розстрілу)". Про цей закон так писав поет Ігор Проценко у вірші "Колоски":

- Дорогі мої синочки, за ті колосочки
я одержала тюрми чотири годочки...
Отаке було на світі пекло в нашім краю
Голодовку і ту весну добре пам'ятаю.

"Ой за тії колоски відбула я Соловки" - такою була народна творчість тих років. Найжахливішим у трагедії голоду було те, що для нього не було об'єктивних причин. Сам Сталін заявив: "Ніхто не може заперечити того, що загальний урожай зерна в 1932 році перевищував урожай 1931 року". Його весь забрали, навіть зерно на посів, залишивши селянам голодну смерть.
Але бажання жити було таке сильне, що люди їли мишей, щурів, горобців, земляних хробаків і слимаків, мололи кістки на борошно, варили шкіру із взуття. Траплялися випадки канібалізму. Жах охопив всю Україну.
Диявольськи ретельно спланований, цинічно зреалізований штучний голодомор 1932 - 1933 рр. в Україні забрав мільйони життів. Цивілізація не знає жорстокішого, безжаліснішого, жахливішого злочину за весь час свого існування.
Учні 10-го українського класу не лише розповіли нам про голодомор, вони страждали в думках разом з тими невинними жертвами. Зараз ми маємо для себе чітко зрозуміти, що головною, незаперечною, неперехідною цінністю для нас усіх є власна держава. Ми повинні обороняти її, українську націю, наше життя. Ми повинні боротися за волю, за щастя, відстоювати незалежність, йти демократичним шляхом. І тоді це ніколи не повториться. Усе в наших руках.

м. Сімферополя.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #50 за 10.12.2004 > Тема "З потоку життя"