Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
УКРА╥НУ МА╢ ЗАХИЩАТИ КОЖЕН, А Н╤ – ТО МОЖНА В╤ДМОВИТИСЯ В╤Д ГРОМАДЯНСТВА
Дмитро Курилович, «Дронго», во╖н-доброволець…


«Я ПРЕДСТАВНИК БОГООБРАНОГО НАРОДУ, ЯКИЙ МА╢ ПОК╤НЧИТИ З НАЙБ╤ЛЬШИМ ЗЛОМ»
Капелан ПЦУ про служ╕ння в окоп╕, РПЦ та м╕с╕ю укра╖нц╕в…


СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ: ПРОЧИТАНИЙ, АЛЕ ДО К╤НЦЯ НЕ ОСМИСЛЕНИЙ
Твоя слава у могил╕/А воля в Сиб╕ру/Ось що тоб╕, матусенько/Москал╕ зробили!..


ПОМЕР ДИСИДЕНТ СТЕПАН ХМАРА
«В╕н так любив Укра╖ну ╕ укра╖нц╕в. В╕н рвав свою душу ╕ серце за не╖…»


10 УКРА╥НСЬКИХ С╤ЯЧ╤В
Сво╓ю невтомною працею вони творили маси нових св╕домих укра╖нц╕в…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #50 за 10.12.2004 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#50 за 10.12.2004
Люби Україну до глибини своєї... кишені!
Євген Черкаських, учень 11-А класу школи №13

Серед великої кількості людей, які дуже голосно і пафосно кричать про необхідність розвивати своє, національне, Петро Яцик став одним з небагатьох, хто зумів любити Україну, за одним влучним висловом, "до глибини своєї кишені".
Його життя - це приклад, як не тільки роздавати гроші через всілякі фонди, а й як їх заробляти. Петро Яцик відмовився бути бідним. Він емігрував  до Канади у двадцять сім років. Там чесно й старанно працював і став мільйонером. Такий стрімкий злет, у нашому розумінні, може пов'язуватись тільки з обманом, шахрайством. Петро Яцик ніколи нічого не робив за допомогою обману. Він був унікальною людиною. Йому вдавалося переконати людей, коли щось було потрібно для себе, бо вмів говорити прямо та викликав довіру у співрозмовників. Коли вже став на ноги, почав сприяти українській культурі, науці шляхом меценатства. Ось тут і перейду більш конкретно до цієї якості його особистості.
Петро Яцик був хоч щедрою, але й розсудливою людиною. Заснувавши будівельну фірму "Аккурат Білдерс ЛТД", Яцик заробив чималі гроші. До нього зверталося дуже багато людей за порадами і допомогою у відкритті бізнесу, та не в кожному Яцик бачив гідного, бо найбільше цінував порядність у людині. Авантюристів бачив наскрізь. А все завдяки своєму досвіду.
Пройшовши всі сходинки емігрантського становлення, почавши з нуля, швидко навчився розрізняти, де правда, а де брехня. Бачив, кому потрібно сприяти фінансами, а на кого він просто викине гроші.  Хтось, може, подумає: міг помилитися, не дав гідній людині грошей. Можливо, бо зважував кожну копійку, зароблену важкою працею. Немало було й тих людей, для яких Петро Яцик став меценатом.
Яцик фінансував чи надавав грошову допомогу не тільки конкретним людям, але й допомагав рідній Україні, бо був справжнім патріотом. Як казав сам Яцик: "Українці - дуже великі балакуни й ідеалісти". Власне кажучи, так і є. Ось, наприклад, на кожному кроці лунає, що в Україні так погано живеться, грошей мало, економіка в занепаді. Але хто з цих горе-патріотів хоч щось зробив, щоб виправити це становище? До чого я веду? А до того, що Петро Яцик хоч і говорить про Україну не дуже гарні речі, хоч і емігрував до Канади, але зробив це тільки тому, що не хотів бути бідним, хотів заробити капітал власними руками. Не подумайте, що я не патріот, та навряд чи в нього щось вийшло б в Україні, бо, на жаль, доки ми зоставатимемося ідеалістами, нас, українців, чекають не дуже великі перспективи.
Хоч Яцик доволі гостро критикує український менталітет, я вважаю, він має на це право, бо робив досить багато, щоб зміцнити українську культуру та релігію. Можу підтвердити те, що написав. Наприклад, Яцик фінансував створення українських кафедр при Гарварді; надавав грошову допомогу при будуванні української церкви в Бразилії та при створенні "Канадської енциклопедії українознавства". Яцик казав, що йому дуже прикро від того, як у канадських енциклопедіях пишуть про Україну: державу вважають за російську провінцію, а мову - за російський діалект. Вирішив: треба це виправити. От якби всі українці були такі цілеспрямовані, то вже були б ми однією з передових держав світу.
Згадаю про епізод, як один журналіст брав інтерв'ю у Петра Яцика та спитав, чи не пора йому відпочити. А Яцик йому відповів: "Та ви що! Спокій - це смерть! Я був про вас кращої думки. Треба працювати і працювати". І Яцик правий, бо якщо всі українці будуть жити за таким девізом, про нас обов'язково заговорять у світі. І заговорять добре.
Багато українців сьогодні вважають, що на Заході їм жилося б краще, ніж на батьківщині. У чомусь вони праві. Та краще буде там, де людина заробляє на життя своїми руками, якщо вона вміє це робити. Але є й такі громадяни України, які вважають, що вони приїдуть до якоїсь західної держави, а там їх будуть чекати з розпростертими обіймами. Такі люди - це мрійники. І Петро Яцик - їхня повна протилежність. Заробивши свій капітал своїми руками та світлою головою, він гідний носити звання справжнього патріота, а щедрішого мецената годі й шукати.
Чи не найвидатнішим досягненням Петра Яцика є заснований ним Міжнародний конкурс з української мови, який проходить щорічно в Україні. Петро Яцик об'єднав навколо ідеї проведення цього конкурсу представників української діаспори, створив фонд, який щороку фінансує цей мовний турнір, бо сам фундатор вважав, що добрі знання дорого й коштують, бо на них було затрачено великі зусилля.
Можливо, хтось скаже, що переможці одержують не такі вже й великі гроші: у мас-штабах країни - до 9 тисяч гривень, а в масштабах нашої автономії - 100 гривень. Але я був свідком, коли в минулому році дівчинка-другокласниця з якогось далекого села одержала цю винагороду. Бачили б ви очі її матусі! Скільки в них було здивування, гордості, розчуленості, що хтось оцінив розум її дитини!
2001 року, коли пройшов I Міжнародний конкурс з української мови ім. Петра Яцика, турнір тільки набирав популярності. Уже в IV конкурсі брало участь кілька мільйонів учнів та студентів. Це свідчить про те, що конкурс набув загальнонаціонального масштабу.
9 листопада 2004 року почався V Міжнародний конкурс з української мови ім. Петра Яцика. І символічно турнір розпочався в День української писемності у козацькій столиці Запоріжжі. Конкурс набув ще ширшого масштабу, ніж попередній. Загалом  у ньому взяло участь понад 5 мільйонів знавців мови. І це добре, бо з цього видно, що ідея пішла в маси. Я маю на увазі, що не тільки величезна кількість учнівської молоді відгукнулася на цей конкурс, але й різноманітні організації, що підтримують цей турнір. Як казав професор Національного університету "Києво-Могилянська академія" Джеймс Мейс: "Неперехідне значення Міжнародного конкурсу з української мови ім. Петра Яцика в тому, що це перша масштабна спроба національного самозахисту українців". І дійсно це так, бо, крім підтримки всіляких організацій України, до нього почали залучатися пересічні громадяни. Тобто наша підсвідомість почала прокидатися. Велике за це спасибі Петру Яцику, Міністерству освіти і науки України, Лізі українських меценатів та Освітній фундації ім. Петра Яцика, яку очолює його донька Надія Яцик.
Не можна також не відзначити Станлі Пітерсона з Канади. Починаючи з другого конкурсу, він виділяє значні суми для підтримки фонду Петра Яцика, бо цей мовний марафон - його особлива турбота. Думаю, що й надалі пан Пітерсон не лишить без підтримки це видатне досягнення Петра Яцика.
Пройшов V мовний турнір і в Євпаторії. Біля двох тисяч юних знавців рідної мови взяло участь у I етапі Конкурсу. Хочу зауважити, що, може, в когось виникне враження, що Євпаторія - це мале провінційне містечко, до того ж у Криму, де переважає російська мова. Але це не так. Щороку мої ровесники змагаються і виборюють перемогу в цьому конкурсі. Минулого року учениця 10-Г класу сзош №15 Олександра Бондар посіла перше місце в III (республіканському) етапі конкурсу. Позаминулого - переможців було семеро. Усі вони одержали від фонду Петра Яцика грошові премії, цінні подарунки, дипломи. Жаль, що немає наших переможців у
IV (Міжнародному) етапі. Але ви розумієте, це всього 10 знавців на увесь світ, і потрапити до цієї плеяди важко. Але поганий той солдат, який не мріє стати генералом. І тому 4 грудня 2004 року зійшлися конкурсанти для участі в II етапі V Міжнародного конкурсу. Журі було дуже складно визначити переможців, бо рівень знань з української мови значно виріс порівняно з минулими роками. І в цьому величезна  заслуга фонду Петра Яцика.
Найкращі, найсвітліші голови поїдуть до Сімферополя для участі в III етапі. Побажаймо їм перемоги і, незалежно від результату, нових відкриттів українського слова. Шануймося!

м. Євпаторія.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #50 за 10.12.2004 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=2704

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков