Версiя для друку Обговорити в форумi

Наш земляк, депутат Верховної Ради України Рефат Чубаров минулої неділі зачитав перед мітингуючими на Майдані Незалежності в Києві звернення трьох російських правозахисників Олександра Подрабинека, Миколи Храмова і Валерії Новодворської. Ось його текст:
"Дорогие друзья! Не сдавайтесь! Не отдавайте свою победу погрязшим в коррупции чиновникам, жуликам в обличье политиков, московским холопам и реставраторам коммунизма. Украина может сделать сегодня решительный выбор в пользу свободы, демократии и подлинной независимости. Вы должны выстоять в этой борьбе и победить. Не упустите этот шанс!
Не повторите ошибки России, избравшей себе в президенты чекиста с интеллектом ефрейтора, который потопил в крови Чечню и душит нашу свободу. Как бы не изощрялась российская прави-тельственная пропаганда в поддержке Януковича, помните: симпатии демократической России на вашей стороне, на стороне президента Виктора Ющенко.
Украина - европейская страна, достойная стать полноправным членом Европейского дома. Вы победите, и когда-нибудь Россия пойдет по вашему пути.
За вашу независимость! За нашу и вашу свободу!

Александр Подрабинек, бывший советский политзаключенный, глава представительства в России Фонда гражданских свобод.
Николай Храмов, секретарь движения "Российские радикалы".
Валерия Новодворская, лидер Демократического Союза России, бывшая советская политзаключенная".

P. S. Думається, після такого звернення наші читачі не відмовляться ближче познайомитися з одним із його авторів  - Валерією Новодворською. (Подаємо з незначними скороченнями).

Я мріяла про знайомство з Валерією Новодворською, адже для мене вона - символ безкомпромісної боротьби за свободу в умовах, коли один проти всіх. Ми домовилися про інтерв'ю у Москві в редакції журналу "Новый  мир", де  вона щовівторка пише статті у рубрику "Свободный полет". Я висловила жаль, що в Україні немає Валерії Новодворської. "Так, я би вам дуже підійшла, а не рабській Росії. Я на всі постсовєтські республіки одна - на Грузію, Білорусь, лиш в Росії бачити не хочуть". Вона критикує свій народ, але любить його і готова вмерти за його свободу. Валерія Новодворська завжди каже правду: в очі друзям і ворогам.
Наша розмова була надзвичайно цікавою, але весь її зміст газетна площа не здатна розмістити, тож подаю найголовніше. Через два дні після інтерв'ю, скориставшись запрошенням, я побувала вдома у Валерії Новодворської, де вона подарувала мені автобіографічну книжку "Над пропастью во лжи" із підписом: "Милой Лесе, украинскому повстанцу, от российских повстанцев. За вашу и нашу свободу! Валерия Новодворская".
Читаючи цю книжку, не могла спокійно жити - навіть у снах вболівала за її життя, яке сотні разів було на волосині. Його вона присвятила боротьбі за свободу. Ще у 19 років В. Новодворська організувала підпільну студентську групу, де серйозно обговорювали потребу повалення комуністичного режиму шляхом збройної боротьби. А у 20 років, за акцію протесту з листівками у театрі оперети, її заарештували. Тюрма, нелюдські катування у спецпсихлікарні - і в 21 рік вона стала сивою. Але незламною. Утворивши партію Демократичний Союз, вона зі своїми однодумцями далі вела боротьбу. Численні арешти, суди, тюрми, виснажливі голодування не стали перешкодою мітингам і розповсюдженню листівок. Вона боролася не лише за свободу Росії, а й Грузії, України, країн Прибалтики. У 1991 році В. Новодворську звільнили з Лефортово, звідти їй вдалося вийти незламною. І вона досі в бою. Її сила духу викликає захоплення, позиція і вміння її висловити - надзвичайну повагу, численні таланти її особистості - любов. Усі, хто хоче у цьому переконатись, можуть прочитати її книжки, статті, вірші та багато іншого на сайті www.ds.ru

РОСІЇ ЩЕ НЕМАЄ

- Нині Росію часто звинувачують у реставрації тоталітаризму. Як би Ви охарактеризували ситуацію у Вашій країні?
- Тут, на жаль, варто згадати російське прислів'я. Наші прислів'я - це ж прихід з повинною! Нещасний російський народ у них приходить з повинною на різні теми життя, його прислів'я абсолютно викривальні. Наприклад: була б шия, а хомут знайдеться. І ця шия, на нещастя, у нас завжди була. І завжди на неї знаходилися хомути. Інакше було б дивно. Без совєтської влади у наших совків, як у наркоманів, розпочалася ломка. І тому у російському суспільстві ви-зріло замовлення на реставрацію тоталітаризму, на брехливу позолочену велич, бажання навіювати страх, тобто на совєтські стандарти. І такого роду заявка була сформульована й на часткову реставрацію СССР, хоча б у вигляді СНГ: де завгодно, але домінувати, де завгодно, але грати роль старшого брата, у кого завгодно, але щось, навіть несуттєве, забрати.
У відповідь на ці запити й появився Путін. Це той самий хомут на шиї великої кількості холопів.
Путінський електорат - 70 відсотків, які за нього проголосували, - це добровільні, професійні холопи. Таких ревних рабів і таке ремесло важко знайти у якійсь іншій країні. Але в Росії їх завжди було повно, впасти комусь у ноги і ловити кайф від удару чоботом в обличчя - давня звичка. Так прийшов Путін, який втілює в собі всі фатальні сподівання совєтського народу. Адже російський народ ще майже не виник. У нас парадоксальна ситуація, коли росіян формально
80 відсотків, але насправді, дай, Боже, щоб вісім відсотків набралося. Усі решта - совки. А у совєтського громадянина немає батьківщини, його батьківщина - танк. Якби не їхні сподівання, то Путін природним шляхом не прийшов би до влади. Він навіть не лідер - сірий, заляканий, бездарний, ніякий. Боротися за владу він зовсім не спроможний і не витримав  би  конкуренції навіть з Кучмою. Росія просила щось таке, що наступає на обличчя людства, і отримала. Тож ті звірства, які демонструє сьогодні  Путін своєю політикою, - це мізерна частка того звірства, запит на який сформулювали російські совки. Зупинити його - в інтересах громадянського суспільства країни та й в інтересах цивілізованого світового співтовариства, бо ядерна зброя, диктатура і президент з мисленням Сталіна і Берії - це загроза для людства.

- Російських совків треба жаліти чи ненавидіти?
- Звичайно, вони варті жалю, але вони нещасні з власної вини. Можна пожаліти, але остерігайтесь, щоб ті бідаки не сіли вам на шию і не загнали назад у свій концтабір. Доки вони, такі озлоблені, бігають під червоними прапорами і вимагають, щоб в України забрали Крим, тримайтесь від них подалі, хай вони будуть за межею. Щоправда, вони не враховують, що якби Крим їм належав, то для забезпечення його водою довелося б танкери возити Чорним морем, адже електро- і водопостачання йде з України. Наші так би постачали Крим, як і Сибір, де люди сидять голодні, босі й жують моржа, якого самі ж піймали. Або так, як мешканців Далекого Сходу, які сидять без палива, пишуть петиції і мріють, щоб їх якомога швидше забрала собі Японія. А в Криму напевно б росу пили. Мера Москви Лужкова я рекомендую нікуди не пускати. Соромно людям показувати, тому що в яке місто він не приїде, то починає його вимагати для Росії.
Ми, відверто кажучи, не дуже совків жаліємо. Адже вони знищують право на життя наступних поколінь, вони вбивають власних дітей, онуків, вони не одного на своєму шляху "з'їли". На руках цих людей похилого віку дуже багато крові, у тому числі - й українського народу. Вони вороги собі та іншим, маніакали. Ці люди знають, що твориться безумство, але хочуть жити у божевільні. Це не означає, що ви маєте жити у сусідній палаті. А з Януковичем ви точно будете сидіти у сусідній палаті або зоні. Я дивуюся, як у вас міг з'явитися такий кандидат. Неможливо, щоб хтось у іншій країні заявив, що зробить іноземну мову державною. А Янукович це зробив. Мало того, він абсолютно відверто заявив, що зробить свою країну підстилкою для іноземної держави. У Росії можна балотуватися з такою програмою, це у порядку речей, але не зрозуміло, як він насмілюється  з цим балотуватися у Президенти України. Кожен рядок його програми підтверджує, що він зрадник і ще вихваляється цією зрадою. Чому в Україні не діє стаття Кримінального кодексу про державну зраду? Він же публічно усіх закликає до національної зради!

- То чи можна взагалі говорити про дружбу з Росією?
- Поки що нікому не раджу дружити з Росією. Росії ще немає, тож з ким дружити? Можна мати дружні стосунки з нашим Демократичним Союзом. У нас порядна інтелігенція, яка, на жаль, не є державою в державі, бо землю нам виділяють лише на Магадані і Соловках. А решта? Ну як можна дружити з совдепією? Це ще не Росія.

- Тому Ви не прагнете до влади?
- Доки ми не пояснили все народові, ми не прийдемо до влади демократичним шляхом. А військова сила не на нашому боці. Правозахисники не можуть прийти до влади.

- Ви народники?
- Але не соціалісти. Ми прозахідні народники. Це той неймовірний варіант, коли народники озброєні європейськими цінностями. Такого компоту у світі ще не було, а ми намагаємося це здійснити.

- Чи зможе Росія зрозуміти коли-небудь вчорашніх сателітів?
- Доки цього не буде, доти вона матиме рабську долю. Коли Росія зрозуміє чуже прагнення до свободи, то й сама захоче стати вільною. Але це буде нескоро. Не може бути вільним народ, який пригноблює інші народи. Але це не значить, що Україна має чекати, доки Росія щось зрозуміє. Вам треба здобути енергетичну незалежність, щоб ніхто не міг перекривати крани.
Оскільки Росія надто близько, вам треба мати добрі збройні сили, щоб не сталося так, як колись із Європою, коли гітлерівська Німеччина за два дні пройшла всю Європу до Атлантики. Але найголовніше - вам потрібен союз із Заходом. Гарантії безпеки  перед  поглинанням України Росією - це вступ до НАТО і ЄС.
Росія надто велика і дуже багаточисельна, щоб її можна було тримати в управлінні військовими засобами. Тут народ повинен робити демократичний вибір. Лише тоді Росія стане демократичною. Або не стане. Я хотіла б бачити Росію такою, як США. На жаль, останнє, що вивітрюється із російського демократа, - це націоналізм.

- Як Ви розумієте націоналізм?
- Є націоналізм і патріотизм - цілком доброякісні і навіть рекомендовані, конструктивні. А є шовінізм. Це різні речі. Все залежить до кого все це проявляється. Якщо маленький народ відбивається від більшого народу і прагне зберегти свою націо-нальну ідентичність, це, безумовно, благо і його право. А якщо він намагається залізти у чуже життя і наступає на менший народ, - це вже зло. Щодо більшого народу й імперії - націоналізм є благо. Кримських татар не пригнічує український націоналізм, вони не на нього жаліються, а на російський шовінізм, і радіють, що під рукою Української держави, а не російської. Цей націоналізм чомусь утискає лише Росію. А її й треба утискати, тому що в імперії СССР росіяни були титульним етносом, який дістав не тільки українців, а дуже багатьох. І взагалі Росія не має права ні на що жалітися, у неї немає підстав відчувати себе пригніченою, гнаною. У Росії дивний комплекс - казанської сироти: вона постійно кричить, що її ображають, але насправді ображає сама себе.

БАТЬКІВЩИНА - ЦЕ ЖЕРТОВНИЙ ВІВТАР

- А як би Ви оцінили нинішню ситуацію в Чеченії?
- Це звичайний геноцид. За Росією плаче Нюрнберзький процес. На жаль, щоб над Росією з її масштабами, нафтою, газом і ядерною зброєю провести Нюрнберг-2, потрібно, щоб всі західні держави терміново відмовилися від наших корисних коралин, влаштували блокаду та ще й окупували б російську територію. Але ніхто не береться, тому що це дуже витратна справа, та ще доведеться годувати 150 мільйонів совків, які самі себе прогодувати не можуть.
Ситуація в Чечні - це те, що робили гітлерівці. Невмотивована агресія, винищення мирного населення, лише газових камер немає, бо газ краще продати, ніж на чеченців потратити. Таке терпіти не можна. Чеченці мають усі підстави для збройного опору. Вони все правильно роблять. Але я не маю на увазі Шаміля Басаєва, який замість того, щоб взяти Кремль, бере школи.

- Яким Ви пам'ятаєте Джохара Дудаєва, адже він був вашим близьким другом?
- Джохар Дудаєв - це унікальна особистість. Такі люди рідко народжуються. Це був чеченський Ататюрк. Він зробив західний вибір і цілком міг би ввести Чечню у світове співтовариство. Він хотів бачити Чечню західною, освіченою, цивілізованою державою. При ньому Чеченія була європейською країною. Окрім того, він був переконаний антисовєтчик. Його вважають національним героєм у Прибалтиці, бо захищав Естонію і її прапор, відмовився виконувати наказ про придушення Латвії й Литви.
Джохар Дудаєв помилився в тому, що вважав Єльцина людиною, він повірив, що нова демократична Росія встановить історичну справедливість - дасть незалежність і Чечні. Він сам мені казав, що доки Єльцин у Москві, з ним нічого не станеться. Але те, що сталося 11 грудня 1994 року, коли танки пішли через кордон, це був найвищий ступінь зради й віролом-ства. І цього Єльцину ніхто ніколи не вибачить. Смерть Джохара теж на його совісті. Вбити єдину людину, яка могла б привести Чеченію на Захід, - це було просто безумство. Справжнісіньке божевілля російської держави. Джохар Дудаєв робив те, чого ніхто собі під час війни не дозволить: лікував російських полонених, годував їх, віддавав матерям. Він прагнув вести війну як мушкетери, так, як описують женевські конвенції. Він єдиний їх суворо виконував. Але Росія відповіла так, що тепер немає вже ні Джохара, ні людей, які могли б собі дозволити таке ставлення до ворога. Вбивство Джохара Дудаєва - жахливий злочин. Він хотів бачити Чечню землею політичного притулку. Він планував, що у моральному відношенні поведе за собою інші народи, що буде кавказький дім як прообраз майбутнього людства, де визначальними цінностями будуть не економіка і вигода, а високі моральні критерії. Можливо, це була утопія, але дуже гарна, і в її основу він поклав своє життя.
Я завжди кажу, що Чечня - це не земля Аллаха, це земля свободи. Нещасна Чеченія отримує сповна те, що недоотримали інші республіки, які відважилися піти своїм шляхом, які стали недосяжними. Ну що вже зробиш із країнами Балтії, які стали членами НАТО і ЄС? Україну теж ніхто уже не дозволить окупувати.

- А економічно?
- Є методи непрямого тиску, а є методи сторонньої прив'язки і домінування. Проте економічне домінування не так страшне, як просте введення військ, як у Чеченію.

- Чи вірите Ви у те, що Чечня здобуде незалежність?
- Так. Але без Заходу це неможливо. Надто несумісні сили. І взагалі, після того, що зробили з Чечнею, без плану Маршалла, без допомоги американців, інших країн не обійдеться. Їй треба допомогти, бо сама вона не справиться, а при Джохарі могла.

- Але ж Америка теж не завжди моральна, і має подвійні стандарти.
- Так, і немає жодних гарантій. Узагалі не має жодних гарантій ні для громадянського суспільства, ні для демократії, ні для життя, ні для свободи. Лише розум, воля і вміння ухвалювати правильні рішення. Але вже неможливо миритися і терпіти, міжнародне співтовариство більше не може закривати очі на цю злочинну ситуацію. Але тут багато залежить і від самих чеченців, які не повинні допускати такі вибрики, які дозволяє собі Шаміль Басаєв, бо це остаточно відштовхне цивілізований світ.

- А що, на Вашу думку, стоїть за терактами?
- Відповідь на політику Росії. Але не є винятком, що деякі так звані теракти організовані самими російськими спецслужбами. Із вибухами будинків зрозуміло, що це зробили вони, бо їх у Рязані спіймали за руку. А хто розіграв Беслан - невідомо. Але це точно лягає в основу ініціатив Путіна, тож можна припустити, що Басаєв працює на російські спецслужби. Путін використовує трагедію в Беслані у своїх особистих цілях, що можна вважати політичним мародерством. Замість припинення війни в Чечні (а тепер і на Північному Кавказі) президент Росії, як і треба було очікувати, збирається боротися з тероризмом шляхом встановлення повної диктатури в решті 88-ми суб'єктах Федерації.

- А що Ви думаєте про останні події в Білорусі?
- Коли така фальсифікація відбулася в Сербії, Мілошевичу це не допомогло. У відповідь на порушення   демократичних принципів народ вийшов на вулицю і скинув Мілошевича, який нині перебуває в Гаазькому трибуналі. Щиро бажаю Лукашенкові теж там опинитися. Бо якщо він потрапить в руки білорусів, то вони повісять його на першій сосні у Біловезькій пущі. На жаль, є 40 відсотків населення, які його підтримують, саме вони є матеріалом для фальсифікації. А батьківщина - не поживний бульйон для бактерій, це жертовний вівтар. До батьківщини не можна ставитися споживацьки. Людям має бути небайдуже, що відбувається у їхній країні.
У Білорусі відсутнє національне почуття, яке рятує Україну.

- Якою Ви сьогодні бачите Україну?
- В України більше шансів, ніж у нас, адже Україна - спадкоємиця Київської Русі.

- Ви, очевидно, єдина, хто це стверджує у Москві.
- Київська Русь сильно відрізнялася від Володимиро-Суздальського князівства більшою великодушністю, благородством. І взагалі кращі часи в історії Русі пов'язані саме з Києвом, а всі найгірші хвороби Русь набула на Півночі. Коли Андрій Боголюбський захопив і спалив Київ, бажаючи знищити традиції Київської Русі, розпочався тоталітаризм часів Володимиро-Суздальської Русі.
Україна ніколи навіть не робила  спроб  пригнічувати якийсь народ. На руках України немає крові. Україна не робила спроби залізти у чуже життя. На її совісті немає злочинів. І це дуже важливо. У той час, коли Росія когось ламала через коліно, Україна жила мирно. Навпаки, терпіла втручання російських правителів і страждала. Історія відносин України і Росії - це чорна книга. З боку Росії одні зради і злодіяння, Україна ніколи нікому нічого поганого не робила. Навіть не намагалася окупувати Росію і заборонити послуговуватися російською мовою. Навпаки, ініціатором всіх військових втручань була Росія. Україна дивом вижила. Але добре, що ваша країна все це врахувала.
Насправді Захід України, західняки - це те, що тримає Україну. Вся надія
у їх сильній антисовєтській заквасці, сильному національному протесті. Мені дуже подобається ваша вікова невтихаюча ненависть до пригноблення і прагнення до свободи. Це дуже сильний момент і надія, що Україну ніколи не вдасться привести назад у совєтське стійло. Збройний опір УПА до 1954 року - це чудовий початок, і на цьому фундаменті багато що стоїть. Жовто-синій прапор не терпить сусідства з червоним. Єдине, що було даремно зроблено, це спроба в об'єднану опозицію пустити комуністів. Комуністи - зрадники у своїй основі. У них немає батьківщини, вони постійно дивляться одним оком у якийсь Інтернаціонал, їх у жодному разі не треба пускати на жодні заходи. Це ліві. Вони ніколи не будуть виступати за державну незалежність, завжди здадуть Україну Росії. Це у вас вони такі сміливі, а насправді - зрадники, у нас вони всі пороги оббили, запевняючи всіх у своїй лояльності. Якщо людина стоїть під червоним прапором, значить, вона підписується під усім тим, що робили в Україні большевики, сприймає їхні звірства, то вона також зрадник. Так завжди і всюди: комуністи прикидаються демократами, доки у них немає влади.
Вибір України - це Захід, це Європа. Україна в особі Віктора Ющенка, який чудово розуміє, що таке національна традиція України, - це західний вибір. Саме сьогодні Україна має реальний шанс піти на Захід, її на цьому шляху гальмували, як могли, то Кравчук, то Кучма. А із Віктором Ющенком Україна має реальний шанс все-таки увійти в Європу - спочатку у третьому класі, потім у другому, а там і в першому. Україна - прекрасна земля, вона може себе прогодувати, вона вміє трудитися (на відміну від Росії, яка розучилася працювати). Цілком пристойна територія, кримські курорти, де можна розвернутися, якщо залучити інвестиції. В Україні є все, що їй потрібно, треба лишень загнати кудись у підпілля своїх совків і перевиховати їх.
Я бажаю українцям подалі триматися від Росії, не дозволяти вішати собі на вуха локшину. Як тільки в Україну приїде з солодкими словами якийсь російський діяч, відразу запитайте його, як він ставиться до незалежності Чеченії і чи радий він розвалу СССР. Якщо не буде двох ствердних відповідей, то женіть у шию цього діяча. Україна повинна дуже сильно бігти в протилежний від Росії бік. Ваш шлях - на Захід, а не в Сибір. Не треба збиватися з цього напрямку. Все, що зрозуміла Україна, і все, чого вона досягла, - підтвердять вибори 21 листопада 2004 року. А голосування за Віктора Ющенка доведе, що Україна відбулася як громадянське суспільство.

- А якби Вас обрали Президентом України, що б Ви зробили передусім?
- Спочатку я б заборонила комуністичну діяльність і використання совєтської символіки, запровадила люстрацію для тих, хто працював у КГБ або був у компартії на вирішальних постах. Фашистська діяльність також має бути заборонена, щоб ніякі жириновські не могли тут появитися. Оголосила б персоною нон-грата посла Черномирдіна, щоб не вчив Україну, його простота гірше злодійства. Державна власність стала б мінімальною. Залучила б в Україну західні інвестиції, економічні реформи доручила б Гайдару. Звичайно, треба подати заявку в НАТО, бо для вступу в ЄС потрібен економічний потенціал. Визнала б незалежність Чеченії. Надала б повну незалежність ЗМІ від держави.

СВОБОДА - ЦЕ РАЙ

- А чому Ви не вважаєте себе політиком, адже Ви лідер партії Демократичний Союз Росії?
- Я, власне, дисидент, прогресор, місіонер. Політик - це особа, здатна піти на компроміс і здатна обманювати електорат. Політик - це те, що існує у цивілізованій державі, коли всі стратегічно важливі питання розв'язані, і йде відшліфування дорогоцінного каменю під назвою свобода.
У Росії не скоро прийде час для таких політиків, тому що спочатку треба відважитися на свободу.

- У Вас надзвичайно складне, революційне життя в ім'я свободи. Чи хотіли б Ви у ньому щось змінити?
- Ні, краще нічого не змінювати. Уникнути цього всього було неможливо. Хіба лише застрелитися, але тоді у Росії не було б нічого на чорний день. На жаль, росіянам нема від кого йти в ліси, тому що тоталітаризм у них всередині. А від себе в ліс не втечеш.

- Якось один дисидент мені сказав, що краще мати гарні книжки, ніж поганих дітей. Що Ви про це думаєте?
- Якщо він мав на увазі тріаду: дім, книжка, дитина, то, звичайно, найкраще мати все це разом. Але свій дім поставити можна лише на вільній землі. Який сенс будуватися, якщо тебе будь-коли можуть переселити в камеру? А якщо у тебе немає вільної країни, де можуть жити твої діти, то, можливо, краще забезпечити батьківщині свободу, аніж виховувати заручників або тих, кому доведеться утіка-ти із цієї країни, або тих, хто буде приречений на рабство, чия участь настільки гірка, що він прокляне своїх батьків? А книжка може існувати у різному вигляді - в Інтернеті, в самвидаві, у "тамвидаві". Із цієї тріади книжка - найлегше.

- Чи вважаєте Ви себе щасливою людиною?
- Щастя - це категорія не для дисидента. І взагалі, щастя - це категорія не для мислячої людини. І зрештою, яке, до біса, щастя, коли твоя держава - міжнародний злочинець, коли невідомо, чи буде у тебе і цієї країни завтрашній день. Не знаю. Мені здається, що щастя не скоро до нас прийде. Спочатку треба побудувати свою вільну державу, а нині можна лише облизуватися, дивлячись на чуже щастя.

- А про що Ви мрієте?
- Про те, щоб хоч щось вийшло, щоб зрушити цю гору хоч на 10 сантиметрів. Кожний по 10 сантиметрів, дивись - і рушимо вперед. Я мрію гідно жити, а якщо не вийде, то хоча б гідно вмерти. Ось цю мрію можна здійснити.

- Це, як сказав колись один бандерівець синові: "Не бійся, що вб'ють, вбивали усіх, але вважай, щоб не вбили завчасно"?
- Так, це добре. Ми дуже любимо ваш анекдот про дідуся, який поливав клумбу бензином, а на питання про те, що він робить, адже квіточки зів'януть, відповів: "Хай квіти зів'януть, аби кулемет не заржавів". Мені дуже подобається цей дідусь. Найкраще вмерти в бою.

- А яка Ваша зброя?
- Слово. Головне - бути в бою. А у мене ще ніколи не було мирного часу.

- Ви сподіваєтесь його дочекатися?
- Не впевнена. Думаю, що ні. Хоч би наступне покоління дочекалося.

- Бути в бою для Вас бути на своєму місці. Можливо, це і є щастя?
- Так. Свобода - це рай. Щастя й інтелект у Росії не співпадають. Але я вільна людина, і бажаю волі іншим. Свобода - це вибір на користь індивідуалізму, самодостатності, цивілізованості й прогресивності. Свобода - це певний рівень розвитку мислячої більшості, яка не терпить диктатур має ліберальні погляди на все навколо, нічого ні в кого не просить, сама себе годує і вміє захищати свої права.

- Дякую за розмову.

"Шлях Перемоги",
10 листопада 2004 р.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #49 за 03.12.2004 > Тема "З перших уст"