Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4450)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4124)
Українці мої... (1659)
Резонанс (2120)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1847)
Крим - наш дім (1046)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (320)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (206)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ДМИТРО КАПРАНОВ: БРАТ, ЯКОГО НЕ СТАЛО
З╕ смертю Дмитра не стало ╕ явища Брат╕в Капранових…


УКРА╥НУ МА╢ ЗАХИЩАТИ КОЖЕН, А Н╤ – ТО МОЖНА В╤ДМОВИТИСЯ В╤Д ГРОМАДЯНСТВА
Дмитро Курилович, «Дронго», во╖н-доброволець…


«Я ПРЕДСТАВНИК БОГООБРАНОГО НАРОДУ, ЯКИЙ МА╢ ПОК╤НЧИТИ З НАЙБ╤ЛЬШИМ ЗЛОМ»
Капелан ПЦУ про служ╕ння в окоп╕, РПЦ та м╕с╕ю укра╖нц╕в…


СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ: ПРОЧИТАНИЙ, АЛЕ ДО К╤НЦЯ НЕ ОСМИСЛЕНИЙ
Твоя слава у могил╕/А воля в Сиб╕ру/Ось що тоб╕, матусенько/Москал╕ зробили!..


ПОМЕР ДИСИДЕНТ СТЕПАН ХМАРА
«В╕н так любив Укра╖ну ╕ укра╖нц╕в. В╕н рвав свою душу ╕ серце за не╖…»




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #6 за 09.02.2024 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#6 за 09.02.2024
ДАР╤Я В╤КОНСЬКА: В╤Д «РАЙСЬКО╥ ЯБЛ╤НКИ» ДО ЗБ╤РКИ «ЗА СИЛУ Й ПЕРЕМОГУ»

Серед ╕мен, що ╖х так безжально знищила ╕стор╕я та позбавила укра╖нц╕в права ╖х знати, г╕дне м╕сце пос╕да╓ постать Дар╕╖ В╕консько╖ – письменниц╕, мисткин╕, перекладачки, чий неоц╕ненний внесок в розвиток укра╖нсько╖ культури ще належить оц╕нити сучасникам. Хто ж вона така, ця аристократка духу, як╕й судилося ц╕каве, насичене под╕ями життя, проте «доба, жорстока, мов вовчиця», готувала ╕ншу долю.

 Аристократка за походженням

 То хто ж ви, загадкова пан╕ Дар╕я В╕конська, ╕ чому так довго це ╕м’я було нам нев╕доме? ╥╖ називали «райською ябл╕нкою», «яскравою кометою», багатогранною ╓вропейкою з укра╖нським обличчям. ╥╖ твори, прозор╕ ╕ чист╕, н╕би акварель, це присвята природ╕, св╕ту. Та все це буде п╕зн╕ше, коли мисткин╕ довелося здолати тернистий шлях до свого майбутнього усп╕ху. Зрештою, Дар╕╓ю В╕конською вона стала не в╕дразу. ╤ванна-Карол╕на (Л╕на) Ма╓р-Федорович народилася у Бавар╕╖ 17 лютого 1893 року. Походження ма╓ справд╕ аристократичне, адже ╖╖ батько Володислав Федорович, син д╕дича ╤вана Федоровича, був не лише земельним магнатом, а й культурним д╕ячем, головою «Просв╕ти».

 Його д╕яльн╕сть була наче справжньою ╕люстрац╕╓ю чикаленк╕вського афоризму: «Любити Укра╖ну до глибини власно╖ кишен╕». Володислав Федорович ╕ сам непогано волод╕в пером ╕ нав╕ть видав книгу афоризм╕в. На розвиток товариства «Просв╕та» щедрий меценат пожертвував 24 тисяч╕ крон, заснував школу килимарства та читальню «Просв╕ти» у сел╕ В╕кно Терноп╕льського пов╕ту. До слова, заснована Федоровичем школа килимарства буда досить знаною, адже килими возили на виставку до В╕дня 1873 року. Як справжн╕й меценат та культурний д╕яч, Володислав Федорович п╕дтримував зв’язки з культурними д╕ячами. Саме сюди, до родового ма╓тку у В╕кн╕, при╖здив ╤ван Франко, тож можемо судити про приятельськ╕ стосунки м╕ж ним та батьком Дар╕╖. Зрештою, в╕домий меценат не обмежувався перебуванням у сво╓му родовому ма╓тку на Терноп╕льщин╕. Саме у В╕дн╕ батько Дар╕╖ познайомився з аристократкою Зденкою Ма╓р фон-В╕тонд, в╕домою п╕ан╕сткою. Як припускають науковц╕, за нац╕ональн╕стю вона була чешкою або хорваткою. З╕йшлися дв╕ дол╕, подарувавши св╕тов╕ неймов╕рно обдаровану доньку, як╕й в майбутньому судилося стати Дар╕╓ю В╕конською. Неважко здогадатися, що пр╕звище В╕конська з’явиться невипадково, адже саме у В╕кн╕ – родовому ма╓тку – ╕ розгортатимуться важлив╕ под╕╖ в житт╕ мисткин╕. Та все це буде п╕зн╕ше, а поки що Дар╕я одержу╓ грунтовну осв╕ту в Англ╕╖, Н╕меччин╕, Франц╕╖, Австро-Угорщин╕. Блискуче знання ╓вропейських мов, мистецька осв╕та ще замолоду перетворили Дар╕ю на справжню аристократку духу. Та попереду на не╖ чекали не менш насичен╕ под╕╖, зокрема, у батьковому родовому ма╓тку В╕кн╕. ╢вропейка, як╕й п╕дкорився св╕т, саме на батьк╕вщин╕ батька почала вивчати укра╖нську мову ╕ оволод╕ла нею наст╕льки досконало, що могла почуватися г╕дно поряд з ╕менами видатних письменник╕в.

 «Ген╕альна розумн╕сть ╕ загартований з╕ стал╕ характер»

 Тут, у В╕кн╕, Дар╕я зустр╕ла свого майбутнього чолов╕ка Миколу Малицького. А починалося знайомство довол╕ ц╕каво – батько запросив Малицького навчати доньку укра╖нсько╖ мови, не оч╕куючи, що м╕ж учителем та ученицею спалахнуть почуття. У дол╕ Миколи Малицького, так само, як ╕ в дол╕ його дружини, в╕дбилася уся тогочасна доба. Микола Малицький мав грунтовну осв╕ту, здобувши фах ф╕лолога у Льв╕вському ун╕верситет╕. Був в╕домим на Терноп╕лл╕ як усп╕шний п╕дпри╓мець та меценат, жертвуючи на розвиток укра╖нсько╖ справи. Здавалося б, блискуча парт╕я для доньки, проте Федорович був категорично проти цього шлюбу. А що ж Дар╕я? Н╕, вона не в╕дмовилася в╕д кохання, залишившись в╕дданою сво╓му чолов╕ков╕, хоча доля приготувала йому тернистий шлях. Напевно, ╕накше й бути не могло, адже саме Федорович дав сво╖й доньц╕ блискучу характеристику: «Оп╕куючись нею в╕д народження, побачив велик╕ душевн╕ скарби, ╖╖ ген╕альну розумн╕сть, ╖╖ сильний, як ╕з загартовано╖ стал╕, характер, ╖╖ невтомну працьовит╕сть, вз╕рцеву ощадн╕сть, дбайлив╕сть, ╖╖ господарн╕сть…» Отож, ключов╕ слова – ген╕альна розумн╕сть ╕ сталевий характер – вс╕ ц╕ якост╕ сильно╖ особистост╕ допоможуть Дар╕╖ п╕д час житт╓вих випробувань. ╤, зв╕сно, неабияка витримка потр╕бна була, коли батько не давав благословення на шлюб з Миколою Малицьким. У липн╕ 1917 року Малицьк╕ побралися, ╕, здавалося, що Володислав Федорович мав би все-таки прийняти це р╕шення.

 Проте сталося все з точн╕стю до навпаки – Федорович позбавив доньку ус╕х ма╓тк╕в, залишивши лише село Шляхтинц╕. Родинна драма розгорталася на тл╕ тогочасних во╓нних под╕й. Тривала перша св╕това в╕йна, в австро-угорському В╕кн╕ стояли рос╕йськ╕ в╕йська. П╕д натиском н╕мецько╖ та австр╕йсько╖ арм╕╖ вони в╕дступили, проте вчинили в╕дпов╕дно до сво╓╖ природи, яка не зм╕ню╓ться н╕коли – ма╓ток Федорович╕в спалили. У вогн╕ загинула уся ун╕кальна спадщина родини. Володислав Федорович ви╖хав до Ки╓ва, де й помер у 1918 роц╕. Проте Дар╕я ще ма╓ змогу нат╕шитися родинним теплом - з В╕дня до Укра╖ни при╖хала ╖╖ мама, яка буде з донькою до смерт╕. Подружжя Малицьких багато мандру╓ – вони побували в ╤тал╕╖, Австр╕╖, Франц╕╖, в╕дв╕дували ун╕кальн╕ пам’ятки арх╕тектури. Дар╕я писала сво╖ враження про побачене. Зв╕сно, святою справою для родини залишалося меценатство. Малицьк╕ завше жертвували кошти для р╕зних добрих справ, зокрема, “стипенд╕йн╕ п╕дмоги” для молод╕, на оселю укра╖нських роб╕тник╕в, на товариство “Просв╕та». П╕знавши дивовижн╕ св╕ти ╕ маючи так багато вражень, ця аристократка духу найб╕льше ц╕нувала сво╓, р╕дне: «Вернувшись дом╕в, я почала в╕дкривати для себе все наше, подразнена амб╕ц╕ями дор╕вняти до р╕вня чужого». Який безц╕нний урок для нас, сучасних, як╕ так часто не шанують свого, р╕дного, повсякчас прагнуть знайти соб╕ нового господаря. Психолог╕я раба, ущербн╕сть – про це Дар╕я В╕конська також говоритиме гостро ╕ безкомпром╕сно, повсякчас наголошуючи, що нам не варто так захоплюватися омр╕яною ╢вропою, адже ми сам╕ – ╢вропа, ╕ традиц╕╖ наш╕ ╓вропейськ╕, а не московськ╕. ╥╖ присвята р╕дному селу Шляхтинц╕ – ген╕альна: «Протягом минулого м╕сяця були дуже гарн╕ сходи сонця… Щоранку я дивилася на величавий образ небесного кра╓виду. Що найкраще – не купити за грош╕…»

 Мистецьк╕ обр╕╖

 Як людина, закохана в красу життя та мистецтво, Дар╕я В╕конська мала хист до фотограф╕╖. Про те, що у фотосправ╕ вона досягла висот, св╕дчить стаття, опубл╕кована у газет╕ “Д╕ло” в╕д 8 травня 1934 року: «Наш╕ фотоаматори стараються зробити фотограф╕ю справд╕ мистецькою ╕ здоганяють сво╓ю техн╕кою чужинц╕в, що працюють у ц╕й д╕лянц╕ в╕ддавна…” Вража╓ активн╕сть Дар╕╖ В╕консько╖: вона активно друку╓ться в прес╕, у 1930 роц╕ в альманас╕ “Ж╕ноча доля” друку╓ про кв╕ти, адже не уявля╓ свого життя без ц╕╓╖ краси. Тож не дивно, що кв╕там ╕ присвячу╓ письменниця коротку прозу. «Втягаю сильний, медово-солодкий запах середини кв╕тки. Прекрасн╕ зерна дозр╕вають у н╕й. Я ╕ вона: ж╕нка ╕ кв╕тка. Дв╕ живих ╕стоти. Одна людська, друга – рослинна. Об╕ – вт╕лення Божо╖ вол╕. В них обох кружляють житт╓в╕ соки», - так писати може лише людина, що ма╓ в душ╕ божественне начало. ╤, зв╕сно, життя В╕консько╖ неможливо уявити без музики, бо х╕ба може бути не залюбленою в музику донька талановито╖ п╕ан╕стки? У 1931 роц╕ вона видала власним коштом тв╕р теми життя та мистецтва «Райська ябл╕нка». Любов до Всевишнього тлумачиться письменницею як абсолютна сутн╕сть, що ма╓ змогу над╕лити людину прозр╕нням. Коли любов до Бога заполоня╓ людину, в душ╕ в╕дбуваються велик╕ зм╕ни – вона ста╓ нездоланною ╕ невмирущою. Любов╕, котра пов’язана ╕з Богом, у творчост╕ Дар╕╖ В╕консько╖ в╕дводиться найвищий щабель. Цьому присвячена замальовка «Присвята», що в╕дкрива╓ зб╕рку нарис╕в «Райська ябл╕нка». У н╕й Дар╕я В╕конська наголошу╓, що саме вищ╕й божественн╕й сил╕ вона присвячу╓ свою творч╕сть.

 Також ц╕нувала письменниця дружню любов м╕ж приятелями.

 Така любов описана у ф╕лософському д╕алоз╕ «Други розходяться» з╕ зб╕рки «Райська ябл╕нка» – глибоке почуття близьких людей, почуття в╕рност╕ один одному, захищеност╕. Проте саме це трепетне почуття виявля╓ться дуже тенд╕тним та вразливим. Його може зруйнувати необдуманий вчинок, необережно сказане слово. Саме такий випадок стався м╕ж героями д╕алогу. Неправдиве слово, маленька п╕дозра здатн╕ зруйнувати спор╕днен╕сть душ двох людей. Нарис наповнений щемкою тональн╕стю бол╕сного розриву стосунк╕в м╕ж близькими людьми, який змогла спричинити лише чутка, що сплюндрувала чисте почуття, пос╕явши зерно сумн╕в╕в у душ╕ одного з друз╕в. Зв╕сно, воно було викор╕нене, проте наштовхнуло ╕ншого на роздуми – чи ж справд╕ дружба була наст╕льки сильною та приязною, коли ╖╖ може знищити лише якесь слово: «на дружб╕, яка трима╓ться на таких хитких п╕дставах, не може мен╕ вже зовс╕м залежати... На дов╕р╕, яким можна так легко захитати, на любов╕, що так хутко промина╓, не залежить мен╕ н╕трохи. Я прийшов до тебе, щоби наново здобути соб╕ тебе, а тепер ╕ду геть, бо те здобуте втратило свою варт╕сть, - анал╕зу╓ творч╕сть письменниц╕ досл╕дниця ╤рина Карачковська. Здавалося б, мистецька тематика, ф╕лософське осмислення життя мали б м╕цно тримати Дар╕ю В╕конську саме в ц╕й «н╕ш╕». Проте ╖╖ гострий розум, анал╕тичний склад розуму вибухають з новою силою у зб╕рц╕ «За силу й перемогу», де найб╕льше розкрива╓ться публ╕цистичний хист Дар╕╖ В╕консько╖.

 «За силу й перемогу»

 ╤ тут ма╓мо говорити про певн╕ парадокси, шаблони у сприйнятт╕ творчост╕ письменника. У випадку Дар╕╖ В╕консько╖ тут вже йдеться про ц╕лковитий розрив тих самих шаблон╕в – тенд╕тна, витончена пан╕, така соб╕ «райська ябл╕нка» - ╕ раптом зб╕рка «За силу й перемогу», що склада╓ться з низки есе╖в, кожен ╕з яких можна було б розглядати як окремий тв╕р. Водночас, як зазначають досл╕дники, вони «творять ц╕л╕сну концепц╕ю, що ма╓ на мет╕ зм╕нити ц╕лу низку ментальних зразк╕в укра╖нц╕в та скорегувати базов╕ етнопсихолог╕чн╕ риси, як╕ мали б усунути конкретн╕ недол╕ки в характер╕ укра╖нсько╖ нац╕╖, що призводили до втрати державност╕».

 Як складно ╕ водночас просто! Аристократка за походженням ╕ силою свого духу, Дар╕я В╕конська мала право на те, аби «усунути конкретн╕ недол╕ки в характер╕ укра╖нсько╖ нац╕╖». Наче досв╕дчений х╕рург, вона препару╓ укра╖нське тло, аби укра╖нц╕ позбулися тих негативних рис нац╕онально╖ вдач╕. Вчитаймося ╕ замислимося: чи не актуальн╕ ц╕ висновки В╕консько╖ нин╕? Адже йдеться не про приватн╕ реч╕, як╕ можуть бути не пом╕ченими ц╕лому загалов╕. Зверн╕мо увагу, що В╕конська вважала, що недол╕ки в характер╕ укра╖нсько╖ нац╕╖ загрожують втрат╕ державност╕! Отож, за В╕конською, це культ слабких, заздр╕сть, злорадна та хамська повед╕нка, безоглядне критиканство, дивовижна здатн╕сть побачити скалку в оц╕ ближнього ╕ не пом╕тити н╕чого за собою; сентиментальний патр╕отизм. Щодо останнього, то тут приклад╕в чимало. Укра╖нськ╕ стро╖ та тужлив╕ п╕сн╕ аж н╕як не св╕дчать про силу духу та не показну любов до сво╓╖ Батьк╕вщини. Недаремно Дар╕я В╕конська писала про те, що лише коли повернулася «дом╕в», почала ц╕нувати сво╓, р╕дне, бо ми ╕ ╓ т╕╓ю самою ╢вропою, ╕ то в╕ддавна. Отож так бол╕ло письменниц╕ сл╕пе захоплення укра╖нцями чужим, заморським, аби лише не сво╖м. ╤ повсякчасний пошук соб╕ нових господар╕в. Оте сво╓ варто не просто любити, а захищати, боронити в╕д чужинських заз╕хань. Сила нац╕╖ – в традиц╕╖, зауважувала письменниця, ╕ хто в╕др╕ка╓ться ╕стор╕╖, той в╕др╕ка╓ться себе. Стол╕ття рабсько╖ залежност╕ в╕д вол╕ «господаря» негативно позначилися на ментальност╕ укра╖нц╕в. Минули десятил╕ття, а праця В╕консько╖ не втратила актуальност╕, так само, як ╖╖ заклик вс╕ сили спрямувати на формування сильно╖, вольово╖ нац╕╖, здатно╖ на державний чин, на здобуття й перемогу Укра╖нсько╖ самост╕йно╖ соборно╖ держави. Подружжя Малицьких усе сво╓ життя служили укра╖нськ╕й справ╕, попри жорстоку добу, яка не подарувала ╖м тако╖ зухвалост╕. Що могло чекати на Миколу Малицького, колишнього поручника Укра╖нсько╖ Галицько╖ Арм╕╖, який матер╕ально п╕дтримував укра╖нськ╕ орган╕зац╕╖, зокрема, спортивне товариство «Луг, побудував будинок читальн╕ «Просв╕ти»? ╢вген Маланюк, близький друг родини, залишив наприк╕нц╕ серпня 1939 року спогади, в яких йдеться про бажання Миколи Малицького будь-якою ц╕ною залишитися на р╕дн╕й земл╕, в Шляхтинцях. «…Пан Микола раптом обернувся до мене ╕ неспод╕вано каже: «Нема╓ сили, яка б мене в╕д╕рвала в╕д цього. Хай буду останн╕м наймитом, останн╕м чабаном, але буду тут, в ц╕м господарств╕». Для таких, як Микола Малицький, у радянсько╖ влади була «заготовка»: спочатку ордер на арешт (це сталося 5 грудня 1939 року), а пот╕м геб╕стська постанова про те, що в╕н був «експлуататором трудящих». Отож, на «укра╖нського буржуазного нац╕онал╕ста» чекав суворий вирок. 24 кв╕тня 1941 року Микол╕ Малицькому було винесено вирок – 8 рок╕в ув’язнення у так званому «виправно-трудовому табор╕», тобто радянському концтабор╕ в Архангельськ╕й област╕, зв╕дки в╕н вже не повернувся. А його «райська ябл╕нка» Дар╕я, як╕й вдалося вирватися з того «раю», опиня╓ться у В╕дн╕. ╤ хоча вона н╕чого не знала про долю чолов╕ка, жила в╕рою, що в╕н повернеться. «Ми стояли в хол╕ приватного панс╕онату у В╕дн╕ й обм╕нювалися судорожно-короткими реченнями, - писав у спогадах ╢вген Маланюк. – Пан╕ Л╕на була в чорному хутр╕, яке н╕би п╕дкреслювало нашу сп╕льну й загальну жадобу. ╥╖ запал╕ оч╕ все ж гор╕ли заглибленим чорним жаром. Стягнуте, кольору слоново╖ кост╕ обличчя могло б служити малярев╕ темою для ╕кони мучениц╕. Але в ╖╖ словах була м╕цн╕сть ╕ непохитн╕сть в╕ри: «Микола, напевно, живий, в╕н повернеться, ╕ ми ще зустр╕немося, хоч би й не в Шляхтинцях».

 Дар╕я В╕конська за найважчих умов трималася завдяки сво╓му сталевому характеру, та не╖ вже чекав вирок. Коли до В╕дня ув╕йшла червона арм╕я, вона вже знала, що на не╖ полю╓ СМЕРШ. «Т╕каючи в╕д енкаведист╕в, як╕ прийшли ╖╖ арештувати, вона вискочила через в╕кно ╕з третього поверху на брук ╕ на м╕сц╕ в╕д того траг╕чного скоку померла. Очевидно, що рос╕йськ╕ окупанти знали, за ким полювали. Це ще одне св╕дчення того, що сила пристрасного слова ╕нколи важлив╕ша за найпотужн╕шу зброю», - пише досл╕дник ╤гор Набитович. 25 жовтня 1945 року життя Дар╕╖ В╕консько╖ об╕рвалося… ╥╖ ╕м’я тривалий час замовчувалося, та нема╓ тако╖ сили, яка б спинила правду про аристократку духу, котра сво╓ життя присвятила служ╕нню р╕дному краю. ╥╖ талант ╕ велич ще ма╓ бути належно оц╕нено ╕ пошановано, прийде ще час. Бо ж х╕ба не сила й перемога так потр╕бн╕ нам сьогодн╕, п╕д час в╕йни з одв╕чним московським ворогом?

 Натал╕я Осипчук

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #6 за 09.02.2024 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=25814

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков