Версiя для друку Обговорити в форумi

На Хрещатику, головній вулиці Києва, експонується на банерах виставка «Наш Маріуполь». Вона розповідає про історію та героїчну оборону міста на березі Азовського моря.

Політика української колонізації земель сучасної Донеччини бере відлік з початку ХVІ століття. Землі заселяють козаки. Виникає Кальміуська паланка – одна із адміністративно-територіальних одиниць Війська Запорозького Низового. Назву отримала від річки Кальміус.

Російська імперія захопила Північне Причорномор’я і Північне Приазов‘я та ліквідувала в 1775 році Запорозьку Січ. Під ширмою «захисту від утисків татар» Петербург переселив із Криму в степову Україну місцеве християнське населення. Це мало послабити Кримське ханство і прискорити колонізацію степу України. В 1778 році командувач Кримського корпусу О. Суворов переселив 31 386 християн. Більшість із них були греки, решта – вірмени, грузини й волохи. Кримські греки оселилися на місці колишнього запорозького форпосту Кальміуса. Греки назвали своє поселення Маріуполь – місто Марії. За однією версією, на згадку про їхнє поселення Маріум (Маірум) поблизу Бахчисарая в Криму, за іншою версією, на честь невістки Катерини ІІ Марії Федорівни, дружини спадкоємця престолу і майбутнього імператора Павла І.

Але про козаків і нині нагадують назви Кленова та Зінцева балки, Підгір’я тощо.

Наприкінці ХІХ століття в Маріуполі завдяки американцям і бельгійцям будуються великі заводи.

Місто було багатонаціональним, але домінувала грецька громада.

Розвивається культура міста. На сценах місцевих театрів гастролювали театральні трупи М. Кропивницького та І. Карпенка-Карого. Згодом активізуються український, грецький і єврейський національні рухи. Одними з найпомітніших діячів українського національного руху в Маріуполі були С. Липківський – учасник Маріупольського українського товариства, викладач міського єпархіального училища та І. Коваленко – член міського громадського виконавчого комітету.

У 1917 році авангардом українського руху в місті були місцеве товариство «Просвіта», українські гуртки на заводах «Нікополь» та «Провіданс» і видання «Маріупольське слово».

24-й запасний піший полк, який дислокувався в Маріуполі, радо зустрів процес українізації військових частин. У полку також почали формуватися грецькі сотні.

В 1920-і роки Маріуполь став центром динамічного розвитку національних культур, передусім грецької. Але в 1930-і роки більшовики репресіями зупинили культурний ренесанс грецької, української, єврейської і німецької спільнот.

Водночас Маріуполь став великим індустріальним містом.

З нападом нацистської Німеччини на СРСР по Маріупольщині прокотилася хвиля репресій проти німців.

Німецькі окупанти, захопивши Маріуполь, вбили, за різними даними, від 8 до 12 тисяч місцевих євреїв. Попри небезпеку бути розстріляними разом з усією родиною, були маріупольці, які рятували євреїв. Наразі відомі імена 23 праведників народів світу із Маріуполя.

В 1967-му році в Маріуполі працювала бригада монументалістів на чолі з Аллою Горською та Віктором Зарецьким.

У 1948 році Маріуполь отримав назву Жданов – за прізвищем соратника Сталіна, уродженця міста Андрія Жданова, який прославився кампанією проти діячів культури.

13 січня 1989 року на вимогу населення місту повернули назву Маріуполь.

9 березня 1990 року маріуполець Любомир Гудз (1931 – 2015) підняв український прапор під час святкування у драмтеатрі дня народження Тараса Шевченка.

В 1990-і роки відбувається погіршення економічної ситуації. Вихід знайшли поступово залучивши великий приватний капітал. Водночас маріупольський морський торговельний порт стає одним із найбільших логістичних хабів півдня України.

В 2010-х роках відбуваються багатотисячні екологічні мітинги під гаслами «Дайте кисню!» та «Стоп, смог!» Внаслідок протестів на металургійних комбінатах запроваджуються екологічні програми.

У 2010 році відкривається одна з провідних музейних установ Маріуполя – Художній музей А. Куїнджі.

Попри значні труднощі дев’яності та нульові роки – це зірковий час для маріупольського спорту.

Федерація грецьких товариств України влаштовує свою штаб-квартиру в Маріуполі.

У 2007 році азербайджанська громада відкриває Маріупольську мечеть на честь султана Сулеймана Пишного та Роксолани.

У 2013 році в Україні почалася Революція Гідності. Жителі Маріуполя виходили на мітинги і на підтримку Майдану, і чинного на той час президента В. Януковича. Зважаючи на те, що влада в області була під контролем проросійської Партії регіонів, прихильників Майдану спочатку виходило мало, але з часом їх кількість зросла.

Маріуполь – друге за величиною місто Донецької області з двома найбільшими металургійними комбінатами, десятками працюючих промислових підприємств і великим портом. Контроль над ним дав би Росії велику перевагу в регіоні. А розташований поблизу кордон з Російською Федерацією надав би ворогу можливість ще у 2014-му році прокласти сухопутний кордон до окупованого Криму.

13 квітня 2014 року російські окупанти та місцеві зрадники Батьківщини за бездіяльності правоохоронних органів взяли під контроль міськраду та інші ключові об’єкти міста. Українські військові та добровольці утримували Маріупольський аеродром і околиці міста.

На ранок 13 червня українські військовики за кілька годин визволили Маріуполь.

Випробування, які випали на долю жителів Маріуполя не змогли змінити проукраїнський шлях, який обрало місто. Навіть жахливі обстріли 24 січня 2015 року, коли від ракет російських РСЗВ «Град» загинуло 29 і було поранено 92 дорослих і дітей, лише посилили рішучість містян і їхнє переконання, що Маріуполь – це Україна.

Маріуполь став вітриною українського Донбасу, містом, яке вибрало Україну, а не «русский мир».

Після початку повномасштабного вторгнення російських військ, загарбники швидко оточили Маріуполь.

Оборона Маріуполя тривала 86 днів, 82 з них у повному оточенні.

За даними міської ради Маріуполя, станом на 7 квітня 2022 року росіяни зруйнували 90 % міської інфраструктури.

Попри всі складнощі українські оборонці нищили ворога. У боях за Маріуполь було ліквідовано 2 російських генералів і одного командира бригади морської піхоти.

Опорним пунктом оборони Маріуполя став металургійний комбінат «Азовсталь».

6 березня 2022 року Президент України Володимир Зеленський присвоїв Маріуполю почесне звання «Місто-герой» за подвиг, масовий героїзм та стійкість громадян, виявлених у захисті міста під час відсічі збройної агресії Російської Федерації проти України.

16 травня 2022 року за наказом Президента України Володимира Зеленського військові припинили оборону, вийшли з заводу, щоб зберегти життя і здалися в полон. Росія не дотримується міжнародних прав поводження з військовополоненими. Багато оборонців Маріуполя загинуло в ув’язненні в смт Оленівка Донецької області в ніч із 26 на 29 липня 2022 року внаслідок терористичного акту, вчиненого росіянами. Й досі чимало захисників і захисниць нашого Маріуполя лишаються в російському полоні.

Внаслідок російських бомбардувань і репресій загинуло від 25 до 80 тисяч маріупольців.

Для кожного з маріупольців і маріупольчанок, хто вижив, хто був змушений перебратися в інші краї, Маріуполь, цого історія залишається назавжди в серці.

Виставку «Наш Маріуполь» влаштували: Український інститут національної пам'яті, ГО «Архі-Місто», Маріупольська міська рада, Маріупольський краєзнавчий музей, Національний музей Тараса Шевченка і Центральний державний історичний архів України.

Анатолій Зборовський

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #46 за 17.11.2023 > Тема "Душі криниця"