Версiя для друку Обговорити в форумi

Сьогоднішній допис годилося б присвятити своїм, суто кримським подіям, бо ж новофедорівський резонанс вже по всьому світу. Треба було б поспекулювати на темат кількості знищених на тому летовищі літаків та гелікоптерів – тих самих, що забезпечували повітряну підтримку виходу кримського угрупування на материк, бомбардували Азовсталь, запускали крилаті ракети по наших містах. Вже два дні тільки й мови про те. Мережа буквально гуде, гадаючи, що то було: ракетний удар? Але ж яка ракета могла подолати більш ніж 200-кілометрову відстань? Якщо таки ракета, то чи наша, а чи заморська? А, мо’, то й не ракета наробила такого переполоху, а наші привиди з ССО чи ще більш примарні кримські партизани? Хтось мовить про дев’ять закатруплених «сушок», хтось мимрить про дванадцять, а он той впевнено заявляє про більш ніж двадцять. Кому тут вірити – не зрозуміло. Хоч бери ноги в руки і дибай рахувати сам. Проте, герої дня твердо стоять на тому, що втрат серед бойової техніки немає. Ну, так, були, мовляв, «атдєльниє хлапкі», але то виключно через халатність тамтешнього чумного персоналу, ковінька їхній мамі. Опріч того на летовищі все ціле, тож всі оті ваші відео з повибиваними вікнами в будинках за півкілометра від «обвалованого місця», всі оті попалені автівки під їхніми стінами – то все фейки, за які передбачено самі знаєте що. Так, то й так. Власникові гулі видніше, як її трактувати, хіба ні?

Я ж тимчасом хотів би привернути увагу мого читача хай і не до таких, яскравих, але, як на мене, значно важливіших подій.

 У нашій скруті ми щиро дякуємо всім націям, кожній державі, будь-якій громадській організації чи руху, які підтримують Україну в часі розв’язаної проти неї війни, проте деяка підтримка виглядає якось дивно, їй бо. Ось як ця, що надійшла на минулому тижні від Anmesty International.

https://www.amnesty.org/en/latest/news/2022/08/statement-on-publication-of-press-release-on-ukrainian-fighting-tactics/

Схоже на те, що довга кремлівська рука дотягнулося навіть сюди, в царину захисту прав людини.

Але ж така «поміч», де жертву агресії трактують нарівні з самим агресором, як на мене, однозначно грає на руку Кремлю, опосередковано виправдовуючи затримку постачання вкрай необхідної для українській армії зброї, зокрема.

Чому знов про зброю та про зброю? Чом це так важливо нині, щоб наші прибічники (союзників у цій, далеко не лише нашій війні, на жаль, так досі й не маємо!) в найкоротші терміни надали нам весь спектр потрібної нам зброї, включно з необхідною кількістю артилерійських систем, бронетехнікою, сучасною бойовою авіацією, засобами протиповітряного та протиракетного захисту і т.п.?

Бо від того прямо залежить, вистоїмо ми чи ні, і ще більше, чи зможемо повернути загарбані території.

З повномасштабним вторгненням в Україну путінський режим скинув усі свої маски, явивши світові своє справжнє обличчя – обличчя терориста-насильника – і тепер, добре усвідомлюючи, що світ не має більше жодних ілюзій щодо його справжньої природи, схоже, вже навіть не переймається якимись іміджевими мороками.

Не зумівши підкорити Україну ні за три, ні за 168 днів, суттєво втративши свій потенціал, він тепер намагається закріпити за собою хоча б лише окуповані території. Притому, півроку відчайдушних зусиль настільки виснажили зайду, що він наразі украй потребує перемир'я для відновлення свого військового потенціалу, живої сили найперше. На необхідність такого перемир’я усіляко натякав останнім часом не лише сам довічний президент, його свита, його мідійна обслуга, а й його численні лоббісти по всьому світу. На жаль, таких можемо бачити не лише серед посадовців нашої найближчої сусідки - Угорщини, не лише серед урядовців Німеччини, але навіть в команді Білого Дому.

Шантаж зерном і викопним паливом — не єдиний спосіб для Московії змусити світ — volens-nolens — повернутися до політики «business as usual», виторговуючи таким чином час (і кошти!) на відновлення своєї значно просілої військової потуги. Найнебезпечнішою серед тої тактики є залякування застосуванням ядерної зброї. Ще недавно сам натхненник і ініціатор цієї війни не раз посилався на статтю московійського законодавства, яка передбачає можливість застосовувати ядерну зброю в разі загрози територіальній цілісності країни чи екзістенційної загрози її населенню. А що вже казати про лякалки від його щуроподібної свити!

Анонсувавши так званий «рехверендум про приєднання» новоокупованих територій Донбасії, Херсонської та Запорізької областей, Кремль, вочевидь, збирається потім посилатися на цю статтю, трактуючи фейкові новоутворення як на «частину Московії». Однак, добре розуміючи, що те жодним чином не зупинить Україну від повернення своїх територій, Кремль вдається до ще більш єзуїтського шантажу. Захопивщи свого часу найбільшу в Европі Запорізьку АЕС – ми ж пам’ятаємо її обстріл кадирівськими танками? - розмістивши на її території війська, артилерійські системи, зокрема, Московія відтоді підло обстрілює з-під її стін не лише позиції українського війська, але й міста та села, чудово розуміючи, що Україна, переживши жахи Чорнобиля, нізащо не зважиться бити по об’єкту, здатному, у разі навіть випадкового влучання, перетворити значну частину її території на ядерну пустелю, зробити непридатними для мешкання ще більші обшари земель далеко за її межами.

 І все ж цього вівторка атомну електростанцію обстріляли. Хто? Скажете марсіяни? Певно, що так, бо йдеться навіть не про 14 жертв цього обстрілу, а про справжню катастрофу, якщо хоча б один із шести ядерних реакторів було пошкоджено чи виведено з ладу систему забезпечення їх нормального функціонування. Неймовірно, але окупант звинувачує українську сторону в обстрілах!

Вочевидь, що частиною цього шантажу є скликане на вимогу Кремля засідання Ради Безпеки ООН, яке відбувається наразі.

 Якою буде реакція Ради Безпеки, світової спільноти в цілому – відповідальною, такою, що забезпечить негайне і безумовне виведення московійських військ із території Запорізької АЕС, передачу її під контроль України та відновлення контролю з боку МАГАТЕ, такою, що прискорить врешті-решт забезпечення української армії всім необхідним озброєнням для якнайскорішого витурення загарбників з її суверенної території, а чи зведеться до подальшого балансування на краю прірви, до продовження ганебної політики «business as usual» - від того, без перебільшення, може залежати доля не лише України, а й цілого світу, адже, за слушним нагадуванням президента Зеленського, вітер, що понесе радіоактивний пил Европою, не до снаги буде спинити нікому.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #32 за 12.08.2022 > Тема "Бути чи не бути?"