Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2113)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
РОБИМО ВСЕ, ЩОБ У НАШИХ ВО╥Н╤В БУЛО Б╤ЛЬШЕ МОЖЛИВОСТЕЙ, Б╤ЛЬШЕ ЗБРО╥; ЦЕ БУДЕ
Звернення Президента Укра╖ни.


ЗЕЛЕНСЬКИЙ: РОС╤Я ГОТУ╢ НОВИЙ НАСТУП
Нав╕ть завтра рос╕йськ╕ ракети можуть долет╕ти до будь-яко╖ держави…


╢ВРОПА МА╢ БУТИ ЩИТОМ ДЛЯ УКРА╥НИ
Президентка ╢вропейсько╖ ком╕с╕╖ Роберта Мецола - за п╕дсумками зустр╕ч╕ у Брюссел╕…


НАШ╤Й ╢ВРОП╤ ПОТР╤БНА РЕАЛЬНА ОБОРОННА САМОДОСТАТН╤СТЬ
Виступ Президента Укра╖ни на зас╕данн╕ ╢вропейсько╖ ради.


У ДЕНЬ УКРА╥НСЬКОГО ДОБРОВОЛЬЦЯ МИ ДЯКУ╢МО КОЖНОМУ Й КОЖН╤Й, ХТО СТАВ НА ЗАХИСТ УКРА╥НСЬКО╥ ДЕРЖАВИ ТА СУСП╤ЛЬСТВА
Президент вручив нагороди во╖нам…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #29 за 22.07.2022 > Тема "З перших уст"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#29 за 22.07.2022
АДА РОГОВЦЕВА, НАРОДНА АРТИСТКА: Я В╤ДКРИТА ДЛЯ ЛЮДЕЙ, ╤ ВОНИ В╤ДЧУВАЮТЬ, ЩО Я СВОЯ, ЩИРА

Вже стало гарною традиц╕╓ю, що св╕й день народження видатна укра╖нська актриса театру ╕ к╕но Ада Роговцева в╕дзнача╓ на сцен╕. Тор╕к вона запросила глядач╕в до Будинку к╕но на допрем‘╓рний показ документально-публ╕цистичного ф╕льму «В╕тер з╕ Сходу», який розпов╕дав про по╖здки Ади Роговцево╖ та ╖╖ колег-актор╕в у зону АТО (ООС) ╕ сп╕лкування з б╕йцями та мешканцями Донеччини, що лишилися жити на л╕н╕╖ вогню.

Нин╕, 16 липня у М╕жнародному центр╕ культури ╕ мистецтв (Жовтневий палац) мисткиня представила аншлагову постановку «Схоже на щастя», в основу яко╖ режисерка Катерина Степанкова поклала п‘╓су «Вт╕качки» П’╓ра Пальмада та Кр╕стофа Дютюрона. Це ╕стор╕я про випадкову зустр╕ч двох ж╕нок: досв╕дчено╖ та мудро╖ Клод (Ада Роговцева) та молодо╖ й емоц╕йно╖ Марго (Св╕тлана Орл╕ченко). Геро╖н╕, як╕ належать до р╕зних покол╕нь, залишають розм╕рене життя ╕ вирушають на пошуки незв╕даного, стаючи одна для одно╖ ангелами-охоронцями.

В ╕нтерв'ю Укр╕нформу легендарна актриса розпов╕ла про сво╓ життя у прифронтовому Ки╓в╕, сво╓ усв╕домлення облудност╕ радянсько╖ пропаганди, про те, що да╓ ╖й силу жити ╕ в╕ру в перемогу Укра╖ни.

ДУМКИ, ЩО ТРЕБА ЕВАКУЮВАТИСЯ З КИ╢ВА, Я НАВ╤ТЬ НЕ РОЗГЛЯДАЛА

- Адо Микола╖вно, ви з 2014 року бували на Сход╕, сп╕лкувалися з нашими б╕йцями АТО… Чи мали в╕дчуття, що повномасштабна рос╕йсько-укра╖нська в╕йна нев╕двортна?

- Я знала, що в╕йна буде… Ще м╕й пок╕йний син Костя, нав╕ть до 2014 року, десь рок╕в, мабуть, за п‘ять до анекс╕╖ Криму та окупац╕╖ частини Луганщини ╕ Донеччини пророкував, що в╕йна з рос╕янами неминуча. Я йому в╕дпов╕дала, що не треба нас лякати. Як це? У ХХ╤ стол╕тт╕, у центр╕ ╢вропи? Конфл╕кти, суперечки, непорозум╕ння з кра╖нами-сус╕дками – це можливо, але в╕йна?

Тепер, озираючись назад, я розум╕ю, що були попередження, але ми не звертали на них уваги. Хоча во╖ни АТО (ООС) вважали, що конфл╕кт не може довго бути «замороженим». ╤, як бачимо, зараз саме на сход╕ тривають найгаряч╕ш╕ бо╖…

- 24 лютого для багатьох стало шоком. А як ви ув╕йшли у нову страшну реальн╕сть?

- У перший день в╕йни я вибух╕в не чула, бо була у сел╕ Глух╕в. За мною онук, який зараз служить у ЗСУ, при╖хав ╕ забрав до м╕ста.

Перш╕ к╕лька дн╕в, коли були обстр╕ли Ки╓ва, ми з родиною сид╕ли у п╕двал╕. На трет╕й день мен╕ це набридло. На баз╕ театру «Суз╕р‘я» вс╕ згуртувалися ╕ почали займатися волонтерством, запрацював благод╕йний центр допомоги нашим в╕йськовим. Театр став прихистком для б╕йц╕в, аби вони могли в╕дпочити, по╖сти. Наш╕ хлопц╕ записалися до добробату, а д╕вчата займалися гуман╕тарними питаннями - ╕ продукти розшукували, ╕ ╖жу готували, ╕ прали.

- Що було для вас найскладн╕шим у пер╕од активних бо╖в поблизу столиц╕?

- Думки, що треба евакуюватися з Ки╓ва, я нав╕ть не розглядала. За себе не боялася, а хвилювалася за сво╖х: онук ╕ зять п╕шли воювати, захищати нашу кра╖ну. Я коли думала, як вони, то серце зупинялося…

У наш╕й квартир╕ теж б╕йц╕ в╕дпочивали, милися, ╖ли. Роботи було дуже багато. Ми майже не спали, а сили десь бралися. Страшн╕ були тижн╕... Але ск╕льки було радост╕, коли прийшла новина, що рашист╕в б‘ють, вони в╕дступають з Ки╖вщини!

Коли з Соф╕йського собору впав хрест, було страшно. А пот╕м дивлюсь у в╕кно ╕ бачу, що новий хрест поставили. ╤ з‘явилося в╕дчуття, що все буде добре: Богомат╕р Оранта – св╕тлоносна покровителька Ки╓ва з нами, тож ми переможемо!

Дехто з мо╖х знайомих - ╕ молодих, ╕ старшого в╕ку - не м╕г ╕з собою впоратися, у них аж руки-ноги тремт╕ли. Я соб╕ не дозволяла розпускатися. Мабуть, у мене характер такий - пан╕ки, попри р╕зн╕ негаразди, у мене н╕коли не було. За себе не думаю. Я давно живу на св╕т╕, а переживаю за ╕нших.

Я ПАМ’ЯТАЮ, ЯК М╤Й ЧОЛОВ╤К ПОШЕПКИ СП╤ВАВ НА КУХН╤ З ╤ВАНОМ МИКОЛАЙЧУКОМ “ЩЕ НЕ ВМЕРЛА...”

- Якщо пригадати ╕стор╕ю, то рос╕яни впродовж багатьох стор╕ч гнобили укра╖нц╕в, забороняли нашу мову та звича╖. Зараз ця ненависть проявилася якось особливо виразно ╕ страх╕тливо. Чому, на вашу думку, московити так нас ненавидять?

- Я ш╕сть десятил╕ть попрацювала в рос╕╖: грала у виставах, зн╕малася у к╕но. Мен╕ часто запрошували у р╕зн╕ мистецьк╕ пр╓кти, тож я про╖хала цю кра╖ну вздовж ╕ поперек, знала чимало людей, бачила, як рос╕яни живуть не т╕льки у москв╕ та санкт-петербурз╕, а й у глибинц╕.

Переважна б╕льш╕сть рос╕ян завжди зверхньо ставилася до укра╖нц╕в ╕, посм╕юючись, запитували, як там ваша «незальожность». Я намагалась переводити це на жарти, а на душ╕ шкребло…

Ми для них “малороси”, “другосортн╕ люди”, ╕ цей погляд вони переносять ╕ на нашу мову та культуру. Причому так думають не лише звичайн╕ люди, а й ╕нтел╕генц╕я. Вони переписують ╕стор╕ю п╕д сво╖ ╕мперськ╕ ╕нтереси, тому пут╕нськ╕ вигадки про укра╖нц╕в як про “нац╕онал╕ст╕в” ╕ “бендер╕вц╕в” у рос╕╖ сприймають на «ура».

Нагадаю, я вихована за радянських час╕в: була п╕онеркою, комсомолкою, членом КПРС. Для того, щоб мати ╕ншу точку зору, н╕ж парт╕йна, яка нав‘язувалася пропагандою, треба було, щоб на мо╓му житт╓вому шляху зустр╕лися Кость Петрович Степанков, Серг╕й Параджанов, ╤ван Миколайчук .

Я народилася у сел╕ Глухов╕ (Черн╕г╕вська обл., нин╕ Сумська - Авт.) у рос╕йськомовн╕й родин╕, вчилася в рос╕йськ╕й школ╕ у Полтав╕. А п╕д час навчання у Ки╖вському театральному ╕нститут╕ ╕м. Карпенка-Карого сталася доленосна под╕я – мо╖м викладачем був Кость Петрович, який першим перевернув мою св╕дом╕сть.

╤з 18 рок╕в я почала замислюватися, що насправд╕ не все так, як кажуть радянськ╕ пропагандисти, багато читала.

Коли ми одружилися з╕ Степанковим, у нашу квартиру на вулиц╕ Пушк╕нськ╕й приходило багато митц╕в Пам‘ятаю, як м╕й чолов╕к пошепки сп╕вав на кухн╕ з ╤ваном Миколайчуком «Ще не вмерла Укра╖ни н╕ слава, н╕ воля». Зараз це г╕мн, а тод╕ була заборонена п╕сня. Доньц╕ Кат╕ було 5 рок╕в, дитина сид╕ла п╕д столом ╕ п╕дсп╕вувала дорослим.

Я тод╕ мала в╕дверту розмову з сином Костею, щоб у школ╕ в╕н не говорив про те, що чу╓ вдома, бо ми мали б проблеми з «органами».

До реч╕, однокласниками сина були д╕ти дипломат╕в з Канади. Якось наша дитина принесла синьо-жовт╕ стр╕чки, стар╕ фото. Мене викликали до школи ╕ запитували про укра╖нських нац╕онал╕ст╕в, про яких д╕ти говорили п╕сля урок╕в. Костю я за це не лаяла, але попросила бути обережним у словах.

Пам‘ятаю, як п╕сля хрущовсько╖ «в╕длиги» почалися репрес╕╖, один за одним зникали знайом╕ та близьк╕ люди. За правду могли посадити, вислати. Потихеньку в мене в╕дкрилися оч╕, я почала усв╕домлювати, що за радянськими гаслами кри╓ться багато неправди, розум╕ти нашу справжню ╕стор╕ю ╕ сьогодення… Я казала моя бабуся: «╤ от же воно як»…

А рос╕яни зараз живуть, не докладаючи зусиль, щоб взнати правду, бо для цього треба не лише слухати ╕ дивитися те, що ╖м транслю╓ ТБ, а, наприклад, пошукати новини в youtube. Тод╕ вони зрозум╕ли б, що ╖хн╕ вояки – кривав╕ кати ╕ окупанти, а в Укра╖н╕ ╕де не «спецоперац╕я», а повномасштабна в╕йна, за яку загарбник╕в судитимуть у Гааз╕.

Але бути сл╕по-глухо-н╕мими рос╕янам комфортно.

- Адо Микола╖вно, як ви дума╓те, ця в╕йна надовго?

- Схоже, що скоро цей кошмар не зак╕нчиться, а тому вс╕м нам треба бути сильними, згуртованими, в╕рити в геро╖в ЗСУ ╕ вс╕ляко ╖м допомагати.

Те, що ми переможемо, – це точно, але, маючи такого поганського сус╕да, як рос╕я, треба бути готовими до в╕дс╕ч╕ ╕ вчитися стр╕ляти, допомогти пораненим. Це вже реальн╕сть, з якою нам доведеться жити довго. Можливо, буде, як в ╤зра╖л╕, коли ╕ чолов╕ки, ╕ ж╕нки вм╕ють воювати. Орки – це наш╕ вороги на стол╕ття. Ми н╕коли ╖м не пробачимо того, що вони нако╖ли в Укра╖н╕!

- Нин╕ вс╕ обласн╕ рос╕йськ╕ театри в Укра╖н╕ (кр╕м окупованих територ╕й) не лише зм╕нили сво╖ назви, а й перекладають репертуар укра╖нською мовою, вилучають з аф╕ш╕ твори рос╕йських класик╕в. Чимало укра╖нц╕в з╕ сходу, яких в╕йна змусила т╕кати з р╕дних дом╕вок, в╕дмовляються сп╕лкуватися рос╕йською, не хочуть слухати рос╕йську музику ╕ читати твори рос╕йських автор╕в. Як ви до цього ставитеся?

- Правильн╕ р╕шення! Ми з Катею свою виставу «Схоже на щастя» теж переклали укра╖нською ╕ додали нов╕ в╕рш╕ Юр╕я ╤здрика.

Я вважаю, що поки йде в╕йна, треба в╕дмовитись в╕д рос╕йських твор╕в, ╕мен митц╕в. Не треба все знищувати, а просто в╕дкласти на «поличку», зробити паузу.

А що стосу╓ться мови, то це не дуже швидко в╕дбува╓ться.

Добре, що люди зараз усв╕домлюють, що рос╕йська сьогодн╕ – це мова окупанта, а знати укра╖нську мову необх╕дно.

У ПОЛЬЩ╤ МЕНЕ ЗАПИТУВАЛИ: ”ВАША ГЕЛЯ ВАРШАВСЬКА ЧИ КРАК╤ВСЬКА Д╤ВЧИНА?”. А Я БУЛА ГЛУХ╤ВСЬКА

- Для вас спец╕ально ставили вистави, зн╕мали ф╕льми р╕зн╕ режисери. Давайте пригада╓мо дек╕лька пр╕звищ: Едуард Митницький, Роман В╕ктюк, Андр╕й Жолдак, В╕тал╕й Малахов, Катя Степанкова, як╕ подарували вам знаков╕ аншлагов╕ вистави.

- Ус╕м ╖м велика подяка за ц╕кав╕ роботи, за творч╕ пошуки, експерименти.

Я дякую Андр╕ю Жолдаку за першу укра╖нську антрепризу - виставу "Не боюся с╕рого вовка" за мотивами п'╓си Е. Олб╕ "Хто бо╖ться В╕рдж╕н╕╖ Вулф?", де я мала змогу грати з чудовим партнером Богданом Ступкою. Харк╕в‘яни дос╕ кажуть, що коли на початку 2000-х у Театр╕ ╕м. Т. Шевченка працював Жолдак, там вирувало творче життя.

З теплотою я пригадую й Едуарда Марковича Митницького. Завдяки йому у мене з‘явилася роль Гел╕ у «Варшавськ╕й мелод╕╖». Ця вистава-рекордсменка була в аф╕ш╕ Ки╖вського театру ╕м. Лес╕ Укра╖нки понад двадцять рок╕в, причому я не мала дублер╕в. До 1988 року «Варшавська мелод╕я» пройшла 670 раз╕в!

Коли ми ╖здили на гастрол╕ до Польщ╕, глядач╕ запитували: “Ваша Геля варшавська чи крак╕вська д╕вчина?”. А а я була глух╕вська д╕вчинка, ╕ цей образ народився у пам‘ять про мою маму. Вона була надзвичайно розумною ж╕нкою, мат╕р’ю трьох д╕тей, чудовою господинею, тягла родину ╕ п╕д час голоду, ╕ п╕д час в╕йни, мала багато талант╕в, але життя, через р╕зн╕ обставини не склалося. Маму в 49 рок╕в парал╕зувало, а 54 ╖╖ не стало…

Роман В╕ктюк – це був космос! Всесв╕тньо в╕домий режисер ╕ траг╕чна особист╕сть, бо серцем розривався через Укра╖ну – його батьк╕вщину, де не м╕г повн╕стю реал╕зувати св╕й талант.

Роман Григорович був дуже неспок╕йною особист╕стю, м╕г бути з акторами досить жорстким, але мен╕ ц╕каво працювати з талановитими людьми.

В╕тал╕й Малахов поставив «Мат╕нку Кураж», ╕ це була гранд-вистава…

З кожним з режисер╕в, яких ви назвали, мен╕ було легко працювати.

А що стосу╓ться Кат╕, то ми почали разом працювати, коли я вже була у поважному в╕ц╕, ╕ мала певну втому, бо багато зн╕малася у сер╕алах, ╕ часу катастроф╕чно не вистачало - треба було заробляти грош╕ на велику с╕м‘ю.

Катя дебютувала, як режисер, у вистав╕ «Рожевий м╕ст» - ця постановка за романом Роберта Джеймса Уоллера «Мости округу Мед╕сон» в╕дбулася на сцен╕ л╕вобережц╕в.

Я мало часу прид╕ляла репетиц╕ям у Кат╕, ╕ за це в╕дчуваю провину. Коли менше репетиц╕й, то потр╕бно подв╕йно працювати, щоб мати “напругу” грати.

- Ви з Костем Петровичем виростили двох талановитих д╕тей, у вас велика творча родина. Якщо виникають суперечки, то хто виступа╓ у рол╕ рефер╕?

- В наш╕й с╕м‘╖ Катю я вважаю найрозумн╕шою. Вона вс╕х обер╕га╓, розум╕╓. Особлива людина! Ми з донькою зовс╕м р╕зн╕ за характером, але ми як дв╕ половинки, як╕ тримають нашу родину.

Син Костя мав ген╕альн╕ задатки, але, на жаль, не встиг проявити себе на повну. В╕н написав так╕ рядки: «╤ хто прир╕к мене блукати по св╕тах? Хапатись за вогонь померзлими руками»…

В╕н був максимал╕стом ╕ хот╕в отримати все, але не м╕г за себе просити. А не вс╕м митцям випада╓ доля, що тебе обирають.

Мене режисери сам╕ обирали, я не докладала н╕яких зусиль, аби отримати рол╕ в к╕но чи у театр╕. А, наприклад, у Костя Петровича був пер╕од, коли в╕н не мав роботи.

Пригадую, щоб з╕грати роль Ковпака, в╕н ретельно п╕дготувався: п╕дстригся, одягся у в╕йськову форму, зробив фото ╕ з цими св╕тлинами п╕шов на к╕ностуд╕ю ╕м. О. Довженка до режисера Тимоф╕я Левчука, який шукав актора на головну роль у трилог╕╖ «Дума про Ковпака». Показав «документальн╕» фотограф╕╖ Левчуку, тому все сподобалося, а пот╕м Кость Петрович з╕знався, що у пачц╕ половина його св╕тлин у грим╕ п╕д Сидора Артемовича. Так в╕н отримав цю роль, бо мав силу здолати перешкоди ╕ добитися свого.

МЕНЕ Ц╤КАВИТЬ ЖИТТЯ, В ЯКОМУ ╢ АКТОРСЬКА ПРОФЕС╤Я

- Кожна роль – це частина життя. А чи ╓ як╕сь найдорожч╕ для вас постановки та образи, як╕ ви з╕грали?

- ╤нколи маленьк╕ рол╕ приносили чимало задоволення, а ╓ велик╕, що не подобалися. Наприклад, вистава «Соломон у сп╕дниц╕» (за п'╓сою Людмили Ул╕цько╖ – Авт.) мен╕ не давалась. Граю вже 25 раз╕в, а не подоба╓ться.

М╕й партнер Паша Л╕ (цей молодий актор п╕сля початку в╕йни записався у тероборону ╕ загинув 6 березня п╕д час обстр╕лу в ╤рпен╕. - Авт.) виконував головну чолов╕чу роль. В╕н бачив, що я невдоволена сво╓ю грою. ╤ от коли ми зм╕нили акценти, ритм вистави, нав╕ть перуку ╕ одяг геро╖н╕, ╕ все п╕шло, Паша п╕дхопив мене за кул╕сами на руки ╕ закричав: «Усе! Гарно вийшло! Б╕льше не треба н╕чого зм╕нювати!”

Мене ц╕кавить життя, в якому ╓ акторська профес╕я. Дякувати Богов╕, я завжди мала багато роботи, ╕ це величезне щастя для актриси.

- А що легше - з╕грати виставу чи провести зустр╕ч ╕з глядачами?

- Виставу легше грати. Глядач ╕де на конкретну п’╓су ╕ настрою╓ться на драму чи комед╕ю, а на зустр╕чах не зрозум╕ло, хто у зал╕, чого люди чекають.

Окр╕м того, ╓ “легка” ╕ “важка” публ╕ка. ╤нколи глядач╕ тебе ”ведуть”, ╕ ти ╕мпров╕зу╓ш. Або виходиш на сцену ╕ починаються овац╕╖. А ╕нод╕ щось висить у пов╕тр╕, ╕ треба докласти чимало зусиль аби пробити «ст╕ну» м╕ж сценою ╕ залом.

Дуже хвилююче виступати перед б╕йцями, вчителями, у шпиталях перед пораненими ╕ л╕карями. Тод╕ таке враження, що ми, актори, й глядач╕, на одн╕й хвил╕.

- Ви писали дуже тепл╕ в╕рш╕ ╕ ╓ авторкою вже трьох книжок «М╕й Костя», «Св╕доцтво про життя» ╕ «Прост╕ реч╕: в╕с╕м розмов з Адою Роговцевою». Ви ма╓те гостре перо - ваш╕ мемуари ц╕каво читати. Зараз знаходите час на поез╕ю ╕ ведення щоденника?

- Зараз в╕рш╕ не пишуться… Я не поет, у мене нема╓ цього таланту, а просто ╕нод╕ виника╓ такий стан душ╕, що рядки сам╕ народжуються.

Костик був талановитий у цьому план╕, ╕ Катя талановита. Вона могла б писати, але ╖й браку╓ на це часу. Щоденники ми Катею весь час вели - саме завдяки ╖м залиша╓ться пам‘ять про под╕╖, дати, людей. Наприклад, перед авар╕╓ю на Чорнобильськ╕й АЕС я записала св╕й сон: б╕жу по асфальту, по кол╕на провалююся у розплавлену масу, витягую ноги, а вони ц╕л╕!

Я на зустр╕чах з глядачами закликаю вс╕х вести щоденники, бо це заф╕ксован╕ мит╕ життя про ваших р╕дних, близьких, знайомих.

У Конотоп╕ живе близька мен╕ людина Оля, яка пережила той пер╕од, коли танки рашист╕в там ходили туди-сюди. До в╕йни вона багато рок╕в працювала на м╕сцевому рад╕о ╕ зна╓ про Конотопський район усе. Ми з нею щодня сп╕лку╓мося по телефону, ╕ я запропонувала ╖й ф╕ксувати вс╕ зм╕ни, як╕ в╕дбуваються у ╖хн╕й м╕сцевост╕. Зараз вона ╖здить по селах, сп╕лку╓ться з людьми ╕ все конспекту╓.

ВСЕ ВИСОКЕ ПРО СЬОГОДЕННЯ У Л╤ТЕРАТУР╤, МУЗИЦ╤, ОБРАЗОТВОРЧОМУ МИСТЕЦТВ╤ ╤ ТЕАТР╤ ЩЕ БУДЕ

- Адо Микола╖вно, липень для вас - це м╕сяць ╕ радост╕, ╕ великого горя …

- Так, липень страшний м╕сяць. 1 липня померла сестра Костя Петровича, моя мама ╕ наш Костик. 11 липня народився м╕й брат, 16 липня м╕й день народження, 18 липня народилася моя мама, а 22 липня помер Кость Петрович, Богдан Ступка ╕ м╕й брат… Тепер до нашо╖ родини прийшли липнев╕ нев╕стки.

Тому це м╕сяць, коли р╕зн╕ под╕╖ перем╕шан╕ майже щодня. Ми стара╓мося збиратися разом у Глухов╕, в╕дзнача╓мо дати, згаду╓мо тих, хто п╕шов у засв╕ти… Ма╓мо там уже чотири могили.

- Найкращий подарунок акторц╕ – це нова роль. Щось готу╓те сво╖м прихильникам?

- Я погано почуваюсь. Мен╕ 16 липня виповниться 85 рок╕в. У такому в╕ц╕ б╕льш╕сть колег уже не працюють на сцен╕.

- Але кажуть, що «ж╕нц╕ ст╕льки рок╕в на ск╕льки вона вигляда╓!», а ви чудово вигляда╓те!

- Н╕, ж╕нц╕ ст╕льки рок╕в, на ск╕льки вона себе почува╓. П╕сля 80-ти нема╓ людини, яка себе добре почувала б: нерви, зуби, оч╕, шлунок, ноги, руки, волосся – все да╓ слабину. Так Господом заведено, ╕ яких би зусиль ти не докладав, в╕дбуваються р╕зн╕ природн╕ процеси, нав╕ть емоц╕йн╕. Тому треба себе переборювати.

- Як ви боретеся з депрес╕╓ю? У чому знаходите розраду, сили, коли важко?

- Коли ти кажеш: “Я у депрес╕╖”, то це ще не депрес╕я. От коли людина замика╓ться в соб╕, тод╕ б╕да, ╕ треба звертатися до л╕каря. А якщо ти сам соб╕ л╕кар ╕ ставиш д╕агноз, то зможеш пережити важк╕ часи.

Перед виставою я стараюся трохи в╕дпочити, почитати ╕ побути у споко╖. Сцена – святе м╕сце, ╕ там не може бути бруду. М╕ж повсякденним життям ╕ сценою нема╓ кордону — один крок, ╕ ти живеш життям геро╖н╕, яку гра╓ш, а коли опуска╓ться зав╕са, ти вже не актриса, а просто ж╕нка.

Я ненавиджу конфл╕кти. Коли п╕двищують голос, ображають, це не забува╓ться, а тому не треба такого допускати. Дуже погано, коли людина надува╓ться ╕ мовчить. Ми з Костем Петровичем прожили 46 рок╕в ╕ могли сперечатися, наговорити один одному чимало сл╕в, а через п‘ять хвилин покличу його ╖сти, ╕ вс╕ суперечки забувалися. Сварки я ненавиджу, а розмови потр╕бн╕. Треба мати мужн╕сть казати у в╕ч╕ одне одному про те, що тебе бентежить, непоко╖ть. Адже с╕м‘я – це найважлив╕ше м╕сце, де ти в╕дновлю╓шся ╕ насичу╓шся силою.

- Критики називають вас ╕ Богдана Ступку «акторами номер один» в Укра╖н╕.

- То вигадки. Так говорять, бо ми з Богданом Сильвестровичем багато зн╕малися на р╕зних к╕ностуд╕ях, гастролювали з виставами. А коли багато працю╓ш, тод╕ ти на виду у критик╕в, глядач╕в. Я вважаю, що зараз акторами номер один в Укра╖н╕ ╓ з╕рки Нац╕онального театру ╕м. ╤. Франка Натал╕я Сумська ╕ Анатол╕й Хост╕ко╓в.

Мен╕ дуже при╓мно, коли п╕сля вистав публ╕ка радо зустр╕ча╓. Зараз багато ╕нформац╕╖ можна отримати завдяки ╤нтернету, а ще важливо, що я в╕дкрита для людей, ╕ вони в╕дчувають, що я своя, щира.

А щодо творчост╕, аби вийшла хороша вистава, потр╕бно, щоб була класна п‘╓са ╕ зад╕ян╕ хорош╕ актори ╕ режисер.

Психолог╕чн╕, ф╕лософськ╕, творч╕ пошуки сьогодення ще т╕льки народжуються. Така л╕тература буде, але з часом. Зараз поез╕я попереду, ╕ ╓ так╕ твори, що захоплюють, коли ╖х чита╓ш.

Все високе про сьогодення у л╕тератур╕, музиц╕, образотворчому мистецтв╕ ╕ театр╕ ще буде, ╕ т╕ твори передаватимуть драму нашого часу. А сьогодн╕ нам треба жити, триматися, любити ╕ в╕рити, що Укра╖на переможе!

Тетяна Пол╕щук

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #29 за 22.07.2022 > Тема "З перших уст"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=24346

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков