Версiя для друку Обговорити в форумi

Що ми вважали б перемогою для України в цій війні, товариство: негайне замирення, аби припинити немилосердне руйнування наших міст, загибель цивільних та українських вояків (за словами міністра оборони, втрати нашого війська нині доходять до 100 загиблих на день), угода з Московією про те, що вона відходить зі всіх новоокупованих територій, повертаючись до позицій станом на 23 лютого 2022, повернення всіх окупованих територій, включно з Донбасом та Кримом, чи таки щось більше?

За результатами опитувань, які можна бачити в Мережі, українців не влаштовує ні перший, ні другий варіанти замирення, попри те, що ще в Істанбулі перемовники від української влади проговорювали було готовність до замирення у разі відходу Московії на позиції 23 лютого, з відкладенням перемовин щодо повернення Криму на п'ятнадцять років. Більше 70% українців бачать замирення не раніше, аніж ми повернемо собі ВСІ окуповані території, відновимо свій суверенітет у межах міжнародно визнаних кордонів, а держава-агресор погодиться/буде змушена виплачувати репарації. Проте, є прихильники як перших двох опцій, так і тих, хто раз-по-раз згадує, що на мапах 1918 року Україна мала значно повніші обриси і ладен вже звільняти Кубань, а то й Зелений Клин. Перші з цієї міноритарної групи не обов'язково зрадники, скоріше виснажені, надламані жахливими випробуваннями слабкі люди, а другі далеко не завжди полум'яні патріоти. Чи треба казати, що в обставинах, коли війна затягується, економіка ледь дихає, а число людських втрат щодалі зростає, зростатиме і число зневірених у повній перемозі, згодних на будь-які умови миру, зростатиме, відповідно і їхній вплив на можливі рішення влади? З "яструбами" ще складніше. Тим більше, коли в їхньому числі виринають то вчорашні активісти, що перейменували себе сьогодні на військових експертів, а то й знані політики. Он, зо три тижні тому один з таких експертів вже закликав повернути в Україну частину Курщини, Білгородщини та Вороніжчини, заселених переважно етнічними українцями. А тут ще й знаний український політик, один з ненайгірших кандидатів у президенти на минулих виборах, якому симпатизував, вже вдруге (https://www.youtube.com/watch?v=LVQkVV7UEkA https://www.youtube.com/watch?v=CIeiLQHmIzE ), наголошує на тому, що український солдат має зайти на територію Московії. Це, мовляв, філософське питання.

З філософією політика, точніше, з його позицією, окрема справа, бо там більше про стратегію, а от чи не заклики наших записних патріотів суттєво пригальмували поставки такої потрібної нашому війську зброї? Чи не їхньому "яструбиному" розпатякуванню завдячуємо застереженням дядька Джо щодо завдання ударів по ворожій території? Навіть якщо це лише одна з причин того, що в надзвичайно критичній ситуації українське військо не отримує достатню кількість потрібної номенклатури важкого наступального озброєння, то і тоді таким суперпатріотичним "експертам" варто б припнути свої язики. Бо за те хтось платить кров'ю і життями. А ще, притлумивши свій показний патріотизм, їм би прикласти пальця до лоба і подумати, а чи оті етнічні українці з-за поребрика справді бажають зі своїми містами і селами в Україну? Наразі, навряд чи. А чи ми хочемо приєднати їх попри їхні бачення і бажання? Якщо так, то чим ми кращі за ординський Мордор, що намагається нині загарбати нашу землю?

Демократичний світ нині на нашому боці з однієї лише причини - volens-nolens, але у відповідності до декларованих принципів, він застоює попране Мордором міжнародне право, згідно якого кордони мають залишатися непорушними. Міжнародна спільнота не визнала легітимною ані "анексію" мого Криму, ні маріонеткові "республіки" Донбасії. Не визнає і анексію україно-етнічних московщин. І сумніву в тому не майте. Хіба що Кубань колись сама попроситься в Україну. Таке цілком може статися, але ще надто зелений виноград, аби так густо пускати слину вже сьогодні.

Щодо застереження американського президента проти ударів по території Мордора, то воно продиктоване не одним лише побоюванням перед обіцяним ядерним ударом: може, хтось забув, але в московійській безпековій доктрині прямо передбачено застосування ядерної зброї у разі загрози територіальній цілісності держави. Чи зважаться на те кремлівські, то ще питання, а от те, що масовані удари по запоребрикових об'єктах, а тим більше, "хвилософське" переступання мордорського поребрика, негайно дадуть в руки тамтешнього Саурона довгожданий інтрумент для розгортання тотальної мобілізації - то й до ворожки не ходіть.

Попри те, що я добре розумію логіку згаданого політика і багато в чому поділяю її, я розумію ще й те, що тотальна мобілізація 140-мільйонного Мордора, підстав для якої натужно шукають сьогодні кремлівські, стала б надто тяжким випробуванням для нашого війська, для нації в цілому тоді, коли ми ще не готові до того. Думаю, дядько Байден своїм застереженням мав на увазі, найперше, саме це.

Філософія Романа Петровича, треба віддати йому належне, стратегічна:

"Ramstein, який вирішує лише питання (постачання) зброї - нічого не вирішує! Ці люди мають забезпечити або ж повернення усіх у рамки міжнародного права, яке існувало до (розпаду СРСР) і всі виконували б його, або формування нової системи міжнародного права і безпеки. Фраза про те, що Україна має відновитися в територіях до початку агресії 2014 року мене не влаштовує. Світ має повернутися до тої системи, якою він був після розпаду Радянського Союзу: Грузія має повернути свої землі, Молдова має повернути свої землі, я точно так наполягаю, що Японія має повернути свої землі, Фінляндія має повернути свої землі. Цьому злу треба показати, що все має повернутися на законну основу. Тоді логіка відновлення Росії має глузд (сенс?). В іншому випадку це ознаначає, що ми лише берем паузу. Просто берем паузу... Росія веде дику війну. Вона не розуміє, що війна ведеться по правилах... Зараз світ має продемонструвати: український солдат заходить і по всіх правилах, як це належить, разом з усім світом, доводить ситуацію до перемоги, показує: дивіться, ось це війна. Отак воюють… і відповідь на питання долі Росії - це сигнал Китаю".

Довгий ряд цитат проти яких немає чого заперечити. Все так: навіть вийшовши на кордони 1991 року Україна не убезпечить себе надовго від зазіхань Мордора. І тут навіть відхід у пекло Саурона не змінить нічого, бо він лише його сьогоднішнє втілення. Та чи готовий світ заступити за поребрик разом з українським солдатом? Наразі, як бачимо, зовсім не готовий. З різних причин, де побоювання ескалації війни, страх перетворення її на світовий ядерний апокаліпсис важливі, але не єдині перестороги. В перспективі це можливо, але якою довгою буде та перспектива, бо ж зараз і український солдат до того не готовий: випхати б перше Мордор зі своєї землі. Наразі ж країни західних демократій лише посильно підпирають Україну, переозброюють її рахунком своїх громадян зокрема, сторожко слідкуючи тимчасом за реакцією Москви. Ми справедливо нарікаємо на повільність цього процесу, бо ж, насилу стримуючи ворога, платимо кров'ю за кожен згаяний день в той час, коли, маючи важку зброю, могли б вже гнати його геть. А ще ми раптом відчули, що всі наші хвилософські наміри аж надто міцно прив'язані до тої допомоги. Гарно мати свою зброю. Погано не мати її у скрутний час. Не один генерал із сумом пригадує нині військовий спадок, що дістався нам від Есересеру: 6500 танків, 7150 БТР і БМП, 3400 артилерійських систем, 1430 бойових літаків, 285 бойових гелікоптерів, 130 міжконтинентальних балістичних ракет (МБР) УР-100Н (код НАТО — SS-19) і 46 МБР РТ-23 (SS-24) із 1652 ядерними боєголовками. На українських аеродромах базувалося 23 стратегічних бомбардувальники ТУ-95, переважно модифікації МС (ракетоносці), і 19 бомбардувальників ТУ-160, озброєних 460 авіаційними ядерними боєзарядами. Україна мала також до 3000 одиниць тактичної ядерної зброї. Старий мотлох кажете? Його можна було модернізувати. Можна було створити нову зброю - сучасну, високоточну, ефекетивну. Але ми натомість поприкривали унікальні НДІ, позакривали першокласні військові училища…

У згаданому інтерв'ю Роман Петрович мріє про крилаті ракети, якими б могли сягнути тепер до зброярень Мордору хоч би й на Уралі, але якось забуває, що саме в період його перебування Представником президента України у ВР Московії були віддані за газовий борг в якихось 285 млн. доларів 575 крилатих ракет Х-55 та Х-55СМ, 8 стратегічних бомбардувальників-ракетоносців ТУ-160 та 3 ТУ-95 МС. Ще майже стільки ж таких ракет було знищено. Власне, хіба ж то про одні лише ракети чи літаки? Недобудовані кораблі, понищені корабельні, викинуті на вулицю фахівці, яким ціни не скласти...

Тепер он Анатолій Кирилович Кінах каже (https://www.youtube.com/watch?v=cQFFl5g4BZU), що геть не задоволений темпами поставок в Україну озброєнь, бо ж "для нас варіант затяжної війни, війни на виснаження є неприпустимим". Каже, нам вкрай треба реформувати наш оборонно-промисловий комплекс. І має рацію, бо мудра людина. Але де була та мудрість у часи його прем'єрства чи секретарства в РНБО, коли той ОПК виробляв "лише 10-12% кінцевого продукту для Збройних сил", а купа військової техніки вивозилася за кордон, списувалася, нищилася? А хіба не так само чинив і його попередник на посаді секретаря РНБО Петро Олексійович Порошенко? Хіба не за президентства останнього, уже в ході війни, побудову семи нікчемних річкових самотопів видавали за відродження маринарки і не бачили ніякої потреби для побудови патронного заводу та заводу артилерійських боєприпасів, посилаючи лісом фахівців, готових було взятися за те, і не надто переймалися через регулярні нищення найбільших військових арсеналів. Сьогодні військо вже відчуває нестачу 152 мм снарядів.

А хіба не за нинішньої вже влади гальмували програму створення крилатих ракет пана Коростельова? Хіба не ця влада вперто не призначає вже давно обраного антикорупційного прокурора? Хіба не нинішній кабмін, ревно переймаючись садівництвом, досі не зробив ключових кроків для переведення економіки на воєнні потреби?

Хтось скаже, легко, мовляв, критикувати тепер, коли вже вскочили в халепу. Де ви були такі розумні раніше?

А Тут і були. В 2000-ні кричали про неприпустимість нищення власного війська, з початком вторгнення 2014 року звертали увагу на необхідність очищення СБУ, перетворення її з інструменту доїння підприємців та контрабандистів на ефективний орган захисту Краю, не раз писали про нагальну потребу власного виробництва боєприпасів, зокрема. Все те є в світличному архіві. Але тут не про дорікання - про нагальну потребу робити висновки. Вже зараз. Без того справжньої перемоги, за якою безпека і процвітання, чи й досягнемо.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #24 за 17.06.2022 > Тема "З перших уст"