Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4444)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4116)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2110)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1028)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (308)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (202)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ДМИТРО ДОНЦОВ - ТВОРЕЦЬ ПОКОЛ╤ННЯ УПА, НАСТУПАЛЬНИЙ ТА БЕЗКОМПРОМ╤СНИЙ
Тож за яку Укра╖ну? Вкотре перекону╓мося, що питання, як╕ ставив Дмитро Донцов, сьогодн╕ ╓...


ПОВЕРНУТИ ╤СТОРИЧНУ ПАМ’ЯТЬ
╤сторична пам'ять – головний феномен в╕дтворення ╕стор╕╖ сусп╕льства, кра╖ни, нац╕╖…


ОДЕСЬК╤ ДРУЗ╤ Т.Г. ШЕВЧЕНКА
В Одес╕ на той час мешкали друз╕ Тараса Григоровича, з якими в╕н п╕дтримував пост╕йний...


ПЕРША ЛАСТ╤ВКА УКРА╥НСЬКО╥ ПЕР╤ОДИКИ
Наш календар


ЯН НАГУРСЬКИЙ – ТОЙ, ХТО ПОСТАВ З МЕРТВИХ
П╕лот час╕в Першо╖ св╕тово╖ в╕йни був оголошений загиблим, про що в╕н д╕знався в середин╕ 1950-х...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #7 за 18.02.2022 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#7 за 18.02.2022
В╤ТАЛ╤Й ЛАЗОРК╤Н: ДЕЯК╤ СТОР╤НКИ З ╤СТОР╤╥ ТВОРЕННЯ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРА╥НИ

Книга в газет╕

(Продовження. Поч. у № 52 за 2021 р.)

Проте далеко не завжди прив╕тно зустр╕чали делегат╕в ╤╤ з’╖зду оф╕цер╕в Укра╖ни. Так, голова Дн╕пропетровсько╖ СОУ В╕ктор Таратушка п╕сля свого повернення додому у телефонн╕й розмов╕ з командувачем танково╖ арм╕╖ генерал-майором Радецьким запропонував йому провести зустр╕ч з оф╕церами штабу арм╕╖ ╕ розпов╕сти ╖м про р╕шення з’╖зду. Та В╕тал╕й Радецький категорично в╕дмовив йому, заявивши, що оф╕цери його арм╕╖ цього не потребують, що вони добре захищен╕ соц╕ально ╕снуючими законами, та просив його б╕льше не турбувати.
Журнал╕ст Юр╕й Романюк з ╤вано-Франк╕вщини так висв╕тлив у газет╕ «В╕сник Коломи╖» № 176 в╕д 16 листопада 1991 року результати позачергового ╤╤ з’╖зду Сп╕лки оф╕цер╕в Укра╖ни в сво╖й статт╕ «Арм╕я Укра╖ни – об’╓ктивна реальн╕сть»:
«2-3 листопада в Ки╓в╕ проходив позачерговий ╤╤ з’╖зд Сп╕лки оф╕цер╕в Укра╖ни. Майже 700 делегат╕в з ус╕х областей республ╕ки вир╕шували проблеми в╕дродження нац╕онально╖ арм╕╖ та створення нац╕онально╖ гвард╕╖. В╕дкрив роботу з’╖зду голова СОУ полковник В╕лен Мартиросян. 3 допов╕ддю «Завдання Сп╕лки оф╕цер╕в Укра╖ни у створенн╕ Збройних Сил Укра╖ни» виступив м╕н╕стр оборони генерал-полковник ав╕ац╕╖ Костянтин Морозов. Допов╕дь «Пол╕тичн╕ передумови створення Збройних Сил Укра╖ни, принципи вза╓мод╕╖ Сп╕лки оф╕цер╕в Укра╖ни з депутатським корпусом, демократичними пол╕тичними орган╕зац╕ями» виголосив народний депутат Укра╖ни, член Велико╖ Ради НРУ Микола Поровський. П╕сля обговорення цих питань 3 листопада з допов╕ддю «Проблеми правового ╕ соц╕ального захисту в╕йськовослужбовц╕в у пер╕од демонтажу СРСР, створення Збройних Сил Укра╖ни» виступив голова СОУ полковник В╕лен Мартиросян. Сп╕вдопов╕дь виголосив заступник голови оргком╕тету, кандидат ф╕лософських наук Володимир Мулява. П╕сля обговорення були внесен╕ зм╕ни до статуту, прийнято Заяви СОУ до в╕йськовослужбовц╕в Укра╖ни, уряду та Верховно╖ Ради Укра╖ни, ╕нш╕ документи.
Важко назвати досить конструктивною дводенну роботу з’╖зду СОУ, на якому, кр╕м панування ейфор╕йно╖ балаканини, не було вир╕шено багато принципових проблем утворення Збройних Сил Укра╖ни. Гарн╕ за зм╕стом допов╕д╕ м╕н╕стра оборони Укра╖ни Костянтина Морозова та народного депутата Миколи Поровського мали б дати запал для наступного обговорення ╕ внесення конкретних рекомендац╕й щодо вир╕шення ╕снуючих проблем, та, на жаль, цього не сталося.
В╕д б╕льшост╕ делегат╕в, як╕ брали участь в обговоренн╕, кр╕м висв╕тлення тих труднощ╕в, з якими вони прибули на з’╖зд, та проголошення абстрактних речей, н╕чого конструктивного почути не вдалося. Обласн╕ делегац╕╖ не вважали за потр╕бне обтяжувати себе виробленням конкретних план╕в, пропозиц╕й, концепц╕й, п╕дготовкою альтернативних проект╕в. Лише Звернення та дек╕лька зм╕н до статуту, винесених оргком╕тетом з’╖зду, виявилися ╓диними документами, ухваленими таким високим з╕бранням. Та найголовн╕ше, на що розраховував голова СОУ полковник Мартиросян, скликаючи позачерговий з’╖зд, було винесення на затвердження пропозиц╕й про надання йому ж, полковников╕ Мартиросяну, надзвичайних повноважень, з правом одноос╕бного прийняття р╕шень ╕, насамперед, при внесенн╕ пропозиц╕й щодо кадрових призначень М╕н╕стерства оборони Укра╖ни (!). Це митт╓во викликало напруження в зал╕, яке загострилося п╕сля спроби Мартиросяна дискредитувати свого заступника полковника В╕тал╕я Лазорк╕на, а цього вже не могли допустити делегати в╕д Галичини, адже, як в╕домо, пан Лазорк╕н ╓ депутатом Льв╕всько╖ облради. Але до вибуху не д╕йшло завдяки д╕ям Миколи Поровського, який, зн╕маючи напруження, запропонував з’╖здов╕ проголосувати лише за п╕дтвердження повноважень голови СОУ. Що й було зроблено. П╕сля цього була терм╕ново оголошена перерва, яка й зняла всю гостроту та напругу залу.
Цей непри╓мний випадок, який трапився п╕д к╕нець другого дня, продемонстрував р╕шуч╕сть делегат╕в проти спроб одноос╕бно╖ узурпац╕╖ влади в СОУ, нав╕ть такою в╕домою людиною, як Мартиросян. Та, як вдалося почути в кулуарах з’╖зду, п╕сля цього випадку у переважно╖ б╕льшост╕ оф╕цер╕в залишився г╕ркий осад незадоволення д╕ями ╕ вчинками свого голови, який всюди, де т╕льки може, демонстративно наголошу╓, що не рветься до влади ╕ генеральських погон╕в. ╤ все ж, незважаючи на прикр╕ моменти, з╕брання ма╓ велике пол╕тичне значення в справ╕ розкр╕пачення оф╕церства, його об’╓днання на терен╕ побудови Збройних Сил Укра╖ни. Воно продемонструвало Укра╖н╕ та й усьому колишньому Союзов╕, що р╕шення про створення власно╖ арм╕╖ Укра╖ни – це не попул╕стськ╕ заяви, а реальн╕сть.
Св╕жим струменем на з’╖зд╕ були зм╕стовн╕ виступи кандидат╕в у Президенти Укра╖ни пан╕в Чорновола, Лук’яненка, Юхновського, як╕ окреслили сво╓ бачення шлях╕в та концепц╕й побудови власно╖ нац╕онально╖ арм╕╖. У прийнятому Зверненн╕ до парламенту, уряду та в╕йськовослужбовц╕в зазначено, що СОУ зверта╓ться з пропозиц╕╓ю припинити ф╕нансування з 1 с╕чня 1992 року Радянсько╖ арм╕╖, а вид╕ляти грош╕ на утримання лише власних Збройних Сил, припинити в╕дправлення рекрут╕в поза меж╕ Укра╖ни. СОУ п╕дтрима╓ Акт про незалежн╕сть Укра╖ни на референдум╕ 1 грудня. Спец╕ально для «В╕сника Коломи╖» Юр╕й РОМАНЮК».
Такими були п╕дсумки ╤╤ з’╖зду Сп╕лки оф╕цер╕в Укра╖ни. Хочу звернути увагу на дв╕ фрази ╕з статт╕ Юр╕я Романюка: «…непри╓мний випадок, який трапився п╕д к╕нець другого дня, продемонстрував р╕шуч╕сть делегат╕в проти спроб одноос╕бно╖ узурпац╕╖ влади в СОУ, нав╕ть такою в╕домою людиною, як Мартиросян», та «…як вдалося почути в кулуарах з’╖зду, п╕сля цього випадку у переважно╖ б╕льшост╕ оф╕цер╕в залишився г╕ркий осад незадоволення д╕ями ╕ вчинками свого голови, який, де т╕льки може, всюди демонстративно наголошу╓, що не рветься до влади ╕ до генеральських погон╕в». З цих фраз виника╓ лог╕чне запитання, чому ж полковник В╕лен Мартиросян, будучи широко в╕домим у СРСР як миротворець ╕ борець за соц╕альну справедлив╕сть, вир╕шив узурпувати владу в Сп╕лц╕ оф╕цер╕в Укра╖ни?
Я намагався знайти в╕дпов╕дь на це запитання, тому багато ╕ досить в╕дверто розмовляв про це з В╕леном Арутюновичем. Ставши народним депутатом СРСР, полковник Мартиросян повною м╕рою в╕дчув, що влада ╓ р╕ччю солодкою, проте м╕нливою: сьогодн╕ ти у влад╕ ма╓ш преференц╕╖, п╕льги, повагу, вир╕шу╓ш проблеми ╕ дол╕ людей, та, втрачаючи владу, ти втрача╓ш усе.
З цього я для себе зробив такий висновок: В╕лен Арутюнович, будучи в╕д природи не простою людиною ╕ добрим психологом, зрозум╕в, що у сво╖ 50 рок╕в в╕н, Мартиросян, п╕д╕йшов до меж╕, коли треба вир╕шувати, ким в╕н стане п╕сля розвалу СРСР — забутим в╕йськовим пенс╕онером у Р╕вному, полковником у в╕дставц╕, колишн╕м командиром полку зв’язку, колишн╕м народним депутатом СРСР, чи залишиться поважним впливовим чиновником у Ки╓в╕, столиц╕ Укра╖ни?
Мартиросян також добре розум╕в, що висок╕ в╕йськов╕ посади йому не запропонують, бо в╕н не мав достатньо╖ оперативно-стратег╕чно╖ п╕дготовки, але, маючи велик╕ власн╕ амб╕ц╕╖, в╕н прагнув досягнути р╕вня заступника м╕н╕стра оборони. Зрозум╕вши, що в нього з’явився шанс для отримання високо╖ посади в Ки╓в╕ через посаду голови Сп╕лки оф╕цер╕в Укра╖ни, в╕н вир╕шив п╕д╕м’яти п╕д себе Сп╕лку, отримати безмежн╕ права голови СОУ ╕ перетягнути на себе проблеми соц╕ального захисту в╕йськовослужбовц╕в ╕ член╕в ╖хн╕х с╕мей в Укра╖н╕. Тому В╕лен Мартиросян, як дуже амб╕тна особа, не хот╕в втратити цей шанс, що подарувала йому доля ╕ вдався до р╕шучих д╕й.
У мене житт╓ва ситуац╕я складалася ╕накше, н╕ж у В╕лена Мартиросяна. Як бойовий оф╕цер, що мав бездоганне проходження в╕йськово╖ служби ╕ добре кар’╓рне зростання, за справу здобуття Укра╖ною власних Збройних Сил я пройшов справжн╕ випробовування на м╕цн╕сть духу, п╕ддавши неабиякому ризику ╕ власну в╕йськову кар’╓ру, ╕ добробут родини. При цьому я не думав про кар’╓ру, а робив те, у що в╕рив, що знав ╕ вм╕в: працював над в╕йськовим законодавством, над створенням М╕н╕стерства оборони Укра╖ни, допомагав першому м╕н╕стру оборони стати на ноги. Сп╕лка оф╕цер╕в Укра╖ни була мен╕ потр╕бна як громадська п╕дтримка мо╓╖ д╕яльност╕, а не для власного кар’╓рного зростання. Тому я щиро виступив на з’╖зд╕ проти нам╕р╕в В. Мартиросяна стати диктатором у Сп╕лц╕, хоча вважав, що Мартиросян не заслугову╓ на в╕дсторонення його в╕д посади голови СОУ. Я був проти цього, бо ц╕нував ╕нш╕ його якост╕: простоту у сп╕лкуванн╕, енерг╕йн╕сть у створенн╕ обласних орган╕зац╕й, нав╕ть дарував йому його авантюризм. Та, зрештою, я просто не хот╕в виступати проти Мартиросяна, бо не бачив для цього вагомих п╕дстав, поки в╕н не виступив за надання йому необмежених повноважень як голов╕ СОУ.
Цього я витримати вже не зм╕г: майже силою в╕д╕брав м╕крофон у Олександра Ск╕пальського ╕ закликав делегат╕в з’╖зду в жодному випадку не погоджуватися з пропозиц╕╓ю Мартиросяна, проте орган╕зац╕йних висновк╕в стосовно переобрання голови СОУ я з’╖зду не надав.
Презид╕я терм╕ново оголосила перерву у робот╕ з’╖зду. У перерв╕ Мартиросян вибачився ╕ забрав свою пропозиц╕ю назад. На цьому ╕нцидент було вичерпано, принаймн╕ з мого боку, бо узурпац╕ю влади в громадськ╕й орган╕зац╕╖ укра╖нських оф╕цер╕в вдалося зупинити, а з В╕леном Арутюновичем ми залишилися в добрих стосунках ╕ мо╓ сумл╕ння залишилося спок╕йним.
Звичайно, тим, хто прагнув позбутися незручного полковника Мартиросяна та позбавити його впливу на оф╕церське середовище, наше примирення не сподобалось. Проте нагода скинути Мартиросяна з посади голови СОУ у його недоброзичливц╕в з’явилася на наступному ╤╤╤ з’╖зд╕: особи з близького оточення В╕лена Арутюновича його нагло зрадили ╕ виконали замовлення можновладц╕в щодо усунення Мартиросяна з посади голови Сп╕лки оф╕цер╕в Укра╖ни.
Проте треба в╕ддати належне наполегливост╕ полковника Мартиросяна: в╕н все ж скористався нагодою, що випала на його долю, ╕, врешт╕, отримав посаду голови Ком╕тету з питань соц╕ального захисту в╕йськовослужбовц╕в, створеному при Каб╕нет╕ М╕н╕стр╕в Укра╖ни, та в╕йськове звання генерал-лейтенанта. Та це вже ╕нша ╕стор╕я.
А я у листопад╕ 1991 року в╕дчув якийсь прихований спротив мо╖й д╕яльност╕. Саме тод╕ стався прикрий випадок ╕з зникненням у Верховн╕й Рад╕ мо╖х документ╕в для присво╓ння мен╕ чергового в╕йськового звання генерал-майор, що стримало м╕й вплив на оборонне буд╕вництво.
Я б так ╕ не д╕знався, хто саме був причетний до зникнення мо╖х документ╕в, якби про цю под╕ю мен╕ згодом не розпов╕в перший заступник голови СОУ В╕тал╕й Чичило. В╕н розпов╕в, що це зробив полковник В╕лен Мартиросян – людина, яку я вважав товаришем, якого особисто знав ще з 1985 року, голова СОУ, депутат Верховно╖ Ради СРСР. Звичайно, я був шокований, але пригадав, що одного листопадового вечора до мене у готельний номер з неоч╕куваним в╕зитом зав╕тав полковник Мартиросян ╕ раптом без всяко╖ причини почав мене переконувати, що ми ╓ «чорними полковниками» ╕ ма╓мо залишатися полковниками надал╕, бо генеральськ╕ звання дискредитован╕ нечесними генералами Радянсько╖ арм╕╖, з якими Сп╕лка оф╕цер╕в Укра╖ни веде боротьбу.
Тод╕ я так ╕ не зрозум╕в, з якого дива В╕лен Мартиросян розпов╕дав мен╕ про нечесних генерал╕в ╕ про те, що ми ма╓мо залишатися полковниками, хоча, як мен╕ було в╕домо, сам у цей час «пробивав» соб╕ генеральську посаду в М╕н╕стерств╕ оборони. Та ця розмова мен╕ закарбувалася в пам’ят╕ сво╓ю алог╕чн╕стю. Згадавши ╖╖ п╕сля розпов╕д╕ В╕тал╕я Чичила, я зрозум╕в лог╕ку повед╕нки полковника В╕лена Мартиросяна, який п╕дступно завадив мен╕ отримати чергове в╕йськове звання генерал-майора ╕ нов╕, б╕льш широк╕, можливост╕ у застосуванн╕ свого досв╕ду ╕ знань у процес╕ побудови Збройних Сил Укра╖ни. Це звання допомогло б мен╕ б╕льш ефективно впливати на процеси оборонного буд╕вництва в Укра╖н╕, яке вже в той час наш генерал╕тет почав з помилок.
Вийшло так, що полковник В╕лен Мартиросян опинився в одному табор╕ з тими, хто намагався послабити мо╖ зусилля щодо створення в Укра╖н╕ системи оборони, яка б враховувала досв╕д реформи у Прикарпатському в╕йськовому окруз╕ ╕ в╕дпов╕дала б потребам та можливостям Укра╖ни, бо це послаблення сприяло планам Москви щодо роззбро╓ння незалежно╖ Укра╖ни ╕ прагненню залишити ╖╖ у сво╓му п╕дпорядкуванн╕. Це звучить парадоксально, але полковник Мартиросян сво╖м вчинком позбавив мене можливостей на вс╕х р╕внях в╕дстоювати ╕нтереси Укра╖ни. Вже через багато рок╕в я нагадав В╕лену Арутюновичу про цей його недостойний вчинок.
В╕н почував себе незручно, об╕цяв усе виправити, нав╕ть присво╖ти мен╕ генеральське звання, та на пенс╕╖ воно мен╕ вже було не потр╕бне, а процес руйнац╕╖ Збройних Сил Укра╖ни вже був запущений, що у майбутньому призвело до втрати обороноздатност╕ Укра╖ни. До цього процесу були причетн╕ так╕ м╕н╕стри оборони, як ╢жель, Саламат╕н, Лебед╓в. Та це вже ╕нш╕ драматичн╕ стор╕нки ╕стор╕╖, про як╕ буде написано окремо.
А у т╕ ос╕нн╕ вечори 1991 року у мо╓му 312-му номер╕ готелю «Укра╖на» завжди були гост╕: оф╕цери з академ╕╖ ППО СВ, штабу Ки╖вського в╕йськового округу, рядов╕ члени Сп╕лки.
Серед пост╕йних в╕дв╕дувач╕в мого готельного номера були В╕тал╕й Чечило, Анатол╕й Кошиль, Петро Костюк, Микола Мельник. З ними ╕нколи заходили одразу дек╕лька чолов╕к, тому цей готельний номер д╕йсно став центром сп╕лкування навколо творення Збройних Сил Укра╖ни. Ми ус╕ разом ╕ кожен окремо робили ╓дину справу – розбудовували молоду Укра╖нську державу.
В╕тал╕й Чечило вир╕шував орган╕зац╕йн╕ питання ╕ над╕йно тримав зв’язок з Верховною Радою Укра╖ни, надавав оперативну ╕нформац╕ю, Анатол╕й Кошиль працював з громадськ╕стю Ки╓ва, Петро Костюк ╕ Микола Мельник розробляли проект Закону Укра╖ни «Про Нац╕ональну гвард╕ю Укра╖ни», Валентин Пилипчук займався в╕йськовими навчальними закладами.
Полковник КДБ Олександр Ск╕пальський вир╕шував питання створення управл╕ння в╕йськово╖ контррозв╕дки. До Олександра Ск╕пальського, як до особи, у мене не виникало запитань, бо в╕н з першо╖ нашо╖ зустр╕ч╕ зарекомендував себе справжн╕м патр╕отом Укра╖ни ╕ справжн╕м фах╕вцем. Мен╕ ╕мпонувало, коли, заходячи до мене в готель, в╕н приск╕пливо приглядався до наших гостей, як╕ вели гостр╕ дискус╕╖. Бувало, що Олександр Олександрович охолоджував деяк╕ гарячкуват╕ голови фразою: «Я н╕кому не дозволю зрадити Укра╖ну!», що маг╕чно впливало на гостей.
Напевне, це було необх╕дним, оск╕льки серед т╕╓╖ гром╕здко╖ рутинно╖ роботи, що ми виконували п╕д час творення М╕н╕стерства оборони ╕ Збройних Сил Укра╖ни, треба було стимулювати у оф╕цер╕в, як╕ потяглися до СОУ, почуття патр╕отизму та в╕рност╕ Укра╖н╕. Згодом полковник Ск╕пальський був обраний головою Сп╕лки оф╕цер╕в Укра╖ни, але вже з досв╕дом кер╕вника важливого державного в╕домства й у званн╕ генерал-майора.
Ставши головою СОУ, Олександр Олександрович надав б╕льшо╖ динам╕ки в робот╕ Сп╕лки у нових пол╕тичних реал╕ях, що склалися в Укра╖н╕.

Глава 14. ПРИСЯГА НА В╤РН╤СТЬ УКРА╥НСЬКОМУ НАРОДОВ╤

6 грудня 1991 року... Тепер цей день значиться як державне свято — День Збройних Сил Укра╖ни. Для мене ж цей день ма╓ особливе значення в особистому житт╕, бо це саме той день, що в╕нча╓ пл╕д мо╓╖ п╕вторар╕чно╖ роботи над вир╕шенням проблеми загальнонац╕онального значення – створення в Укра╖н╕ власних Збройних Сил. А тод╕, у червн╕ 1990 року, п╕сля прийняття Верховною Радою Укра╖ни Декларац╕╖ про державний суверен╕тет Укра╖ни та перших зустр╕чей ╕ розмов з Володимиром Фуксом ╕ Серг╕╓м Рудюком, в╕дродження Укра╖нсько╖ арм╕╖ було для мене лише ╕де╓ю, лише в╕рог╕дним способом, у який можна було б запоб╕гти громадянськ╕й в╕йн╕ в Укра╖н╕.
Поступово, маленькими кроками в╕д ╕де╖ до перших практичних результат╕в ми розпочали потужний сусп╕льно значущий процес, до якого долучилися спочатку одиниц╕, пот╕м десятки, сотн╕, а пот╕м ╕ тисяч╕ в╕йськовослужбовц╕в. В╕д мр╕╖ ╕ перших теоретичних досягнень купки ентуз╕аст╕в нечисленного Льв╕вського обласного Ком╕тету за в╕дродження Укра╖нсько╖ нац╕онально╖ арм╕╖ цей процес вир╕с до потужного громадського руху, який охопив усю Укра╖ну ╕ перетворився на д╕яльн╕сть багатотисячно╖ всеукра╖нсько╖ громадсько╖ орган╕зац╕╖, в╕домо╖ п╕д назвою Сп╕лка оф╕цер╕в Укра╖ни.
Тепер, позираючи в глибини нов╕тньо╖ ╕стор╕╖ Укра╖ни, я з вдячн╕стю в╕ддаю належне В’ячеславу Чорноволу, його соратникам по пол╕тичн╕й боротьб╕ та вс╕м нев╕домим мен╕ героям, як╕ завдяки сво╖й висок╕й сил╕ духу ╕ патр╕отичн╕й громадянськ╕й позиц╕╖ вистояли в жорсток╕й боротьб╕ за нац╕ональне визволення, за державну незалежн╕сть ╕ надали нам, оф╕церам-патр╕отам, допомогу в усп╕шному подоланн╕ всього тернистого шляху творення Збройних Сил Укра╖ни в╕д ╕де╖ до реального результату.
Нин╕ не вс╕ наш╕ громадяни, нав╕ть ╓ так╕ ╕ серед член╕в Сп╕лки оф╕цер╕в, хто не досить глибоко усв╕домлю╓ значення для Укра╖ни цього дня, 6 грудня 1991 року, що це не «призначений» урядом Укра╖ни день чергового державного свята, а день, який ув╕нчав велику перемогу в сучасн╕й нац╕онально-визвольн╕й боротьб╕, бо у цей день Укра╖на р╕шенням Верховно╖ Ради на весь св╕т оголосила, що у законний спос╕б отримала власн╕ Збройн╕ Сили.
Ця перемога далась нам, оф╕церам-патр╕отам, не легко, бо, д╕йсно, ц╕й перемоз╕ передувала жорстка боротьба. Це була боротьба й ╕нтелектуальна, ╕ пол╕тична, ╕ духовна, яка велась нами з противниками державно╖ незалежност╕, з владними парт╕йними ╕ державними чиновниками, як╕ просто боялися втратити владу ╕ власн╕ преференц╕╖.
У ц╕й боротьб╕ ми зазнали ╕ погроз, ╕ п╕дступност╕, ╕ зради, але ми вистояли ╕ перемогли. Тому мен╕ сьогодн╕ не зрозум╕л╕ пропозиц╕╖ деяких ос╕б, що були далекими в╕д нашо╖ боротьби, але як╕ наполегливо пропонують перенести святкування Дня Збройних Сил Укра╖ни на 14 жовтня, п╕д час якого в╕дзначають День Покрови Пресвято╖ Богородиц╕, День Укра╖нсько╖ повстансько╖ арм╕╖ та День Укра╖нського козацтва. Але ж 6 грудня 1991 року також по праву ╓ визначним днем у нов╕тн╕й ╕стор╕╖ Укра╖ни, в який Верховна Рада ухвалила закони молодо╖ держави Укра╖на «Про оборону Укра╖ни» ╕ «Про Збройн╕ Сили Укра╖ни», яких до того не було й як╕ склали правову основу цив╕л╕зованого утворення ╖╖ власних Збройних Сил. Для мене особисто було честю й я пишаюсь тим, що проекти цих закон╕в Укра╖ни були розроблен╕ мною.
6 грудня 1991 року на сес╕╖ Верховно╖ Ради проекти закон╕в «Про оборону Укра╖ни» ╕ «Про Збройн╕ Сили Укра╖ни» представляв Павло Мисник, заступник голови Ком╕с╕╖ з питань державно╖ безпеки й оборони. Я ж був присутн╕й у сес╕йн╕й зал╕ Верховно╖ Ради як г╕сть, хоча незадовго до того голова ком╕с╕╖ Василь Дурдинець сказав мен╕, що проекти цих закон╕в на сес╕╖ представляти буду я як ╖хн╕й автор. Та за два дн╕ до сес╕╖ кер╕вництво Верховно╖ Ради зм╕нило сво╓ р╕шення, доручивши це Павлу Миснику. Я ж не заперечував проти цього, бо розум╕в увесь ступ╕нь в╕дпов╕дальност╕ ц╕╓╖ под╕╖ для Укра╖ни, проте не виключаю, що на р╕шення кер╕вництва Верховно╖ Ради могли вплинути як Костянтин Морозов, так ╕ В╕лен Мартиросян, бо в╕дчував ╖хн╓ заздр╕сне ставлення до мо╖х усп╕х╕в.
Значних зм╕н ╕ доповнень до проект╕в фактично внесено не було за винятком пропозиц╕╖ народного депутата Степана Хмари, який запропонував дозволити командирам в╕йськових частин вести господарську д╕яльн╕сть, що я вважав неприпустимим, бо за господарською д╕яльн╕стю приховувались ╕ ф╕нансов╕ зловживання, ╕ в╕двол╕кання солдат╕в в╕д планово╖ бойово╖ п╕дготовки, що загалом негативно в╕дбивалося на бо╓здатност╕ в╕йськ та породжувало корупц╕ю.
 З ╕ншого боку, мен╕ було при╓мно, що в статт╕ 1 Закону Укра╖ни «Про оборону Укра╖ни» було прийнято мо╓ формулювання терм╕на «оборона Укра╖ни», якого до того в законодавств╕ просто не було: «Оборона Укра╖ни – система пол╕тичних, економ╕чних, соц╕альних, в╕йськових, наукових, науково-техн╕чних, ╕нформац╕йних, правових, орган╕зац╕йних, ╕нших заход╕в держави щодо п╕дготовки до збройного захисту та ╖╖ захист у раз╕ збройно╖ агрес╕╖ або збройного конфл╕кту».
Проте, як показав подальший розвиток процесу оборонного буд╕вництва в Укра╖н╕, саме ця норма закону брутально порушувалась вищим кер╕вництвом державно╖ влади, яке нехтувало заходами щодо п╕дготовки до збройного захисту у раз╕ збройно╖ агрес╕╖ або збройного конфл╕кту та заощаджувало соб╕ на ц╕й головн╕й функц╕╖ держави величезн╕ кошти державного бюджету.
Особливо це порушення норм Закону Укра╖ни «Про оборону Укра╖ни» процв╕тало за каденц╕╖ четвертого Президента Укра╖ни. Воно було зумовлено зумисним або нефаховим сприйняттям важливост╕ проблем безпеки держави з боку ╖╖ вищого в╕йськово-пол╕тичного кер╕вництва, яке свою основну увагу звертало на розвиток власного б╕знесу ╕ на пол╕тичн╕ батал╕╖ з опонентами заради самозбереження при влад╕. В╕йськове ж кер╕вництво ц╕лком влаштовувало спок╕йне ╕ заможне життя за спиною сильних св╕ту цього, що поступово призвело до його профес╕йно╖ деградац╕╖ ╕ неспроможност╕ орган╕зувати збройний захист. Генерал╕тет втратив навички планування ╕ проведення в╕йськових операц╕й, а державний кордон Укра╖ни взагал╕ не був належним чином облаштований, в╕йська прикриття кордону були в╕дсутн╕.
Укладена з Рос╕йською Федерац╕╓ю навесн╕ 2010 року у Харков╕ злочинна для Укра╖ни Угода про продовження терм╕ну перебування Чорноморського флоту в Криму ╕ Севастопол╕ до 2042 року сутт╓во п╕д╕рвала безпеку на п╕вдн╕ Укра╖ни, дозволивши Рос╕╖ зб╕льшити чисельний склад Чорноморського флоту до 20 тисяч ос╕б.
Через чотири роки це дозволило рос╕йським в╕йськам без жодного постр╕лу захопити Крим ╕ Севастополь та при╓днати ╖х до складу Рос╕йсько╖ Федерац╕╖.
А тод╕, 6 грудня 1991 року, в сес╕йн╕й зал╕ Верховно╖ Ради я щиро рад╕в сво╓му усп╕ху. Наступного ж дня, 7 грудня 1991 року, я ви╖хав до Москви на переговори, не здогадуючись, що 8 грудня 1991 року також ув╕йде в нов╕тню ╕стор╕ю людства як день припинення ╕снування Радянського Союзу ╕ що я, перебуваючи в каб╕нет╕ Генерального консула Укра╖ни в Рос╕йськ╕й Федерац╕╖, буду слухати заяву президента Михайла Горбачова про складання ним обов’язк╕в президента Союзу радянських соц╕ал╕стичних республ╕к. З Москви до Ки╓ва я повертався вже з зовс╕м новими в╕дчуттями як громадянин ново╖ суверенно╖ ╕ незалежно╖ держави Укра╖на.
Кер╕вництво держави, зважаючи на припинення ╕снування Радянського Союзу як держави, вир╕шило прискорити процес перетворення в╕йськових формувань, дислокованих в Укра╖н╕, на Збройн╕ Сили Укра╖ни та зробити цей процес незворотним. Тому цими ж днями новообраний перший Президент Укра╖ни Леон╕д Макарович Кравчук видав сво╖ перш╕ укази щодо створення Збройних Сил Укра╖ни ╕ приведення 20 с╕чня 1992 року до присяги на в╕рн╕сть Укра╖нському народов╕ особового складу вс╕х в╕йськових формувань, дислокованих на територ╕╖ Укра╖ни.
Таке р╕шення було вкрай важливим для формування молодо╖ незалежно╖ Укра╖ни.
А 22 грудня 1991 року вийшов наказ м╕н╕стра оборони Укра╖ни № 2 про зарахування до складу М╕н╕стерства оборони Укра╖ни першо╖ групи оф╕цер╕в. У перш╕й груп╕ оф╕цер╕в був ╕ я, полковник Лазорк╕н В. ╤., призначений старшим консультантом м╕н╕стра оборони Укра╖ни — кер╕вником групи консультант╕в м╕н╕стра. До групи консультант╕в м╕н╕стра я вв╕в досв╕дчених оф╕цер╕в з числа актив╕ст╕в Сп╕лки оф╕цер╕в Укра╖ни полковника Леон╕да Кравчука, викладача Академ╕╖ Протипов╕тряно╖ оборони Сухопутних в╕йськ, ╕ кап╕тана 1 рангу Олега Бодрука, викладача Ки╖вського вищого в╕йськово-морського училища.
Пров╕д Сп╕лки оф╕цер╕в Укра╖ни на виконання грудневого Указу Президента Укра╖ни про створення Збройних Сил Укра╖ни доручив мен╕ 18 с╕чня 1992 року привести до присяги на в╕рн╕сть Укра╖нському народу в╕рних його син╕в – оф╕цер╕в запасу Ки╖вського гарн╕зону.
Ця визначна под╕я в╕дбулась на Соф╕╖вськ╕й площ╕ б╕ля ст╕н Свято╖ Соф╕╖ у Ки╓в╕ ╕ транслювалась на всю Укра╖ну центральним каналом укра╖нського телебачення. Почесним гостем на урочистому м╕тингу був колишн╕й пол╕тичний в’язень радянських концтабор╕в, народний депутат Укра╖ни Левко Григорович Лук’яненко.
Сп╕лка оф╕цер╕в Укра╖ни орган╕зувала прих╕д на площу б╕ля ст╕н Свято╖ Соф╕╖ оф╕цер╕в запасу Ки╖вського гарн╕зону ╕ склала списки бажаючих присягнути на в╕рн╕сть народу Укра╖ни.
Трибуною для зд╕йснення процедури приведення до присяги оф╕цер╕в запасу Ки╖вського гарн╕зону на в╕рн╕сть Укра╖нському народов╕ слугувала платформа кузова вантажного автомоб╕ля, де були встановлен╕ м╕крофони. На площ╕ з’явилися журнал╕сти з в╕деокамерами.
Коли шикування оф╕цер╕в завершилося, я в супровод╕ полковника Леон╕да Кравчука ╕ кап╕тана 1 рангу Олега Бодрука зд╕йснив обх╕д вишикуваних колон ╕ побачив щаслив╕ палаюч╕ оч╕ укра╖нських патр╕от╕в, як╕ жадали бути корисними р╕дному народу.
Майдан б╕ля ст╕н Свято╖ Соф╕╖ був переповнений киянами. Над майданом майор╕ли державн╕ прапори Укра╖ни. Я п╕днявся на трибуну ╕ прийняв рапорт про готовн╕сть присутн╕х до складання присяги на в╕рн╕сть Укра╖нському народов╕. У цей момент на трибуну п╕днявся народний депутат Укра╖ни Левко Григорович Лук’яненко, колишн╕й пол╕тичний в’язень радянських концтабор╕в, ╕ тепло прив╕тав мене з такою визначною для Укра╖ни ╕сторичною под╕╓ю.
Прийнявши прив╕тання, я розпочав ритуал приведення до присяги оф╕цер╕в запасу Ки╖вського гарн╕зону на в╕рн╕сть Укра╖нському народов╕.
Урочисто пролунав державний г╕мн Укра╖ни.
Вс╕ разом як молитву сп╕вали натхненн╕ слова: «Душу й т╕ло ми положим за нашу свободу, ╕ покажем, що ми, браття, козацького роду!». Звичайно, я дуже хвилювався, бо мене охопило в╕дчуття гордост╕ та велико╖ в╕дпов╕дальност╕ за цю под╕ю в ╕стор╕╖ Укра╖ни, яку центральне телебачення показувало на всю територ╕ю кра╖ни. Проте, подолавши сво╖ в╕дчуття, я ч╕тко ╕ голосно розпочав зачитувати у м╕крофон затверджений Верховною Радою Укра╖ни текст присяги.
У в╕дпов╕дь мен╕ над Соф╕╖вським майданом голосно лунав багатоголосий хор оф╕цер╕в запасу, як╕ зг╕дно з процедурою повторювали виголошен╕ мною свят╕ слова присяги. П╕сля завершення читання тексту присяги я прив╕тав оф╕цер╕в з╕ складанням ними присяги на в╕рн╕сть народов╕ Укра╖ни та побажав ╖м г╕дно нести звання оф╕цера Збройних Сил Укра╖ни.
Наступного дня приведення в╕йськовослужбовц╕в до присяги на в╕рн╕сть народов╕ Укра╖ни було проведено ╕ в ╕нших гарн╕зонах на теренах Укра╖ни. Так, 19 с╕чня 1992 року це в╕дбулось у Львов╕. Приведенню в╕йськових частин до присяги на в╕рн╕сть Укра╖нському народов╕ передувала наполеглива робота ново╖ демократично╖ влади та Сп╕лки оф╕цер╕в Укра╖ни.
Льв╕вська обласна орган╕зац╕я Сп╕лки оф╕цер╕в Укра╖ни, маючи у сво╖х рядах д╕ючих старших оф╕цер╕в, швидко адаптувала в╕йськов╕ частини до п╕дпорядкування Верховн╕й Рад╕ Укра╖ни.
Були виготовлен╕ укра╖нськ╕ Бойов╕ Прапори для в╕йськових частин гарн╕зону ╕ прапор ЛОО СОУ. Бойов╕ Прапори виготовляло подружжя з╕ Львова О. Карел╕н ╕ Н. Карел╕на.
Чи м╕г я думати за р╕к до того, у с╕чн╕ 1991 року, коли за оприлюднення Концепц╕╖ створення Збройних Сил Укра╖ни 1 грудня 1990 року в Ки╓в╕ на Велик╕й Рад╕ Народного Руху Укра╖ни мене ображали ╕ ламали долю парт╕йн╕ органи та КДБ, що через р╕к, 18 с╕чня 1992 року, я буду мати честь у Ки╓в╕, на площ╕ б╕ля ст╕н Свято╖ Соф╕╖ Ки╖всько╖ приводити до присяги на в╕рн╕сть Укра╖нському народов╕ оф╕цер╕в запасу Ки╖вського гарн╕зону? Звичайно, – н╕, не мр╕яв!
Та ось, трапилось, а це означа╓, що моя праця ╕ праця мо╖х сподвижник╕в щодо створення Збройних Сил Укра╖ни, сповнена ризику ╕ небезпек, принесла Укра╖н╕ важливий корисний результат.
На жаль, про цю под╕ю тепер не згадують ╕ не висв╕тлюють у засобах масово╖ ╕нформац╕╖, хоча вона ма╓ дуже велике виховне значення для п╕дростаючого покол╕ння укра╖нц╕в.

(Продовження буде)

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #7 за 18.02.2022 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=23947

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков