Версiя для друку Обговорити в форумi

У січні традиційно вшановуємо нескореного доктора Володимира Горбового – багатолітнього діяча УВО та ОУН, безкомпромісного адвоката в Галичині, оборонця політв’язнів у політичних процесах.
Володимир Горбовий народився 30 січня 1900 року в Долині. Його бурхливе життя було сповнене різноманітними подіями. Під час Першої світової війни Володимир Горбовий воював у складі австрійської армії. На італійському фронті втратив око, починаючи з 1918 року перебував у складі Української Галицької армії, брав участь у поході на Київ у 1919 році. У міжвоєнний період студіював юридичні науки в Празі.
 Життя Володимира Горбового умістило стільки подій, що вистачило б не на один захопливий роман. Проте протягом десятиліть його ім’я було під забороною. «До 1991 року на Батьківщині ім’я Горбового було під суворою забороною, оповите таємничістю з негативним забарвленням, - пише авторка книги «Візьму твій меч» Дарія Бібик. – Не зважаючи на те, що доктор Горбовий тривалий час жив серед земляків, наші знання про нього дуже загальні. Навіть скасування заборони і наявність близьких родичів не надихнуло краєзнавців на досконале вивчення історії боротьби того, кого світ наділив такими великим епітетами. Це пояснюється тим, що ми надто пізно оговтуємося від радянського табу, накладеного на дослідження визвольного руху у Галичині взагалі і на згадку про Володимира Горбового зокрема. Все ж ми маємо бути вдячними людям, що доклали зусиль своєї творчості і дослідницької роботи, аби поставити в ряд флагманів нашої національної боротьби ще одного велета – Володимира Горбового».
Справді, сучасні дослідження дають змогу сучасникам якомога більше дізнатися про незламного патріота. Буремне XX століття покликало до активного життя найкращих представників галицької молоді. Володимир Горбовий був серед тих, хто пішов «проти бурі і грому». Як організатор акцій непокори політиці польського уряду у ставленні до українського населення Володимир Горбовий багаторазово потрапляв до рук польських каральних органів та відбував покарання у Стрию, Львові, Березі Картузькій. Володимир Горбовий блискуче виявив свої адвокатські здібності під час «Варшавського процесу». Саме тоді адвокат захищав Степана Бандеру на судовому процесі за вбивство польського міністра Пєрацького та домігся, щоб смертний вирок йому було замінено на довічне ув’язнення. У своїх мемуарах під назвою «Погода совісті» Володимир Горбовий писав: «Ще за моїх юнацьких часів мені довелося встрявати в область «вищої» політики. Від самого початку я брав активну участь у визвольно-конспіративних змаганнях народу». Він обіймав керівні посади в українських революційних формуваннях і залишився провідником назавжди.
 «Щоб осягнути всю велич і трагізм того періоду, коли закладалися підвалини української самостійності, мусимо вивчати не лише документи, але й щиру сповідь людей, які творили історію. Вони писали мемуари у 50-80-х роках минулого століття, коли нові покоління уже мало уявляли собі час їхньої боротьби. Ще важче його збагнути сьогодні», - пише Дарія Бібик. І все ж знання минулого робить націю сильнішою, тому так важливо воскресити в пам’яті знакові події минулого. Починаючи з 30-х років прізвище Горбового нерозривно пов’язано з ОУН. Перша конференція ОУН відбулася у листопаді 1927 року в Берліні. Саме тоді було утворено провід ОУН, куди увійшло багато членів УВО. Це був непростий процес, тому Євгенові Коновальцю довелося докласти чимало зусиль, аби перетворити процес злиття УВО з ОУН безболісним. Щоб налагодити співпрацю оунівців-галичан з емігрантами, він постійно переводив людей з Краю на роботу до Проводу ОУН; Степанові Бандері було доручено остаточно об’єднати УВО та ОУН, що й відбулося у 1933 році. Зрозуміло, що очолити ОУН мала сильна кандидатура. У книжці «Брати просторів» Михайла Андрусяка наводиться розповідь одного з ув’язнених, який відбував покарання разом з Володимиром Горбовим. Він, зокрема, свідчив про те, що саме доктор Горбовий поручився перед полковником Коновальцем за те, що Степан Бандера буде йому гідною заміною. «Тому можна вважати, що Володимир Горбовий був політичним хрещеним батьком майбутнього легендарного провідника», - пише Дарія Бібик.
 До серпня 1947 року доктор Володимир Горбовий працював юристконсулом у Міністерстві земельних справ у Празі та паралельно виконував місію Організації в Чехословаччині. У травні 1947 року Москва разом з польськими та чеськими сателітами підписали договір про спільну боротьбу з українським національно-визвольним підпіллям. 1 серпня 1947 року Володимира Горбового було заарештовано, 7 серпня 1947 року передано польській владі. Пізніше Володимир Горбовий згадував: «В ноті польського уряду було сказано, що я буду поставлений перед судом. На жаль, до того суду не дійшло і не могло дійти, бо цілий рік упертого слідства не дав ніяких доказів моєї вини... Польська влада була скомпрометована і замість того, щоб мене повернути назад в Чехословаччину, вона передала мене совєтській владі...» 9 липня 1948 року доктора Володимира Горбового було передано радянській владі. Якщо польська влада не знайшла приводу, аби засудити доктора Горбового, то московити додаткових доказів не потребували. «Звинувачений вважався злочинцем уже через те, що був притягнутий до карної відповідальності», - свідчив Володимир Горбовий. Жорстокі допити не зламали доктора Горбового ані фізично, ані морально -він залишався відданим ідеалам ОУН. Московський уряд засудив незламного патріота за статтею 54-2, тобто за зраду батьківщини, громадянином якої він навіть не був. 25 років московських таборів – «бандерівський стандарт» - цим хресним шляхом довелося пройти найкращим синам України. Доктор права, багатолітній захисник на багатьох процесах, став жертвою правосуддя (чи то пак «криво суддя»), відчувши на смак найжорстокіший витвір каральної системи – табори московського ГУЛАГу. Порівняно з цим монстром польські Бригідки та Береза Картузька мали блідий вигляд. Проте жорстокі в’язничні умови не зламали доктора Горбового, якого називали «патріархом нескорених».
 Збереглося чимало спогадів людей, які каралися разом з незламним доктором Горбовим. У книжці «Четвертий вимір» колишній політв’язень Авраам Шифрін писав: «В глибині, під Братськом, були лише спец. табори. Тут були такі люди, як кардинал Сліпий, або голова першого національного з’їзду українців друг Бандери Володимир Горбовий. Його багато разів привозили із концтаборів до Києва, Львова показували «потьомкінські села» та щасливе життя України. Йому у цих поїздках обіцяли усі блага спокійного життя, професорську посаду в Києві та повне забезпечення. Потрібно було тільки підписатися під закликом до українського народу з осудженням ідей націоналізму, а також засудити боротьбу за вільну Україну. Але Горбовий незмінно обирав повернення до таборів... Пробували зламати цього борця іншими методами. В ГУЛАГах за страхітливих умов концтаборів Горбовий був зразком поведінки для всіх політв’язнів. Чесність, турбота про інших на шкоду собі, скромність, людська гідність та сміливість – ось що характеризувало його поведінку. Він був визнаним авторитетом серед тисячі українців - в’язнів, для котрих його погляди були законом...» Про постійне спілкування Горбового з представниками КДБ писав і Святослав Караванський: «Доктор на жодні умови не погоджувався... Прагнення боротьби у нього було невмируще...»
 У серпні 1972 року Володимира Горбового відпустили «на волю». Незламний патріот повністю відбув свій термін – «від дзвінка до дзвінка». Проте життя на «великій зоні» не заповідалося бути легким та безхмарним. КДБ відмовив Володимиру Горбовому виїхати в Прагу до сина, натомість створив навколо нього атмосферу нетерпимості та ненависті. Хоча Володимиру Горбовому пощастило повернутися до рідної оселі, проте умови тут були створені нестерпні. Згодом доктором Горбовим заопікувалася Аделя Семків, яка стала свідком останніх років життя незламного патріота. Каральні органи майже до останнього подиху не залишали Володимира Горбового у спокої. За два місяці до смерті до нього приїхав полковник КДБ, який запитав: «Якби Вам вернулися молоді роки, яким шляхом пішли б? – Пішов би тими самими дорогами, - такою була відповідь...»
 22 травня 1984 року земний шлях доктора Горбового завершився, проте чимало сторінок його безкомпромісного життя ще чекають на своїх дослідників. «Не зважаючи на те, що ім’я Володимира Горбового час від часу звучить на Долинщині, рідше його ареал не розширюється за межі Івано-Франківської області, у масштабі всієї України воно не стало відомішим», - пише дослідниця Дарія Бібик. Тож настав час гідно вшанувати його ім’я та виконати духовний заповіт, написаний незадовго до смерті: «Своє життя я зложив на високому вівтарі. Хай же Всевишній прийме мою жертву і підкріпить нею долю мого народу».
 Наталія Осипчук, письменниця, член НСПУ

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #3 за 21.01.2022 > Тема "Українці мої..."