"Кримська Свiтлиця" > #1 за 07.01.2022 > Тема "З потоку життя"
#1 за 07.01.2022
╤З ЦИНДАО В КИ╥В ЧЕРЕЗ В╤ДЕНЬ
Нещодавно Видавництво Марка Мельника випустило в св╕т ╕сторико-пригодницький роман ╤вана Кан╕вця «Циндао – В╕день – Ки╖в». Автор – к╕норежисер. Народився в Ки╓в╕ у 1978 роц╕. Зак╕нчив Ки╖вський пол╕техн╕чний ╕нститут, а також ун╕верситет культури ╕ мистецтв ╕ ╕мен╕ ╤.К. Карпенка-Карого. Через захоплення ╕стор╕╓ю, з початку стор╕ччя працю╓ над документальними ф╕льмами про минувшину Укра╖ни. З 2009 року висв╕тлю╓ в к╕но боротьбу укра╖нц╕в за волю в перш╕ десятир╕ччя ХХ стол╕ття. ╤ван Кан╕вець – автор сценар╕╖в ╕ режисер документальних ф╕льм╕в: «Тризуб Нептуна» (2010 р.) - про п╕дняття укра╖нських прапор╕в Чорноморським флотом у Севастопол╕ в 1918 роц╕, «Укра╖нська революц╕я за спогадами Всеволода Петр╕ва» (2012-2015 роки) - про полк ╕м. Костя Горд╕╓нка, одну ╕з найлегендарн╕ших частин укра╖нського в╕йська 1917-1918 рр. Нин╕ Кан╕вець працю╓ над ф╕льмом «Генерац╕я вол╕». Це перший укра╖нський ╕сторичний документальний 3D-ф╕льм про под╕╖ 1917-1818 рок╕в. У творчому доробку ╤вана Кан╕вця науков╕ ╕ науково-популярн╕ статт╕ з к╕нознавства, сценар╕╖ документальних ╕ ╕грових ф╕льм╕в з укра╖нсько╖ ╕стор╕╖, ╕сторичн╕ опов╕дання, пос╕бник «Вар╕ативне к╕но: режисура екранних твор╕в з сюжетами, що зм╕нюються». ╤. Кан╕вець – неодноразовий призер конкурс╕в ╕сторичного опов╕дання «ProМинуле». Кан╕вець виклада╓ в Ки╖вському ун╕верситет╕ ╕м. ╤.К. Карпенка-Карого ╕ ╓ головою жур╕ м╕жнародного фестивалю ╕сторичного к╕но «Поза часом». Сп╕льно з дружиною Анастас╕╓ю веде блог про к╕но «К╕нов╕з╕я». Роман «Циндао – В╕день – Ки╖в» - це ╕стор╕я пригод юного укра╖нця Олександра, який п╕д час Першо╖ св╕тово╖ в╕йни добира╓ться ╕з н╕мецько╖ колон╕╖ в Кита╖ Циндао через В╕день в Укра╖ну. Юнак ма╓ змогу пор╕внювати становище укра╖нц╕в в Рос╕йськ╕й ╕мпер╕╖ ╕ Австро-Угорщин╕. Батько Олександра був засуджений рос╕йською владою за любов до р╕дно╖ укра╖нсько╖ культури ╕ помер. Мати з малим Олександром пере╖хала до Львова. Тут становище укра╖нц╕в дещо краще. Але ╕ в Австро-Угорщин╕ на укра╖нц╕в дивляться, як на етнограф╕чну масу, що ма╓ зникнути. Адже укра╖нц╕ не вибороли власну державу. Олександр вступа╓ в дискус╕ю, захищаючи укра╖нський народ. Н╕мець Томас Бергер говорить про роль культури ╕ про повстання укра╖нц╕в: «Н╕хто ╖х не зна╓ у св╕т╕, ╕ це вже говорить про силу тих повстань. ╤, кр╕м того, для визнання у св╕т╕ мало повстань. Оч╕льник повстання у слов’ян - це просто розб╕йник в ╓вропейському розум╕нн╕. А от якщо за ним сто╖ть культура, яку в╕н захища╓, якщо за ним сто╖ть аристократ╕я, що вхожа до вищих к╕л передових кра╖н, тод╕ в╕н перетворю╓ться на борця за волю. ╤ якщо доля усм╕хнеться йому, то його кра╖ну визнають, ╕ будуть помагати. Вам потр╕бн╕ письменники, сп╕ваки, артисти, художники, яких будуть знати у Берл╕н╕, Париж╕, Лондон╕! Тод╕ ви з нев╕домо╖ г╕лки слов’ян перетворитесь на нац╕ю». Олександр згаду╓ знамениту оперну сп╕вачку Солом╕ю Крушельницьку ╕ Тараса Шевченка. Бергер з╕зна╓ться, що вважав Крушельницьку полькою, а про Шевченка не чув. Це насл╕док бездержавност╕ нац╕╖. Видатних ос╕б тако╖ нац╕╖ або зараховують до ╕ншого народу, або взагал╕ не знають. Т. Бергер розм╕ркову╓: «Якби у ваш╕й культур╕ та мов╕ було щось ц╕нне, ваш╕ люди це розвивали б, несли це по всьому св╕ту. Якщо ви цього не робите, отже, нема╓ вам чого втрачати. Отже, не потр╕бна такому народу державн╕сть, що одна зможе забезпечити його гармон╕йний розвиток. ╤ окрем╕ люди цього не зроблять. То ╓ справа народна. Ми ма╓мо Гете, Шиллера, Н╕цше, ╕нших, ╕ вони гуртують нац╕ю, вказують ╖й шлях. Але народ цей шлях шука╓, ╕ т╕льки тому слуха╓ ╖х. Був би ╕нший, байдужий народ – н╕хто б н╕коли цих пр╕звищ не почув. Якщо нав╕ть уявити, що за дивним зб╕гом обставин частина вашого народу почне битися за власну державу, тод╕ як ╕нш╕ будуть на це збоку дивитися, то не буде д╕ла. Якщо нав╕ть якось здобудуть ╖╖ борц╕, то народ незабаром втратить, приведе до влади таких, як в╕н сам, байдужих до нац╕онально╖ справи. А от якщо весь народ п╕дн╕меться на боротьбу, то н╕хто його стримати не зможе. Бо зараз потр╕бен м╕льйон вишколеного в╕йська на к╕лька рок╕в, щоб народ перемогти. ╤ кров╕ ма╓ пролитися безм╕рно. А нема╓ в св╕т╕ кра╖ни, яка таке в╕йсько в╕дрядить ╕ ст╕льки людей винищить. Он згадаймо Франц╕ю п╕сля Седана, п╕сля кап╕туляц╕╖ Наполеона Третього: вони пот╕м повстали проти нас! ╤ ми ледь втримали ╖х, допоки пол╕тики не домовилися з ╖хн╕м новим урядом про мир. Ми бити ╖х могли ск╕льки завгодно, але тримати таку окупац╕йну арм╕ю у Франц╕╖ довго не могли… ╤ вбивати вс╕х посп╕ль теж не могли. Гуманн╕сть! А зараз все ще складн╕ше: в╕йська потребують постачання, в╕дпочинку, розваг… Окупац╕йна арм╕я – дорога штука. Це х╕ба що перси у стародавньому св╕т╕ могли привезти в Грец╕ю м╕льйон солдат╕в-раб╕в, яких треба було лише годувати. А хто у двадцятому стор╕чч╕ здатен на таке? Британ╕я з бурами боролася-боролася, ск╕льки людей загинуло, яку арм╕ю тримали там, але все одно програли. Формально виграли, а по факту – програли. ╤ бури в майбутньому, як поляки, знову поставлять питання про власну державу. А якщо Англ╕я, коли ╖й нав╕ть ми не заважали, не змогла народ перемогти, то н╕хто зараз не зможе». Якщо народ бореться, то його перемогти неможливо. Тому окупанти вдаються до обману. Колись Лен╕н придумав назву «Союз Радянських Соц╕ал╕стичних Республ╕к. Тепер московськ╕ ╕мпер╕ал╕сти запевняють, що укра╖нц╕ ╕ рос╕яни «один народ». ╤ван Кан╕вець консультувався з ╕сториками ╕ досить точно в╕дтворю╓ ситуац╕ю напередодн╕ ╕ п╕д час св╕тово╖ в╕йни. Показу╓ представник╕в р╕зних нац╕й ╕ ╖х спод╕вання. Ось розмова Олександра з полькою Яриною: «Я можу покохати т╕льки поляка. Ви поляк? – Я говорю польською. – Це не одне ╕ те ж. Ви поляк? Готов╕ боротися за Польщу? – До чого тут це? З ким ╕ за що треба боротися? – Знову буде Польща. ╤ я буду з тими, хто буде боротися. – Мен╕ зда╓ться, ви переб╕льшу╓те… Ярина розвернулась ╕ роздратовано на нього: «Ви не поляк, Олександре». Не попрощавшись, вона п╕шла до власно╖ каюти». Олександр, повернувшись в Австро-Угорщину, вступа╓ до лав с╕чових стр╕льц╕в, як╕ поставили соб╕ за мету скористатись в╕йною, щоб у слушний час добитися незалежност╕ Укра╖ни. А укра╖нц╕, роз’╓днан╕ ╕мпер╕ями, вбивають одне одного за ╕нтереси цих чужих держав. Однак у Рос╕╖ перемага╓ революц╕я. Наста╓ той час, коли вже можна боротися за Незалежну Укра╖ну. Проте Рос╕йська ╕мпер╕я, перефарбувавшись у червоний кол╕р ╕ виставивши демагог╕чн╕ гасла, не хоче в╕дпускати Укра╖ну. Йде в╕йна за Незалежн╕сть Укра╖ни. Олександр стверджу╓: «Укра╖на ма╓ перемогти! Ми – один ╕з найб╕льших народ╕в ╢вропи, який дос╕ не розпоряджа╓ться власним життям. У нас ╓ все, щоб жити добре: багат╕ надра, хороша земля, працьовитий народ. У нас ╓ в╕йсько, яке б’╓ться завзято. ╢ т╕льки дв╕ б╕ди: перше, ми ма╓мо вчитися, щоб вм╕ти все без допомоги ╕нших народ╕в. Друге, ма╓мо в╕рити у власну долю. Поразка наступа╓ не тод╕, коли ви програ╓те, а тод╕, коли переста╓те боротися». Олександр зверта╓ увагу на значення ╕сторично╖ пам'ят╕ народу: «Коли приходить час велико╖ боротьби, потр╕бна жертва. Тим, хто зголосився битися за Укра╖ну, н╕хто не об╕цяв райських кущ╕в. Т╕льки боротьбу ╕, можливо, смерть. Не кожен здатний зробити такий виб╕р. Потр╕бно дуже сильно любити Укра╖ну, а для цього треба ╖╖ знати. Коли перед тобою ╕стор╕я, де покол╕ння д╕д╕в-прад╕д╕в, що були достойн╕шими за тебе, принесли життя в жертву заради вол╕, ти не можеш зрадити ╖хню пам'ять. Ма╓ш боротися. Але рос╕яни це добре розум╕ли, тому вони не т╕льки вбивали наших геро╖в, а й пам'ять про них нищили. Одна справа – знати, що ти б’╓шся за державу, яка ма╓ тисячол╕тню ╕стор╕ю, в╕д Кия, Щека та Хорива. ╤ зовс╕м ╕нша – захищати уряд, проголошений к╕лька тижн╕в тому. Мало нас виявилось, а дехто з укра╖нц╕в, як Червона гвард╕я, зрадив, ╕ ворогу допомага╓. Але ще не веч╕р! Народ прокинеться. ╤ через р╕к, ╕ через п’ятдесят, ╕ через сто рок╕в будуть т╕, хто боронитиме нашу кра╖ну. ╤ вони переможуть». На тл╕ во╓нних под╕й виника╓ любовний трикутник. Олександр дума╓ про двох д╕вчат: «Вона ж не розмовля╓ укра╖нською. Вона – н╕мкеня. А я хочу, щоб мо╖ д╕ти були укра╖нцями! Що б вона сказала на це? Очевидно ж, розсм╕ялась би. Почала б казати щось про культурн╕ нац╕╖… От ╓ Л╕да, вона укра╖нка. Причому, це – ╖╖ св╕домий виб╕р. Чого б не закохатися? Так, вона красива, хороша, але як зробити щасливою д╕вчину, коли коха╓ш ╕ншу? А як взагал╕ зробити щасливою Л╕ду, якщо ╖╖ замордують большевики?» Письменник чимало уваги прид╕ля╓ тогочасн╕й в╕йськов╕й техн╕ц╕. ╤ ц╕ стор╕нки теж ц╕кав╕. ╤ван Кан╕вець у п╕слямов╕ до роману зазнача╓: «Хоча д╕я в╕дбува╓ться сто рок╕в тому ╕ психолог╕чний портрет головного героя в╕дтворений на основ╕ тогочасних реал╕й, багато в чому в╕н нагаду╓ геро╖в сьогодн╕шньо╖ в╕йни проти Рос╕╖. Сп╕лкування де з ким ╕з них допомогло мен╕ зрозум╕ти те, що переживали наш╕ юнаки п╕д час Укра╖нсько╖ Революц╕╖ 1917-1921 рок╕в. Хочеться в╕рити: завдяки нин╕шн╕м героям ╕стор╕╖, под╕бн╕ до описаних у цьому роман╕, залишаться лише на стор╕нках ╕ в кадрах художн╕х твор╕в». Анатол╕й Зборовський
"Кримська Свiтлиця" > #1 за 07.01.2022 > Тема "З потоку життя"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=23845
|