Версiя для друку Обговорити в форумi

Сьогодні, коли на кордонах Краю тирлуються вороже налаштовані війська, коли маємо уважати на можливість агресії не лише з території Московії, а й з окупованих нею Донбасу та Криму - ба! - навіть звідти, звідки нам ще недавно урочисто присягали приїздити хіба що на тракторі, годилося б писати саме про це. Годилося б нагадати, що все те не впало нам з неба і не є результатом однієї лише захланної політики Кремля. Зворотній бік тої нашої біди - недолуга політика випестуваних нами привладних клептократів. Адже всі ці роки те кодло протискалося у владу аж ніяк не для служіння інтересам нації, а для просування бізнесових інтересів своїх кланів та особистого збагачення. Чи ж дивно, що одну з успішних світових економік невдовзі було зруйновано? Чи дивно, що пластилінова позиція ненашої нашої влади перед тиском Московії, а часом і західних "партнерів", привела до відступлення Московії Чорноморського флоту, включно з місцями його базування на українській території, до здачі третього за потужністю ядерного потенціалу, включно з тактичною ядерною зброєю, зрештою, й до нищення найпотужнішого в Европі бойового авіакрила та догідливого кромсання бойових ракет, про що неодноразово писав в своїх статтях ще з 2000-х? Тоді той мій "алармізм" мало кого цікавив, а в декого викликав ще й неприкрите роздратування.
Та хіба не результатом того безумного нищення є сьогодні відкрите для ВКС Московії небо України? Хіба не супергероям команди "кривавого пастора" завдячуємо тим, що Крим нині під окупантом, а великій Україні практично немає чим прикритися з моря?
Але розпускання жалів та посипання голови попелом не на часі. Маємо, натомість, зібратися і бути готовими застоювати волю і незалежність свого Краю, власне - себе, свої родини, свої доми, своє вільне сьогодення, аби завтра й там, на материку, не опинитися під чоботом Москви. "Зібратися" тут не лише про внутрішню зібраність, не лише про моральну готовність, але й про єдність, якої, на жаль, прикро бракує. Це до того, що на оте любе нам чублення і взаємо-кровопускання мало б бути накладено якнайсуворішу заборону. Не владою. Нами самими, кожним з нас, бо ж не до любові козі, коли різник ножа точить. Але ж - ні! - користуючись з дурних ляпів ще зеленого в сенсі тонкощів політичних ігрищ Президента, ми притьмом розкручуємо вагнергейти, збурюємо внутрішню колотнечу - ба! - вже оголошуємо навіть безстрокові майдани.
Чи усвідомлюють ті, що здіймають той рейвах, хто найбільш зацікавлений в наших міжусобицях, хто скористається з них за найменшої ж нагоди і до яких наслідків те приведе? Певно, що так. Але те не зупиняє їх. Чому? Міркуйте самі. Але дивно, їй-бо, і відразливо, коли державний злочинець, який не відповів ще за здачу Криму, безсоромно лементує перед натовпом, вимагаючи вичищення з ОП високопосадових зрадників. Не менш дивно слухати подібні ж заяви з вуст п'ятого Президента та його команди.
В ОП затесалися кроти? Цілком можливо. Адже мали вже гройсманівського крота-перекладача. А раз є такі підозри, раз маєте певні докази, чи не мудріше, чи не по-державницькому було б, не здіймаючи шарварку, не підриваючи довіру до інституції, не шкодячи престижу держави, не підігруючи, зрештою, ворогові, який, вочевидь, нетерпляче чекає чогось подібного, передати докази зради до реформованої ще за попередньої влади контррозвідки, аби та негайно провела розслідування і, в разі підтвердження підозр, щоб реформовані за її ж каденції суди винесли справедливі рішення, протерши у такий спосіб очі діючому Президентові?
Кажете, контррозвідка й досі багато в чому ручна, а в справі реформування судів лише цей, ЗЕлений, почав робити перші реальні кроки? Ото ж бо…
З іншого боку, хіба не правильно було б, якби діючий Президент, отримавши аж такі серйозні звинувачення, сам наполіг би на якнайскорішому розслідуванні, попередньо відсторонивши підозрюваних осіб від виконання службових обов'язків на час його проведення? Але ж належного розслідування, схоже, й досі не проведено.
 Разом з плутаними заявами самого Президента, разом з недомовками, все те не може не викликати занепокоєння в суспільстві. І воно таки сьогодні немало занепокоєне. Попри те, на провокації все ж не повелося. Але горе тим, хто спробує водити його навколо пальця ще й тепер. Адже воно вже навіть не те, яким було ще сім років тому.
Поволі, дуже поволі, але моя нація починає таки розкліпуватися, починає бачити себе не просто набором покірних гвинтиків, якими наші крутяки можуть крутити, як їм заманеться, але силою, з якою вони мусять рахуватися. Так, воно ще й досі доволі інертне, ще дуже довірливе, схильне більше зважати на лункі слова, аніж на реальні справи, але потроху видужує від тої недуги.
Ще б нам навчитися покладатися на самих себе. Як же обрид отой відсовковий ще інфантилізм, коли з одного боку слиняві сподівання на те, що без Рудого Ганса з його волохатими руками економіку нам не підняти, а без дядька Бориса/Реджепа/Джо не бачити сучасної бойової маринарки/сучасного авіакрила/, мов своїх вух, а з іншого боку, надування губок і плачі про "зрадливу Европу/Гамерику", які чомусь не скрізь роблять так, як нам би хотілось - не приймають нас наввипередки в НАТО, замість дарувати нашим адміралам новенькі крейсери, обмежуються якимись дрібними катерами, не спішать поставляти нам сучасні ракети і т.д, і т.п. Пісня та нескінченна. Он і тепер, не встигли ще з'явитися офіційні коментарі, а десь вже глухо бубонять про зрадливого Байдена, про вкотре здані українські інтереси. Отямтеся, панове.
Справді, пан Байден не обіцяв, що Америка воюватиме за Україну збройно, але й те, що було ним озвучено після розмови з Президентом Московії, є великою пересторогою для останнього. Чи зупинить те його? Як я те бачу, навряд чи. Про причини такої затятості писав вже не раз і повторюватися тут не буду. Тож не провокуймо лихо, стріляючи з гаубиці по горобцях. Маємо максимально використовувати години, дні, місяці і - дай, Боже! - роки, нарощуючи сили. Маємо не чекати, що хтось проведе за нас реформи, підніме економіку, озброїть і навчить військо. Маємо робити те самі і робити швидко. Україна й досі має великий потенціал, освітній і науковий, маємо досвідчених корабелів, авіа- та ракетобудівників, вміємо будувати сучасну бронетехніку, маємо всі можливості надійно захистити себе. Не забуваймо, що наша безпека це, найперше, наша турбота. Лише стоячи міцно на своїх ногах, можемо розраховувати на повернення загарбаного, на повагу як друзів, так і ворогів. Але й не сороммося, за потреби, нагадуватии тим, хто ставив свої підписи під Будапештським меморандумом, що вони мають прямі зобов'язання перед нами. Не сороммося, за потреби, нагадати таким, хто вважає збройну агресію Московії проти України проблемою виключно самої України, слова преподобного Мартіна Німьоллера:
"Коли нацисти прийшли за комуністами,
я мовчав. Я ж не був комуністом.
Коли вони саджали соціал-демократів,
я мовчав. Я не був соціал-демократом.
Коли вони прийшли за членами профспілки,
я мовчав. Я не був членом профспілки.
Коли вони прийшли за євреями,
я мовчав. Я не був євреєм.
Коли вони прийшли за мною,
не залишилось нікого, хто міг би протестувати".

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #49 за 10.12.2021 > Тема "Резонанс"