Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4233)
З потоку життя (7276)
Душі криниця (3915)
Українці мої... (1558)
Резонанс (1793)
Урок української (1001)
"Білі плями" історії (1805)
Крим - наш дім (537)
"Будьмо!" (262)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (106)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (109)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
«ЗБЕР╤ГАТИ КУЛЬТУРУ ТА ТРАДИЦ╤╥ УКРА╥НИ»
Глава ╢вроком╕с╕╖ одягла вишиванку на знак п╕дтримки укра╖нц╕в.


ВИШИВАНКА - НАШ СВЯЩЕННИЙ ОБЕР╤Г НА Ц╤Й В╤ЙН╤
Президент Володимир Зеленський прив╕тав укра╖нц╕в з Днем вишиванки.


ВЕЛИКИЙ ДЕНЬ
Христос воскрес – воскресне Укра╖на!


П╤Д ТВОЮ МИЛ╤СТЬ!
Кожного Богослуж╕ння ченц╕ Кристиноп╕льського монастиря отц╕в-васил╕ян, параф╕яни монастирсько╖...


ЗРУЙНОВАН╤ ГН╤ЗДА
19 березня, за церковним календарем, день священномученик╕в в Амор╕╖. У народ╕ його називають...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #47 за 26.11.2021 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#47 за 26.11.2021
НАТАЛ╤Я МАЗУР: МОВ КРАПЛ╤, МИ ТОРУ╢МО СВ╤Й ШЛЯХ

 Шляхи-дороги… Як ╖х багато у житт╕! З народження ми тору╓мо шлях в╕д р╕дного дому у великий, привабливий св╕т.
Що в╕днайшли ви на дорогах життя? Що загубили? Що набули ╕ кого втратили?
А чи пригаду╓те ту мить, коли ваша дорога повернула назад, до дому, до виток╕в, до себе?
Шляхи-дороги… ╥х сотн╕, тисяч╕… ╤ у кожного сво╖.


Шлях мурахи

 Струму╓ л╕тня спека з висоти,
 Перед╕ мною шлях петля╓ битий,
Та я шукаю шлях мурах простих,
 Щоб зрозум╕ти, як на св╕т╕ жити.
 
 Паш╕╓ жаром сонця небокрай,
 Пожухл╕ трави хиляться додолу.
 Хл╕ба рясн╕ють – буде урожай.
 Мураха зморена бреде спрокволу.
 
 ╥й байдуже до зв╕р╕в ╕ людей,
 ╥й байдуже до в╕тру ╕ до спеки?
 ╥╖ малий житт╓вий прив╕лей –
 Щодень топтати стежку до смереки.
 
 А там с╕м’я, ╕ захисток, ╕ д╕м,
 ╢ ради кого жити ╖й на св╕т╕.
 Пала╓ сонце в марев╕ руд╕м,
 Смереку розп╕ка у верхов╕тт╕.
 
 Мала мураха не шкоду╓ н╕г,
 Дола╓ вперто перепони, втому,
 ╤ через сотн╕ звивистих дор╕г
 Тору╓ шлях, котрий веде додому.


Я повернулася

 Я повернулася туди,
 Де пахне васильок* ╕ м’ята,
 Де босих н╕г малих сл╕ди
 Стр╕ча╓ на св╕танку хата.
 
 У в╕кна загляда╓ без,
 Город б╕жить з горбка до р╕чки,
 ╤ св╕жа синява небес
 Ц╕лу╓ розпаш╕л╕ щ╕чки.
 
 У кошику курчата аж
 Побились, л╕зучи на квочку.
 Бабусин шеп╕т: «Отче наш...»
 Тремтять поклони у куточку.
 
 ╤з печ╕ – аромат борщу,
 За скринею висока лава.
 – Бабусю, де Ви? Помовчу...
 – Я тут, дитино, ти б поспала...
 
 Я повернулася в оц╕
 Свят╕ кра╖ малого раю,
 Можливо, серед чебрец╕в
 Сво╓ дитинство в╕дшукаю.
 
 Хатини глиняна ст╕на,
 Тягнусь до сволока рукою.
 Очиц╕ мовчазн╕ в╕кна
 На мене дивляться журбою.
 
 Нема бузку, сад постар╕в,
 Заросла стежка до порога.
 Початок вс╕х мо╖х св╕т╕в...
 Стою, загорнута у спогад.
 
 Погладить сонце по плечу,
 Лице в╕д сл╕з рукою витру.
 – Бабусю, де Ви? Помовчу...
 – Я тут, дитино, – шеп╕т... в╕тру.

*васильок – базил╕к

 

Потяг життя

 ╤ знов одв╕чна порожнеча й пустка,
 У закутках душ╕ гуля╓ протяг.
 Л╕си думок ламаються на друзки,
 Летить життя вперед, неначе потяг.
 
 А пасажири у звичайних справах:
 То розмовляють, то смакують шинку.
 Немилосердний час колос╕в чавить,
 А я ж у всесв╕т╕ маленька порошинка.
 
 Лукавий св╕т, оманлив╕ закони...
 Укотре позбавляюся ╕люз╕й.
 Зм╕шалися, як мови Вавилону,
 ╤ лют╕ вороги, ╕ люб╕ друз╕.
 
 Розрадить хто задуму полинову,
 У серц╕ св╕тлу воскресить над╕ю?
 «Скажи, м╕й Боже, – я благаю знову, –
 Чого у св╕т╕ ц╕м не розум╕ю?


Крапелька

 Куди пряму╓ш, крапелько, по скл╕
 Запиленому по╖зда н╕чного?
 Сп╕шиш униз розбитись до земл╕,
 По соб╕ не залишивши н╕чого?
 
 Чи висохнеш в╕д часу м╕ж св╕т╕в?
 Чи випариться з тебе все прекрасне?
 Чи, може, заблудившись, погот╕в
 Розчинишся м╕ж ╕ншими дочасно?
 
 Мов крапл╕, ми тору╓мо св╕й шлях,
 В╕дшуку╓мо ╕стину роками.
 Розбит╕ ноги, руки в мозолях
 ╤ сл╕д на серц╕ в╕д глибоких шрам╕в.
 
 Знев╕рен╕, тиня╓мось в п╕тьм╕ –
 У кожного своя важка дорога.
 Пряму╓ крапля з неба до земл╕,
А шлях людський – у височ╕нь, до Бога.

 
Джин у пляшцi

 Це м╕сто знайоме здалося сьогодн╕ чужим.
 Був ранок похмурий, ╕ небо с╕р╕ло дощами,
 ╤ я почувалася, мов переможений джин,
 Що замкнений в пляшц╕ ╕ св╕тла не бачить роками.
 
 Так т╕сно мен╕ серед камен╕в древн╕х споруд,
 Бо мури висок╕ ╕ сонця у в╕кнах нема╓.
 Я хочу, щоб дал╕, в╕д фальш╕ облесливих губ,
 Мене завезли прохолодн╕ ╕ сонн╕ трамва╖.

Т╕каю в╕д себе, в╕д суму, в╕д згадок ╕ дум,
 В╕длуню╓ кроки др╕бненьк╕ сполохана тиша.
 А м╕сту байдуже – воно, як всесильний чаклун,
 Сл╕дами мо╖ми для когось пророцтва напише.


М╕й голубе

 Вузеньке поржав╕ле п╕дв╕коння
 Для тебе давн╕й прихисток ╕ д╕м.
 В липневу н╕ч мо╓ н╕ме безсоння
 Укотре зустр╕ча╓ться з тво╖м.
 
 Сто╖ш похило на рожев╕й лап╕
 ╤ голову хова╓ш п╕д крило.
 З тобою розд╕лю самотн╕сть навп╕л,
 Бо сни мо╖ за обр╕й занесло.
 
 М╕й голубе з╕ смутком в оченятах,
 Чому один? Де тв╕й пташиний р╕д?
 Поживу ма╓ш – крихти та зернята,
 Коли з в╕кна насипле сивий д╕д.
 
 Бо д╕д з тобою в це спекотне л╕то
 Напився до знемоги самоти.
 Ти чистиш п╕р’я, прагнучи злет╕ти,
 Хоча б у мр╕ях неба досягти.
 
 ╤ я помр╕ю...У ср╕бляст╕ шати
 Убрався пишно м╕сяць-вартовий.
 Ти в╕двернувся... Так, пора вже спати,
 Н╕ч зорями розкв╕тла навкруги.

 
Дорога

 Номери телефон╕в, емейли, веб-сайти ╕ н╕ки
 Викидаю ╕з пам`ят╕, як непотр╕бний вантаж,
 Бо слова та ╕люз╕╖ спомином стали нав╕ки,
 ╤ розтанули нам╕ри, наче пустельний м╕раж.
 
 Може, з ними ╕ краще – комфортно, спок╕йно ╕ тепло,
 А мен╕ би – шлях╕в, де дощ╕ заливають сл╕ди,
 Очищають минуле схололе, прог╕ркле, затерпле,
 ╤ загоюють репаний шлях для легко╖ ходи.
 
 Бо, направду, свобода дорожча усякого злата,
 Б╕ла птаха над╕╖ маха╓ крилом з висоти,
 ╤ см╕╓ться життя, ╕ зове мене далеч крилата,
 ╤ дорога пряма, по як╕й ще ╕ти та ╕ти.


Мрi╖

 Сьогодн╕ дуже хочеться мен╕
 Втекти в╕д справ чимдуж кудись подал╕,
 Ловити сонця промен╕ ясн╕,
 Запорошити одяг ╕ сандал╕.
 
 Побачити, як ранок прилет╕в,
 Як сонце мружить рад╕сно пов╕ки,
 Як хмари виростають ╕з пол╕в,
 Та йдуть убр╕д через бурхлив╕ р╕ки.
 
 Чи соколом злет╕ти в небеса,
 ╤ ос╕длати в╕тер легкокрилий.
 Почути у пташиних голосах
 П╕сн╕ народн╕ сокровенно-щир╕.
 
 Гойдатися в пром╕нн╕ золот╕м,
 Яке розносить в╕тер понад ставом,
 ╤ хоч це не можливо, а ут╕м
 У мр╕ях я уже там побувала.


Червень

Червень в зелен╕й кресан╕ л╕сом блукав,
 Жовт╕ кв╕тки на св╕танн╕ с╕яв м╕ж трав.
 
 Сипав додолу суниц╕ ╕з рукава,
 А при долин╕ в криниц╕ хмари ховав.
 
 Пот╕м з╕ мною до ╜анку б╕г навмання,
Чим ╕ мен╕ цього ранку настр╕й п╕дняв.


У краю неляканих метеликiв.

У краю неляканих метелик╕в
 Розлилася спека медоносами.
 Син╕й дзвоник з оксамитним келихом
 Вмисне зачеплю ногами босими.
 
 Б╕ля шляху полини сторожею,
 Стежка пом╕ж них б╕жить лощиною.
 Затишний цей рай ╕з ласки Божо╖
 Здавна звуть малою батьк╕вщиною.
 
 Синь вгор╕ напо╓на нектарами,
 Синь земна – в потоц╕ крем`янистому.
 Л╕то на горбку в суничн╕м марев╕
 Розкида╓ ягоди намистами.
 
Загублюся у св╕тах некошених,
До небес торкатимусь долонями,
╤ до мене, сонцем запорошен╕,
Усм╕хнуться рудуват╕ соняхи.

 Сьогоднi ще лiто

 Сьогодн╕ ще л╕то. У неб╕ пречисто-висок╕м
 Л╕тають лелеки ╕ ставлять пташат на крило.
 Ще ноч╕ спекотн╕, а ранки нав╕юють спок╕й,
 Ще сонце у шлейфи дощ╕в не хова╓ чоло.
 
 Ще крони дерев зелен╕ють ╕ пахнуть медами,
 Ще соняхам в╕тер куйовдить чуприну руду,
 Ще св╕ж╕стю л╕с зустр╕ча╓, а Товтри - стежками,
 Якими кр╕зь час ╕ кр╕зь роки до тебе ╕ду.
 
 Бо ти десь чека╓ш на ╜анку старо╖ веранди,
 У сни запл╕та╓ш над╕ю зустр╕ти мене.
 Душа ще сп╕ва╓ любов╕ чаруюч╕ мантри,
 Та завтра вже ос╕нь, а л╕то - сьогодн╕ мине.


 Сомель╓

 А ти не йди до осен╕, зажди!
 Побудь у л╕т╕, що ст╕ка╓ медом.
 Ще сонце гр╕╓ втомлен╕ сади,
 Ще н╕ч ╖х огорта╓ ср╕бним пледом

 ╤з тисяч з╕р. Ще котиться увись
 Вощана повня, наче кам╕нь з пращ╕.
 Не йди до осен╕, а краще помолись
 За кожен день прийдешн╕й ╕ вчорашн╕й.

 Бо у минул╕м ╓ своя канва,
 Уся тоб╕ в╕дома до др╕бниц╕.
 Майбутн╓ в╕д ус╕х Господь сховав,
 Тоб╕ його ще знати не годиться.

 Живи в цю мить! Хай буде все, як ╓!
 Краплини л╕та позбирай у пол╕.
 А восени, як вправний сомель╓,
 Налий у спомин, ╕ смакуй повол╕.


Дарунки любов╕

 Не випрошуй солодк╕ дарунки любов╕ у осен╕,
 Краще зв╕рся дощу ╕ тихенько йому розкажи,
 Як шукала кохання, ногами торуючи босими
 Сто стежин, сто шлях╕в, сто дор╕г, не шкодуючи сил.
 
 Виглядала його, переливши бажання у келихи
 Син╕х дзвоник╕в, що назбирала ул╕тку сама.
 Викладала веселку з багряного листя п╕д деревом
 ╤ боялась, що зникне усе, як настане зима.
 
 Та не зникло н╕чого, веселка у небо вв╕бралася,
 ╤ засяяло сонце навколо, зродивши п╕сн╕.
 Залунали вони – ╕, пташиним п╕дтримане галасом,
 Йшло кохання назустр╕ч ╕ радо всм╕халось мен╕.


Чом, каштане, пожовк?

 Чом, каштане, пожовк? Може, ноч╕ вже зовс╕м холодн╕?
 Чи бо╖шся, що рине хурделиц╕ б╕лий заг╕н?
 Ти так довго стояв у зелен╕м вбранн╕, а сьогодн╕
 Уноч╕ пожовт╕в, мов за сонцем поб╕г навздог╕н.
 
 Н╕ч минула-майнула, немов надломилася доля,
 Хоч, насправд╕, убрання жовт╕юче – теж до лиця.
 Не з╕тхай, не сумуй – це п╕д ос╕нь м╕няються рол╕
 ╤ пора позументи скидати з м╕цного плеча.
 
 Ми з тобою, каштане, п╕демо до осен╕ в гост╕
 З кособоким дощем – с╕руватим, неначе полин.
 Про гостини от╕ – р╕знобарвн╕ та золотокос╕,
 Попроха╓м у не╖ на спомин хоч к╕лька св╕тлин.
 
 З нею будем ходити по ще нев╕домих маршрутах,
 Аж допоки зима ╖й не вручить сво╖ постоли,
 А тво╖ каштанята, позбувшись колючого пута,
 Поб╕жать увсеб╕ч – ти ╖м листям стежки застели.


Я писатиму

 Прохолодний, ос╕нн╕й веч╕р
 Знову змусить взяти Ремарка.
 Темн╕ т╕н╕ зберуться в купу,
 ╤ залишивши ст╕л мен╕,
 Позалазять в кутки к╕мнати,
 На полиц╕ та закамарки,
 А торшер, мов маяк над морем,
 Заясн╕╓ у далин╕.
 
 Розкладу на стол╕ папери,
 Записник, словники ╕ книги.
 В╕дшукаю чорнильний «Parker»
 ╤ промовлю соб╕ – пиши.
 Наляка╓ холодно-б╕ла
 Порожнеч╕ офсетна крига,
 Та прилине на пом╕ч Слово
 ╤з небесних святих вишин.
 
 Розтривожить туманний спогад
 ╤ примножить в над╕╖ в╕ру.
 Пом╕ж правдою ╕ обманом
 Прокладе обер╕г-межу,
 Бо у Слов╕ небесна тайна
 ╤ любов╕ найвища м╕ра.
 Я писатиму аж до ранку,
 А написане – збережу.


Рiзнокольорова зима

 Яка багатокол╕рна зима!
 Ти т╕льки придивись до не╖ пильно.
 Мороз на син╕х т╕нях крадькома
 Мережки викарбову╓ пов╕льно.
 
 Бер╕з тенд╕тних зозулястий клин
 Скував над╕йно у прозору крицю,
 А на зелен╕ плахти у ялин
 Парчу накинув ср╕бну. Хай ╕скриться.
 
 Убрався у бурштин високий дуб,
 Немов кольчуга р╕зьблен╕ листочки.
 Хатини в╕ково╖ темний зруб
 Видн╕╓ться край л╕су, п╕д горбочком.
 
 У небо дим, як сизий табунець
 Баских коней. Навколо тиш медова.
 В╕зьми багатобарвний ол╕вець,
 Зима сьогодн╕ – р╕знокольорова.

 
Мiй самотн╕й лiхтар

 М╕й самотн╕й л╕хтар, наче принц ╕з дитячо╖ казки,
 Кожну н╕ч в обладунку чату╓ мене п╕д в╕кном.
 Загортаюсь у плед мериносовий, грубо╖ в`язки,
 ╤ про все забуваю, казковим охоплена сном.
 
 Ц╕лу н╕ч м╕й л╕хтар гра╓ в п╕жмурки з клоуном-груднем,
 З хуртовиною в пар╕ придворний ведуть менует,
 А на ранок соб╕ син╕й шалик лиша╓ ажурний,
 Ще краватку-метелик та б╕ло-╕скристий берет.
 
Увесь день чорний крук щось гаркаве шепоче на вухо,
Ц╕лий день крук йому щось г╕ркаве гаркавить у вуха
 Об╕йма йому ноги г╕лками тонка алича.
 Та др╕ма╓ в╕н мовчки, шовковим огорнутий пухом,
 ╤ сн╕жинки додолу зл╕тають з м╕цного плеча.
 
 А вже в час, коли веч╕р вогнями запалю╓ м╕сто,
 Знов л╕хтар на сторож╕ в мо╓ загляда╓ в╕кно.
 Мовчазний м╕й атлант супроводить мене у дитинство,
 Щоб в мо╓му житт╕ хоч би тр╕шечки св╕тла було.


 Не проминуть

 Вже сипле цв╕т на чорне полотно
 Земл╕ над╕ю на врожай ос╕нн╕й.
 Все промайнуло, наче й не було
 Розк╕шних завитк╕в ╕ плавних л╕н╕й.
 
 Усе мина╓, як мина╓ сн╕г,
 Що мчить з гори весною пот╕чками.
 Мина╓ н╕ч, як сонце на пор╕г
 Порозкида╓ промен╕ разками.
 
 Мина╓ все: ╕ рад╕сть, ╕ жура,
 Дитинство, юн╕сть ╕ стареч╕ кроки.
 ╤ якось ненавмисно-ненароком
Лягли слова в рядочки з-п╕д пера.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #47 за 26.11.2021 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=23731

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков