"Кримська Свiтлиця" > #46 за 19.11.2021 > Тема "Душі криниця"
#46 за 19.11.2021
МОСТИ ДУХОВНОГО ╢ДНАННЯ, АБО «МИ – ЗОР╤ ОДНОГО НЕБА»
Мавылыкъ. Блакить. – Ки╖в: Видавничий д╕м «Стилос»: 2021 – 228 с. – Кримськотатарською та укра╖нською мовами.
Можна з впевнен╕стю сказати, що укра╖нська й кримськотатарська л╕тератури повсякчас, завдяки художн╕м перекладам, вза╓мозбагачуються духовно. Хоч би два приклади з багатьох: 2003 року в ки╖вському видавництв╕ «Етнос» побачило св╕т три сол╕дних томи (кожен в середньому по в╕с╕мсот стор╕нок!) кримськотатарсько╖ поез╕╖ та прози паралельно двома мовами – кримськотатарською та укра╖нською. Це видання уперше так масштабно презенту╓ витворену древн╕м народом велику л╕тературу у р╕зн╕ часи – в╕д сиво╖ давнини до наших дн╕в. П╕дготували ц╕ три книги поети ╕ перекладач╕ Микола М╕рошниченко та Юнус Кандим (обидва, на превеликий жаль, в╕д╕йшли за межу в╕чност╕). А перекладачами виступили в╕дом╕ укра╖нськ╕ письменники, котр╕ живуть ╕ на теренах Криму, ╕ вс╕╓╖ Укра╖ни. З пом╕ж них – В╕ль Гримич, Данило Кононенко, Петро Коробчук, Степан Литвин, Валер╕й Басиров, В╕ктор Гуменюк та ╕нш╕. Уже згадуваний Юнус Кандим, не т╕льки вельми ц╕кавий ╕ самобутн╕й поет, але й неабиякий майстер у перекладацьк╕й роб╕тн╕, у двомовному виданн╕ «Далекий ╕ близький Шевченко» («Доля», С╕мферополь 1999) вм╕щу╓ в сво╓му майстерному переклад╕ к╕лька поез╕й нашого ген╕я, зокрема «Розрита могила», «Кавказ», «╤ мертвим, ╕ живим...». В цьому ж видавництв╕, теж двома мовами, вийшли 2001 року вибран╕ твори Лес╕ Укра╖нки «Кв╕тка на долон╕ в╕чност╕». Майже вс╕ переклади ╕ поема «Л╕сова п╕сня» теж (за винятком п’яти в╕рш╕в, ╕нтерпретованих Абляз╕зом Вал╕╓вим) зроблен╕ Юнусом Кандимом. Чи треба говорити, що лиш частка наведених приклад╕в ╓ вагомим внеском у справу культурно╖ вза╓мод╕╖ укра╖нського та кримськотатарського народ╕в. ╤ ось ще одне, вважаю, варте уваги потенц╕йного читача, ошатне видання. Книга-бол╕нгва, без переб╕льшення, – розк╕шного подарункового ╜атунку! «На стор╕нках ц╕╓╖ книги представлен╕ твори, написан╕ за останн╕ десять рок╕в письменниками молодого ╕ старшого покол╕ння, а також початк╕вцями… Книга ╓ св╕дченням того, що наш╕ два народи не втратили дружн╕й зв'язок»… Се – з анотац╕╖. Тобто видання ма╓ не лише художню ц╕нн╕сть, а й практичну мету: сприяти т╕сн╕шому й гармон╕йн╕шому сп╕лкуванню. «Адже ми – зор╕ одного неба. Давайте жити, як зор╕ одного неба. Давайте жити, як зор╕», - сказав колись при зустр╕ч╕ з татарськими письменниками П. Тичина.* Як же по-сучасному звучать ц╕ слова! Заради отих мост╕в духовного ╓днання ╕ потрудився численний колектив цього небуденного видання: автори ориг╕нальних текст╕в ╕ перекладач╕, автор передмови ╕ редактор переклад╕в з кримськотатарсько╖ л╕тератури укра╖нською мовою, знаний вчений-ф╕лолог, критик, поет, лауреат Всеукра╖нсько╖ л╕тературно╖ прем╕╖ ╕м. С. Руданського голова Кримсько╖ орган╕зац╕╖ НСПУ Михайло Вишняк, упорядник ╕ редактор, поетеса Ем╕не Маметова (Усе╖н). Чим приваблюють у ц╕й книз╕ поез╕я ╕ проза, неоднор╕дн╕ ╕ тематично, ╕ жанрово? Насамперед – ц╕л╕сн╕стю, оптим╕стичним звучанням. Теми траг╕чно╖ депортац╕╖, звитяжно╖ непокори г╕рким обставинам, туги за батьк╕вською дом╕вкою, людських вза╓мов╕дносин, спогад╕в дитинства ╕ юност╕, попри пронизливий б╕ль, звучать щиро й задушевно, програються н╕би на одн╕й струн╕. Першу частину книги складають поез╕╖. Сприймаються вони, зв╕сно, як ц╕лком автономн╕ твори, не залежн╕ за стилем та ╕нтонац╕╓ю, однак об’╓дну╓ ╖х невситиме прагнення автор╕в дошукатися ╕стини: нав╕що Бог (Аллах) об╕йшовся так немилосердно з кримцями-татарами? То як не процитувати невеличкий в╕рш Шукр╕ Аппазова, схожий на фольклорне голос╕ння (туж╕ння), п╕сн╕, що виконувались п╕д час похорону пок╕йного: Ми стали татарами Або рос╕янами, Узбеками стали, Щоб нас не вп╕знали… Кривавими ранами В╕тчизну вкрива╓мо. Зелен╕ та с╕р╕, ╤ чорн╕, ╕ б╕л╕, – В╕ками вигнанцями, Синами-блукальцями, Мов пил той по св╕ту Розв╕ялись в╕тром. А киримли? Л╕тери ╤з пам’ят╕ витерли? Червоними станем – ╤ зникнем помалу… (Переклад Олени Макарчук) В╕рш ╕ншого поета Шер’яна Ал╕ н╕би заперечу╓ лейтмотив наведеного. Тут при всьому елег╕йно-сумовитому звучанн╕ проходить в╕ра л╕ричного героя (вважай: автора) в те, що «М╕й Крим – моя опора й дах». Доц╕льно ╕ цей в╕рш процитувати. ╤ не уривок, а весь, бо тираж книжки м╕зерний (200 прим╕рник╕в), а в╕рш вартий того, аби з ним ознайомилися якомога б╕льше читач╕в: Стерплю усе, клянусь на слов╕, Моя В╕тчизно! Горю я полум’ям любов╕, Моя В╕тчизно! Люблю таку, як дав Аллах, – У спеку й стужу. М╕й Крим – моя опора й дах, ╤ тим я дужий! (Переклад Галини Литовченко) Не зайве наголосити на стил╕стичн╕й довершеност╕ обох процитованих текст╕в. Перекладачки зум╕ли за п╕дрядниками в╕дтворити смислом╕стк╕сть ╕ ритм, наявн╕ в ориг╕нал╕, передати темперамент ╕ активну житт╓ву позиц╕ю л╕ричного героя. Окр╕м того, тлумачити з нер╕дно╖ мови, зокрема в╕ршован╕ м╕н╕атюри – надзвичайно складно: адже в них значущ╕ кожне слово, кожен розд╕ловий знак. Ма╓мо ще один очевидний факт: поетичний переклад – це коли переклада╓мо не слова, а те, що змальовано ними, – образи; вони передовс╕м мусять бути правдив╕. Вельми показовий приклад щодо сказаного – переклади Миколи М╕рошниченка ╕ Степана Литвина. В ╖хн╕х ╕нтерпретац╕ях в╕рш╕в Шер’яна Ал╕ художн╕ образи, немовби кольори веселки, виграють в житт╓в╕й в╕дчутн╕й предметност╕ й рухов╕. Тому-то хочеться ╕ вдруге, ╕ втрет╓ перечитувати, прим╕ром, цю м╕н╕атюру: Поетове серце Ясн╕ше за сонце, Н╕жн╕ше за кв╕ти Поетове серце. Та╓мина сенсу ╤ сенсу в╕дкрит╕сть – Поетове серце. Гранат стигло-гожий, Що здушують легко, – Поетове серце. З дитиною схоже, Бо здурюють легко, Поетове серце. Св╕т╕в круговерт╕ В соб╕ об╕йма╓ Поетове серце. Не в╕да╓ смерт╕ – Зупину не ма╓ Поетове серце. (Переклад Миколи М╕рошниченка) В переклад╕ балади «Кол╕р любов╕» Шер’яна Ал╕ чи не найвиразн╕ше розкрилася майстерн╕сть Степана Литвина в тонкому, ненав’язливому добиранн╕ яскравих колоритних образ╕в, що висв╕тлюють внутр╕шн╕й св╕т вчинк╕в матер╕ ╕ сина. Перепов╕дати справжню поез╕ю взагал╕ важко, бо це те, що «╕ншими словами» не переда╓ться. Отож дозволяю соб╕ пунктирно окреслити сюжет балади. В╕йна загнала Ан╕фе в Н╕меччину, згодом в канадський край. «В ус╕х усюдах вона рабинею була». ╤ запов╕ла мати синов╕ по смерт╕ поховати ╖╖ не на чужин╕, а розв╕яти прах коло Ялти, де жила, урну закопати в сел╕ Дерикой. Син так ╕ зробив: Як попелу набрав приг╕рщ, торкнувся жар його долонь – Можливо, маминого серця живий ╕ трепетний вогонь… Акордом невимовного болю завершу╓ться балада: «Любов╕ кол╕р – як троянда», – сказав закоханий один. «На кол╕р попелу в╕н схожий», – вважа татарки в╕рний син. Втрати при художньому переклад╕, зос╕бна поетичних текст╕в, неминуч╕. Дехто з перекладач╕в, як, прим╕ром Ласт╕вка Польова, не переклада╓, а фактично перепису╓ ориг╕нал слово в слово. Кого, скаж╕ть, зворушить ╖╖ ╕нтерпретац╕я в╕рша Рефата Чейлака «Без Криму хто я?». Жодного образу, банальн╕ загальники, б╕дн╕ неточн╕ рими на зразок: «в╕н – покол╕нь», «осель – смерть», «помре – ╕мен». Треба зауважити: упорядник зб╕рника чомусь «забула» про Данила Кононенка ╕ В╕ктора Гуменюка, досв╕дчених перекладач╕в ╕ давньо╖, ╕ сучасно╖ кримськотатарсько╖ л╕тератури. Вони, поза всяким сумн╕вом, збагатили б стор╕нки рецензованого видання. Н╕кого, дума╓ться, не залишить байдужим проза, вм╕щена в друг╕й частин╕ зб╕рника. Тематично вона близька до поетичних текст╕в, однак ма╓, так би мовити, сво╖ в╕дт╕нки. Це й тема високо╖ поваги автор╕в до людини – не абстрактно╖, на р╕вн╕ людства, а конкретно╖, з ус╕ма ╖╖ муками й радощами. Це й тема сво╓р╕дного переломлення терпкого досв╕ду депортац╕╖ в нин╕шн╕ часи. Досв╕ду беззахисних вигнанц╕в, що так спрагло й нестримно тягнуться до св╕тла, тепла й добра. Роздуми про людське сумл╕ння, незм╕нну г╕дн╕сть об’╓днують вельми багат╕ нюансами пов╕ст╕, опов╕дання, спогади в р╕чищ╕ пров╕дно╖ маг╕стрально╖ теми: пробудження духовних сил упосл╕дженого народу. Перейма╓шся духом св╕тло╖ й твердо╖ непокори, вчитуючись в уривок з пов╕ст╕ Та╖ра Хал╕лова «В╕д╕брана Батьк╕вщина» (переклад ╤неси Доленник). Опов╕дь запада╓ в душу щирою правдою, ╕ ми не можемо не в╕дчути в н╕й невигойного болю. Як довго живе цей б╕ль! Вкрапився в╕н малому хлопченят╕ з лиха давно, а вих╕д знайшов десь аж через п╕всотн╕ л╕т: «Пок╕йн╕ батьки лише мр╕яли про повернення, а доля нам його подарувала. Я дуже шкодую, що вони передчасно п╕шли в засв╕ти – батьки, брати, сестра, тисяч╕ сп╕вв╕тчизник╕в – ╕ не побачили ц╕ дн╕. Як же це прикро ╕ несправедливо! Б╕льш╕сть людей в л╕таку – це депортован╕ п╕встол╕ття тому хлопчики й д╕вчатка, як╕ потрапили п╕д колеса ╕стор╕╖ ╕ залишилися живими… Тепер вони доросл╕ люди»… Опов╕дь, як бачимо, ведеться в╕д ╕мен╕ того самого хлопчика, тепер вже дорослого, в╕н з с╕м’╓ю поверта╓ться на в╕д╕брану Батьк╕вщину. Жорстока, жахна музика бринить ╕з кожного речення пов╕ст╕: «Я п╕дв╕вся з м╕сця, нахилив голову до в╕кна. Внизу була суц╕льна блакить, ╕ неможливо було розр╕знити, де зак╕нчу╓ться море ╕ почина╓ться небо, наче вони злилися во╓дино… Ось я на земл╕. Зробив к╕лька крок╕в, опустився на кол╕на ╕ трич╕ поц╕лував р╕дну землю». Пов╕сть, зв╕сно, треба читати, а не цитувати. Наводжу витяги з тексту, аби читач переконався, яким ум╕лим майстром соковито╖ реал╕стично╖ опов╕д╕ може бути цей проза╖к. Не оперу╓ якимись супердеталями, не намага╓ться приголомшити красивенько в╕дточеною фразою. Попри, здавалось би, зовн╕шню простоту стилю волод╕╓, безперечно, психолог╕чною ╕нту╖ц╕╓ю. Доходиш до думки: у процес╕ творення сюжетних кол╕з╕й авторов╕ «помагали» спогади, асоц╕ац╕╖, спостереження, як╕ напевне, довгенько оч╕кували свого часу. Доречно загострити увагу на слов╕ «блакить». Воно не т╕льки трапля╓ться в ц╕й пов╕ст╕. Ним названа поез╕я Шер’яна Ал╕ (переклад Валер╕я Демиденка), котрою в╕дкрива╓ться книга та й сама книга ма╓ таку назву. Слово як слово. На перший погляд – банальне. Одначе – не випадкове. Блакить тут ста╓ символом певного стану душ╕, гармон╕╖ злиття з р╕днокра╓м. Зрештою, ╕ кол╕р кримськотатарського прапора блакитний. Тому-то символ блакит╕ як художн╕й мотив «пронизу╓» усю книгу ╕, лог╕чно, спричинив ╖╖ заголовок. Значущий ╕ поетично зримий! Не можна обминути опов╕дання Сеяре Меджитово╖ «Шлюб без благословення» (в удатному переклад╕ Галини Литовченко). Захоплю╓шся правдив╕стю змальованих у ньому под╕й ╕ характер╕в, що вда╓ться далеко не кожному л╕тераторов╕. В╕дчува╓ться, це написано бувалою ╕ мудрою ж╕нкою, яка багато зна╓ ╕ чимало пережила на сво╓му житт╓вому шляху. Вона з р╕дк╕сним ум╕нням пода╓ небуденн╕ ╕стор╕╖ як житейськ╕ бувальщини. Чи не тому тв╕р ма╓ п╕дзаголовок «╤з сер╕╖ невигаданих опов╕дань». Авторка буду╓ опов╕дь за класичними канонами з традиц╕йною зав’язкою, кульм╕нац╕╓ю ╕ розв’язкою та й реал╕зм ╖╖ критичний, а мета – кр╕зь призму тогочасних под╕й показати траг╕чний земний шлях на чужин╕ одн╕╓╖ з тисяч кримськотатарських родин. Кол╕з╕╖ в сюжетн╕й канв╕ напружен╕ й прочитуються з нестихаючою ц╕кав╕стю. За╕нтригову╓ уже початок опов╕дання (а це справд╕ класичний вз╕рець цього жанру), огорнутий настро╓м ранньо╖ тихо╖ осен╕, яка наповню╓ людей над╕╓ю на добро, милосердя ц╕╓╖ пори. У кримське село при╖хало молоде подружжя – л╕карка Сан╕╓ ╕ вчитель ╤смет: «Не пройшло ╕ двох м╕сяц╕в, а молодята уже осво╖лися в сел╕. Учитель да╓ знання, разом з тим вихову╓ д╕тей, а л╕кар зц╕лю╓ хворих». Жити б ╕ т╕шитися, якби не злов╕сна депортац╕я. Подружжя разом з р╕днею, з двома д╕тьми опинилося на вигнанн╕: «Яким нелегким було життя на чужин╕ – важко описати. Багато людей не змогли перенести спекотний кл╕мат, нев╕домо ск╕льки померло в╕д маляр╕╖, дизентер╕╖ та кишкових ╕нфекц╕й. Убивала й непосильна праця на бавовникових плантац╕ях»… У п╕дтекст╕ твору прочиту╓ться сентенц╕я: н╕чого в цьому шаленому, але прекрасному св╕т╕ неможливо осягнути без болю, без муки, без страждань, все ма╓ дво╖сту основу: де щастя – там сум, де рад╕сть – там б╕ль, де любов – там випробування. Опов╕дання диха╓ св╕тлом любов╕ ╕ краси, сво╓р╕дний орнамент характер╕в вабить ╕ розчулю╓. Хай який складний зм╕ст виклада╓ письменниця, вона пожвавлю╓ свою розпов╕дь емоц╕йними зворотами, короткими живописними формами: «як добре, що при╖хали, мо╖ курчатка!», «молодчина Сабр╕! Як вчасно прийшов!», «в╕н же ╕ н╕гтя ╖й не вартий» тощо. Можна закинути, прим╕ром, авторц╕ те, що у ф╕нал╕ опов╕дання вона погр╕шила супроти правди: «Дуже шкода вс╕х… Але таке життя»… Н╕, не життя винне у вс╕х б╕дах переселених народ╕в, ╕ кримських татар теж, а злочинц╕ стал╕нського режиму, чи не так? Я докладн╕ше спинився т╕льки на двох творах, хоча ╖х набралося на б╕льшу половину книжки. Викликають симпат╕╖, полонять уяву опов╕дання Зери Бек╕рово╖ «Найважчий день мого життя» (переклад Арзи Маметово╖), пов╕сть Ал╕╓ Кенджал╕╓во╖ «Попри все» (переклад Май╓ Сафет), уривок з пов╕ст╕ Мед╕хи Мамбетово╖ «Збудую д╕м на Батьк╕вщин╕» (переклад Галини Литовченко). Не зважаючи на траг╕чн╕сть под╕й, опов╕д╕ в них осяян╕ потягом людсько╖ душ╕ до творення ╕ добра, всепереможною любов’ю до життя, як от в М. Мамбетово╖: Ем╕ра, молодого ╕нженера-електрика, н╕де не беруть на роботу, бо в╕н представник кор╕нного народу ц╕╓╖ земл╕, тому брати на роботу таких заборонено!..» Йому ╕ дружин╕ Мав╕л╓ н╕як не вда╓ться придбати житло, ╕ вони наважились збудувати д╕м… в захаращеному см╕ттям ╕ бур’янами м╕сц╕. Вража╓ ╕ опов╕дання З. Бек╕рово╖. У депортац╕╖ десятир╕чний Асан втратив батька ╕ мат╕р, шестеро брат╕в ╕ сестер. Найважчий день в його житт╕ – похорон матер╕: «Разом з т╕ткою Аз╕зь вони понесли т╕ло мами до ями. Яма була вже наполовину заповненою: т╕ла ж╕нок, чолов╕к╕в, д╕тей. Асан заплющив оч╕ в╕д страху. З т╕ткою вони опустили т╕ло мами в яму ╕ присипали землею»… Натрапляю у ц╕й книз╕ ╕ на прозу ╕ншо╖ тематики. Ельмаз Бахшиш (переклад ╤неси Доленник) сво╖м опов╕данням-казкою «Пригоди на Барма-Даз╕» запрошу╓ ╕ дорослих, ╕ д╕тей ув╕йти в дивний, неспод╕ваний ╕ фантастичний св╕т, що пост╕йно зм╕ню╓ться, ста╓ непередбачуваним ╕ химерним. ╤нод╕ тут важко зрозум╕ти, де сон, а де д╕йсн╕сть. Як ╕ належить, казка оповита маг╕╓ю та╓мничост╕, яка водночас ╕ вабить, ╕ насторожу╓, ╕ застер╕га╓. А застер╕га╓ в╕д того, щоб новоявлене плем’я барбар╕в не в╕д╕брало ╕ в нас р╕дну мову. Слушно зауважу╓ автор передмови до книги Михайло Вишняк: «До ц╕╓╖ ╕стор╕╖ напрошу╓ться аналог╕я ╕ з долею кримськотатарського народу». Додамо: не т╕льки з долею цього народу. Читаю опов╕дання Мухамед-Ал╕ Сулайманова «Спов╕дь наркомана» (переклад Галини Литовченко) ╕ в╕дкриваю для себе не просто талановитого проза╖ка, а й щиру та зболену душу… З ц╕кав╕стю сприймаються прозов╕ образки Ленери Маметово╖, Ур╕╓ Кадирово╖, Айше Ак╕╓во╖. Власн╕ тексти укра╖нською мовою переклали сам╕ ж авторки. Переклади, м’яко кажучи, не можна назвати фаховими, наст╕льки вони незграбн╕ ╕ прим╕тивн╕. Це саме той випадок, коли тексти в╕дтворен╕ досл╕вно, без будь яких намагань якнайточн╕ше передати вс╕ лексичн╕ в╕дт╕нки слова. Мовне чуття чи не в кожному реченн╕ зраджу╓ перекладачок. Ось к╕лька зразк╕в: «…акуратно ╕ старанно переписував кожну букву в св╕й зошит так, що вони друкувалися на його чистому серц╕», «…проходили в мечеть для зд╕йснення поклон╕ння», «не м╕г усв╕домити сво╓╖ в╕дпов╕дальност╕ ╕ чест╕» ╕ т.д. (Ленера Меметова, «Та╓мне бажання»); «Ск╕льки ти стережеш та╓мниць», «…створю╓ нов╕ витвори власно╖ душ╕» ╕ т.д. (Ур╕╓ Кадирова, «Витв╕р душ╕»); «обира╓ ╕з запропонованих користувачам соц╕альних мереж списку емоц╕й… обурений смайлик», «зварити каву п╕д приводом», «Ви т╕льки подив╕ться на мо╓ плаття, н╕би витягла його з бабусино╖ скрин╕» ╕ т.д. (Айше Ак╕╓ва, «Павутиння дволикост╕»). У п╕дсумку ця книга, попри деяк╕ втрати, – незаперечний усп╕х колективу автор╕в ╕ перекладач╕в, що дозволя╓ говорити про ╖╖ прим╕тний творчий потенц╕ал. Складена з розр╕знених текст╕в, вона поста╓ ╓диною ╕ ц╕льною та справля╓ враження як хвилюючий л╕тературний документ ╕ покликана прямою дорогою д╕статися читацьких сердець.
Василь Латанський, член Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни, лауреат прем╕╖ ╕мен╕ Олекси Г╕рника. * О.╤. Губар. Сучасн╕ укра╖нськ╕ письменники Криму. – С╕мферополь: Кримнавчпеддержвидав, 1997, с. 293.
В╤ТА╢МО! В. Г. Латанський учора святкував сво╓ 83-р╕ччя! Кримськ╕ укра╖нськ╕ л╕тературн╕ та газетн╕ – «кримськосв╕тличн╕» колеги ╕ побратими Василя Григоровича сердечно в╕тають його з днем народження! Бажа╓мо м╕цного здоров'я ╕ нових творчих здобутк╕в!
"Кримська Свiтлиця" > #46 за 19.11.2021 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=23721
|