Версiя для друку Обговорити в форумi

Поетична Світлиця

Три звуки осені

І
Зашуміли осокори
Над минулим літом.
Проминули сині гори
Журавлі...
Затримтіли віти.
Сизий дощик окропив
Охололу землю.
Старий дуб щось заскрипів
Дивлячись у небо
Й заскрипівши причаїв
В собі давню казку
Про чудовні теплі дні,
Про весняну ласку.
Десь прощально лопотів
Юний клен берізці
Та сполохана завмерла
У пожовклім листі,
А глибокий синій дзвін
У безмежній висі
Вів сріблястий передзвін
Над притихлим лісом.

ІІ
Багрянець, Жовтень, Падолист.
Летять прозорі птахи — сни,
Живуть жовтіючим диханням,
Чаклує осінь спозарання
І марить мариво зими.
Прядеться прядиво живе
Жовтянцем сонячним, осіннім,
А уранці все наливається
Багрянцем яблук,
Скреслих в віттях мли.
В обіймах мре і мліє мряка
Молочно-білих млосних рук
Гармонії глибокої.
Б’є в шибку стиглим маком дощ, —
Лунає гулко, раптом —
Мов в вічності останній світлий звук.

ІІІ
Лепоче осінь тихий сон.
Сумні вітри гукають в шибку.
Немає лету листя перепон.
Все міниться і кожна мить
Летить кудись так швидко.
Постій, спинись!
І я туди з тобою!
Куди згасаєш?
Ще я не насмілилась пожити.
О добра осене!
Мене чутливо присипляєш,
Щоб розпач мій
На хвильку притупити
А вітер тужить під моїм вікном,
Співає пісню незрадливу
І я вже йду в твій тихий сон...
Багряним листом
Вкриє чиюсь домовину.
Дзвінкий протяжний чистий тон
Огорне ніжно сиву днину.
Болить роздмухана душа
І прагне лету безупинно.

Передоосіннє

В полях куріють давні мрії
Там жевріють живі надії
Димами оповитий років лет
Відчислює життя момент
Замшілі липи кличуть в небо
Де ні стрімких падінь нема
Ні карколомних злетів
Де тихо гаснуть світляки
Над прірвою…

Серед барвисто-килимових берегів

Серед барвисто-килимових берегів,
Над тихою глибокістю води,
Зійшлися ми, як два птахи,
Дніпро дорогу мерехтів.
Стежинок-спусків водоспад
Сплітав усі в один великий жмут,
Ярило — вічний в небі спас
Торкався тепло тихих вуст.
Пожовклий лист в долонях гас,
Межею падав в ноги час.
Думок непроханих каскад
Осіннім сном поглинув нас.
Світами мандрували наугад.

Місто осені

Горобці спадають з гілок мов яблука,
Вітер кличе мене у пустку,
А я вперто тримаюся за соломину
І доїдаю оком хмару.
Осінь прийшла.
Вбралася парасольками,
Повистуджувала грубки і душі,
А моя паленіє…
Барило повні висмоктує сили,
Теліпається на волосинці останній трамвай,
Хто не добіг ще довго буде плентатись
Сліпими вулицями
Мріючи про філіжанку доброї кави.
Вчора сюркотали цикади,
А нині пахне прілим листом.
Димами окутаний вечір
Протравлює акватинти кварталів.
Знеможений Замок
Тихо осідає під сивим хмаровинням часу.
Надсадно скриплять давні брами,
Під тягарем буремних літ
Укотре впав старий будинок.
Безглуздне місто в глупу пору,
Нема геройства в порожнечі днів.

    За брамою долання

    Мембрани пам‘яті вібрують наче мушлі,
    Несуть столикі гості стоси літ пожухлі,

    Муляють роки спопелілі ранки,
    Сміються Мойри — вічності коханки.

    У кроках літа — гомін осені,
    В твоїм волоссі — зими провесінь.

    Ірієм відцвіли очей закличні зови
    Мов жмуток листя в синім морі,

    Ріднить щомиті світ мене з тобою,
    Я чайка, що літає над водою…

    За небом — край, за брамою долання,
    В глибинах, зріють овочі кохання.

    Міцніє сталь у погляді відваги,
    Нема в прийдешнім вороття
    Лиш тлін. І жага, жага…

    Міліє стежка обрію
    В смарагдовім світанку слави,

    Горять розшерхлими устами
    Слова похвали ангелам,
    Вони все знали, вони все знали…

    Осіннє весілля

    Вересневий вітер
    вересовим квітом
    стежку прокладе

    з ранньою імлою
    тихою водою
    мій вінок спливе

    купальське чар-зілля
    на наше весілля
    смуток — забуття

    калиновим гроном
    в глибину долоні
    щастям — вороття

    перелітним зором
    промайнули хором
    береги — птахи

    вересневий вітер
    гне вербові віти
    крони — нам дахи

   Міліють мрії

    Милує пам’ять сни жовтогарячі
    Потайки ронить тишу
    Спалах вій,
    Віоли стогін віттям –
    Осінь плаче,
    Каштанно скапує у рінь.

    Ця осінь рветься і ридає
    Ранетним подихом в ріллю,
    Зчорнілу землю відспіває
    Той птах, що вже давно в раю.

    Міліють мрії, відлітають
    Спізнілим птахом у вирій,
    Безмовним поглядом прощаю
    Чиюсь пополотнілу тінь.

    Молитви згусток –
    Променем крізь хмари
    Прорізав смуток-півпітьму.
    Колись все вернеться, я знаю,
    Та доля нас вже не впізнає,
    Бо канем у зимову млу.

    Прощання

    Озлотився овид у німбі
    смеркалося тихо. Тиша.
    і ти попрощався, ніби,
    і постать, як сіра миша…

    відчутно на дотик блідість,
    ледь вітром чуприну колише –
    то літо майнуло у сірість,
    а я ж — на сходинку вище.

         
   Я не з вами

Вже журавлі журливо журять осінь,
отави складені в покоси,
загусла тиша над ланами,
…Я не з Вами...

В минулім тихий шепіт моря,
вогні на пристані і Ваш, пронизливий
прицільний погляд - пізній відблиск долі
шукав в моїх очах погаслі зорі,
здіймався обрій валунами
…- Була не з Вами…

Полощуть образ Ваш дощі
холодними думками,
відгомін помарнілих снів, -
чайки схвильовано ридали
Вам у слід. 
…- Була не з Вами…

Останній проблиск сонця
в пасмах сивих днів,
десь жевріла надія,
не вистарчало слів…
Химерна моя пристрасть
…Я не з Вами

                
     Ключі  лелечі

    Ключі
    лелечі
    канули за небокрай.
    Курличе осінь інеєм у скроні.
    Притомнію.
    Тепло очей зачахло.
    Як зимуватиму? ?
    уперше і
    укотре.

        
          Мінорне

    Домажорилось, як
    Молодість звивалась
    Змерехтіло літо у росу,
    Відіграли туш –
    Ти не здавалась
    та мінором –
    Хустка на косу…

              Не втечу

    Верховодив місяць
    Поза хмари –
    Відпровадив душу
    За межу,
    Німо-німо час
    Лежить на марах,
    Я від Тебе
    Знову не втечу.

Розбуянилось кольоритмами

   Розбуянилось
    кольоритмами
    яре літечко –
       в вись молитвою
    стежки скошені
       день протоптаний
    мрії-мрієчки
        в сльозах втоплені
    де кохалися
       там вродилося
    де спіткнулися –
       змії звилися
    білі квіточки
        не розпустяться
    ягід приторних
       плід надкушений
    запах пристрасті
       осінь струшує.

Листопадова ім(де)пресія

Північний вітер додерав небо на сіре запране шмаття,
розгулявся, завиваючи самотнім вовком над пониклими мурами
закам’янілого обличчя з печаттю наймення Княжого Сина.

Флюгер на піврозваленій башті крутився і скрипів намагаючись
вискочити і покінчити з ганьбою своєї неспроможності.
Старий лев приліг на зранену вітром-дощами лапу і
заплющивши очі скоцюрбився щоб не бачити
одиноких перехожих негероїв, перебіжчиків й утікачів.
 
Судомила вихолощена душа, тремтіла потріпаним стягом
на найвищому шпилі найвищого пагорбу, що
колись гордо був коронований Високим Замком.

Штандарт Держави рвався і тріщав не розуміючи своєї
тут, у безлюдді, нікому непотрібності і ніщо незначущості.
Полотняні розхристані пасма металися мов коси божевільної в пустелі.

Тоскна німота утопила марні пориви оскоминою глупоти в чаші чорного полину.
Терпка байдужість немочі, догасаюча старість ночі…
Невже душі міст старіють пророкуючи спільний кінець?
 -------
Тінь Констанції заблукала в замурованих катакомбах
під новобудами коло Ринку.

Затримай весну

Затримай весну у собі,
щоб могла зігріти п’янким оксамитом спогадів
із терпким смаком молодого вина,
коли літо зустрінеться з вереснем
і тобі востаннє перехопить подих
від сонячного коловороту,
ще такого теплого та вже бабиного літа,
коли все ще таке кольорово свіже
і ніби медово застигле у своїх можливостях
та цей щедро заповільнений час
раптово минеться ударом холодного дощу
посивілого листопаду.
Підкинь наперед заготованих дрівець у своє вогнище,
хай потріскують. Не спи.
Не дай захолонути очам та пальцям.
Впивайся міцної витримки солодким вином плодів
з розкішним ароматом пори цвітіння.
вогняні іскри злітатимуть перед очима
травневим зорепадом,
а пам’ять воскресить молоді надії.
Що було, а шо ні, пережите і вимріяне
тепер зіллється в єдину струнку повноту симфонії життя.
Хай її акордів не заглушить зимовий вітер нудьги.
Поки внутрішнє тепло знаходить поживу
не замерзнеш у зимовій стужі.

Осінні хоку

Виднокіл рястом
блаватним усіяний.
Зорі ж – кульбаби.

Лебеді услід
лелекам гублять пір’я.
Десь і твій вирій.

Хризантем-яблук
запах в отаві гусне.
Вино в бокалі.

Повня у гіллі,
пряний дим від бадилля.
Заблукали думки.

Бабине літо.
Павутиння за вітром,
у коси – срібло.

Верес цвіте.
Вереск пташиний утих.
Тиша і млака.

Багряні ріки,
розсипане золото –
Все земля прийме.

Потяглись дощі
набряклою вовною.
Набрякло серце.

Ораторії
звук завис монотонно.
Гніздо порожнє.

Ця стіна дощу
непереможним кроком
змиє бруд світу.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #46 за 19.11.2021 > Тема "Душі криниця"